Постанова Південно-західний апеляційний господарський суд № 916/3134/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 червня 2022 року м. ОдесаСправа № 916/3134/20 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Таран С.В., Суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г., при секретарі судового засідання: Земляк А.В., за участю представників: від Міністерства оборони України - Єрмаков А.В., від Фізичної особи-підприємця Лазор Олени Анатоліївни - участі не брали, від Концерну "Військторгсервіс" - участі не брали, розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Лазор Олени Анатоліївни на рішення Господарського суду Одеської області від 31.03.2021, прийняте суддею Д`яченко Т.Г., м. Одеса, повний текст складено 08.04.2021, у справі №916/3134/20 за позовом: Міністерства оборони України до відповідача: Фізичної особи-підприємця Лазор Олени Анатоліївни за участю третьої особи, яка на заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Концерну "Військторгсервіс" про усунення перешкод у користуванні майном ВСТАНОВИВ: У листопаді 2020 р. Міністерство оборони України звернулося з позовом до Фізичної особи-підприємця Лазор Олени Анатоліївни, в якому просило зобов`язати відповідача усунути позивачу перешкоди у користуванні торговельним місцем №4964, яке розміщене по вул. Рожевій на території Товариства з обмеженою відповідальністю "Промтоварний ринок" за адресою: Одеська обл., Овідіопольський р-н, смт. Авангард, вул. Базова, 20, шляхом його звільнення. Позовні вимоги обґрунтовані неправомірними діями відповідача, який, не зважаючи на припинення договірних відносин з позивачем, чинить останньому перешкоди у користуванні торговельним місцем №4964 по вул. Рожевій на території Товариства з обмеженою відповідальністю "Промтоварний ринок" за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Авангард, вул. Базова, 20, що, в свою чергу, заподіює Міністерству оборони України збитки та призводить до неможливості належного здійснення ним господарської діяльності. За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 30.11.2020 відкрито провадження у справі №916/3134/20 та залучено до участі у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Концерн "Військторгсервіс". Рішенням Господарського суду Одеської області від 31.03.2021 у справі №916/3134/20 (суддя Д`яченко Т.Г.) позов задоволено; зобов`язано Фізичну особу-підприємця Лазор Олену Анатоліївну усунути перешкоди Міністерству оборони України у користуванні торговельним місцем шляхом звільнення торговельного місця №4964, яке розміщене по вулиці Рожевій на території Товариства з обмеженою відповідальністю "Промтоварний ринок" за адресою: Одеська обл., Овідіопольський район, смт. Авангард, вул. Базова, 20; стягнуто з Фізичної особи-підприємця Лазор Олени Анатоліївни на користь Міністерства оборони України судовий збір у розмірі 2102 грн. Судове рішення мотивоване тим, що зобов`язання сторін, яке виникло на підставі укладеного між ними договору про надання права платного користування місцем для встановлення 20-футових контейнерів №ВКС-1252 від 01.08.2016, припинилося з 01.06.2019 у зв`язку зі спливом строку дії вказаного договору, що зумовлює відсутність правових підстав для користування відповідачем спірним торговельним місцем. Не погодившись з прийнятим рішенням, Фізична особа-підприємець Лазор Олена Анатоліївна звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 31.03.2021 у справі №916/3134/20 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник наголошує на недоведеності позивачем факту наявності у нього речового права на спірне торговельне місце №4964, за захистом якого останній звернувся з позовом у даній справі, а також факту чинення відповідачем перешкод Міністерству оборони України у користуванні вказаним торговельним місцем, адже, на переконання апелянта, саме по собі розміщення Фізичною особою-підприємцем Лазор Оленою Анатоліївною 20-ти футових контейнерів на даному місці не може свідчити про наявність відповідних перешкод. Водночас скаржник зазначає про те, що, з огляду на зайняття спірного торговельного місця іншою особою, позивач виступає неволодіючим користувачем, у зв`язку з чим заявлений на підставі статті 391 Цивільного кодексу України негаторний позов не може підлягати задоволенню, тим більше, що ні Міністерством оборони України, ні судом першої інстанції не вказано відомостей про те, що собою являє спірне торговельне місце, його характеристики, а також яким чином і від чого його потрібно звільнити. Апелянт також посилається на безпідставність доводів позивача щодо припинення договору про надання права платного користування місцем для встановлення 20-футових контейнерів №ВКС-1252 від 01.08.2016, оскільки протягом одного місяця з моменту закінчення строку дії останнього Міністерство оборони України не висловило заперечень проти продовження договірних відносин за вказаним правочином, відтак в силу статті 764 Цивільного кодексу України та статті 284 Господарського кодексу України даний договір було поновлено на той самий строк, який раніше був ним встановлений, що, в свою чергу, свідчить про наявність правових підстав для користування Фізичною особою-підприємцем Лазор Оленою Анатоліївною спірним майном. Крім того, за твердженням скаржника, посилання позивача на відправку відповідачеві листа №228/19 від 22.02.2019 поза межами одномісячного строку після закінчення строку дії вищенаведеного договору не має жодних юридичних наслідків, тим більше, що у підписанта цього листа були відсутні повноваження діяти від імені Міністерства оборони України, даний лист відповідач не отримував, а належні докази його надсилання Фізичній особі-підприємцю Лазор Олені Анатоліївні у матеріалах справи відсутні. Апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції і на те, що, з огляду на чинність укладеного між сторонами договору про надання права платного користування місцем для встановлення 20-футових контейнерів №2/2009 від 30.01.2009, між позивачем та відповідачем продовжують існувати договірні відносини щодо користування відповідачем спірним торговельним місцем №4964, що виключає задоволення позову. Скаржник також зауважує на безпідставному врахуванні місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення доказів, поданих Концерном "Військторгсервіс" з пропуском встановленого судом строку та без клопотання про поновлення останнього. У відзиві на апеляційну скаргу б/н та б/д (вх.№4433/21/Д3 від 02.02.2022) Міністерство оборони України, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість, просить у повному обсязі відмовити у задоволенні апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Лазор Олени Анатоліївни та залишити без змін рішення Господарського суду Одеської області від 31.03.2021 у справі №916/3134/20. Зокрема, Міністерство оборони України звертає увагу суду апеляційної інстанції на наявність у матеріалах справи доказів на підтвердження того, що позивач відповідно до вимог законодавства та положень договору про надання права платного користування місцем для встановлення 20-футових контейнерів №ВКС-1252 від 01.08.2016 своєчасно та належним чином повідомив відповідача про відмову від пролонгації вказаного договору, у зв`язку з чим останній припинив свою дію внаслідок спливу строку, на який його було укладено, проте Фізична особа-підприємець Лазор Олена Анатоліївна безпідставно не звільнила торговельне місце №4964, розміщене по вул. Рожевій на території Товариства з обмеженою відповідальністю "Промтоварний ринок" за адресою: Одеська обл., Овідіопольський р-н, смт. Авангард, вул. Базова, буд. 20, чим протиправно чинить позивачу перешкоди у користуванні цим торгівельним місцем. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді ОСОБА_1, суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г. від 17.01.2022 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження та призначено розгляд справи №916/3134/20 на 24.02.2022 об 11:00. Між тим, у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_1 у відставку з 17.02.2022 за розпорядженням керівника апарату суду призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №916/3134/20. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Південно-західного апеляційного господарського суду для апеляційного розгляду справи №916/3134/20 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г. У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Вказаний Указ затверджено Верховною Радою України Законом України №2102-IX від 24.02.2022. Згідно зі статтею 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінено територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місце знаходження судів. Однак, з огляду на загрозу життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників суду, керуючись статтею 3 Конституції України, статтею 29 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", рішенням Ради суддів України №9 від 24.02.2022, враховуючи положення Указу Президента "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, наказом в.о. голови Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.02.2022 №6-ОД "Про встановлення особливого режиму роботи Південно-західного апеляційного господарського суду в умовах воєнного стану" зупинено розгляд справ у відкритих судових засіданнях за участю учасників судових справ до усунення обставин, які зумовлюють загрозу життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду в умовах воєнної агресії проти України. За таких обставин, у зв`язку з викладеним судове засідання у справі №916/3134/20, призначене на 24.02.2022, не відбулося. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.03.2022 у визначеному складі суддів прийнято справу №916/3134/20 до свого провадження та, з огляду на введення в Україні воєнного стану внаслідок військової агресії Російської Федерації, вирішено про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Лазор Олени Анатоліївни на рішення Господарського суду Одеської області від 31.03.2021 у справі №916/3134/20 повідомити додатково. В подальшому ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.05.2022 призначено справу №916/3134/20 до розгляду на 15.06.2022 об 11:00; попереджено учасників справи про те, що явка представників останніх у судовому засіданні 15.06.2022 обов`язковою не визнається, а також запропоновано їм надати до суду апеляційної інстанції заяви про розгляд справи без їх участі або заяви про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду. 15.06.2022 до апеляційного господарського суду каналами електронного зв`язку надійшло клопотання Фізичної особи-підприємця Лазор Олени Анатоліївни б/н від 15.06.2022 (вх.№4433/21/Д4 від 15.06.2022) про відкладення розгляду справи. Враховуючи те, що явка повноважних представників учасників процесу у судовому засіданні 15.06.2022 обов`язковою не визнавалась, правова позиція заявника викладена в його апеляційній скарзі, при цьому вищенаведене клопотання про відкладення розгляду справи не містить обґрунтування неможливості проведення судового засідання за відсутності належним чином повідомленого відповідача, а також з огляду на неподання заявником до суду жодного доказу на підтвердження викладених у вищенаведеному клопотанні обставин неможливості прибуття Фізичної особи-підприємця Лазор Олени Анатоліївни до м. Одеси та зайнятості представника останньої у зв`язку з виконанням доручення іншого клієнта у м. Житомирі, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання Фізичної особи-підприємця Лазор Олени Анатоліївни б/н від 15.06.2022 (вх.№4433/21/Д4 від 15.06.2022) про відкладення розгляду справи, про що у судовому засіданні 15.06.2022 було постановлено протокольну ухвалу. У судовому засіданні 15.06.2022 представник Міністерства оборони України висловив заперечення проти задоволення апеляційної скарги; представники Фізичної особи-підприємця Лазор Олени Анатоліївни та Концерну "Військторгсервіс" участі не брали, хоча були належним чином сповіщені про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи (т.ІІ а.с.103, 104). Концерн "Військторгсервіс" своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав, що в силу частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції. За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши пояснення представника Міністерства оборони України, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків. З матеріалів справи вбачається, що 14.06.2016 між Міністерством оборони України та Концерном "Військторгсервіс" укладено договір доручення №1 (далі - договір №1 від 14.06.2016), відповідно до пункту 1.1 якого за цим договором Міністерство доручає, а Концерн приймає на себе доручення та зобов`язується вчиняти від імені Міністерства юридичні дії, пов`язані з укладанням та розірванням договорів з фізичними та/або юридичними особами про надання права платного користування місцями для встановлення 20-футових контейнерів (загальна кількість - 50 місць) на території Товариства з обмеженою відповідальністю "Промтоварний ринок" по вулиці Рожевій, отриманням і обліком грошових коштів, стягненням штрафних санкцій та представництвом інтересів сторін в судах та інших юрисдикційних органах з питань, пов`язаних з виконанням цього договору. В силу пункту 5.1 договору №1 від 14.06.2016 договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.05.2019. Договір вважається автоматично продовженим на таких самих умовах, якщо жодна зі сторін не повідомить іншу про відмову від подальшої дії договору у письмовій формі не пізніше, ніж за один календарний місяць до закінчення терміну його дії. Умови даного договору можуть бути змінені за взаємною згодою сторін шляхом укладення додаткової угоди (пункту 5.2 договору №1 від 14.06.2016). 01.08.2016 між Міністерством оборони України, від імені якого на підставі договору №1 від 14.06.2016 діяв Концерн "Військторгсервіс" ("Сторона-1"), та Фізичною особою-підприємцем Лазор Оленою Анатоліївною ("Сторона-2") укладено договір №ВКС-1252 про надання права платного користування місцем для встановлення 20-футових контейнерів (далі - договір №ВКС-1252 від 01.08.2016), відповідно до пункту 1.1 якого за цим договором Сторона-1 надає Стороні-2 право платного користування місцем для встановлення 20-футового контейнера (далі - майно) на спеціально визначеній для цієї мети відкритій території, а Сторона-2 зобов`язується своєчасно оплачувати надані послуги по розміщенню майна згідно з умовами цього договору. За умовами пункту 1.2 договору №ВКС-1252 від 01.08.2016 для встановлення майна Сторона-1 виділяє відкриту територію, яка розташована за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Авангард, територія Товариства з обмеженою відповідальністю "Промтоварний ринок", вул. Рожева, торгове місце №4964, згідно з планом розташування, який є невід`ємною частиною цього договору. В силу підпунктів 2.2.1, 2.2.2 пункту 2.2 договору №ВКС-1252 від 01.08.2016 Сторона-1 зобов`язується виділити та надати Стороні-2 відкриту територію для встановлення майна, а саме: торгове місце №4964, та не вчиняти дій, які б перешкоджали Стороні-2 використовувати виділену територію на умовах даного договору. Згідно з підпунктами 2.4.2, 2.4.7 пункту 2.4 договору №ВКС-1252 від 01.08.2016 Сторона-2 зобов`язується здійснювати оплату за користування місцем для встановлення майна та інші платежі, передбачені умовами даного договору, вчасно і в повному обсязі, а при припиненні дії договору або його розірванні звільнити виділену територію від майна, розміщеного на ній. У пункті 3.2 договору №ВКС-1252 від 01.08.2016 узгоджено, що загальна вартість наданих послуг по розміщенню 1 (одного) 20-ти футового контейнеру на виділеній території за цим договором в місяць складає 2680 грн (з урахуванням ПДВ). Відповідно до пункту 6.1 договору №ВКС-1252 від 01.08.2016 всі зміни та доповнення до цього договору повинні бути оформлені письмово в двосторонньому порядку. Пунктом 7.1 договору №ВКС-1252 від 01.08.2016 передбачено, що цей договір набуває чинності з 01.08.2016 і діє до 31.05.2019 включно. Договір розривається в односторонньому порядку при заборгованості по оплаті більше, ніж 2 місяці (пункт 7.2 договору №ВКС-1252 від 01.08.2016). За умовами пункту 7.3 договору №ВКС-1252 від 01.08.2016 дія договору припиняється у випадках: закінчення терміну, на який він був укладений; за ініціативою однієї із сторін. Сторона, яка виступає з ініціативою про припинення дії договору, повинна письмово повідомити про це іншу сторону за два місяці. У пункті 7.4 договору №ВКС-1252 від 01.08.2016 визначено, що Сторона-2 за умови належного виконання умов договору має переважне право на укладання нового договору чи внесення змін про продовження терміну дії даного договору згідно з вимогами законодавства України. 06.03.2018 між Міністерством оборони України та Концерном "Військторгсервіс" укладено додаткову угоду №1 до договору доручення №1 від 14.06.2016, відповідно до якої змінено мінімальний розмір плати за надання права платного користування одним торговельним місцем, який становить 16925,40 грн (з ПДВ) за місяць, внесено низку інших змін, зокрема, визначено, що підвищення розміру плати за надання права платного користування місцем для встановлення 20-футового контейнеру на території Товариства з обмеженою відповідальністю "Промтоварний ринок" Концерн здійснює шляхом внесення відповідних змін до укладених фізичними та/або юридичними особами договорів про надання права платного користування торговельним місцем, а також передбачено, що термін дії договорів з фізичними та/або юридичними особами про надання права платного користування місцем для встановлення 20-футових контейнерів (загальна кількість - 50 місць) на території Товариства з обмеженою відповідальністю "Промтоварний ринок" по вул. Рожевій, що укладаються Концерном, не повинен перевищувати термін дії даного договору доручення. З урахуванням внесених до договору №1 від 14.06.2016 змін листом №406/38 від 29.03.2018 філія "Одеське управління військової торгівлі" Концерну "Військторгсервіс" повідомила відповідача про збільшення мінімального розміру плати за надання права платного користування місцем для встановлення 20-футового контейнеру на території Товариства з обмеженою відповідальністю "Промтоварний ринок" та про необхідність приведення договірних відносин у відповідність до вказаних змін, для чого останньому необхідно прибути до філії "Одеське управління військової торгівлі" Концерну "Військторгсервіс" у п`ятнадцятиденний термін з метою врегулювання питання щодо подальших договірних відносин та умов співпраці з Міністерством оборони України. При цьому у вказаному листі також зазначено, що, у разі неприбуття в установлений строк та неприведення договірних відносин у відповідність до вимог додаткової угоди №1 від 06.03.2018 до договору доручення №1 від 14.06.2016, дію договору №ВКС-1252 від 01.08.2016 буде припинено в порядку виконання пункту 7.3 вказаного договору, тобто за ініціативою сторони. Листом №747/39 від 04.06.2018 філія "Одеське управління військової торгівлі" Концерну "Військторгсервіс" повідомила відповідача про припинення дії договору №ВКС-1252 від 01.08.2016 в порядку, передбаченому пунктом 7.3 вказаного договору, за ініціативою Міністерства оборони України. У вказаному листі також зазначено про те, що у разі наявності у Фізичної особи-підприємця Лазор Олени Анатоліївни бажання надалі користуватися торговельним місцем та за умови, що вказане місце буде вільне, остання може звернутися до філії "Одеське управління військової торгівлі" Концерну "Військторгсервіс" у термін до 06.08.2018 з заявою про намір укласти договір у новій редакції, за яким мінімальна вартість користування торговельним місцем становитиме 16925,40 грн (з ПДВ) за місяць. Концерн "Військторгсервіс" також звернувся до Фізичної особи-підприємця Лазор Олени Анатоліївни з листом №06/1313 від 22.06.2018, в якому повторно зазначив про припинення з 06.08.2018 дії договору №ВКС-1252 від 01.08.2016 та про можливість укладення нового договору про надання права платного користування місцем для встановлення 20-футових контейнерів, який передбачатиме щомісячну мінімальну вартість користування торговельним місцем у розмірі 16925,40 грн (з ПДВ та без урахування індексації). В адресованому відповідачу листі №228/19 від 22.02.2019 начальник філії "Одеське управління військової торгівлі" Концерну "Військторгсервіс" Соловйова О.Є., діючи на підставі договору доручення №1 від 14.06.2016 та довіреності №220/190/Д від 01.02.2019 в якості представника Міністерства оборони України, повідомила про те, що 31.05.2019 спливає строк дії договору №ВКС-1252 від 01.08.2016, при цьому позивач не має намір продовжувати з відповідачем договірні відносини, пов`язані з наданням права платного користування торговельним місцем №4964. В якості доказів на підтвердження надіслання вищезазначеного листа Концерном "Військторгсервіс" до суду першої інстанції було подано копії реєстру на відправлення поштової кореспонденції (листи вих.№228/1-228/26 від 22.02.2019), опису вкладення у цінний лист №6505809798760 від 26.02.2019, поштової накладної №6505809798760 від 26.02.2019, поштового конверту зі штрихкодовим ідентифікатором №6505809798760, який повернувся відправнику неврученим з відміткою "за закінченням терміну зберігання", експрес-накладної Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Пошта" №59000402803876 від 25.02.2019, а також роздруківку з інтернет-сайту "Нова Пошта" про відстеження поштового відправлення №59000402803876, відповідно до якої останнє було вручено адресату 26.02.2019. Відповідно до опису вкладення у цінний лист №6505809798760 від 26.02.2019, поштової накладної №6505809798760 від 26.02.2019 та поштового конверту зі штрихкодовим ідентифікатором №6505809798760 зазначений вище лист №228/19 від 22.02.2019 відповідачу було направлено за адресою, яка вказана безпосередньо у договорі №ВКС-1252 від 01.08.2016 та яка значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: м. Одеса, вул. Іцхака Рабіна, буд. 14, кв. 19. 09.07.2019 на виконання наказу начальника Головного управління майна та ресурсів №153 від 03.07.2019 "Про створення робочої групи з перевірки стану використання торгових місць на території Товариства з обмеженою відповідальністю "Промтоварний ринок" по вул. Рожевій, які перебувають у користуванні Міністерства оборони України" комісією у складі представників Міністерства оборони України та посадових осіб філії "Одеське управління військової торгівлі" Концерну "Військторгсервіс" проведено огляд торговельного місця №4964, за результатами якого складено акт б/н від 09.07.2019, в якому зафіксовано, що на момент проведення огляду на вказаному місці здійснюється торговельна діяльність від імені відповідача. У листі №03/1423/7 від 14.08.2019 Концерн "Військторгсервіс" вимагав від Фізичної особи-підприємця Лазор Олени Анатоліївни невідкладно, але не пізніше 20.08.2019 звільнити торговельне місце №4964 та розміщені на ньому 20-футові контейнери від речей та не чинити даному концерну перешкоди у виконанні договору №1 від 14.06.2016. Відповідно до акту б/н від 01.07.2020, складеного комісією у складі представників Міністерства оборони України та посадових осіб Концерну "Військторгсервіс" за результатами проведення огляду торговельного місця №4964 на території Товариства з обмеженою відповідальністю "Промтоварний ринок" по вулиці Рожевій, відповідач, який фактичного користується вказаним торговельним місцем, відмовляється звільнити останнє у добровільному порядку та усунути Міністерству оборони України в особі його уповноважених осіб перешкоди у користуванні даним місцем. Предметом спору у даній справі є вимога позивача про зобов`язання відповідача усунути позивачу перешкоди у користуванні торговельним місцем №4964, яке розміщене по вул. Рожевій на території Товариства з обмеженою відповідальністю "Промтоварний ринок" за адресою: Одеська обл., Овідіопольський р-н, смт. Авангард, вул. Базова, 20, шляхом його звільнення. Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд послався на те, що зобов`язання сторін, яке виникло на підставі укладеного між ними договору про надання права платного користування місцем для встановлення 20-футових контейнерів №ВКС-1252 від 01.08.2016, припинилося з 01.06.2019 у зв`язку зі спливом строку дії вказаного договору, що зумовлює відсутність правових підстав для користування відповідачем спірним торговельним місцем. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову з огляду на наступне. Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин. Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України). В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Відповідно до частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України). Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договір №ВКС-1252 від 01.08.2016 є договором найму (оренди), за умовами якого Фізична особа-підприємець Лазор Олена Анатоліївна набула право платного користування торговельним місцем №4964. Згідно з частиною першою статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. В силу частини шостої статті 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Частиною першою статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Отже, укладений між сторонами договір №ВКС-1252 від 01.08.2016 став підставою виникнення у сторін за цим договором господарського зобов`язання відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України (статті 11, 202, 509 Цивільного кодексу України). Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом частин першої, другої статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Суд апеляційної інстанції зауважує, що зазначеною нормою встановлено правило щодо можливості припинення зобов`язання лише на підставі договору або закону, при цьому припинення зобов`язання на вимогу однією зі сторін можливе, якщо такі дії вчинені відповідно до вимог закону або передбачені умовами договору. Відповідно до частин першої, четвертої статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Статтею 651 Цивільного кодексу України унормовано, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. Таким чином, за загальним правилом, встановленим як чинним господарським, так і цивільним законодавством, зміна та розірвання господарських та цивільних договорів допускається лише за згодою сторін або в судовому порядку (у разі відсутності згоди іншої сторони, яка отримала вимогу/пропозицію про розірвання договору). Згідно з положеннями частин першої, третьої статті 291 Господарського кодексу України одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу. З огляду на викладене, апеляційний господарський суд вбачає, що за загальним правилом зміна та розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін у порядку, встановленому статтею 188 Господарського кодексу України. Зміна та розірвання господарських договорів (припинення зобов`язання) в односторонньому порядку допускаються виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором. У пункті 7.3 договору №ВКС-1252 від 01.08.2016 сторони узгодили, що дія договору припиняється у випадках: закінчення терміну, на який він був укладений; за ініціативою однієї із сторін. Сторона, яка виступає з ініціативою про припинення дії договору, повинна письмово повідомити про це іншу сторону за два місяці. Водночас пункт 7.3 договору №ВКС-1252 від 01.08.2016 не містить ані підстав розірвання вказаного договору чи припинення його дії (за виключенням закінчення строку, на який його було укладено), ані посилання на можливість вчинення сторонами певних дій в односторонньому порядку, ані положень щодо можливості відхилення від загального порядку розірвання господарських договорів, встановленого статтею 188 Господарського кодексу України, між тим ініціатива однієї зі сторін договору щодо припинення його дії без отримання згоди на це іншої сторони в контексті наведених положень законодавства не тягне за собою таких правових наслідків як дострокове припинення дії договору. Зазначений висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.07.2019 у справі №916/1684/18. Крім того, колегія суддів враховує, що у матеріалах справи відсутні та позивачем до місцевого господарського суду не подано жодного доказу на підтвердження надання Фізичною особою-підприємцем Лазор Оленою Анатоліївною згоди у відповідь на ініціативу Міністерства щодо припинення дії договору №ВКС-1252 від 01.08.2016, а також доказів на підтвердження того, що позивач звертався до суду з позовом про припинення (розірвання) вказаного договору. За таких обставин, з урахуванням наведених вище положень законодавства та змісту пунктів 7.2, 7.3 договору №ВКС-1252 від 01.08.2016, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що зазначений договір не був припинений у зв`язку з його розірванням в односторонньому порядку за ініціативою позивача відповідно до пункту 7.3 цього договору. Водночас Південно-західним апеляційним господарським судом враховується наступне. Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. Частиною першою статті 763 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором. Згідно з частиною другою статті 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено. Частиною четвертою статті 284 Господарського кодексу України унормовано, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (стаття 764 Цивільного кодексу України). У контексті вказаних норм заява орендодавця про припинення договору оренди за закінченням строку договору є одностороннім правочином, який відображає волевиявлення орендодавця у спірних правовідносинах, що не потребує узгодження з орендарем в силу прямої норми закону, і є підставою для припинення відповідних зобов`язальних правовідносин. Повідомлення орендодавцем орендаря про припинення договору є юридично значимою дією, яка засвідчує наявність такого волевиявлення та забезпечує своєчасну обізнаність з ним іншої сторони, і виступає передумовою для настання обумовлених таким одностороннім правочином наслідків також для іншої особи за правилами абзацу 3 частини третьої статті 202 Цивільного кодексу України. Системний аналіз вищевикладених приписів законодавства дозволяє зробити висновок, що для продовження дії договору оренди необхідна наявність таких юридичних фактів: продовження користування орендарем орендованим майном та відсутність своєчасного письмового повідомлення однієї зі сторін договору про припинення або зміну умов договору. Колегія суддів зауважує, що законодавцем не встановлено конкретної форми заяви про припинення договору оренди, така вимога може бути викладена однією із сторін у листі, телеграмі, факсограмі тощо. Водночас істотне значення у даному випадку має факт направлення такого повідомлення в межах відповідного строку, а також зміст самого повідомлення, оскільки воно обов`язково повинно бути спрямоване на припинення або зміну умов договору оренди, як відповідна форма вираження волевиявлення орендодавця. Саме такий правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 21.10.2019 у справі №902/862/15. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що сторони не обмежені в праві заявити про припинення або зміну договору як протягом одного місяця після закінчення договору, так і в будь-який час протягом всього строку дії останнього. Вказаний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується зі сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 03.06.2020 у справі №916/1666/18, від 22.10.2019 у справі №910/3705/19, від 21.10.2019 у справі №902/862/15 та від 02.07.2019 у справі №906/742/18. Таким чином, якщо на дату закінчення строку дії договору оренди або протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, вказаний договір припиняється. За таких обставин, колегією суддів критично оцінюються посилання апелянта на необхідність направлення наймачу відповідного листа про припинення дії договору лише протягом одного місяця після закінчення строку дії договору оренди. Суд апеляційної інстанції також зауважує на тому, що, орендуючи спірне майно, відповідач діяв як суб`єкт господарювання в межах господарських правовідносин, забезпечуючи себе необхідними матеріально-технічними ресурсами. Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства (частина друга статті 3 Господарського кодексу України). Обов`язковою передумовою здійснення господарської діяльності є державна реєстрація суб`єкта господарювання, що забезпечує реалізацію принципів публічності, загальновідомості і достовірності даних про господарюючих суб`єктів. Відповідно до пункту 5 частини четвертої статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про фізичну особу-підприємця, як місцезнаходження (місце проживання або інша адреса, за якою здійснюється зв`язок з фізичною особою-підприємцем). Здійснюючи підприємницьку діяльність, підприємець вступає у повсякденні відносини з іншими суб`єктами господарської діяльності, а тому останні можуть потребувати оперативної взаємодії з підприємцем у господарській діяльності, зокрема задля проведення переговорів, співпраці у здійсненні прав та виконанні обов`язків, вчинення односторонніх правочинів, можливості обміну інформацією за договором. Звідси, зокрема, випливає обов`язок підприємця забезпечити доступність власних контактів, у тому числі можливість звернення до підприємця письмово в розумний строк. У пункті 6 статті 3 Цивільного кодексу України закріплений принцип справедливості, добросовісності та розумності. Зазначений принцип включає, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість та добросовісно вести переговори. Правове регулювання процедури припинення орендних правовідносин спрямовано на досягнення справедливого балансу між правом орендодавця володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд і правом орендаря очікувати на стабільність та незмінність його майнового становища. У контексті наведених вище норм настання наслідків у вигляді припинення чи продовження договору є пов`язаним з дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу. Наявність відповідної заяви орендодавця та належних доказів її надсилання орендарю за наданими орендарем реквізитами свідчить про добросовісність звернення позивача до відповідача, вчинення позивачем залежних від його волі необхідних дій у спірних правовідносинах на відміну від відповідача, а відтак і про припинення договірних відносин між сторонами відповідно до приписів чинного законодавства. Саме такий правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладено в постанові від 19.05.2020 у справі №910/719/19. Пунктом 7.1 договору №ВКС-1252 від 01.08.2016 передбачено, що цей договір набуває чинності з 01.12.2016 і діє до 31.05.2019 включно. Як зазначалося вище, в адресованому відповідачу листі №228/19 від 22.02.2019 начальник філії "Одеське управління військової торгівлі" Концерну "Військторгсервіс" Соловйова О.Є., діючи на підставі договору доручення №1 від 14.06.2016 та довіреності №220/190/Д від 01.02.2019 в якості представника Міністерства оборони України, повідомила про те, що 31.05.2019 спливає строк дії договору №ВКС-1252 від 01.08.2016, при цьому позивач не має намір продовжувати з відповідачем договірні відносини, пов`язані з наданням права платного користування торговельним місцем №4964. На підтвердження надіслання вищезазначеного листа Концерном "Військторгсервіс" до суду першої інстанції було подано копії реєстру на відправлення поштової кореспонденції (листи вих.№228/1-228/26 від 22.02.2019), опису вкладення у цінний лист №6505809798760 від 26.02.2019, поштової накладної №6505809798760 від 26.02.2019, поштового конверту зі штрихкодовим ідентифікатором №6505809798760, який повернувся відправнику неврученим з відміткою "за закінченням терміну зберігання", експрес-накладної Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Пошта" №59000402803876 від 25.02.2019, а також роздруківку з інтернет-сайту "Нова Пошта" про відстеження поштового відправлення №59000402803876, відповідно до якої останнє було вручено адресату 26.02.2019. Щодо доводів апелянта про безпідставність врахування судом першої інстанції вищенаведених доказів у зв`язку з пропуском Концерном "Військторгсервіс" процесуального строку на їх подання колегія суддів зазначає наступне. Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України). Згідно з частиною першою статті 80 Господарського процесуального кодексу України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. За умовами частин другої-четвертої статті 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Частиною восьмою статті 80 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. При цьому необхідно враховувати, що чинний Господарський процесуальний кодекс України має на меті забезпечити своєчасний розгляд справ і правову визначеність, унеможливити зловживання процесуальними правами та підвищити ефективність судочинства в цілому, для чого встановлено точний порядок та присічні строки вчинення процесуальних дій, визначено стадії судового процесу, запроваджено розумні обмеження, у тому числі щодо подання доказів. Саме тому всі процесуальні дії суду та учасників процесу повинні вчинятися своєчасно для того, щоб не залишилося невирішених питань, які можуть затримати розгляд справи. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 177 Господарського процесуального кодексу України завданням підготовчого провадження є, зокрема, визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів. Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання (частина друга статті 177 Господарського процесуального кодексу України). В силу пунктів 7, 10 частини другої статті 182 Господарського процесуального кодексу України у підготовчому засіданні суд, зокрема, з`ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також вирішує заяви та клопотання учасників справи. Реалізація процесуальних прав та обов`язків учасників справі перебуває у тісному зв`язку зі стадіями судового провадження і пов`язана з перебігом процесуальних строків. Процесуальний строк виступає одним з ключових елементів господарсько-процесуальної форми, що направлений на забезпечення оперативного, динамічного й просторового перебігу провадження господарського процесу у визначених процесуальним законодавством часових рамках. Зокрема, під процесуальними строками, з огляду на системний аналіз Господарського процесуального кодексу України, розуміють встановлений законом та/або судом проміжок часу, протягом якого повинна або може бути вчинена певна процесуальна дія або розпочата та/чи завершена та чи інша стадія судочинства. Процесуальні строки, виступаючи засобом регламентації процесуальних дій учасників справи, також виконують функцію юридичного факту, тобто спричиняють виникнення, зміну або припинення процесуальних прав та обов`язків. У механізмі правової регламентації судочинства процесуальні строки мають правоутворююче та преклюзивне значення для суб`єктивних процесуальних прав та обов`язків, оскільки з початком і закінченням перебігу процесуального строку пов`язане настання чітко встановлених юридичних наслідків. За умовами статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Відповідно до частини першої статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Господарський процесуальний кодекс України не пов`язує право суду поновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Отже, у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та зробити висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 30.11.2020 відкрито провадження у справі №916/3134/20, залучено до участі у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Концерн "Військторгсервіс" та запропоновано останньому відповідно до статті 168 Господарського процесуального кодексу України надати пояснення щодо позову протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали. 27.01.2022, тобто на стадії підготовчого провадження, яке було закрито лише 23.02.2021, Концерном "Військторгсервіс" до місцевого господарського суду було подано клопотання про залучення доказів б/н від 25.01.2021 (вх.№2410/21 від 27.01.2021), в якому останній просив залучити до матеріалів справи докази на підтвердження надіслання відповідачу листа №228/19 від 22.02.2019. Вищенаведене клопотання, беручи до уваги відсутність у матеріалах справи доказів вручення Концерну "Військторгсервіс" копії ухвали Господарського суду Одеської області від 30.11.2020, якою, зокрема, встановлено судом строк для надання третьою особою своїх письмових пояснень, було подане без пропуску відповідного процесуального строку та, як наслідок, не потребувало порушення питання про поновлення останнього. Відповідно до протоколу підготовчого судового засідання у даній справі, що відбулося 27.01.2021, зазначене клопотання Концерну "Військторгсервіс" про залучення доказів б/н від 25.01.2021 (вх.№2410/21 від 27.01.2021) було задоволено місцевим господарським судом, у зв`язку з чим вищенаведені докази направлення відповідачу листа №228/19 від 22.02.2019 правомірно були враховані судом при ухваленні оскаржуваного рішення. Письмові зауваження учасників справи з приводу неповноти або неправильності відомостей вищенаведеного протоколу, право на подання яких у п`ятиденний строк з дня підписання відповідного протоколу передбачене статтею 224 Господарського процесуального кодексу України, у матеріалах справи відсутні. За таких обставин, посилання апелянта на те, що вищенаведені докази були безпідставно залучені судом за відсутності клопотання про поновлення строку на їх подання, є необґрунтованими та колегією суддів до уваги не приймаються. Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначають Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009 (далі - Правила надання послуг поштового зв`язку). За умовами пунктів 66-68 Правил надання послуг поштового зв`язку у разі відправлення згрупованих поштових відправлень, поштових переказів відправник складає їх список в електронному вигляді за формою, визначеною оператором поштового зв`язку. Кількість поштових відправлень, поштових переказів одного виду та категорії (згрупованих за способом пересилання), що включаються до одного списку, та кількість таких списків визначаються оператором поштового зв`язку. Список засвідчується підписом відправника. Якщо відправником є юридична особа, список згрупованих внутрішніх рекомендованих поштових карток, листів, бандеролей засвідчується підписом відповідального працівника цієї особи, список згрупованих внутрішніх листів та бандеролей з оголошеною цінністю, посилок, прямих контейнерів, поштових переказів - підписами керівника та головного бухгалтера. Підписи скріплюються відповідними печатками (за наявності). Про прийняття для пересилання згрупованих поштових відправлень, поштових переказів видається один розрахунковий документ на один список. Один примірник списку видається відправникові. Колегія суддів вбачає, що наданий Концерном "Військторгсервіс" реєстр на відправлення поштової кореспонденції не відповідає вимогам Правил надання послуг поштового зв`язку, оскільки має недоліки оформлення, зокрема, даний реєстр засвідчено лише відбитком календарного штемпеля поштового зв`язку (26.02.19) та підписом, проставленим біля такого календарного штемпеля без зазначення жодних ідентифікуючих даних про особу-підписанта, при цьому відтиск печатки відправника відсутній. Крім того, до місцевого господарського суду не надано розрахункового документа, виданого працівником поштового зв`язку у зв`язку з прийняттям від відправника для пересилання саме згрупованого поштового відправлення. Отже, апеляційний господарський суд зазначає про те, що вищенаведений реєстр на відправлення поштової кореспонденції не є належним у розумінні процесуального закону доказом на підтвердження надіслання відповідачу повідомлення про відсутність наміру Міністерства оборони України продовжувати договірні відносини за договором №ВКС-1252 від 01.08.2016 після спливу строку останнього. Експрес-накладна Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Пошта" №59000402803876 від 25.02.2019 та роздруківка з інтернет-сайту "Нова Пошта" про відстеження поштового відправлення №59000402803876, відповідно до якої останнє було вручено адресату 26.02.2019, також не підтверджують факту надіслання відповідачу листа №228/19 від 22.02.2019 про відмову від пролонгації договірних відносин, оскільки відсутність у графі "Опис" вказаної експрес-накладної будь-який ідентифікуючих ознак документів, які надсилалися, зокрема, номеру, дати або тематики, фактично унеможливлює достовірне встановлення факту направлення позивачем саме листа №228/19 від 22.02.2019, а не будь-якого іншого документа. Водночас копії опису вкладення у цінний лист №6505809798760 від 26.02.2019, поштової накладної №6505809798760 від 26.02.2019 та поштового конверту зі штрихкодовим ідентифікатором №6505809798760, який повернувся відправнику неврученим з відміткою "за закінченням терміну зберігання", свідчать про те, що повідомлення про припинення договору №ВКС-1252 від 01.08.2016 після спливу строку, на який він був укладений, було надіслано відповідачу за адресою: м. Одеса, вул. Іцхака Рабіна, буд. 14, кв. 19, яка вказана безпосередньо у договорі №ВКС-1252 від 01.08.2016 та яка значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, при цьому відсутність у матеріалах справи жодного доказу на підтвердження того, що відповідач, діючи розумно та добросовісно, довів до відома позивача або Концерну "Військторгсервіс" інформацію про зміну адреси для листування з ним у разі необхідності узгодження питань щодо укладеного між сторонами договору №ВКС-1252 від 01.08.2016, свідчить про те, що Міністерством оборони України у встановлений строк вчинено визначені чинним законодавством дії, направлені на повідомлення контрагента про відсутність наміру продовжувати договір, у той час як отримання/неотримання Лазор Оленою Анатоліївною листа №228/19 від 22.02.2019 залежить виключно від волі відповідача, про що свідчить, зокрема, і той факт, що вищенаведене поштове відправлення повернулося відправнику з відміткою "за закінченням терміну зберігання", а не "адресат відсутній за вказаною адресою". При цьому Південно-західний апеляційний господарський суд наголошує на тому, що негативні наслідки неодержання орендарем (у тому числі фізичною особою-підприємцем) звернення до нього, якщо таке звернення здійснене добросовісно і розумно, покладаються на орендаря (у тому числі на фізичну особу-підприємця), а факт наявності відповідної заяви орендодавця та доказів її належного надсилання орендарю свідчить про добросовісне звернення орендодавця до орендаря, а відтак і про припинення договірних відносин між сторонами відповідно до приписів чинного законодавства. Саме такий правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладено в постанові від 19.05.2020 у справі №910/719/19. Таким чином, враховуючи наведені норми права, узгоджені сторонами умови договору №ВКС-1252 від 01.08.2016 та наявність у матеріалах справи доказів на підтвердження того, що станом на дату закінчення строку договору (31.05.2019) мали місце заперечення Міністерства оборони України (від імені якого на підставі договору доручення №1 від 14.06.2016 діяла філія "Одеське управління військової торгівлі" Концерну "Військторгсервіс") як орендодавця щодо продовження дії договору №ВКС-1252 від 01.08.2016 на новий строк, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про припинення дії вказаного договору з 01.06.2019. Докази укладання нового договору оренди чи внесення змін про продовження терміну дії договору №ВКС-1252 від 01.08.2016 у матеріалах справи відсутні та учасниками справи до суду не подані. Посилання скаржника на обставини продовження дії договору №40/2009 від 25.03.2009 у зв`язку з подальшим перерахуванням ним платежів за користування спірним торговельним місцем колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки проведення відповідної оплати не є безумовною підставою для продовження дії зазначеного договору, натомість такі дії лише ураховуються у сукупності з іншими діями сторін (у тому числі і зі своєчасним висловленням Міністерством оборони України заперечень щодо продовження дії зазначеного договору, з наявністю яких норми чинного законодавства однозначно пов`язують неможливість пролонгації договірних орендних відносин). Аналогічний висновок Верховного Суду викладено в постанові від 03.06.2020 у справі №916/1666/18. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України (частина четверта статті 291 Господарського кодексу України). Відповідно до частини першої статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України). Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права. Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права. Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог. Статтею 391 Цивільного кодексу України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном. Предмет негаторного позову становитиме вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом (шляхом звільнення виробничих приміщень власника від неправомірного перебування у них майна третіх осіб, виселення з неправомірно займаних нежитлових приміщень власника, знесення неправомірно збудованих споруд, накладення заборони на вчинення неправомірних дій щодо майна власника тощо). Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують протиправні дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. Передбачений статтею 391 Цивільного кодексу України спосіб захисту - усунення перешкод у здійсненні власником прав користування та розпорядження своїм майном - підлягає застосуванню у тих випадках, коли між позивачем, який є власником або титульним володільцем майна, і відповідачем, який користується спірним майном, не існує договірних відносин щодо цього майна і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі договору, укладеного з позивачем. Отже, для задоволення вимог позивача необхідно встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником або титульним володільцем своїх правомочностей, оскільки речове право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення. Другою умовою застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, адже в разі наявності таких відносин власник або титульний володілець здійснює захист порушеного права власності зобов`язально-правовими засобами. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 21.08.2018 у справі №910/19865/17. Колегія суддів враховує, що позивачу належить право безкоштовного користування торговельним місцем №4964, відтак Міністерство оборони України є титульним володільцем спірного майна. Доводи Фізичної особи-підприємця Лазор Олени Анатоліївни про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами свого майнового права на торговельне місце №4964 апеляційним господарським судом оцінюються критично, адже відповідно до фактичних обставин справи та оцінки наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності судом достеменно встановлено наявність у Міністерства оброни України правомочностей щодо користування вказаним торговельним місцем на законній правовій підставі, а посилання як на доказ на укладений між позивачем, Авангардівською селищною радою Овідіопольського району Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Промтоварний ринок" договір №181/9-83р від 21.02.2000, на підставі якого Міністерство оброни України набуло відповідне речове право щодо низки торговельних місць, міститься у багатьох аналогічних справах, розгляд яких здійснювався усіма судовими інстанціями, та його наявність жодного разу не викликала сумнівів. Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 03.06.2020 у справі №916/1666/18. Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що справедливість, добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України). Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium міститься принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони. За таких обставин, поведінка відповідача у вигляді укладення з позивачем договору №ВКС-1252 від 01.08.2016 та подальше звернення до Міністерства оборони України у зв`язку з наміром скористатися переважним правом на укладення відповідного договору про надання права платного користування місцем для встановлення 20-футових контейнерів на території Товариства з обмеженою відповідальністю "Промтоварний ринок" по вул. Рожевій на новий строк, а також висловлена в апеляційний скарзі позиція Фізичної особи-підприємця Лазор Олени Анатоліївни щодо пролонгації відносин за договором №ВКС-1252 від 01.08.2016 суперечить викладеним у цій же апеляційній скарзі твердженням відповідача щодо відсутності у позивача речового права на спірне торговельне місце №4964, за захистом якого останній звернувся з позовом у даній справі. Згідно з підпунктом 2.4.7 пункту 2.4 договору №ВКС-1252 від 01.08.2016 Сторона-2 зобов`язується при припиненні дії договору або його розірванні звільнити виділену територію від майна, розміщеному на ній. Відповідно до акту б/н від 01.07.2020, складеного комісією у складі представників Міністерства оборони України та посадових осіб Концерну "Військторгсервіс" за результатами проведення огляду торговельного місця №4964 на території Товариства з обмеженою відповідальністю "Промтоварний ринок" по вулиці Рожевій, відповідач, який фактичного користується вказаним торговельним місцем, відмовляється звільнити останнє у добровільному порядку та усунути Міністерству оборони України в особі його уповноважених осіб перешкоди у користуванні даним місцем. Крім того, факт продовження зайняття Фізичною особою-підприємцем Лазор Оленою Анатоліївною торговельного місця №4964 фактично підтверджується самим відповідачем, який в обґрунтування своєї правової позиції щодо наявності підстав для продовження користування спірним майном посилається на пролонгацію укладеного з позивачем договору №ВКС-1252 від 01.08.2016. Суд апеляційної інстанції зазначає, що скаржником до місцевого господарського суду не подано жодного доказу на підтвердження наявності у нього будь-якої правової підстави для зайняття спірного торгівельного місця. Посилання апелянта на те, що між позивачем та відповідачем продовжують існувати договірні відносини щодо користування відповідачем спірним торговельним місцем №4964 на підставі договору про надання права платного користування місцем для встановлення 20-футових контейнерів №2/2009 від 30.01.2009, колегією суддів оцінюються критично, оскільки дія вказаного договору №2/2009 від 30.01.2009 припинилася у зв`язку із укладенням між сторонами договору №ВКС-1252 від 01.08.2016. Крім того, Південно-західним апеляційний господарським судом враховується, що Фізичною особою-підприємцем Лазор Оленою Анатоліївною під час розгляду даної справи судом першої інстанції не наводилось жодних заперечень стосовно того, що підставою для користування останньою торговельним місцем був саме договір №ВКС-1252 від 01.08.2016, щодо чинності якого між сторонами існує спір, у той час як жодних доводів про продовження існування між сторонами орендних відносин за договором №2/2009 від 30.01.2009 відповідачем не наводилось, що підтверджується відсутністю відповідних тверджень у поданих відповідачем до місцевого господарського суду процесуальних документах, а відтак, беручи до уваги приписи частини четвертої статті 165 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього, колегія суддів вважає безпідставними викладені вперше вже після закінчення судового розгляду в Господарському суді Одеської області доводи апелянта щодо існування між сторонами договірних відносин щодо користування торговельним місцем №4964 на підставі договору №2/2009 від 30.01.2009. Отже, враховуючи, що договір №ВКС-1252 від 01.08.2016 припинив свою дію у зв`язку з закінченням терміну, на який він був укладений, що свідчить про відсутність на теперішній час між сторонами договірних орендних правовідносин, беручи до уваги відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів пролонгації договірних відносин, що існували між сторонами до 31.05.2019, або доказів укладення нового договору на право користування торгівельним місцем №4964, а також з огляду на те, що інших належних та допустимих доказів наявності правових підстав використання спірного майна відповідачем до суду не подано, що, в свою чергу, є підставою для застосування правової конструкції, передбаченої статті 391 Цивільного кодексу України, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позову. Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду про те, що належним способом захисту у спірних правовідносинах виступає саме вимога про усунення перешкод у користуванні майном (негаторний позов) повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 03.06.2020 у справі №916/1666/18 та від 13.10.2021 у справі №916/3210/20. Твердження скаржника про те, що судом першої інстанції безпідставно не зазначено відомостей про те, що собою являє спірне торговельне місце, його характеристики, а також яким чином і від чого його потрібно звільнити, спростовуються змістом оскаржуваного судового рішення, в якому чітко зазначено номер торговельного місця, який дозволяє конкретно ідентифікувати об`єкт, що підлягає звільненню шляхом вивезення всього розміщеного на цьому місці майна відповідача, зокрема, відповідних контейнерів. В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із чим дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову. Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Одеської області норм права при ухваленні рішення від 15.03.2021 не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового акту колегія суддів не вбачає. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника. Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Лазор Олени Анатоліївни залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 31.03.2021 у справі №916/3134/20 - без змін. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Фізичну особу-підприємця Лазор Олену Анатоліївну. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено та підписано 15.06.2022. Головуючий суддя С.В. Таран Суддя К.В. Богатир Суддя І.Г. Філінюк