Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 540/5186/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 червня 2022 р.м.ОдесаСправа № 540/5186/21 Головуючий в 1 інстанції: Хом`якова В.В. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Шляхтицького О.І., суддів: Семенюка Г.В., Домусчі С.Д., секретар Насарая А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 08.12.2021 по справі № 540/5186/21 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Херсонській області про визнання протиправною та скасування постанови, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог. У вересні 2021 року ФОП ОСОБА_1 звернувся з вищевказаним адміністративним позовом, у якому просив: - визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Херсонській області від 12 серпня 2021 року № 2107/21/22/РРО/2471007933/ДПС/ТД-ФС про накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення у розмірі 60 000 грн., а саме за допуск одного працівника до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення органу ДПС про прийняття працівника на роботу; - стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Херсонській області на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в сумі 908,00 грн. та витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 7 000,00 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 орендують у СТОВ "Мрія" приміщення для діяльності магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , при цьому ФОП ОСОБА_1 здійснює торгівлю підакцизними товарами, знаходиться на загальній системі оподаткування, застосовує реєстратор розрахункових операцій, а ФОП ОСОБА_2 здійснює торгівлю продовольчими товарами, є платником єдиного податку 2 групи та сплачує відповідно єдиний податок та ЄСВ. Торгівлю в магазинах здійснюють безпосередньо підприємці самостійно. Між фізичною особою ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 укладена цивільно-правова угода № 1 від 01.05.2021, предметом якої є надання виконавцем замовнику послуги (виконати роботу) в обсязі передбаченому договором, а факт надання таких послуг (робіт) з боку виконавця буде засвідчуватися актами приймання-передачі наданих послуг (викопаних робіт). Згідно актів прийому надання послуг до цивільно-правової угоди № 1 від 01.05.2021, від 30.06.2021, від 30.07.2021 та від 31.08.2021 вбачається виконання ФОП ОСОБА_2 разових послуг по реалізації алкогольних та тютюнових виробів, винагорода згідно яких складає 400 грн. в місяць. Факт утримання та перерахування з ОСОБА_2 ФОП ОСОБА_1 податку на доходи фізичних осіб та військового збору за цивільно-правовим договором підтверджується квитанціями про сплату податків на бюджетні рахунки. У звіті за формою 1ДФ позивач також декларує утримання податків за цивільно-правовою угодою. Крім того, позивач вважає порушеною процедуру застосування штрафу, оскільки такий штраф накладений без здійснення заходу державного нагляду (контролю), на підставі акту перевірки, яку проводив орган державної податкової служби. Позивач зазначає, що отримавши від територіального органу ДПС України акт фактичної перевірки, в якому викладені висновки про порушення позивачем саме тих вимог законодавства про працю, відповідальність за які установлена абзацом другим частини другої ст. 265 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), відповідач був зобов`язаний відповідно до частини 5 ст. 265 КЗпП України та Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженої постановою Кабінета Міністрів України від 26.04.2017 № 295, призначити і провести інспекційне відвідування позивача, в ході якого мав установити, чи дійсно позивачем допущено відповідне порушення. Відповідач проти задоволення позову заперечував, надав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що 29.06.2021 на адресу Головного управління Держпраці у Херсонській області надійшли документи від ГУ ДПС у Херсонській області стосовно фактів використання не задекларованої праці, встановлених під час проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за місцем здійснення господарської діяльності. Працівниками державної податкової служби було встановлено, що за місцем здійснення господарської діяльності позивача, реалізацію товару, що належить позивачу, здійснює ОСОБА_2 , відносно якої позивач по справі не видав наказу - розпорядження про прийом на роботу та не повідомив органи ДПС про прийняття працівника на роботу. Факт здійснення господарської операції від імені позивача крім акту перевірки підтверджено засобами фотофіксації, контрольною закупівлею товару, фіскальним чеком. Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 затверджено Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (далі - Порядок № 509). відповідно до пунктів 2, 3, 4 Порядку № 509, штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту), керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами четвертим - шостим цього пункту) (далі - уповноважені посадові особи). Штрафи накладаються на підставі, в тому числі, акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю. На підставі аналізу наявної інформації наданої ГУ ДПС у Херсонській області, враховуючи відсутність будь - якої інформації щодо спростування факту виявлених порушень, відповідальною посадовою особою Головного управління Держпраці у Херсонській області 01 липня 2021 року було прийнято рішення щодо розгляду справи про накладання штрафу №2107/21/22/РРО/2471007933/ДПС/ТД, про що на адресу позивача було направлено офіційне повідомлення від 02.07.2021 № 01-09/1/1643, яке позивач по справі отримав 08.07.2021. Не зважаючи на письмову пропозицію надати будь-які документи, які спростовують факт порушення законодавства про працю, позивач не надав до розгляду жодного документу із зазначених підстав. В подальшому, відповідно до вимог Порядку № 509, за наслідками розгляду акту фактичної перевірки від 11.06.2021 № 2107/21/22/РРО/ НОМЕР_2 із додатками, начальником Головного управління Держпраці у Херсонській області Берлимом В.В., було прийнято постанову від 12 серпня 2021 року № 2107/21/22/РРО/2471007933/ДПС/ТД-ФС, якою на позивача на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України накладено штраф у розмірі 60 000 грн. за порушення частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України та постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 № 413, а саме за те, що позивач допускає одного працівника до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого органу. Стосовно правової позиції позивача, в якій із посиланням на існування цивільно-правової угоди №1 від 01 травня 2021 року (та про існування якої не було ніякої інформації ані від працівника ОСОБА_2 під час проведення перевірки та складання акту фактичної перевірки, ані під час розгляду постанови про накладання штрафу від 12 серпня 2021 року) він наголошує про відсутність правових підстав про притягнення його до відповідальності за порушення вимог частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України та постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 № 413 в частині фактичного допуску одного працівника до роботи без укладення трудового договору та повідомлення органу ДПС про прийняття працівника на роботу, зазначає, що надані позивачем в обґрунтування своєї правової позиції акти виконаних робіт не мають жодного конкретного посилання на кількісні показники праці, а лише фіксують факт роздрібної торгівлі тютюновими виробами та алкогольними напоями, що належать позивачу, одночасно, в тому самому приміщенні, що використовується як працівником, так і позивачем, при здійсненні власної господарської діяльності, що прямо протирічить правовому характеру та визначенню трудової угоди. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Херсонський окружний адміністративний суд рішенням від 08 грудня 2021 року у задоволенні адміністративного позову відмовив. Короткий зміст вимог апеляційної скарги. Не погоджуючись з даним рішенням суду, ФОП ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв`язку з чим просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити. Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення: - висновок суду першої інстанції про те, що доказів того, що цивільно-правова угода № 1 від 01.05.2021 існувала на час проведення перевірки суду не надано, не відповідає дійсності, оскільки всі докази, а саме: цивільно-правова угода, акти виконаних робіт, квитанції про сплату винагороди та податків, звіти в податкову були надані суду; - суд першої інстанції проігнорував те, що метою здійснення контролю, як податкової служби так і управління Держпраці є виявлення осіб, які працюють без належного оформлення трудових відносин. При цьому, ФОП ОСОБА_2 сплачує за себе податки, як підприємець, оскільки здійснює торгівлю в одному магазині з позивачем, так і ФОП ОСОБА_1 сплачує податки, як за себе так і з винагороди, яку виплачує ОСОБА_2 за цивільно-правовою угодою; - відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виклав обґрунтування своєї позиції виключно на припущеннях, а не на доказах, які надані позивачем. Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були належно сповіщені відповідно до статей 124-130 КАС України, в судове засідання не з`явились, враховуючи що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів у відповідності до частини 2 статті 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін. Представник апелянта адвокат Шевченко О.А. надав до суду клопотання про розгляд справи без його участі. Згідно зі статтею 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Обставини справи. Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 зареєстрований фізичною особою-підприємцем у 2018 році, основний вид діяльності роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами. Відповідно до акту від 14.06.2021 № 2107/21/22/РРО/ НОМЕР_2 , складеного за результатом фактичної перевірки об`єкту торгівлі ФОП ОСОБА_1 в магазині АДРЕСА_1 , працівниками ГУ ДПС в Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі було встановлено, що під час проведення перевірки на робочому місці знаходився не ОСОБА_1 , а ОСОБА_2 , яка здійснила розрахункову операцію продажу пляшки "Светское Шампанськое" за ціною 95 грн., та видала розрахунковий документ (чек РРО). Інших осіб, які знаходились на робочому місці, в магазині не було. Під час перевірки не було надано трудового договору ОСОБА_2 з ФОП ОСОБА_1 , до органу ДПС не надано повідомлення про прийняття працівника на роботу. Від підписання акту фактичної перевірки та надання пояснень ОСОБА_2 відмовилась. В акті фактичної перевірки не зафіксовано наявності цивільно-правової угоди від 16.03.2021 між ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 . В акті зазначено, що під час проведення перевірки були виявлені порушення вимог ч.3 ст. 24 КЗпП України та Постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 № 413 "Про порядок повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу". Позивач допустив до роботи одного працівника без належного оформлення трудових відносин та повідомлення органу ДПС про прийняття на роботу працівника. Листом ГУ ДПС України у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 22.03.2021 № 2428/5//21-22-0706-11 відповідача було проінформовано про проведення перевірки ФОП ОСОБА_1 та встановлено порушення в частині трудового законодавства, а саме: виявлено неоформленого найманого працівника. На підставі аналізу наявної інформації, наданої ГУ ДПС у Херсонській області, враховуючи відсутність будь якої інформації щодо спростування факту виявлених порушень, ГУ Держраці у Херсонській області 01 липня 2021 року було прийнято рішення щодо розгляду справи про накладання штрафу № 2107/21/22/РРО/2471007933/ДПС/ТД, про що на адресу позивача було направлено офіційне повідомлення від 02.07.2021 № 01-09/1/1643 з пропозицією надати будь-які документи, які спростовують факт порушення законодавства про працю, яке позивач по справі отримав 08.07.2021, але до розгляду жодного документу відповідачу не надіслав. Відповідно до вимог Порядку 509, за наслідками розгляду акту фактичної перевірки від 11.06.2021 № 2107/21/22/РРО/ НОМЕР_2 із додатками, начальником Головного управління Держпраці у Херсонській області Берлимом В.В., було прийнято постанову від 12 серпня 2021 року № 2107/21/22/РРО/2471007933/ДПС/ТД-ФС, якою на позивача на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України накладено штраф у розмірі 60 000 грн. за порушення частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України та постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015р. №413, а саме за те, що позивач допускає одного працівника до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого органу, та без повідомлення органу ДПС про прийняття працівника на роботу. Штраф за вказане порушення передбачений абзацем другим частини другої статті 265 КзпП України, якою передбачено відповідальність у вигляді штрафу юридичних та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, у разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків. Не погодившись з порядком проведення перевірки та порядком застосування стягнення, спірною постановою, позивач звернувся до суду з даним позовом. При цьому позивач надав суду докази того, що він за договором оренди нежитлового приміщення № 54 від 26 грудня 2018 року орендує у СТОВ "Мрія" приміщення для діяльності магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 35 кв.м., з них: торгове приміщення - 20 кв.м., складське приміщення - 15 кв.м. Строк дії договору до 23 грудня 2023 року. Також позивач надав копію договору оренди нежитлового приміщення від 17 липня 2020 року , за яким ФОП ОСОБА_3 орендує у СТОВ "Мрія" приміщення для діяльності магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 35 кв.м., з них: торгове приміщення - 20 кв.м., складське приміщення - 15 кв.м. Строк дії договору до 17 липня 2023 року. Як стверджує позивач, магазин умовно поділений, при цьому ФОП ОСОБА_1 здійснює торгівлю підакцизними товарами, а ФОП ОСОБА_2 здійснює торгівлю продовольчими товарами. ФОП ОСОБА_1 знаходиться на загальній системі оподаткування та здійснює торгівлю підакцизними товарами згідно ліцензії, сплачуючи плату за ліцензію, податок на доходи фізичних осіб, військовий збір та ЄВС. ФОП ОСОБА_2 є платником єдиного податку 2 групи та сплачує відповідно єдиний податок та ССВ. Торгівлю в магазинах здійснюють безпосередньо підприємці самостійно. Позивач надав суду копію укладеної між фізичною особою ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 цивільно-правової угоди № 1 від 01.05.2021 , предметом якої є надання виконавцем замовнику послуги (виконати роботу) в обсязі, передбаченому договором, а факт надання таких послуг (робіт) з боку виконавця буде засвідчуватися актами приймання-передачі наданих послуг (викопаних робіт). Пунктом 2.1.1 угоди передбачено надання ОСОБА_2 таких послуг: в разі відсутності ФОП ОСОБА_1 реалізовувати алкогольні напої та тютюнові вироби, користуватися касовим апаратом, видавати покупцям чеки по оплаті за вказані товари. Згідно актів прийому надання послуг до цивільно-правової угоди № 1 від 31.05.2021, від 30.06.2021, від 30.07.2021 та від 31.08.2021 вбачається виконання разових послуг по реалізації алкогольних та тютюнових виробів, винагорода складає 400 грн. щомісячно. Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими. Висновок суду першої інстанції. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що наданими доказами підтверджено склад правопорушення, за який до позивача застосовано штрафні санкції, а саме допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору та без повідомлення органу ДПС про прийняття на роботу. Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України. Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань праці (далі - Положення № 96), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб. Згідно пункту 2 Положення № 96 Держпраці у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства. За приписами підпункту 9 пункту 4 Положення № 96 Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування. Підпунктом 6 пункту 4 Положення № 96 встановлено, що Держпраці, здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю. Пунктом 7 Положення № 96 передбачено, що Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом. У відповідності до зазначених норм, Головному управлінню Держпраці в Херсонській області делеговано повноваження щодо здійснення на території області державного контролю за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі, їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами та фізичними особами, які використовують найману працю. Отже, ГУ Держпраці є органом, вповноваженим, серед іншого, на здійснення державного контролю за дотриманням вимог законодавства про працю. Вирішуючи спір по суті суд першої інстанції виходив із такого. Відповідно до статті 259 КЗпП України визначено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України (на момент виявлення порушення), юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення. Частиною 4 статті 265 Кодексу законів про працю України, визначено, що штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 затверджено Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення. У пункті 1 та 2 Порядку (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" (далі - штрафи). Штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту), керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами четвертим - шостим цього пункту) (далі - уповноважені посадові особи). Штрафи накладаються на підставі: рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації; акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю або зайнятість населення, здійсненого у зв`язку з невиконанням вимог припису; акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників; акта про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування; акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю. Постановою Кабінета Міністрів України "Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю" від 21.08.2019 № 823 внесено зміни до Порядку №509 та виключено з нього пункти 5-8, пункти 2-4, 9-12 викладено у визначеній постановою редакції. Як встановлено під час розгляду справи та підтверджено матеріалами справи - постанову про накладення штрафу прийнято на підставі Акту ГУ ДПС від 14.06.2021 № № 2107/21/22/РРО/2471007933. В акті зазначається про виявлення порушень частини 3 статті 24 КЗпП України та постанови Кабінета Міністрів України № 413 (а.с.55-56). Податковим кодексом України передбачено право контролюючого органу (органів Державної фіскальної служби) проводити фактичну перевірку дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами). Пунктом 80.6 статті 80 ПК України унормовано, що під час проведення фактичної перевірки в частині дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), в тому числі тим, яким установлено випробування, перевіряється наявність належного оформлення трудових відносин, з`ясовуються питання щодо ведення обліку роботи, виконаної працівником, обліку витрат на оплату праці, відомості про оплату праці працівника. Для з`ясування факту належного оформлення трудових відносин з працівником, який здійснює трудову діяльність, можуть використовуватися документи, що посвідчують особу, або інші документи, які дають змогу її ідентифікувати (посадове посвідчення, посвідчення водія, санітарна книжка тощо). Виходячи зі змісту Порядку (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) він передбачає можливість розгляду справи та накладення на суб`єкта господарювання штрафу на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, в ході якої виявлено порушення законодавства про працю. Враховуючи зазначені норми матеріального права, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що самостійною підставою для накладення штрафу за порушення законодавства про працю є також акт перевірки ДПС, її територіального органу. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 28.01.2021 в справі № 380/1116/20, від 21.04.2021 в справі № 260/586/20. В наведених постановах суд касаційної інстанції зазначив, що положення ч. 8 ст. 265 КЗпП України не забороняють накладати штрафи на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю, як це передбачено Порядком. В контексті наведеного вище, ґрунтовним є висновок суду першої інстанції що проведення інспекційного відвідування не є обов`язковою передумовою для притягнення до відповідальності позивача. Повертаючись до обставин у цій справі, суд зазначає, що матеріалами справи підтверджено, що згідно Акту ГУ ДПС від 14.06.2021 № № 2107/21/22/РРО/2471007933 було встановлено, що під час проведення перевірки на місці здійснення розрахунків позивача знаходилась ОСОБА_2 , яка є фізичною особою-підприємцем, здійснює підприємницьку діяльність в тому самому магазині, але торгує продовольчими продуктами. Саме ОСОБА_2 продала товар, який належав позивачу, провела розрахунок через РРО та безпосередньо відпустила алкогольний напій інспекторам ДПС та отримала за це грошові кошти. Це підтверджується актом перевірки з додатками та позивачем не оспорюється. Інших осіб в магазині не виявлено. Отже, ОСОБА_2 мала право розпорядження товаром позивача, користувалась його реєстратором розрахункових операцій у відсутність позивача. Суд першої інстанції акцентував, що проаналізувавши наявні в справі документи про існування між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_4 цивільно-правових відносин доказів того, що цивільно-правова угода № 1 від 01.05.2021 існувала на час проведення перевірки, а не була оформлена в подальшому , вже після перевірки з метою уникнення відповідальності, суду не надано. ОСОБА_2 при проведенні перевірки також не повідомила, що відпускає товар за цивільно-правовою угодою. Не надано таких доказів і до суду апеляційної інстанції. Отже колегія суддів зазначає, що визначальним для вирішення наведеного спору є підтвердження чи спростування факту допуску ФОП ОСОБА_1 до роботи ОСОБА_2 без укладення трудового договору, тобто, фактичного допуску до роботи без оформлення трудових відносин. Для встановлення факту порушення вимог частини 3 статті 24 КЗпП України необхідно встановити: відсутність договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення ДПС про прийняття працівника на роботу; факт допуску до роботи осіб (незалежно від терміну такого допуску) без укладення трудового договору. Визначення трудового договору унормовано частиною першою статті 21 КЗпП України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. За приписами статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 Цивільного кодексу України (ЦК України). Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Обов`язок підрядника виконати роботу або виконавця надати послугу на свій ризик говорить про те, що він не може відмовитися від прийняття на себе певних негативних наслідків, що виникають при виконанні підрядних робіт. За приписами статті 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору. Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання кінцевих результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється. Згідно зі статтею 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли угоди з усіх істотних умов договору. За положеннями частини першої статті 854 ЦК України замовник виплачує належну підрядчику суму за результатами виконаної роботи. Щодо наданих послуг винагорода за виконану роботу (надані послуги) виплачується виконавцю в розмірі, в терміни і в порядку, який встановлений в договорі (частина перша статті 903 ЦК України). В свою чергу, трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва. Характерними ознаками трудових відносин є: систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат); підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку; виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 "Класифікатор професій", затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 №327; обов`язок роботодавця надати робоче місце; дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо. Основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Так, виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик. Основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій. Ці ж правові висновки знайшли своє підтвердження у постановах Верховного Суду від 13 червня 2019 року у справі №815/954/18, від 02 лютого 2021 року у справі № 0540/5987/18-а. Так, контролюючий орган під час перевірки дійшов висновку, що виконання роботи продавця в період відсутності позивача не є юридично самостійною, оскільки здійснюється у межах господарською діяльності ФОП ОСОБА_1 в робочий час, згідно режиму роботи магазину. У цивільно-правовій угоді № 1 від 01.05.2021 не зазначено конкретний перелік робіт, який саме результат роботи повинен передати виконавець замовнику, зазначено загальне визначення робіт , процес праці не передбачає будь-якого кінцевого результату, що є не характерним до цивільно-правового договору, а притаманно саме трудовим правовідносинам. Зокрема, оплата праці працівнику, з яким була укладена цивільно-правова угода, проводилася один раз на місяць в однаковій фіксованій сумі, з аналізу наданих до матеріалів адміністративної справи актів здачі-прийняття наданих послуг вбачаються інші умови оплати праці, а саме оплата праці здійснювалась не за виконану роботу, а за надання послуг продавця протягом місяця. Ця цивільно-правова угода характерна саме строковому трудовому договору, а не цивільно-правовому договору. Тому апеляційний суд також погоджується з доводами відповідача, що за своїм змістом укладена цивільно-правова угода має ознаки трудової, та не може вважатися цивільно-правовою угодою. У постанові Верховного Суду від 04 вересня 2020 року у справі №160/8039/18 акцентовано увагу, що "юридичні та фізичні особи-підприємці, залучаючи працівників до найманої оплачуваної праці та укладаючи з такими особами цивільно-правові договори, замість трудових, позбавляють останніх основних прав та гарантій, встановлених Конституцією (стаття 43-46) та законами України, а саме: на оплату праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, права на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня, на щорічні і додаткові оплачувані відпустки, права на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади тощо". Отже, оскільки позивачем належним чином не було оформлено трудові відносини з ОСОБА_2 колегія суддів зазначає, що вказані дії слід розцінювати, як вчиненні з метою уникнення відповідальності за неналежне оформлення працівника, яка здійснювала самостійно торгівлю в магазині без реєстрації трудового договору. Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин. Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Такий порядок установлено постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 року № 413 "Про порядок повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу", згідно якого повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою (крім повідомлення про прийняття на роботу члена виконавчого органу господарського товариства, керівника підприємства, установи, організації) до територіальних органів Державної податкової служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором. Отже, норми КЗпП України та приписи наведеної постанови Кабінету Міністрів України визначають, що повідомлення про прийняття працівника на роботу подається до початку його роботи, без такого повідомлення особа до роботи допущена бути не може. Таким чином, наданими доказами підтверджено склад правопорушення, за який до позивача застосовано штрафні санкції, а саме допуск працівника до роботи без повідомлення органу ДПС про прийняття на роботу. Додатково апеляційний суд акцентує, що диспозиція статті 24 КЗпП України передбачає не тільки наявність договору між сторонами, але й направлення роботодавцем повідомлення про прийняття на роботу працівника до того як його буде допущено до роботи. А тому один лише факт укладення договору не може свідчити про належне виконання ним вимог статті 24 КЗпП України. Враховуючи наведені обставини, які встановлені судом і підтверджуються відповідними доказами, та норми законодавства, апеляційний суд вважає доведеним факт виконання ОСОБА_5 обов`язків продавця як найманим працівником, без укладення трудового договору, відповідно, підтверджено склад правопорушення, за який до позивача застосовано штрафні санкції, а саме допуск працівника до роботи без повідомлення органу ДПС про прийняття на роботу. Відповідальність за порушення законодавства про працю визначена статтею 265 КЗпП України, відповідно до якої посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" визначає Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №

509. Пунктом 2 Порядку № 509 визначено, що штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи). Штрафи можуть бути накладені на підставі, зокрема, акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю. Відповідно до п.п. 3, 4 Порядку № 509 справа про накладення штрафу (далі - справа) розглядається у 45-денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою посадовою особою документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку. Про дату одержання документів, зазначених в абзацах третьому-сьомому пункту 2 цього Порядку, уповноважена посадова особа письмово повідомляє суб`єкту господарювання та роботодавцю не пізніше ніж через п`ять днів після їх отримання рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. Під час розгляду справи досліджуються матеріали і вирішується питання щодо наявності підстав для накладення штрафу. За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі документів, зазначених в абзацах третьому-сьомому пункту 2 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу. Враховуючи зазначені норми матеріального права, апеляційний суд як і суд першої інстанції зазначає, що на уповноважену особу Держпраці покладено обов`язок належного повідомлення суб`єкта господарювання про розгляд справи не пізніше ніж через п`ять днів після отримання ним документів зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 Порядку №

509. Апеляційним судом встановлено, що письмове повідомлення про розгляд справи про накладення штрафу за порушення законодавства про працю (вих.№ 01-09/1/1643 від 02.07.2021), яким ФОП ОСОБА_1 повідомлялось про те, що розгляд справи відбудеться 12.08.2021 та запропоновано до 05.08.2021 надати оригінали або належним чином завірені копії документів, що спростовують порушення законодавства про працю направлялось та було ним отримано (а.с.61). За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 12 серпня 2021 року № 2107/21/22/РРО/2471007933/ДПС/ТД-ФС, прийнято з належним повідомленням позивача про відповідний намір в межах строку та з наданням йому достатнього строку для реалізації права на надіслання зауважень щодо перевірки, яким він скористався. Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. В ході розгляду справи позивач не довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач надав суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову. Доводи апеляційної скарги. Доводи апелянта про те, що висновок суду першої інстанції про те, що доказів того, що цивільно-правова угода № 1 від 01.05.2021 існувала на час проведення перевірки суду не надано, з урахуванням встановлених обставин справи, не впливають на правильність висновку суду першої інстанції по суті. Твердження апелянта про те, що, оскільки метою здійснення контролю, як податкової служби так і управління Держпраці є виявлення осіб, які працюють без належного оформлення трудових відносин, а ФОП ОСОБА_2 сплачує за себе податки, як підприємець, оскільки здійснює торгівлю в одному магазині з позивачем, так і ФОП ОСОБА_1 сплачує податки, як за себе так і з винагороди, яку виплачує ОСОБА_2 за цивільно-правовою угодою, відповідно не існує порушення позивачем законодавства про працю - є припущенням позивача. Так, апеляційний суд наголошує, що працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що дії позивача щодо надання трудовому договору форми цивільно-правового договору перешкоджають реалізації права фізичної особи на працю, гарантованого Конституцією України та КЗпП України, шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації, а також права на соціальний захист у випадку безробіття, при тимчасовій втраті працездатності у разі нещасного випадку на виробництві або внаслідок професійного захворювання, права на відпочинок, щорічну оплачувану відпустку, права на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки тощо. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 02 липня 2020 року по справі № 809/164/17(К/9901/17437/18). Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Ураховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини справи, колегія суддів дійшла до висновку, що необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін не має, оскільки апеляційним судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Інші доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині постанови, ґрунтуються на суб`єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції. Отже, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 08.12.2021 по справі № 540/5186/21 залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий суддя Шляхтицький О.І. Судді Домусчі С.Д. Семенюк Г.В.