Постанова Полтавський апеляційний суд № 552/6808/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 552/6808/21 Номер провадження 22-ц/814/1070/22Головуючий у 1-й інстанції Миронець О.К. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 червня 2022 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Карпушина Г.Л., суддів: Кузнєцової О.Ю., Хіль Л.М., при секретарі судового засідання: Бродській В.О., - розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області - адвоката Марченко Галини Іванівнина рішення Київського районного суду м. Полтава від 10 лютого 2022 року (ухвалене суддею Миронець О.К., повний текст рішення складено суддею 14 лютого 2022 року) та додаткове рішення Київського районного суду м. Полтава від 17 лютого 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу №253-К від 01.11.2021 року, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, третя особа - Незалежна первинна професійна спілка «Громадянський захист», третя особа - Первинна профспілкова організація Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області, - В С Т А Н О В И В : У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області, в якому просила суд визнати протиправним та скасувати наказ №253-к від 01.11.2021 року, поновити її на посаді провідного фахівця із зв`язків з громадськістю та пресою служби інформаційного забезпечення та зв`язків з громадськістю Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області з 04.11.2021 року, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за весь період вимушеного прогулу, допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення втраченого заробітку в розмірі середньомісячного заробітку. В обгрунтиування позовних вимог зазначила, що наказом №253-К від 01.11.2021 року її звільнено з займаної посади провідного фахівця із зв`язків з громадськістю та пресою служби інформаційного забезпечення та зв`язків з громадськістю з 04.11.2021 року. З даним наказом не погоджується, оскільки його винесено з порушенням приписів КЗпП України, Так, 16.08.2021 року її повідомлено про те, що її посада підлягає скороченню та запропоновано іншу посаду на яку вона погодилась. В подальшому її звільнено по скороченню та відмовлено у призначенні на раніше запропоновану посаду, оскільки на посаду, яку вона обрала призначили іншу особу. РішеннямКиївського районного суду м. Полтава від 10 лютого 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу №253-К від 01.11.2021 року, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу -задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ №253-К від 01.112021 року «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді провідного фахівця із зв`язків з громадськістю та пресою служби інформаційного забезпечення та зв`язків з громадськістю Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області. Стягнуто з Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 44040,20 гривень, 908 гривень судового збору. Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу допущено негайному виконанню, але не більше ніж за 1 місяць. Додатковим рішенням Київського районного суду м. Полтава від 17 лютого 2022 року доповнено рішення Київського районного суду м. Полтави від 10.02.2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу №253-К від 01.11.2021 року, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Стягнуто з Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавські області на користь ОСОБА_1 12000 гривень витрат на правову допомогу. З вказаним рішенням суду не погодився представник Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області - адвокат Марченко Галина Іванівна та подала на нього апеляційну скаргу, в якій прохає скасувати рішення Київського районного суду м. Полтава від 10 лютого 2022 року та додаткове рішення від 17 лютого 2022 року, та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити в повному обсязі. Провести розподіл судових витрат. Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, а також таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи. Зокрема вказує, що судом невірно визначений період вимушеного прогулу, оскільки в період спору позивач перебувала на обліку в центрі зайнятості та отримала допомогу по безробіттю у розмірі 22935, 95 грн. Тому стягнення з відповідача на користь позивача коштів у зв?язку з вимушеним прогулом є протиправним. Також зазначила, що стягнутий розмір витрат на правову допомогу у сумі 12000,00 грн не відповідає критеріям ст. 137 ЦПК щодо співмірності витрат. Посилається на те, що дії позивача були недобросовісними, оскільки позивач спочатку заявила про бажання працюювати на одній посаді, а предметом спору обрала іншу. Однак, суд не врахував вказану обставину, що призвело до постановлененя протиправного рішення. Вказує, що позивачу були запропоновані всі наявні вакантні посади, які відповідали її освіті, досвіду роботи та кваліфікації. Проте, цим правом позивач не скористалась. Також зазначає, що судом першої інстанції були допущені процесуальні порушення розгляду справи, оскільки судом протиправно прийняті від позивача всі процесуальні документи, які подані після позову. Від позивача ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання підтримуючи рішення суду першої інстанції та спростовуючи доводи, які викладені в апеляційній скарзі, прохала апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Київського районного суду м. Полтава від 10 лютого 2022 року та додаткове рішення від 17 лютого 2022 рокузалишити без змін. Судове засідання проводилося в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін по справі. На момент розгляду справи сторони та інші учасники будучи належним чином та завчасно повідомленими про час та місце слухання справи, в судове засідання не з`явилися, подавши заяви з проханням слухати справу у їх відсутність. Колегія суддів, заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи та мотиви апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав. У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Згідно вимог ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно ч.1 ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 11.08.2021 року ОСОБА_1 отримала попередження про скорочення штату працівників. В тексті попередження вказано про те, що 04.11.2021 року її буде звільнено та запропоновано перелік вакантних посад для переведення. Дане повідомлення вона отримала 16.08.2021 року, про що свідчить її особистий підпис. В даному попередженні ОСОБА_1 надала згоду на зайняття вакантної посади - начальника відділу управління персоналом, контролю, діловодства та взаємодій із засобами ЗМІ, про що свідчить її підпис. 01.11.2021 року відповідно до наказу №253-К ОСОБА_1 , провідного фахівця із зв`язків з громадкістю та пресою служби інформаційного забезпечення та зв`язків з громадськістю звільнено з 04.11.2021 року у зв`язку зі скороченням штату працівників відповідно до п.1.ч.1 ст.40 Кодексу законів про працю України. Виплачено всі належні суми та вихідну допомогу в розмірі середньомісячного заробітку. Згідно протоколу засідання комісії з розгляду можливості переведення працівників, які підлягають звільненню, на вакантні посади відповідно до їх спеціальності та кваліфікації Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області від 28.10.2021 року вбачається, що на посаду начальника відділу з управління персоналом, контролю, діловодства та взаємодії із засобами масової інформації призначено з 05.11.2021 року - ОСОБА_4 . В ході розгляду справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 не повідомлена про час та місце проведення вказаного конкурсу та не брала в ньому участі. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що при винесенні наказу №253-К від 01.11.2021 року «Про звільнення ОСОБА_1 » відповідачем не враховано вимог Закону, а також того, що позивач погодилась на запропоновану вакансію, однак вона не повідомлялась про час та місце проведення вказаного конкурсу, отже наказ підлягає скасуванню. Разом з цим, місцевий суд зазначив, що вже навіть після проведення конкурсу 28.10.2021 року позивачу не пропонували інші вакансії, хоча як встановлено в судовому засіданні такі були наявні. Тому, суд дійшов висновку про задоволення позову, поновлення позивича на роботі та враховуючи вимоги ст.235 КЗпП України вважає за можливе стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 44040,20 гривень (647,65 гривень х 68 днів вимушеного прогулу). Проте, повністю з таким висновком суду колегія суддів погодитися не може, виходячи з наступних підстав. Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають перш за все з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників. Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і б цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням на підставі пункту першого частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення. Згідно з частиною першою статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статі 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення. Як вбачається з наявних у справі матеріалів, що з моменту попередження позивача про звільнення і до моменту самого звільнення, відповідачем обов`язок по працевлаштуванню ОСОБА_1 виконаний не був, що вказує на порушення останніми встановленого порядку вивільнення позивача. Матеріалами справи встановлено, та не заперечуавлося сторонами по справі, що позивачем ОСОБА_1 було надано згоду на зайняття вакантної посади - начальника відділу управління персоналом, контролю, діловодства та взаємодії із засобами ЗМІ, про що вона власноручно зробила запис на Повідомленні про звільнення. Однак, в подальшому ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні на раніше запропоновану посаду, в зв?язку з тим, що на цю вакантну посаду було переведено іншого працівника Регіонального офісу, а саме ОСОБА_4 . Про проведення конкурсу на вказану посаду ОСОБА_1 не повідомлялася. Одночасно, матеріали справи не містять відомостей про те, що навіть після проведення конкурсу 28.10.2021 року ОСОБА_1 було запропоновано інші вакансії з урахуванням її освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Доводи апеляційної скарги про те, що позивачу були запропоновані всі наявні вакантні посади, які відповідали її освіті, досвіду роботи та кваліфікації, однак цим правом позивач не скористалась, є необгрунтованими, оскільки матеріали справи не містять відомостей про те, що ОСОБА_1 відмовлялася від запропонованих її вакантних посад, які б відповідалиїї освіті, кваліфікації, досвіду тощо. Таким чином, правові підстави для припинення з ОСОБА_1 трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України були відсутні. Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Врахувавши вище зазначене, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають істотне значення для її вирішення, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, зробив обґрунтований висновок, що звільнення позивача з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, проведено всупереч вимогам чинного трудового законодавства, отже, наказ про його звільнення є незаконним, а позивач підлягає поновленню на роботі. Доводи апелянта про те, що ОСОБА_1 суд поновив на роботі на день раніше ніж її звільнили, є також не обгрунтованими, оскільки в оскаржуваному наказі вказано дату звільнення 04.11.2021, тому саме з цієї дати суд і поновив позивача на роботі. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік (частина третя статті 235 КЗпП України). Так, згідно з довідкою від 18.01.2022 року №75/01-07 вбачається, що заробітна плата ОСОБА_1 за вересень 2021 становить - 8691,20 грн, за жовтень 2021 - 13329,00 грн. Середньоденна заробітна плата складає 647,65 грн (а.с.99). Кількість робочих днів у листопаді 2021 - 19 днів, грудні 2021 - 22 дні, січні 2022 - 19 днів, лютий 2022 - 8 днів. Отже, кількість робочих днів за розрахунковий період становить 68 днів. Таким чином, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу у період з 06.11.2021 року по 10.02.2022 року становить 44040,20 грн. (68 х 647,65 грн). Так, згідно наданого до апеляційної скарги листа МЦЗ від 15.02.2022 року вбачається, що позивач ОСОБА_1 в період судового спору перебувала на обліку в центрі зайнятості та отримала допомогу по безробіттю у сумі 22935,95 грн (а.с.174). Однак, позивач не повідомила даний факт, тому при розгляді вказаної справи судом першої інстанції дані обставини не були враховані. Отже, рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом зменшення розміру стягнутого із відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу із 44040, 20 грн. до 21104, 25 грн. Одночасно, колегія суддів погоджується з додатковим рішенням суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача 12000 грн витрат на правову допомогу. Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються - на відповідача. Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Пунктами 1,4 ч.3 ст. 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу та витрати пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Частинами 2, 3 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Згідно з ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. З наданих матеріалів справи вбачається, що при подачі позову до суду позивачем зазначено попередній (орієнтований) розрахунок судових витрат на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн. Разом з цим, позивач керуючись п.8 ст.141 ЦПК України заявив, що Детальний розрахунок та докази на підствердження суми понесених Позивачем витрат на професійну правничу допомогу, будуть надані Суду протягом п?яти днів з дати винесення рішення по справі. Тому, 14.02.2022 року представником позивача - адвокатом Басай М.М. керуючись п.8 ст. 141 ЦПК України, подано заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12000,00 грн. Так, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції представник позивача надав: договір №30/21 від 10.11.2021 року про надання правничої допомоги; рахунок фактуру про сплату позивачем 12000,00 грн; Акт №1-30/21 приймання-передачі наданих правничих послуг від 11.02.2022 року (а.с. 124-134). Згідно вимог ч.4 статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Однак, матеріали справи не містять клопотання представника відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, а тому підстав для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат у суду були відсутні. Враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги зміни рішення Київського районного суду м. Полтава від 10 лютого 2022 року в частиністягнутого із відповідача на користь позивача середнього заробітку, в іншій частині рішення суду та додаткове рішення Київського районного суду м. Полтава від 17 лютого 2022 року залишити без змін. Керуючись ст. 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу представника Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області - адвоката Марченко Галини Іванівни- задовольнити частково. Рішення Київського районного суду м. Полтава від 10 лютого 2022 року в частинірозміру стягнутого із відповідача на користь позивача середнього заробітку - змінити, стягнувши з Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 21104,25 (двадцять одну тисячу сто чотри гривень 25 копійок) гривень В іншій частині рішення суду та додаткове рішення Київського районного суду м. Полтава від 17 лютого 2022 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови виготовлено 14 червня 2022 року. Головуючий суддя : ___________________ Г.Л. Карпушин Судді: ________________ О.Ю. Кузнєцова _________________ Л.М. Хіль