Постанова 4814 № 534/14/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 534/14/20 Номер провадження 22-ц/814/253/22Головуючий у 1-й інстанції Колотієвський О.О. Доповідач ап. інст. Обідіна О. І. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 червня 2022 року м. Полтава Колегія суддів судової палати у цивільних справах Полтавського апеляційного суду в складі: головуючого судді: Обідіної О.І. суддів: Бутенко С.Б., Прядкіної О.В. за участю секретаря Владімірова Р.В. розглянула в судовому засіданні в м. Полтаві, порядку спрощеного провадження, в режимі відеоконференції, справу за апеляційними скаргами представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Кириченко Галини Володимирівни на рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 18 листопада 2021 року, додаткове рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 03 грудня 2021 року та додаткове рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 20 грудня 2021 року у складі судді Колотієвського О.О. по справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства Горішньоплавнівської міської ради", третя особа: ОСОБА_2 про визнання незаконними та скасування наказів КП ВУВКГ № 761 та № 824 від 18.11.2019 року "Про накладення дисциплінарного стягнення", стягнення середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу, моральної шкоди та поновлення на роботі, В С Т А Н О В И Л А : В січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом до Комунального підприємства "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства Горішньоплавнівської міської ради" (надалі ВП ВУВКГ), в якому, після зміни предмета позову, остаточно просила : визнати незаконним та скасувати наказ КП ВУВКГ №761 від 18.11.2019 «Про накладення дисциплінарного стягнення»; визнати незаконним та скасувати наказ КП ВУВКГ №824 від 18.12.2019 «Про накладення дисциплінарного стягнення»; поновити її на посаді змінного інженера аварійно-диспетчерської служби КП ВУВКГ з 18.12.2019; стягнути з ВП ВУВКГ на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18.12.2019 по день ухвалення рішення про поновлення на роботі; стягнути з ВП ВУВКГ на її користь відшкодування моральної шкоди в сумі 90800 грн. Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 працювала у КП ВУВКГ починаючи з 09.12.1986 року по 13.02.2018 року на різних посадах - начальника цеха водопостачання, а в подальшому на посаді змінного інженера аварійно-диспетчерської служби. В 2018 році між сторонами виник судовий спір стосовно незаконного звільнення ОСОБА_1 з посади. Рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 15.08.2018 р. у справі № 534/279/18, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 07.11.2018 р., наказ КП ВУВКГ № 07 від 13.02.2018 р. «Про припинення трудового договору (контракту)» скасований як незаконний; ОСОБА_1 поновлено на посаді змінного інженера аварійно-диспетчерської служби КП ВУВКГ з 13 лютого 2018 р.; стягнуто з КП ВУВКГ на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13.02.2018 р. по 15.08.2018 р. в сумі 47 318, 61 грн., 5 000 грн. моральної шкоди. Вказане судове рішення не було виконано, що стало підставою для ще одного звернення до суду. Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука від 18.09.2019 р., залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 21.12.2019 р. визнано незаконним та скасовано наказ директора КП ВУВКГ № 55 від 31.08.2018 р. про припинення трудового договору (контракту), яким ОСОБА_1 31.08.2018 р. було вдруге звільнено з роботи з посади змінного інженера аварійно-диспетчерської служби КП ВУВКГ на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП; поновлено її на роботі на посаді змінного інженера аварійно-диспетчерської служби комунального підприємства КП ВУВКГ з 31 серпня 2018 р.; стягнуто з КП ВУВКГ на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31.08.2018 р. по 18.09.2019 р. в сумі 90 176 грн. 24 коп., 6 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди. Вважає, що вказане рішення в частині поновлення на роботі також не було виконано відповідачем оскільки вона не була поновлена на посаді змінного інженера АДС, а наказом - розпорядженням № 26 від 19.09.2019 р. була поновлена в аварійно-диспетчерську службу за рішенням суду. Також їй не були виплачені в повному обсязі кошти, присуджені судовим рішенням. Після поновлення на роботі їй надали кімнату облаштовану столом, стільцем, комп`ютером, стаціонарним телефоном та відеокамерою, при тому, що будь-які інші адміністративно-побутові приміщення не були облаштовані відеокамерами. Після повторного поновлення їй не надали спецодяг, перепустку, побутове приміщення, де вона мала переодягатися, не допускали до приміщення для прийому їжі, не возили на роботу в нічний час. В подальшому конфлікт між сторонами поглиблювався. Наказом КП ВУВКГ № 707 від 22.10.2019 р. ОСОБА_1 було оголошено догану, що стало підставою для звернення до Комсомольського міського суду. В подальшому справа була передана до Козельщинського районного суду, рішенням якого від 13.07.2020 р. визнано незаконним та скасовано наказ КП ВУВКГ №

707. При цьому суд дійшов висновку, що КП ВУВКГ фактично не виконав рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 18.09.2019 р. у справі № 534/1399/18 про поновлення ОСОБА_1 на роботі, штучно створив умови, за яких остання не мала можливості виконання трудової функції, тому - мала право на відмову працювати в таких умовах. Надалі, наказом КП ВУВКГ № 761 від 18.11.2019 р. ОСОБА_1 знову було оголошено догану, підставою для винесення якої стало те, що 22.10.2019 р., о 23.20 год. ОСОБА_1 «шляхом фізичного впливу верхніх кінцівок здійснила зміну кута огляду відеокамери, змінивши направлення фокусу відеокамери з фіксації приміщення № 50 адміністративно- побутової будівлі КП ВУВКГ на фіксацію глухої східної стіни приміщення, завдавши механічних ушкоджень кронштейну кріплення поворотного механізму відеокамери (злом ніжки кріплення кронштейну поворотного механізму), що потребував відновлювального ремонту поворотного механізму відеокамери» вартістю 450 гривень, відмовилася від надання письмових пояснень на вимогу роботодавця, чим порушила вимоги КЗпП України та Правила внутрішнього трудового розпорядку. Наказом КП ВУВКГ № 824 від 18.12.2019 р. про накладення дисциплінарного стягнення ОСОБА_1 була звільнена з посади змінного інженера аварійно - диспетчерської служби, за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку, за ч. 3 ст. 40 КЗпП України. Вважає накази про накладення дисциплінарного стягнення незаконними, оскільки вона не порушувала трудову дисципліну та правила внутрішнього трудового розпорядку, а відтак обґрунтованих підстав для її звільнення не було, у зв`язку з чим нею поданий черговий позов про захист свого трудового права. Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 18 листопада 2021 року в задоволенні позову відмовлено. Ухвалюючи рішення, суд дійшов висновку про порушення позивачем трудового розпорядку та відповідно про правомірність дій роботодавця щодо видачі наказів «Про накладення дисциплінарного стягнення», що призвело в подальшому до обґрунтованого звільнення працівника за п.3 ч.1 ст. 40 КЗпП України та відсутності підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі. Додатковим рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 03 грудня 2021 року заяву відповідача - Комунального підприємства "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства Горішньоплавнівської міської ради" про відшкодування судових витрат залишено без розгляду. Залишення заяви підприємства без розгляду обумовлено ненадання заявником в межах встановленого законодавством строку доказів щодо розміру понесених судових витрат. Додатковим рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 20 грудня 2021 року в задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Кириченко Г.В. про ухвалення додаткового рішення відмовлено. Відмова обґрунтована відсутністю процесуальних підстав для розподілу судових витрат на користь позивача з огляду на відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Не погодившись з вказаними судовим рішеннями, представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Кириченко Г.В. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову. Вважає помилковим висновок суду щодо доведеності факту пошкодження майна відповідача (відеокамери) ОСОБА_1 за що до останньої було застосовано дисциплінарне стягнення. Зазначає про необґрунтованість висновку суду щодо порушення працівником трудового розпорядку та дисципліни, що виразилося у сні під час виконання трудових обов`язків, що не доведено належними доказами, а долучені до справи відеозаписи є неналежної якості. З огляду на недоведеність фактів систематичного невиконання позивачем трудових обов`язків, відсутні правові підстави для її звільнення з займаної посади. Також, оскаржуючи додаткові рішення суду про відмову в розподілі судових витрат, апелянт вказує, що суд при ухваленні рішення не вирішив в резолютивній частині питання розподілу судових витрат, що було підставою для постановлення в цій частині додаткового рішення про їх розподіл, а не про відмову в його здійсненні. Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги на рішення суду. Згідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до п.п.3, 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, між ОСОБА_1 та відповідачем з 2018 року тривають судові спори щодо захисту позивачем своїх трудових прав. Так, рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 15.08.2018 р. у справі № 534/279/18, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 07.11.2018 р., скасовано як незаконний наказ КП ВУВКГ № 07 від 13.02.2018 р. «Про припинення трудового договору (контракту)»; поновлено ОСОБА_1 на посаді змінного інженера аварійно-диспетчерської служби КП ВУВКГ з 13 лютого 2018 р.; стягнуто на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13.02.2018 р. по 15.08.2018 р. в сумі 47 318, 61 грн. та 5 000 грн. моральної шкоди. В зв`язку з неналежним виконанням КП ВУВКГ рішення суду ОСОБА_1 звернулася повторно за захистом своїх прав до суду. Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука від 18.09.2019 р., залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 21.12.2019 р. визнано незаконним та скасовано наказ директора КП ВУВКГ № 55 від 31.08.2018 р. про припинення трудового договору (контракту), яким ОСОБА_1 31.08.2018 р. було вдруге звільнено з роботи з посади змінного інженера аварійно-диспетчерської служби КП ВУВКГ на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП; поновлено її на роботі на посаді змінного інженера аварійно-диспетчерської служби комунального підприємства КП ВУВКГ з 31 серпня 2018 р.; стягнуто з КП ВУВКГ на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31.08.2018 р. по 18.09.2019 р. в сумі 90 176 грн. 24 коп., 6 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди. На виконання вказано судового рішення, відповідачем видано наказ-розпорядження №26 від 19.09.2019 р. про прийняття на роботу ОСОБА_1 на посаду змінного інженера аварійно-диспетчерської служби. З моменту чергового поновлення на роботі, між сторонами знову виникли конфліктні ситуації за ініціативи працівника, яка виявляла обурення щодо зайняття її попереднього робочого місця іншою особою, яка, на її думку, не мала відповідної освіти, а їй керівництвом підприємства, як поновленому працівнику був наданий зовсім інший кабінет. Продовжуючи проявляти своє обурення, позивач відмовилась від ознайомлення з графіком роботи та чергуваннями, мотивуючи це тим, що графік складається один раз на рік, а не щомісячно, а також висловила свої заперечення щодо визначених роботодавцем її чергувань. Фактично через триваючу конфліктну ситуацію позивач відмовлялась виконувати покладені на неї трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку функції змінного інженера аварійно-диспетчерської служби, що стало підставою для винесення наказу №707 від 22.10.2019 р. про оголошення ОСОБА_1 догани. Вказаний наказ останньою був оскаржений до суду і рішенням Козельщинського районного суду Полтавської області від 13.07.2020 р. (яке набрало законної сили) наказ КП ВУВКГ № 707 від 22.10.2019 р. в частині накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді догани визнано не законним та скасовано. Ухвалюючи дане рішення суд дійшов висновку, що КП ВУВКГ фактично не виконав попереднє рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі, штучно створив умови, за яких остання не мала можливості виконання трудової функції, а отже мала право на відмову працювати в таких умовах. З огляду на оскарження вказаного наказу в іншому провадженні, предметом даного спору є наказ № 761 від 18.11.2019 р. про оголошення ОСОБА_1 догани за втручання в роботу внутрішньої відеокамери внаслідок умисної зміни кута огляду, що призвело до пошкодження кріплення та потреби у її відновлювальному ремонті. Звертаючись до суду на даний час з позовом, позивач вказувала, що після поновлення на роботі та виділення їй окремої кімнати, яку було обладнано системою відеоспостереження на відміну від інших службових кімнат наказом КП ВУВКГ №761від 18.11.2019 їй було оголошено догану, оскільки 22.10.2019 вона ніби-то шляхом фізичного впливу верхніх кінцівок здійснила зміну кута огляду відеокамери, змінивши направлення фокусу відеокамери з фіксації приміщення №50 адмністративно-побутової будівлі на фіксацію глухої східної стіни приміщення, завдавши механічних ушкоджень кронштейну кріплення механізму відеокамери, що потребувало ремонту вартістю 450 грн. При цьому, судом встановлено, що наказом №670 від 26.08.2016 р. з метою введення постійного візуального контролю за переміщеннями товарно- матеріальних цінностей та для підвищення рівня трудової дисципліни на підприємстві було організовано відеоспостереження, про що повідомлено кожного працівника, в тому числі і ОСОБА_1 , яка надала свою письмову згоду на обробку своїх персональних даних, зазначивши, що вона не заперечує проти відеозйомки та аудіозапису робочого процесу. В подальшому, з огляду на систематичне невиконання нею без поважних причин обов`язків, покладених трудовим договором, наказом №824 від 18.12.2019 «Про накладення дисциплінарного стягнення» її було звільнено з посади. Вважаючи незаконним оголошення їй догани та накладення дисциплінарного стягнення, що призвело до звільнення, ОСОБА_1 звернулася до суду. Встановивши порушення позивачем правил трудового розпорядку, невиконання трудових обов`язків, суд дійшов висновку про правомірність звільнення працівника з займаної посади та відсутність підстав для її поновлення на роботі. Колегія суддів не в повній мірі погоджується з визначеними судом першої інстанції мотивами відмови в задоволенні заявлених вимог. Відповідно до п.3 ч.1 ст.40 КЗпП, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення. Матеріалами справи доводиться, що згідно наказу №626 від 19 вересня 2019 року ОСОБА_1 поновлено на посаді змінного інженера АДС КП ВУВКГ, визначено робоче місце та допущено до виконання своїх трудових обов`язків. З огляду на те, що прибувши 01.10.2019 на місце роботи ОСОБА_1 відмовилась від ознайомлення з графіком роботи та робочим місцем, визначеним адміністрацією, виконувачем обов`язків заступника директора по організації майнової та внутрішньої безпеки КП ВУВКГ, начальником аварійно-диспетчерської служби КП ВУВКГ Гриценко О.І. відповідно вимог ст. 149 КЗпП України було надано розпорядження про надання ОСОБА_1 письмових пояснень та запропоновано останній надати письмові пояснення, на що остання в присутності працівників підприємства відмовилася, чим порушила як норми ст. 139 КЗпП України так і Правила внутрішнього трудового розпорядку. Був зафіксований факт порушення трудової дисципліни змінним інженером ОСОБА_1 , яка під час своєї робочої зміни самоусунулась від виконання роботи та використовувала цей час для сну, В подальшому конфліктна ситуація між позивачем та відповідачем тільки поглиблювалась, що негативно відображалось на кліматі в робочому колективі, внаслідок чого до профкому підприємства звернулись працівники аварійно-диспетчерської служби з проханням вирішити цей конфлікт та засудити поведінку змінного інженера ОСОБА_1 15.10.2019 були проведені збори трудового колективу за участю представників профспілкового комітету первинної профспілкової організації Комсомольського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства професійної спілки працівників житлово-комунального господарства місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України; представників Полтавського обласного об`єднання Конфедерації Вільних профспілок України, членом яких є позивач, які прийняли рішення про звернення до керівництва підприємства з клопотанням про звільнення ОСОБА_1 . Матеріалами справи доводиться, що протягом жовтня - грудня 2020 року, працівник ОСОБА_1 систематично відмовлялась ознайомлюватись та підписувати надані їй накази щодо виробничих питань. Так, 17.10.2019 р. остання відмовилась від ознайомлення з наказом щодо доручення їй як змінному інженеру провести контрольний обіг залишків матеріально-технічних ресурсів для формування планових потреб аварійно-диспетчерської служби. 26.11.2019 р. відмовилась від ознайомлення з наказом № 774 про доручення їй як змінному інженеру провести оперативний аналіз кількості проривів, проведення замін трубопроводів та запірної арматури. 20.11.2019 р. комісією в складі майстра зміни та оператора АДС був зафіксований факт порушення трудової дисципліни змінним інженером ОСОБА_1 , яка під час своєї робочої зміни спала в кабінеті. Наступного дня вказаний факт був підтверджений оглянутими працівниками аварійно-диспетчерської служби записами з камери відеоспостереження. Вищевказані обставини були розцінені адміністрацією підприємства як систематичне невиконання ОСОБА_1 без преважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором та видано наказ №824 від 18.12.2019 р. про її звільнення за п.3 ст.40 КЗпП України. Аналізуючи правомірність винесення вказаного наказу про звільнення необхідно виходити з того, що законодавством поняття «трудова дисципліна» розцінюється як сукупність правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок і встановлюють трудові права та обов`язки сторін трудового договору, а також заохочення за успіхи в роботі та відповідальність за умисне невиконання трудових обов`язків. Згідно вимог статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір. Саме посиланням на вказані норми трудового права, відповідач обґрунтовував підстави звільнення працівника ОСОБА_1 . Одночасно, заперечуючи правомірність застосованих до неї дисциплінарних стягнень, позивач як в своїй позовній заяві, так і в ході розгляду справи підтверджувала, що вона дійсно не виконувала свої посадові обов`язки, до роботи не приступала, була обурена діями відповідача щодо не надання їй робочого місця в її попередньому кабінеті, висувала інші вимоги щодо організації її робочого процесу, що, в свою чергу, не могло залишатись без реагування зі сторони адміністрації підприємства. Щодо незгоди позивача з наданою їй кімнатою АДРЕСА_1 як робочого місця, місцевий суд встановив, що на підприємстві було проведено реорганізацію аварійно-диспетчерської служби в зв`язку з чим робоче місце було обладнане в окремому кабінеті приміщення АДС, а не як до реорганізації - в кабінеті диспетчера АДС. При цьому законність проведення реорганізації також оскаржувалася позивачем та рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 15 серпня 2018 року, залишеним без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій було відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Разом з цим, суд прийшов до помилкового висновку про те, що робоче місце позивача в кабінеті №50 в повній мірі було забезпечене меблями, комп`ютерною технікою та необхідними засобами зв`язку, що суперечить встановленим рішенням Козельщинського районного суду від 13.07.2020 обставинам. Так, судом було встановлено, що робоче місце позивача було обладнане необхідними меблями, комп`ютером, про те не обладнаний службовим мобільним телефоном, а наявний стаціонарний телефоном мав лише внутрішній зв`язок, що позбавляло змінного інженера ОСОБА_1 приймати вхідні повідомлення про аварії. Таким чином, суд першої інстанції безпідставно вдався до аналізу подій від 01.10.2019, яким вищевказаним рішенням Козельщинського районного суду вже була надана відповідна правова оцінка та зроблені висновки про недотримання адміністрацією підприємства вимог закону при поновленні позивача на роботі на підставі судового рішення. За вказаних обставин, висновки суду першої інстанції щодо обґрунтованості дій відповідача при поновленні позивача на посаді, з послідуючою відмовою від підписання запропонованих адміністрацією наказів - необхідно виключити з мотивувальної частини судового рішення як помилково зазначені, оскільки існує набране законної сили рішення Козельщинського районного суду Полтавської області від 13.07.2020 р., яким цим подіям надана відповідна правова оцінка та вже вирішено спір щодо незаконності наказу №707 від 22.10.2019 р. В іншій частині, судове рішення вмотивовано вірно та зроблені правильні висновки щодо доведення факту порушення працівником ОСОБА_1 протягом листопада-грудня 2019 року трудової дисципліни, правил внутрішнього трудового розпорядку та посадової Інструкції змінного інженера АДС. Що стосується оскарження адвокатом Кириченко Г.В. додаткових рішень суду від 03.12.2021 та 20.12.2021, якими залишено без розгляду заяву Комунального підприємства "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства Горішньоплавнівської міської ради" про відшкодування судових витрат та відмовлено в задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - Кириченко Г.В. про ухвалення додаткового рішення про відшкодування витрат на правничу допомогу, колегія суддів приходить до наступного висновку. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. 22.11.2021 ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про розподіл судових витрат, в якій просила стягнути на її користь витрати понесені на професійну правничу допомогу в сумі 15000 грн. та витрати, які має понести в сумі 31858,50 грн. надавши опис робіт, копію договору про надання допомоги, копії актів виконаних робіт, копії квитанцій до прибуткового касового ордеру. Вказана заява була подана до суду в межах строку, визначеного ч. 8 ст. 141 ЦПК України. Додатковим рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 03 грудня 2021 року заяву Комунального підприємства "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства Горішньоплавнівської міської ради" про відшкодування судових витрат залишено без розгляду з підстав ненадання підприємством доказів понесених судових витрат. При цьому в мотивувальній частині додаткового рішення судом було зазначено про відсутність підстав для задоволення заяви позивача, з огляду на відмову в задоволенні позову, відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України. З огляду на те, що в резолютивній частині додаткового рішення від 03.12.2021 суд не вирішив питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, представник позивача повторно звернулася до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення. Додатковим рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 20 грудня 2021 року в задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Кириченко Г.В. про ухвалення додаткового рішення відмовлено в зв`язку з відсутністю підстав для розподілу судових витрат, зважаючи на відмову в задоволенні позовних вимог. Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду. За змістом ч. 1 п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Частиною 1 статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Зважаючи на те, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі, жодні правові підстави для стягнення на її користь витрат на правничу професійну допомогу відсутні. Посилання апелянта на норму підпункту б п.4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України не заслуговують на увагу, оскільки стосуються розподілу судових витрат в разі зміни чи скасування рішення суду першої інстанції. В даному випадку рішення місцевого суду було змінено лише в мотивувальній частині шляхом викладення її в редакції даної постанови, без будь якого задоволення позовних вимог судом апеляційної інстанції. Відхиляючи доводи апеляційної скарги на постановлене по справі рішення, колегія суддів зазначає, що остання не містить посилань на обставини, з якими процесуальне законодавство пов`язує підстави доля його скасування чи зміни. Так, в своїх додаткових поясненнях у справі (не в самій апеляційній скарзі), представник позивача вказує на помилковість висновків суду щодо доведення зібраними про справі доказами вчинення позивачем дисциплінарних проступків та недотримання правил трудового розпорядку. Відхиляючи вказане твердження, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції дана вірна оцінка зібраним по справі доказам, перецінювати які в суду апеляційної інстанції відсунені підстави. Так, є вірним та не спростованим доводами апеляційної скарги висновок суду про те, що позивач фактично самоусунулась від виконання покладених на нею трудових обов`язків, які вона протягом листопада-грудня 2019 року свідомо не виконувала, про що свідчать багаточисельні письмові докази, надані суду відповідачем, про що, між іншим, не заперечувала і сама позивач. Щодо незабезпечення позивача, як поновленого на підставі судового рішення працівника необхідними засобами зв`язку, як це встановлено рішенням Козельщинського районного суду від 13.07.2020, то вказана обставина, якій суд дав свою оцінку мала місце щодо обставин в жовтні 2019 року. Між тим, в даному випадку спірні правовідносини охоплюють період листопада- грудня 2019, щодо яких правової оцінки вищевказаним судовим рішенням зралено не було. В даному випадку, позивачем не доведено суду, шо станом на вказаний період, тобто листопад-грудень 2019 року її робоче місце продовжувало залишатись необлаштованим службовим мобільним телефоном та стаціонарним телефоном з можливістю приймати вхідні повідомлення, відсутність яких в свій час стала підставою для висновку суду про не облаштованість її нового робочого місця при поновленні на роботі, а відтак неможливість здійснювати функції змінного інженера АДС. Враховуючи, що позивачем не доведено належними та достатніми доказами обставини, які б свідчили про неможливість їй виконувати свої посадові обов`язки, тобто наявність поважних причин для їх невиконання, при не запереченні позивачем факту власного не бажання приступити до роботи в силу своїх суб`єктивних переконань, висновки суду про відсутність підстав для поновлення на роботі працівника ОСОБА_1 є вірними. Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382, 383, 384 ЦПК України колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Кириченко Галини Володимирівни на рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 18 листопада 2021 року задовольнити частково. Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 18 листопада 2021 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Кириченко Галини Володимирівни на додаткове рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 03 грудня 2021 року залишити без задоволення. Додаткове рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 03 грудня 2021 року залишити без змін. Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Кириченко Галини Володимирівни на додаткове рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 20 грудня 2021 року залишити без задоволення. Додаткове рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 20 грудня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 14 червня 2022 року. Судді : Обідіна О.І. Бутенко С.Б. Прядкіна О.В.