Ухвала КАС ВС № 420/7467/20

УХВАЛА 14 червня 2022 року м. Київ справа № 420/7467/20 адміністративне провадження № К/990/13299/22 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Губської О.А., перевіривши касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 червня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2021 року у справі №420/7467/20 за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора (Одинадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур) про визнання протиправними та скасування рішення, наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в с т а н о в и в: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Одеської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора (Одинадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур), у якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення Одинадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 10 липня 2020 року №10 про неуспішне проходження позивачем атестації; - визнати протиправним та скасувати наказу Одеської обласної прокуратури від 29 жовтня 2020 року №2400к про звільнення позивача з посади заступника начальника відділу нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України прокуратури Одеської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 13 листопада 2020 року; - поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України Одеської обласної прокуратури чи шляхом поновлення позивача на рівнозначній посаді з 13 листопада 2020 року; - стягнути з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу по день поновлення на посаді з розрахунку його середньоденної заробітної плати в розмірі 1597,17 грн без урахування обов`язкових відрахувань (об`єднані адміністративні справи №420/7467/20 та №420/14386/20). Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14 червня 2021 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2021 року, позов задоволений частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Одинадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора від 10 липня 2020 року №10 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 . Визнано протиправним та скасовано наказ Одеської обласної прокуратури від 29 жовтня 2020 року №2400-к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України прокуратури Одеської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 13 листопада 2020 року. Поновлено ОСОБА_1 на роботі в органах прокуратури на посаді заступника начальника відділу нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України Одеської обласної прокуратури з 14 листопада 2020 року. Стягнуто з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 14 листопада 2020 року по день поновлення на роботі в розмірі 229992,48 грн, без урахування утримання податків та інших обов`язкових платежів. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із такими судовими рішеннями, Офіс Генерального прокурора звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), надіславши її 31 травня 2022 року засобами поштового зв`язку. Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з таких підстав. Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом. З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким внесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду. Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 351 цього Кодексу. Згідно з пунктом четвертим частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду посилається на пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Суд зауважує, що оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду. Відповідачем у тексті касаційної скарги зазначено, що на момент подання цієї скарги Верховним Судом не викладено позицію стосовно дискреційних повноважень кадрової комісії на прийняття рішень стосовно прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію згідно з нормами Закону №113-ІХ, тому у скарзі вказується на відсутність такого правового висновку Верховного Суду та зазначено норми матеріального права - п.п. 9, 11, 12, 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ та положень Порядку № 221 (пункту 8 розділу І, розділ IV Порядку № 221). Так, положеннями пунктів 9, 11, 12, 17 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, на які посилається скаржник, урегульовані умови переведення прокурорів (пункт 7) та питання організації процесу проходження ними атестації. Наведені норми є загальними, а касаційна скарга не містить об`єктивних мотивів щодо їхнього неправильного застосування судами попередніх інстанцій та необхідність висновку Верховного Суду щодо цих норм, за обставин, установлених судами саме у цій справі. Одночасно з цим, є необґрунтованими посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 12 Порядку роботи кадрових комісій, підпункту 3 пункту 6, пункту 14 розділу IV Порядку проходження прокурорами атестації, оскільки заявник лише формально зазначив про його відсутність, без належної аргументації як саме цей висновок впливає на спірні правовідносини, за обставин, установлених судами у цій справі. Натомість скаржник лише безсистемно цитує окремі положення указаного Закону та підзаконних актів, без конкретизації норм з посиланням на обставини справи; частково описує обставини справи; вказує на запровадження реформування системи органів прокуратури; цитує статті Закону України «Про прокуратуру» та описує процедуру проходження прокурорами атестації, проте не зазначає у чому саме полягає неправильність їхнього застосування судами, обмежившись лише доводами про законність прийнятого рішення, що є предметом оскарження у цій справі. Такі доводи є формальними, оскільки оцінка законності будь-яких рішень, у першу чергу, залежить від дотримання суб`єктом владних повноважень усіх критеріїв, визначених статтею 2 КАС України, що є гарантією правомірності цього рішення. Крім того, Суд установив, що скаржник уже подавав касаційну скаргу з визначенням підстави касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини другої статті 328 КАС України, які ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2022 року повернуто особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України та надано вичерпні роз`яснення щодо вимог, яким має відповідати касаційна скарга в частині визначення підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Враховуючи, що у цій касаційній скарзі відповідач посилається, зокрема, на ті ж підстави та мотиви касаційного оскарження судового рішення, яким вже надавалася оцінка Верховним Судом в ухвалі від 07 лютого 2022 року, а отже заявник не виклав передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржувані судові рішення можуть бути переглянуті судом касаційної інстанції на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Крім цього, скаржник указує на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування статті 235 КЗпП України, викладених у постановах Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справах №640/18679/18, від 06 грудня 2021 року у справі №280/6512/20, від 19 листопада 2021 року у справі №826/14554/18, від 09 грудня 2020 року у справі №826/18134/14, від 15 квітня 2020 року у справі №826/952/15, від 22 жовтня 2019 року у справі №816/584/17, від 12 вересня 2019 року у справі №821/3736/15-ц, від 22 травня 2018 №П/9901/10/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 жовтня 2021 у справі №340/3563/20. Верховний Суд зазначає, що скаржник у касаційній скарзі цитує окремі абзаци указаних постанов Верховного Суду, однак не наводить обґрунтування подібності таких правовідносин із цією справою, що не узгоджується з положеннями частини четвертої статті 328 КАС України. З огляду на викладене, Суд відхиляє посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування статті 235 КЗпП України, викладених у вищезазначених постановах Верховного Суду. Інші аргументи касаційної скарги зводяться до часткового опису обставин справи та переоцінки доказів. Суд зазначає, що за приписами частини другої статті 341 КАС України оцінка доказів, установлення обставин, що не були встановлені або відхилені судом та вирішення питання щодо переваги одних доказів над іншими, не є повноваженнями суду касаційної інстанції, а відповідач обґрунтовує свої доводи саме посиланням на обставини справи, що мають оціночний характер у сукупності з іншими обставинами, що не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі. З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. З огляду на те, що заявник не виклав передбачених КАС України обґрунтованих підстав для оскарження у касаційному порядку судових рішень, зазначених у частині 1 статті 328 КАС України, касаційну скаргу слід повернути скаржнику, з огляду на вимоги пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України. На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Суд у х в а л и в: Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 червня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2021 року у справі №420/7467/20 за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора (Одинадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур) про визнання протиправними та скасування рішення, наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повернути скаржнику. Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України. Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена. Суддя О.А. Губська