Постанова 4855 № 640/31944/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/31944/21 Суддя першої інстанції: Балась Т.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 червня 2022 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Пилипенко О.Є. суддів - Глущенко Я.Б. та Собківа Я.М., при секретарі - Ткаченко В.В., за участю: позивача: - ОСОБА_1 , представника позивача: - Кондратенко Т.М., представника відповідача: - Перевозник Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 січня 2022 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Київській області про визнання протиправною та скасування постанови, В С Т А Н О В И Л А : У листопаді 2021 року, позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Держпраці у Київській області про визнання протиправною та скасування постанови. Одночасно з позовом ФОП ОСОБА_1 подано заяву про забезпечення позову, у якій позивач просив суд: - зупинити стягнення на підставі постанови Головного управління Держпраці у Київській області №КВ2605/37/АВ/ТД/ФС-126 від 23.09.2021 року про накладення штрафу про порушення законодавства про працю та зайнятість населення до набрання законної сили судовим рішенням у справі. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.11.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі № 640/31944/21 без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.11.2021 року відмовлено у задоволенні заяви фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову. 29.12.2021 року на адресу суду від позивача надійшла заява про забезпечення позову. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.01.2022 року відмовлено у задоволенні заяви фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову. 17.01.2022 року на адресу суду від позивача надійшла заява про забезпечення позову, у якій позивач просить суд: - зупинити стягнення на підставі постанови Головного управління Держпраці у Київській області № КВ 2605/37/АВ/ТД/ФС-126 від 23.09.2021 року про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість до набрання законної сили судовим рішенням у справі. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 січня 2022 року відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення адміністративного позову. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивачем - фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 січня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким вжити заходи забезпечення позову. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було не повно досліджено обставини, що мають значення для справи, не правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. 07 та 08 червня 2022 року, відповідно до штампу вхідної кореспонденції суду Вх.№ 19529, від Головного управління Держпраці у Київській області надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до змісту якого відповідач повністю заперечує проти задоволення вимог апеляційної скарги, вважає її необґрунтованою, наголошує, що зупинення дії постанови Головного управління Держпраці у Київській області від 23.09.2021 року № КВ2605/37/АВ/ТД/ФС-126, яка є предметом оскарження у адміністративному позові, за своїм характером є вирішенням вказаного спору по суті, що не відповідає меті та завданням інституту заходів забезпечення позову. 13 червня 2022 року, відповідно до штампу вхідної кореспонденції суду Вх.№ 20539, від представника позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до змісту якого невжиття заходів забезпечення в межах розгляду даної справи вже призвело до істотного порушення прав позивача, позаяк державним виконавцем винесено постанови про стягнення виконавчого збору, про арешт коштів боржника, про розшук майна, якими накладено арешт як на транспортні засоби позивача, так і на корпоративні права останнього. Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. У відповідності до ст.. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Так, приймаючи рішення про відмову у вжитті заходів забезпечення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що судом не встановлено, а позивачем не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у майбутньому та не надано об`єктивних доказів, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, неможливості захисту цих прав, свобод та інтересів без вжиття таких заходів. Колегія суддів апеляційної інстанції вважає вказаний висновок суду першої інстанції необґрунтованим, з огляду на наступне. Статтею 150 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи (частина перша статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України). При цьому, позов, згідно з частиною першою статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України, може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Слід зазначити, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача. У постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України № 2 від 06 березня 2008 року «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ» зазначено, що суд, при розгляді заяв про забезпечення позову має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Також суд має враховувати співрозмірність вимог клопотання про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи. Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 2 від 06 березня 2008 року «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Колегія суддів звертає увагу, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність, зокрема, полягає в тому, щоб засіб забезпечення відповідав предмету позову. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Отже, суд у кожному випадку повинен встановити, виходячи з конкретних доказів, чи є хоча б одна з зазначених обставин у наведеній нормі, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. За своєю суттю інститут забезпечення і адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача. Так, на обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову позивачем було зазначено, що не дивлячись на подання адміністративного позову про визнання протиправним та скасування постанови про накладення штрафу від 23.09.2021 року № КВ2605/37/АВ/ТД/ФС-126, відповідач у справі звернувся до виконавчої служби про примусове виконання оскаржуваної постанови про стягнення з позивача штрафу та державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Савчук К.П. активно вчиняються дії з примусового виконання спірної постанови, як от: накладення арешту на грошові кошти, транспортні засоби, оголошення в розшук майна боржника, накладено арешт на корпоративні права позивача, вказане свідчить, що у випадку задоволення позову, позивачу доведеться докласти значних зусиль, для відновлення порушеного права. Відмовляючи у вжитті заходів забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у майбутньому та не надано об`єктивних доказів, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, неможливості захисту цих прав, свобод та інтересів без вжиття таких заходів, не додано документів, які б містили відомості щодо його поточних фінансових показників, обсягу оборотних коштів (активів), розміру грошових коштів, розміщених, в тому числі на банківських рахунках, інформацію про наявність або відсутність інших активів тощо, матеріали справи також не містять доказів неможливості позивачем, з урахуванням розміру накладеного штрафу, продовжувати нормальне функціонування господарської діяльності. Разом з тим, колегія суддів наголошує, що згідно з пунктом 9 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 р. № 509 (надалі - Порядок № 509) штраф сплачується протягом одного місяця з дня прийняття постанови про його накладення, про що суб`єкт господарювання або роботодавець повідомляють уповноваженій посадовій особі, яка склала постанову про накладення штрафу. Відповідно до пункту 11 Порядку № 509 не сплачені у добровільному порядку штрафи стягуються - органами державної виконавчої служби (щодо штрафів, передбачених частиною 2 статті 265 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України)). Статтею 265 КЗпП України передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу. Частиною 6 статті 265 КЗпП України встановлено, що виконання постанови центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, покладається на органи державної виконавчої служби. Законом України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що за заявою стягувача про примусове виконання рішення виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону. На підставі заяви відповідача про примусове виконання оскаржуваної постанови № КВ2605/37/АВ/ТД/ФС-126 від 23.09.2021 року головним державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Савчуком Костянтином Петровичем було відкрито виконавче провадження ВП № 5756331367926891 про стягнення з позивача на користь держави штрафу в розмірі 240 000,00 гривень. Згідно зі статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень, серед іншого, є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Так, відповідно до матеріалів справи, 17.12.2021 року, головним державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Савчуком Костянтином Петровичем було також винесено постанови: - про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на грошові кошти позивача, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника; - про арешт майна боржника, яким накладено арешт на все майно, що належить боржнику у в тому числі на транспортні засоби: Lexus, Mercedes-Benz, Tesla$ - 21.12.2021 року винесена постанова про розшук майна боржника; - 28.01.2022 року винесена постанова про арешт майна боржника, якою накладено арешт на майно боржника, а саме на частки в статутному капіталі та пов`язані з нею корпоративні права низки товариств. Колегія суддів наголошує, що не дивлячись на оскарження постанови Держпраці, державним виконавцем активно вчиняються дії щодо примусового виконання оскаржуваного рішення, що, в свою чергу свідчить про те, що у випадку невжиття заходів забезпечення позову буде істотно ускладнене чи унеможливлене виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся стане неможливим. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. У зв`язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити, ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 січня 2022 року - скасувати та постановити нову постанову, якою вжити заходи забезпечення позову. Керуючись ст.ст. 150, 151, 154, 241, 242, 310, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 січня 2022 року - скасувати. Заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову - задовольнити. Зупинити стягнення на підставі постанови про накладення штрафу від 23.09.2021 року № КВ2605/37/АВ/ТД/ФС-126, заступником начальника Головного управління Держпраці у Київській області Стахівським Сергієм Миколайовичем, до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі № 640/31944/21. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя О.Є.Пилипенко Судді Я.Б.Глущенко Я.М.Собків Повний текст виготовлено 14 червня 2022 року.