Постанова 4855 № 640/27677/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/27677/21 Суддя (судді) першої інстанції: Вовк П.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 червня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Оксененка О.М., суддів: Лічевецького І.О., Мельничука В.П., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 грудня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу нарахованої пенсії за період з 08 серпня 2019 року по 31 березня 2021 року в розмірі 160 141,90 грн.; - стягнути з відповідача на користь позивача нараховану пенсію за період з 08 серпня 2019 року по 31 березня 2021 року в розмірі 160 141,90 грн.; - визнати протиправними дії та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії, яка була нарахована та невиплачена, починаючи з 08 серпня 2019 року по день фактичної виплати пенсії. Позов обґрунтовано тим, що відповідач не виконав в повному обсязі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 грудня 2020 року, оскільки здійснив тільки нарахування пенсії, без її виплати, тому підлягає нарахуванню компенсація на суму пенсії, яка не була виплачена. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 грудня 2021 року позовні вимоги - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини пенсії (доходу) у зв`язку з порушенням строків її виплати за період з 08 серпня 2019 року по 31 березня 2021 року відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплати». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів» у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії, яка була нарахована але невиплачена, починаючи з 08 серпня 2019 року по день фактичної виплати пенсії. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення в частині незадоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги - задовольнити. Як наслідок, позивач просив визнати протиправною бездіяльність щодо неплати йому нарахованої пенсії за період з 08.08.2019 по 31.03.2021 в розмірі 160 141, 90 грн. та стягнути з відповідача на його користь нараховану пенсію за період з 08.08.2019 по 31.03.2021 в розмірі 160 141, 90 грн. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що у даній справі предметом позову є питання невиплати грошових коштів у зв`язку з призначенням пільгової пенсії. На думку апелянта, предмет позову у даній справі та у справі №355/1648/15-а не є подібним за жодним із критеріїв, що свідчить про помилковість застосування судом першої інстанції правової позиції у цій справі. Позивач звертає увагу на те, що на конституційному рівні закріплено право кожного громадянина на належний соціальний захист під час виходу на пенсії, що свідчить про необхідність задоволення позовних вимог у повному обсязі. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає про безпідставність нарахування та виплати позивачу компенсацію втрати частини доходів. Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 грудня 2020 року у справі № 640/1707/20, яке набрало законної сили 01 лютого 2021 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 2, викладену в листі від 19 грудня 2019 року № 306631/03, зобов`язано ГУ ПФУ в м. Києві призначити з 08 серпня 2019 року ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах по Списку № 2 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням до пільгового стажу періоду роботи з 12 січня 1984 року по 13 жовтня 1990 року, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Як зазначає позивач, відповідач здійснив лише нарахування пенсії, без її виплати. У свою чергу, відповідач вказує, що кошти в сумі 8 098,53 грн за квітень 2021 року нараховані на квітень поточного року через установу банку, в той час як кошти в сумі 160 141,90 грн за період з 08 серпня 2019 року по 31 березня 2021 року нараховані за рішенням суду, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та будуть виплачуватися на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, який наразі не прийнятий. Не погоджуючись з діями відповідача щодо невиплати йому суми заборгованості за період з 08 серпня 2019 року по 31 березня 2021 року та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки з метою ефективного, повного та належного захисту порушених прав позивача, слід визнати протиправною бездіяльності пенсійного фонду щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини пенсії (доходу) у зв`язку з порушенням строків її виплати за період з 08 серпня 2019 року по 31 березня 2021 року відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплати» та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів» у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії, яка була нарахована але невиплачена, починаючи з 08 серпня 2019 року по день фактичної виплати пенсії. Разом з тим, враховуючи, що позовні вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 160 141,90 грн спрямовані на на виконання іншого судового рішення, а саме рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 грудня 2020 року у справі № 640/1707/20, тому у задоволенні таких позовних вимог слід відмовити. Згідно з частиною першою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відтак, суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог. Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог з огляду на таке. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частин другої та третьої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Згідно частини першої ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. У силу вимог статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року №5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012). Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Згідно частини другої ст. 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Положеннями ст. 382 КАС України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, до яких належать, зокрема, зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення тощо. Крім того, приписами частини першої ст. 383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Аналіз зазначених норм свідчить, що є наступні види судового контролю за виконанням судового рішення, такі як зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу (ст. 382 КАС України) та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (ст. 383 КАС України). Отже, процесуальним законом встановлено спеціальний порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду. Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 806/2143/15 (адміністративне провадження № К/9901/5159/18) звернув увагу, що зазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі. Крім того, Верховний Суд зазначив, що наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС (ст. 382 КАС України), який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення. Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду. Слід звернути увагу, що зазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі. З матеріалів справи вбачається, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 грудня 2020 року у справі № 640/1707/20, яке набрало законної сили 01 лютого 2021 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фондк України в м. Києві у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 2, викладену в листі від 19 грудня 2019 року № 306631/03, зобов`язано ГУ ПФУ в м. Києві призначити з 08 серпня 2019 року ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах по Списку № 2 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням до пільгового стажу періоду роботи з 12 січня 1984 року по 13 жовтня 1990 року, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено. На думку позивача, пенсійним фондом проведено перерахунок пенсії на виконання такого рішення з порушенням норм чинного законодавства, оскільки грошові кошти за період з з 08 серпня 2019 року по 31 березня 2021 року в розмірі 160 141,90 грн. виплачені не були. У даному випадку, позовні вимоги у цій частині фактично спрямований на виконання іншого судового рішення, а саме рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 грудня 2020 року у справі № 640/1707/20. Тобто, обраний позивачем у цій справі спосіб захисту є лише одним із способів належного виконання вказаного судового рішення від 01 грудня 2020 року у справі № 640/1707/20. Отже, у спірних правовідносинах наявні обставини, з якими стаття 383 КАС України пов`язує виникнення підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення. Такий порядок оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, прийнятого на виконання судового рішення, є більш оптимальним для особи, яка вважає що її права порушені, з огляду, зокрема, на положення частини п`ятої статті 383 КАС України, відповідно до якої, розгляд заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень здійснюється судом протягом 10 днів, з дня її отримання. Колегія суддів звертає увагу, що винесення судового рішення, яке передбачає оцінку судового рішення прийнятого в іншій справі, буде суперечити статті 129-1 Конституції України. З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 355/1648/15-а. Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не подавати новий адміністративний позов. Підсумовуючи вище наведене, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються. Тобто, якщо позивач вважав, протиправними рішення, дії чи бездіяльність відповідача, вчинені на виконання вищевказаного рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 грудня 2020 року у справі № 640/1707/20, то він може звернутись до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача, а не пред`являти новий адміністративний позов. Вказане узгоджується з правовим висновком, викладеним в постанові Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 522/10140/17 та від 21 листопада 2019 року у справі №802/1933/18-а. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання протиправною бездіяльності ГУ ПФУ в м. Києві щодо невиплати позивачу нарахованої пенсії за період з 08 серпня 2019 року по 31 березня 2021 року в розмірі 160 141,90 грн та, відповідно, стягнення цих коштів. Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні. За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 грудня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України. Головуючий суддя О.М. Оксененко Судді І.О. Лічевецький В.П. Мельничук