Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/5240/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 червня 2022 р. Справа № 440/5240/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Чалого І.С., Суддів: Бершова Г.Є. , Ральченка І.М. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.09.2021 по справі № 440/5240/21 за позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес" про стягнення адміністративно-господарських санкцій,- ВСТАНОВИВ: 25 травня 2021 року Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес" про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 76768,99 грн та пеню в сумі 552,60, що обґрунтований невиконанням відповідачем у 2020 році вимог статей 18-20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні". В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що в порушення вимог статей 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" відповідачем у 2020 році не виконано нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, що є підставою для застосування cум адміністративно-господарських санкцій. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 24.09.2021 у задоволенні адміністративного позову Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес" про стягнення адміністративно-господарських санкцій відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права. Посилання суду на те, що відповідачем були виконані вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" щодо прийняття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому відсутні підстави для стягнення з відповідача санкцій, вважає безпідставними. Вказує, що якщо створене місце не введено в дію шляхом працевлаштування особи з інвалідністю, то підприємство, установа чи організація не звільняється від обов`язку щодо сплати адміністративно-господарських санкцій до Фонду на підставі статті 20 вказаного вище Закону, оскільки зазначена норма не ставить відповідний обов`язок підприємства, установи, організації у залежність від будь-яких обставин (особи з інвалідністю не направлялись, відсутні вакансії, не відповідні умови праці, особи з інвалідністю на даній території не проживають), з яких особа з інвалідністю не працює на даному підприємстві, в установі, організації. Також зазначає, що на підприємство покладається обов`язок по створенню та самостійному працевлаштуванню осіб з інвалідністю. Вважає, що відповідачем не дотримувались норми чинного законодавства, не виконано норматив, встановлений ст. 19 Закону, тому відповідач не може бути звільненим від обов`язку по сплаті адміністративно-господарських санкцій, передбачених у ст. 20 зазначеного вище Закону. Відповідач надав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Позивач надав відповідь на відзив, та вважає, що у відзиві не наведено норм законодавства, які б визначали перелік підстав для звільнення облвідідленням Фонду, роботодавця, який не виконує норматив, від сплати адміністративно-господарської санкції та пені, вважає безпідставними твердження викладені у відзиві та вважає що апеляційну скаргу необхідно задовольнити. Також позивач надав клопотання про заміну позивача -Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на свого правонаступника Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, яке підлягає задоволенню. У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що згідно зі звітом про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік (форма №10-ПОІ), поданим СТОВ "Прогрес" 29.03.2021 вх. №4383 Полтавському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за 2020 рік становила - 158 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 5 особи, кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" - 6 осіб, фонд оплати праці штатних працівників - 12129,5 тис. грн, середньорічна заробітна плата штатного працівника - 76768,8 тис. грн. Беручи до уваги дані вказаного звіту, позивачем розраховано суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, виходячи із кількості незайнятих робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю (1 особа), - 76768,99 грн. Також судом першої інстанції було встановлено та не спростовано у суді апеляційної інстанції, що 02.01.2020 наказом директора СТОВ "Прогрес" №2а з метою дотримання статті 18 Закону №875-XII, забезпечення ефективної діяльності підприємства створено робоче місце для працевлаштування осіб з інвалідністю за посадою "охоронник". Поряд з цим, так як актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів і, водночас, запитом про направлення на підприємство для працевлаштування є саме звітність за формою №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", СТОВ "Прогрес" протягом 2020 року до Гребінківської районної філії Полтавського ОЦЗ подавалася звітність форми №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" із зазначенням 5 вакансій для інвалідів, а саме: за професією (посадою) "охоронник", що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями такої звітності та листом Гребінківської районної філії Полтавського ОЦЗ від 107.05.2021 №16/28/56-21. За інформацією листа Гребінківської районної філії Полтавського ОЦЗ від 07.05.2021 №16/28/56-21, 12.02.2020 в приміщенні Гребінківської РФ Полтавського ОЦЗ було проведено міні-ярмарок вакансій. Мета заходу - підбір претендентів на вакантні посади охоронника (для осіб з інвалідністю) з числа безробітних цієї категорії, які перебувають на обліку, сприяння у проведенні співбесіди роботодавця з безробітними. На заході був присутній представник від СТОВ "Прогрес"- спеціаліст відділу кадрів ОСОБА_1 та 15 шукачів роботи з числа безробітних осіб. Відмови роботодавця в працевлаштуванні не було. В 2020 році було видано для працевлаштування у СТОВ "Прогрес" 3 направлення. Працевлаштовано 1 безробітний охоронником. Були опрацьовані кадрові анкети. Серед шукачів роботи осіб з інвалідністю не було. Працевлаштування на заявлені вакансії ускладнено транспортною доступністю. Звіти за формою 3-ПН зберігаються в районній філії. З огляду на наявність вказаної вище суми заборгованості, яка не сплачена боржником у добровільному порядку, позивач звернувся до суду з даним позовом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем виконано вимоги щодо створення робочих місць відповідно до нормативів, встановлених ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" та належного інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на його підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості осіб з інвалідністю для працевлаштування. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке. Згідно зі ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженим Наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011 № 129 передбачено, що Фонд у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами з питань соціального захисту осіб з інвалідністю та цим Положенням. Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені. Закон України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21.03.2019 № 875-ХІІ (далі за текстом Закон України № 875-ХІІ) визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами. Статтею 18 Закону України № 875-ХІІ визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 19 Закону України № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Колегія суддів зауважує, що чинним законодавством України передбачено гарантії соціального захисту осіб з інвалідністю шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочого місця особи з інвалідністю та покладення на підприємства обов`язку забезпечувати для осіб з інвалідністю належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань, але без встановлення для підприємств жодних обмежень щодо обов`язку працевлаштування осіб з інвалідністю. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 238 Господарського кодексу України (далі за текстом ГК України) за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у ч. 1 ст. 239 ГК України, вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, визначені цим Кодексом та іншими законами. Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у ст. 20 Закону України № 875-ХІІ. Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для суб`єктів господарювання, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу. Колегія суддів зауважує, що суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2019 у справі № 807/554/17. Загальні засади відповідальності учасників господарський відносин, зокрема, і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що передбачені адміністративно-господарські санкції), регламентовано главою 24 ГК України (Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин). Згідно зі ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України № 875-ХІІ забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. За змістом ст. 18-1 Закону України № 875-ХІІ державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань. Колегія суддів зазначає, що обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатись пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.04.2019 у справі № 821/681/16. При цьому, Законом України № 875-ХІІ також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка, в свою чергу, здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такої особи з інвалідністю. Отже, обов`язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 817/724/17. Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення. Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії, суб`єкт господарювання фактично вживає всіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення. Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що суб`єкт господарювання не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 160/4443/19. Наказом Державного комітету статистики № 316 від 31.05.2013 року затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)". Відповідно до п. 3 та п. 5 зазначеного вище Порядку (в редакції, яка діяла на момент подання відповідачем звітів форми № 3-ПН), Форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Колегія суддів звертає увагу, що періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, натомість передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). В такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17, від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17, від 13.07.2020 у справі № 804/4097/18, від 17.09.2020 у справі № 160/4443/19. Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження факту вжиття заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю позивач протягом 2020 року подавав до органів державної служби зайнятості звітність форми № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) із зазначенням про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів . Відмов з боку підприємства у працевлаштуванні осіб з інвалідністю не було, що підтверджено відповідачем та також не заперечується позивачем. Отже, в ході судового розгляду справи не встановлено порушення відповідачем вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", а саме: що відповідачем не створено робочих місць для осіб з інвалідністю, необґрунтовано відмовлено у прийнятті на роботу на такі місця, несвоєчасно подано державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю. З урахуванням того, що відповідач вжив усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, в силу ст. 218 Господарського кодексу України він не може бути притягнутий до відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", оскільки в його діях відсутня вина як елемент господарського правопорушення. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позов Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про стягнення адміністративно-господарських санкцій задоволенню не підлягає. Доводи апеляційної скарги про те, що саме на відповідача покладається обов`язок по створенню та самостійному працевлаштуванню осіб з інвалідністю, колегія суддів вважає необґрунтованими та помилковими, оскільки законодавством України на суб`єктів господарювання покладено лише обов`язок щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю, їх атестування та інформування про кількість створених робочих місць. При цьому, обов`язок суб`єкта господарювання щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати осіб з інвалідністю на створені робочі місця. Крім того, доводи апеляційної скарги стосовно того, що відповідачем не дотримувались норми чинного законодавства, не виконано норматив, встановлений ст. 19 Закону України № 875-ХІІ, а тому відповідач не може бути звільненим від обов`язку по сплаті адміністративно господарських санкцій, передбачених ст. 20 Закону України № 875-ХІІ, колегія суддів вважає необґрунтованими з урахуванням вже вказаного вище та зазначає, що матеріалами даної справи підтверджується, що відповідачем виконано вимоги щодо створення робочих місць відповідно до нормативів, встановлених ст. 19 Закону України № 875-ХІІ, а також поінформовано центр зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві. Отже, з урахуванням приписів ст. 218 Господарського кодексу України, застосування до відповідача адміністративно - господарських санкцій у розмірі 18025 грн є неможливим. З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції підтверджує, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.09.2021 по справі № 440/5240/21 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя І.С. Чалий Судді Г.Є. Бершов І.М. Ральченко