Постанова КЦС ВС № 278/2592/20

Постанова Іменем України 13 червня 2022 року місто Київ справа № 278/2592/20 провадження № 61-11128св21 Верховний Суд, який діє у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, ОСОБА_2 , третя особа - Тетерівська сільська рада Житомирського району Житомирської області, розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 27 травня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Трояновської Г. С., Павицької Т. М., Миніч Т. І., ВСТАНОВИВ: І. ФАБУЛА СПРАВИ Стислий виклад позиції позивача ОСОБА_1 у вересні 2020 року звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Житомирській області) від 25 вересня 2017 року № 6-6119/14-17-СГ, яким затверджено проєкт землеустрою та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, загальною площею 1, 1200 га, кадастровий номер 1822083800:01:000:087, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Житомирського району за межами населених пунктів Тетерівської об`єднаної територіальної громади. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що оспорюваний наказ суперечить чинному законодавству. ОСОБА_1 зазначав, що до спірної земельної ділянки входить земельна ділянка, площею 0, 05 га, яку він просив надати йому у власність, проте відповідач відмовив через те, що ця ділянка відноситься до земель водного фонду. Стислий виклад заперечень інших учасників справи ГУ Держгеокадастру у Житомирській області заперечувало проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами. Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням від 19 березня 2021 року Житомирський районний суд Житомирської області позов задовольнив. Суд визнав недійсним та скасував наказ ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 25 вересня 2017 року № 6-6119/14-17-СГ, яким затверджено проєкт землеустрою та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, загальною площею 1, 1200 га, кадастровий номер 1822083800:01:000:087, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Житомирського району за межами населених пунктів Тетерівської об`єднаної територіальної громади. Здійснив розподіл судових витрат. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що частина земельної ділянки знаходиться в межах прибережної захисної смуги, а інша вкрита лісом. Надання у власність таких земель не передбачено законодавством України. Документація, розроблена на замовлення ОСОБА_2 , як і погоджувальні висновки не відповідають дійсності, оскільки невірно визначено класифікацію земель та їх належність. Також суд першої інстанції звернув увагу на те, що частину земельної ділянки раніше не було надано у власність позивачу, оскільки вона перебувала у межах прибережної захисної смуги річки Тетерів. Постановою від 27 травня 2021 року Житомирський апеляційний суд скасував рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 19 березня 2021 року, ухвалив нове, яким у задоволенні позову відмовив. Ухвалюючи цю постанову, суд апеляційної інстанції навів такі аргументи. Оскільки позивачу відмовлено в наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (0, 05 га) у зв`язку з тим, що така ділянка за своєю категорією відноситься до земель водного фонду, то скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 25 вересня 2017 року № 6-6119/14-17-СГ, яким затверджено проєкт землеустрою та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, загальною площею 1, 1200 га, не є безумовною підставою для надання земельної ділянки, площею 0, 05 га, на яку претендує позивач і яка розміщена у прибережній захисній смузі річки Тетерів, саме позивачу. Отже, видання оспорюваного наказу не впливає на можливість реалізації позивачем права на отримання цієї ділянки у власність (користування), тому обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не забезпечує його реального захисту. Також суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що до апеляційної скарги додано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до якого 12 листопада 2018 року право власності на спірну земельну ділянку, кадастровий номер 1822083800:01:000:0871, зареєстровано за ОСОБА_3 . Позивач в суді першої інстанції не заявляв клопотання про залучення ОСОБА_3 співвідповідачем. Наведене залишилося поза увагою суду першої інстанції, що призвело до неправильного вирішення спору. ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Короткий зміст вимог касаційної скарги ОСОБА_1 02 липня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 27 травня 2021 року, а рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 19 березня 2021 року залишити в силі. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу ОСОБА_1 , наполягаючи на тому, оскаржуване судове рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення визначив, що: - судом апеляційної інстанції ухвалено рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17 (провадження № 12-280гс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 30 січня 2020 року у справі № 587/2121/18 (провадження № 14-595цс19), від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20), у постановах Верховного Суду від 20 червня 2019 року у справі № 278/727/16-ц (провадження № 61-15069св18), від 03 червня 2021 року у справі № 296/5781/18 (провадження № 61-6549св20); - суд апеляційної інстанції ухвалив рішення на підставі неналежних та недопустимих доказів, зокрема, протоколу погодження меж земельної ділянки, у якому суміжні землекористувачі не ставили свої підписи, та проєкту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки відповідачу ОСОБА_2 лісового та водного фонду, цільове призначення якої змінено; - суд апеляційної інстанції безпідставно розглянув справу за правилами загального позовного провадження, яка розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження, та всупереч висновку, викладеному у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2021 року у справі № 176/585/17 (провадження № 61-2122сво19), апеляційний розгляд відбувся за відсутності позивача. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи ГУ Держгеокадастру у Житомирській областіу вересні 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслало до Верховного Суду відзив, у якому просило касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін. ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ Ухвалою від 05 серпня 2021 року Верховний Суд поновив ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Житомирського апеляційного суду від 27 травня 2021 року та відкрив касаційне провадження у справі. За змістом правила частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. ІV.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки. Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 18 червня 2015 року ГУ Держгеокадастру у Житомирській області відмовило позивачу в наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0, 05 га, у власність на території Корчацької сільської ради Житомирського району Житомирської області у зв`язку із тим, що обрана позивачем земельна ділянка за категорією відноситься до земель водного фонду (прибережна захисна смуга річки Тетерів). Наказом ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 15 червня 2017 року № 6-377/14-17-СГ надано дозвіл ОСОБА_2 на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Житомирського району, за межами населених пунктів Тетерівської об`єднаної територіальної громади (реорганізованої Корчацької сільської ради). Орієнтовний розмір земельної ділянки 1, 1200 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства. У 2017 році на замовлення ОСОБА_2 ФОП ОСОБА_4 розробив проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 1, 1200 га, кадастровий номер 1822083800:01:000:0871. 18 серпня 2017 року експертом державної експертизи ОСОБА_5 надано висновок № 8896/82-17 про розгляд проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 1, 12 га, у власність ОСОБА_2 за межами населених пунктів Тетерівської об`єднаної територіальної громади Житомирського району Житомирської області (реорганізованої Корчацької сільської ради). Зауваження та пропозиції до проєкту землеустрою відсутні, проєкт землеустрою погоджено. Наказом ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 25 вересня 2017 року № 6-6119/14-17-СГ затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2 на території Житомирського району за межами населених пунктів Тетерівської об`єднаної територіальної громади (реорганізованої Корчацької сільської ради). Також цим наказом ОСОБА_2 надано у власність земельну ділянку, загальною площею 1, 1200 га, кадастровий номер 1822083800:01:000:0871, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності. 29 вересня 2017 року здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на зазначену земельні ділянку. Право, застосоване судом Положеннями статті 41 Конституції України гарантовано кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Частинами першою-третьою статті 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема шляхом одержання громадянами земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2, 0 гектара (стаття 121 ЗК України). Згідно з частиною четвертою статті 122 ЗК України земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб передають центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи. Стаття 118 ЗК України визначає, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади, який передає земельні ділянки у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб). Цей орган розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади у двотижневий строк з дня отримання погодженого проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Не можуть передаватися у власність земельні ділянки, які уже перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб. Такі земельні ділянки можуть бути передані у власність лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законодавством. Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі Згідно з частиною другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Тож обов`язковою умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними доказами, певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) відповідачем. Суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права та можливість його захисту в обраний ним спосіб. Отже, вирішенню питання про ефективність обраного позивачем способу захисту порушеного права передує вирішення судом питання чи порушені права позивача, оскільки лише порушені, невизнані чи оспорювані права підлягають захисту судом. В разі якщо права позивача не порушені, суд має відмовити саме з цих підстав, не надаючи оцінку обраному позивачем способу захисту. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України). Суд апеляційної інстанції виходив із того, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не забезпечує його реального захисту, оскільки скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 25 вересня 2017 року № 6-6119/14-17-СГ, яким затверджено проєкт землеустрою та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, загальною площею 1, 1200 га, не буде безумовною підставою для надання земельної ділянки площею 0, 05 га, на яку претендує позивач і яка розміщена у прибережній захисній смузі річки Тетерів, саме позивачу. При цьому суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивачу відмовлено в наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (0, 05 га) у зв`язку із тим, що така ділянка за своєю категорією відноситься до земель водного фонду. У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначив про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20). У наведеній справі спір стосувався визнання наказу про надання у користування земельної ділянки на умовах оренди протиправним та його скасування, визнання договору оренди землі недійсним і скасування рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки. У постанові від 29 вересня 2020 рокуВелика Палата Верховного Суду зазначила, що, починаючи з моменту звернення особи до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, тривають переддоговірні відносини: сторони ведуть переговори щодо предмета договору, а саме - щодо можливості укладення договору оренди в майбутньому та визначення певної земельної ділянки на масиві земель державної або комунальної власності у встановленому законом порядку. Видача дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає надання згоди власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, аби мати змогу в подальшому точно визначити предмет оренди. Відповідно цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати в оренду в майбутньому. Велика Палата Верховного Суду не встановила підстав для перегляду (відступу) від її висновку, сформульованого у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18) про те, що рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку. Водночас Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що невиникнення договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не несуть жодних обов`язків стосовно одна до одної. Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і їх не може бути упорядковано у вичерпний перелік. Зокрема, недобросовісну поведінку може становити необґрунтоване припинення переговорів, пропозиція нерозумних умов, які завідомо є неприйнятними для контрагента, вступ у переговори без серйозних намірів (зокрема з метою зірвати укладення договору з третьою особою, наприклад, з конкурентом недобросовісної сторони переговорів), нерозкриття потрібної контрагенту інформації тощо. Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що обов`язок діяти добросовісно поширюється на обидві сторони. Можна кваліфікувати як недобросовісну таку поведінку власника земельної ділянки (в особі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування), коли він необґрунтовано зволікає з наданням дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не повідомляє чи несвоєчасно повідомляє про відмову у наданні дозволу або не наводить вичерпні мотиви такої відмови, надає дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду, необґрунтовано зволікає з розглядом проєкту землеустрою щодо відведення, безпідставно відмовляє у його затвердженні і у той же час надає дозвіл на розробку проєкту землеустрою та затверджує цей проєкт щодо іншої особи. З іншого боку, якщо особа, отримавши дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сама зволікає з його розробкою та поданням на затвердження, вона цілком може очікувати, що земельна ділянка буде надана в користування іншій особі. Не вважатиметься добросовісною і поведінка особи, яка отримала дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розробила проєкт та подала його на затвердження, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду. Виходячи з викладеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що неможливо надати єдину універсальну відповідь на питання про те, чи є поведінка органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який надав дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кільком особам, правомірною чи неправомірною. Відповідь на це питання залежить від оцінки такої поведінки як добросовісної чи недобросовісної, і така оцінка має здійснюватися у кожній справі окремо виходячи з її конкретних обставин. Також у цій постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що судам при вирішенні аналогічних спорів потрібно враховувати, що подати позов до суду про захист свого законного інтересу може будь-яка особа, яка звернулася до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки в оренду, залежно від істотних ознак кожної конкретної правової ситуації (зокрема, від добросовісності поведінки усіх зацікавлених осіб, обізнаності їх про інтереси інших осіб щодо цієї земельної ділянки тощо). Суд апеляційної інстанції не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20), за якими вирішення питання про порушення прав особи в подібних спорах має відбуватися з врахуванням усієї сукупності обставин, які підтверджують не лише факт звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки у власність чи користування, а й факт недобросовісної поведінки учасників земельних правовідносин. Тож лише факт звернення особи до компетентного органу з метою реалізації нею свого права на отримання земельної ділянки та відмова цього органу не свідчить про виникнення у позивача обґрунтованого права на звернення до суду в разі надання у власність земельної ділянки, на яку він претендував, іншій особі. Про недобросовісність поведінки власника земельної ділянки в особі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування свідчать неповідомлення чи несвоєчасне повідомлення про відмову у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, або ж ненаведення вичерпних мотивів такої відмови. У разі надання дозволу на розробку проєкту землеустрою, недобросовісність власника може виявлятися у зволіканні з розглядом проєкту землеустрою щодо відведення, а також у безпідставній відмові у його затвердженні і, водночас, наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою та затвердженні такого проєкту щодо іншої особи. З цього можна зробити висновок, що за наявності двох або більше бажаючих отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності у власність при безоплатній передачі земельних ділянок в межах встановлених правових норм, першочергове право на таке отримання має особа, на підставі проєкту землеустрою якої сформована відповідна ділянка, якщо для цього не існує законних перешкод. У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 18 червня 2015 року ГУ Держгеокадастру у Житомирській області відмовило позивачу в наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0, 05 га, у власність на території Корчацької сільської ради Житомирського району Житомирської області. Згідно з частиною сьомою статті 118 ЗК України відмова уповноваженого органу у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою має бути мотивована. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів та прийнятих на їх виконання нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проєктів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. ОСОБА_1 не оскаржував в порядку адміністративного суду відмову ГУ Держгеокадастру у Житомирській області в наданні йому дозволу на розробку проєкту землеустрою, а також не посилався на незаконність такої відмови у цьому провадженні. Верховний Суд вважає, що зазначені обставини свідчать про фактичну згоду ОСОБА_1 з таким рішенням відповідача щодо негативного вирішення питання про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою, яке є першочерговим етапом надання особі земельної ділянки у власність. Отже, позивач визнає добросовісність поведінки власника земельної ділянки в особі ГУ Держгеокадастру у Житомирській областіпри відмові у наданні йому дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення обраної земельної ділянки. За таких обставин ОСОБА_1 не повинен був мати легітимних сподівань та правомірних очікувань на завершення процедури надання спірної земельної ділянки йому у власність. Враховуючи викладене, та обставина, що оспорюваним наказом ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 25 вересня 2017 року № 6-6119/14-17-СГ затверджено проєкт землеустрою та надано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку, загальною площею 1, 1200 га, кадастровим номер 1822083800:01:000:0871, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, в яку, як зазначає позивач, входить земельна ділянка, на яку він претендував, не свідчить про недобросовісність дій відповідачів, зокрема ГУ Держгеокадастру у Житомирській області, дії якого по відношенню до позивача щодо відмови в наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою ним не оскаржувалися та в судовому порядку незаконними не визнані. З урахуванням наведеного позивач не довів порушення його прав відповідачами. Верховний Суд вважає, що права позивача могли вважатися порушеними виданням оскаржуваного у цій справі наказу у разі визнання судом протиправною відмови ГУ Держгеокадастру у Житомирській області у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зобов`язанні надати такий дозвіл, оскільки в такій ситуації була б доведена недобросовісність дій уповноваженого органу, яка в подальшому призвела до отримання спірної земельної ділянки особою, яка звернулася до цього органу з метою отримання земельної ділянки у власність, пізніше (у 2017 році), аніж позивач (у 2015 році). Отже, позивач не довів порушення його прав прийняттям наказу ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 25 вересня 2017 року № 6-6119/14-17-СГ, тому позов не підлягає задоволенню саме з цієї підстави. Крім того, позивач, посилаючись незаконність надання у власність відповідачу земельної ділянки, яка належить до земель лісогосподарського призначення та земель водного фонду, не наводив законодавчо визначених підстав для звернення до суду з метою захисту прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів. ОСОБА_1 не є тією особою, яка може звертатися до суду з позовом в інтересах інших осіб, зокрема, держави чи територіальної громади. З огляду на зазначене Верховний Суд дійшов переконання, що висновок суду апеляційної інстанції про обрання позивачем неефективного способу захисту прав є помилковим, проте не впливає на правильність ухваленого рішення по суті. Відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. За таких обставин у справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції, хоча й зробив помилкові висновки в частині оцінки підстав відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 , однак правильно вирішив спір по суті, отже, з урахуванням того, що після ухвалення Верховним Судом свого рішення результат по суті спору щодо відсутності підстав для визнання недійсним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 25 вересня 2017 року № 6-6119/14-17-СГ не зміниться, оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін. У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що судом апеляційної інстанції ухвалено рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17 (провадження № 12-280гс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 30 січня 2020 року у справі № 587/2121/18 (провадження № 14-595цс19), у постановах Верховного Суду від 20 червня 2019 року у справі № 278/727/16-ц (провадження № 61-15069св18), від 03 червня 2021 року у справі № 296/5781/18 (провадження № 61-6549св20). Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у наведених постановах, з таких підстав. Так, не є релевантними висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), за позовом про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акта на право власності та витребування земельної ділянки, яка відноситься до земель водного фонду, та постанові Верховного Суду від 20 червня 2019 року у справі № 278/727/16-ц (провадження № 61-15069св18), за позовом про визнання недійсним та скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди земельної ділянкилісогосподарського призначення, оскільки спірні правовідносини та склад учасників справи не є тотожними. Крім того, у справі, що переглядається, не доведено порушення прав позивача оспорюваним наказом, відмовлено в позові саме з цієї підстави, оцінка доводів позовної заяви по суті заявлених вимог не здійснювалася. Верховний Суд не виявив підстав і для врахування під час вирішення цього спору висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 30 січня 2020 року у справі № 587/2121/18 (провадження № 14-595цс19). У наведеній справі встановлено, що позивач оскаржував відмову ГУ Держгеокадастру в наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та адміністративним судом зобов`язано надати дозвіл на розробку проєкту землеустрою, тому зроблено висновок про незаконність наказу ГУ Держгеокадастру про передання спірної земельної ділянки у комунальну власність. Тоді як у справі, що переглядається, позивач не оскаржував відмову ГУ Держгеокадастру у Житомирській області в наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою, що свідчить про відмінність фактичних обставин у цих справах. У постанові Верховного Суду від 03 червня 2021 року у справі № 296/5781/18 (провадження № 61-6549св20) встановлено, що оскаржуваними судовими рішеннями визнано незаконним та скасовано розпорядження Житомирської обласної державної адміністрації в частині затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду відповідачеві. Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про порушення прав позивача, оскільки він позбавлений можливості користуватися дорогою, яка забезпечувала йому можливість під`їзду або проходу до земельної ділянки, яка належить йому на праві власності, а альтернативного доступу до його земельної ділянки відповідачами не забезпечено. У справі, що переглядається, позивач не довів порушення його прав оспорюваним наказом, тому обставини справ не є подібними. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17 (провадження № 12-280гс18) зроблено висновок про те, що суд першої інстанції помилково не залучив ПАТ «Фармак» як відповідача у справі, а суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу, задовольнив позовні вимоги, фактично спрямовані до особи, з якою у позивача виник приватноправовий спір, та яка не мала процесуального статусу відповідача у цій справі, що призвело до ухвалення незаконних рішень. У справі, що переглядається, склад відповідачів є належним. Оскаржуваною постановою відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 , з чим погодився суд касаційної інстанції, тому права нового власника спірної земельної ділянки, яка могла бути залучена судом апеляційної інстанції третьою особою, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не порушенні, оскільки питання про її права, обов`язки та інтереси не вирішені. Отже, обставини справи № 910/17792/17 та справи, що переглядається, є відмінними. Безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції здійснив розгляд справи за правилами загального позовного провадження за відсутності позивача, оскільки представник ОСОБА_1 ОСОБА_7 отримав в суді під розписку копії апеляційної скарги, ухвали про відкриття апеляційного провадження та повістку про виклик до суду на 27 травня 2021 року для вручення позивачу. Також позивач подавав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , а його представник за довіреністю ОСОБА_7 з`явився в судове засідання, призначене на 27 травня 2021 року, проте не був допущений до участі в розгляді справи, яка не є малозначною, оскільки не є адвокатом. Зазначені обставини свідчать про обізнаність позивача про дату, час та місце розгляду справи судом апеляційної інстанції. Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції ухвалив рішення на підставі неналежних та недопустимих доказів, оскільки суд касаційної інстанції зробив висновок про недоведення позивачем порушення його права, тому підстав для оцінки належності та допустимості доказів, які стосуються вирішення спору по суті, немає. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд встановив, що постанову суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Інші доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваного судового рішення. Повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03). Переглянувши у касаційному порядку судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, з урахуванням того, що суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржуване судові рішення не суперечить правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у наведених у касаційній скарзі постановах. Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу варто залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанцій без змін. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Підстави для розподілу судових витрат не встановлені. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Житомирського апеляційного суду від 27 травня 2021 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді С. О. Погрібний І. Ю. Гулейков О. В. Ступак