Постанова 4873 № 910/13840/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "07" червня 2022 р. Справа№ 910/13840/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Яковлєва М.Л. суддів: Куксова В.В. Мальченко А.О. за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С. за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 07.06.2022 року у справі №910/13840/21 (в матеріалах справи). Розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2021, повний текст якого складено 06.12.2021 у справі №910/13840/21 (суддя Паламар П.І.) за позовом Приватного підприємства "Дім фасадів" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" про визнання договору частково недійсним та стягнення боргу. ВСТАНОВИВ: У серпні 2021 року Приватне підприємство "Дім фасадів" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг", в якому просить на підставі ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України визнати останнє речення п. 2.2 договору №201119-1/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 19.11.2020 зі змістом "При цьому, сторони погодили, що такі лізингові платежі за цим договором не містять покупної ціни, передбаченої цим договором і, у сукупності, є платою за користування предметом лізингу" та п.6.7 договору №201119-1/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 19.11.2020 недійсними, а також на підставі ст.693 Цивільного кодексу України стягнути з відповідача на свою користь 1 507 003,00 грн, сплачені ним на відшкодування частини вартості предмету лізингу за договором №201119-1/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 19.11.2020. Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.11.2021 у справі №910/13840/21 позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсними останнє речення п.2.2 наступного змісту: "При цьому, сторони погодили, що такі лізингові платежі за цим договором не містять покупної ціни, передбаченої цим договором і, у сукупності, є платою за користування предметом лізингу" та повністю п. 6.7 додатку "Загальні умови договору" договору № 201119-1/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 19 листопада 2020р., укладеного між Приватним підприємством "Дім фасадів" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг". Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" на користь Приватного підприємства "Дім фасадів" 1 449 080,23 грн боргу та 24 006,20 грн витрат по оплаті судового збору. У позові в іншій частині відмовлено. Задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним вказаних вище пунктів договору суд першої інстанції виходив із того, що позивачем доведено обґрунтованість підстав на які він посилається заявляючи позовні вимоги. Що стосується іншої частини позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що, оскільки договір між сторонами розірваний, а така складова частина лізингового платежу, як відшкодування вартості предмету лізингу в розмірі 1 449 080,23 грн не повернута на користь позивача, тому вказана сума є безпідставно набутою відповідачем. Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить частково скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2021 у справі №910/12285/21 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на те, що оскаржуване судове рішення є необґрунтованим та незаконним, прийняте без належного дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, а також з неправильним застосуванням норм матеріального права. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.12.2021, вказану скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Куксов В.В., Мальченко А.О. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.01.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2021 у справі №910/13840/21; розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2021 у справі №910/13840/21 призначено на 17.02.2022 о 11:00 год.; витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/13840/21; встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв (відзивів) та клопотань в письмовій формі протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали. 31.01.2022 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити вказану апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, як таке, що прийнято у повній відповідності до вимог законодавства України. Крім того, цього ж дня від представника позивача надійшла до суду заява, в якій просить надати йому можливість приймати участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням програмного забезпечення "EasyCon". Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.02.2022 заяву представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено. 16.02.2022 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. 17.02.2022 на електрону адресу Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшли заперечення на відзив на апеляційну скаргу, в яких вказує на безпідставність доводів наведених у відповідному відзиві та просить задовольнити апеляційну скаргу. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2022 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" про відкладення розгляду справи №910/13840/21 задоволено, а також розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2021 у справі №910/13840/21 відкладено на 01.03.2022 о 10:25 год. 01.03.2022 на електрону адресу Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. 01.03.2022 розгляд вказаної апеляційної скарги не відбувся у зв`язку із запровадженням воєнного стану на території України. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2022 розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2021 призначено на 07.06.2022 о 10:00 год. 18.05.2022 на електрону адресу Північного апеляційного господарського суду від представника позивача надійшла заява, в якій просить надати йому можливість приймати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням програмного забезпечення "EasyCon". Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2022 заяву представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено. 07.06.2022 в судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, а оскаржуване судове рішення скасувати. В свою чергу, представник позивача заперечив проти вимог апеляційної скарги та підтримав доводи викладенні у відзиві на апеляційну скаргу. Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги (додаткових пояснень), відзиву та заперечень на нього, заслухавши присутніх в судовому засіданні представників учасників справи, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду першої інстанції, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав. Звернувшись до суду першої інстанції позивач зазначав, що між ним і відповідачем був укладений договір № 201119-1/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 19 листопада 2020 р. (далі-Договір), згідно з яким відповідач (лізингодавець) зобов`язався набути у свою власність і передати йому (лізингоодержувачеві) в платне володіння та користування автомобіль BMW X7 xDrive30d G07 загальною вартістю 3 137 915,40 грн з урахуванням ПДВ, а він в свою чергу прийняти та відповідно до графіку платежів сплачувати лізингові та інші платежі, визначені цим договором. На підставі акту прийому-передачі предмета лізингу в користування від 24 листопада 2020 року відповідач передав йому вищевказаний автомобіль. На виконання умов Договору ним було сплачено загалом 1 883 980,18 грн, у т.ч. відшкодовано частину вартості предмета лізингу у розмірі 1 507 003,18 грн, сплачено винагороду лізингодавця та аванс у розмірі 376 977,00 грн. Листом № 885 від 17 травня 2021 року, у зв`язку з простроченням ним сплати лізингових платежів, відповідач на підставі п.5.4 Договору заявив про повернення йому автомобіля, комплекта ключів та реєстраційних документів. 19 травня 2021 року на підставі акту прийому-передачі предмета лізингу автомобіль було повернуто відповідачу. Листом № 1037 від 2 червня 2021 року відповідач на підставі п.6.6 Договору розірвав договір фінансового лізингу. Згідно останнього речення п.2.2 Договору, п.6.7 Договору сторони погодили, що лізингові платежі за цим договором не містять покупної ціни, передбаченої цим договором і, у сукупності, є платою за користування предметом лізингу. У випадку вилучення предмета лізингу, припинення або розірвання договору, з причин зазначених у даному договорі та/або законодавстві України, усі раніше сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі поверненню не підлягають. Позивач стверджує, що визначене договором право на утримання лізингодавцем сплачених лізингоодержувачем сум (лізингових платежів), у разі дострокового розірвання договору, суперечить положенням ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України яка містить імперативну норму щодо повернення суми попередньої оплати покупцю в разі не передання товару. За таких обставин позивач просив суд задовольнити позов та на підставі ст.ст.203, 215 Цивільного кодексу України визнати останнє речення п.2.2 Договору зі змістом "При цьому, сторони погодили, що такі лізингові платежі за цим договором не містять покупної ціни, передбаченої цим договором і, у сукупності, є платою за користування предметом лізингу", п.6.7 Договору недійсними. Також позивач вказував, що внаслідок розірвання Договору у відповідача відсутній обов`язок щодо передання об`єкту лізингу у його власність, а у нього відсутній обов`язок щодо сплати вартості цього майна, тому сплачені платежі як відшкодування вартості майна підлягають на підставі ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України поверненню йому. За таких обставин позивач на підставі ст.693 Цивільного кодексу України просив суд стягнути з відповідача на свою користь 1 507 003,00 грн попередньої оплати. Задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним спірних пунктів Договору суд першої інстанції виходив із того, що, оскільки пункт 2.2 (останнє речення) та пункт 6.7 Договору не відповідають вимогам діючого законодавства в частині щодо утримання відповідачем на свою користь сум, що були сплачені позивачем як частина відшкодування вартості предмету лізингу, у разі дострокового розірвання, припинення, відмови від Договору фінансового лізингу, тому зазначені пункти Договору відповідно до вимог ст.ст.203, 215 Цивільного кодексу України підлягають визнанню недійсними. Що стосується іншої частини позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що, оскільки Договір між сторонами розірваний, а така складова частина лізингового платежу, як відшкодування вартості предмету лізингу в розмірі 1 449 080,23 грн не повернута відповідачем на користь позивача, тому вказана сума є безпідставно набутою відповідачем та на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України підлягають стягненню з останнього. Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Стосовно позовних вимог про визнання недійсними останнього речення п. 2.2 Договору зі змістом "При цьому, сторони погодили, що такі лізингові платежі за цим договором не містять покупної ціни, передбаченої цим договором і, у сукупності, є платою за користування предметом лізингу" та пункту 6.7 Договору, колегія суддів зазначає наступне. Правовідносини сторін у цій справі виникли з договору фінансового лізингу. Згідно з останнім реченням пункту 2.2 Договору та пункту 6.7 Договору лізингові платежі за цим договором не містять покупної ціни, передбаченої цим договором і, у сукупності, є платою за користування предметом лізингу. У випадку вилучення предмета лізингу, припинення або розірвання договору, з причин зазначених у даному договорі та/або законодавстві України, усі раніше сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі поверненню не підлягають. Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, що кореспондуються з положеннями ст.207 Господарського кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Отже, вирішуючи спір про визнання правочину (його частини) недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов`язує недійсність правочинів, зокрема, відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства. Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України). Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Законодавство України кваліфікує лізинг як специфічний різновид оренди, де право власності переходить до лізингодавця в кінці строку. Частиною 3 статті 615 Цивільного кодексу України внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється. Відповідно до ч.2 ст.653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. Згідно з ч. 1 ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Колегія суддів вважає, що вищезазначені статті Цивільного кодексу України, як підстава для визнання недійсними спірних пунктів 2.2 та 6.7 Договору, безпосередньо не визначають недійсність спірних умов Договору. Судом першої інстанції невірно застосовано ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України, оскільки вартість предмету лізингу лізингодавець сплачує щомісячно, тобто до окремих частин договору фінансового лізингу можливо застосувати лише купівлю-продаж в розстрочку. Згідно ч.2 ст.695 Цивільного кодексу України, якщо покупець не здійснив у встановлений договором строк чергового платежу за проданий з розстроченням платежу і переданий йому товар, продавець має право відмовитися від договору і вимагати повернення проданого товару. Оскільки позивач не повністю оплатив вартість предмету лізингу, а Договір було розірвано через порушення ним своїх зобов`язань, у лізингодавця не виникло зобов`язання передати предмет лізингу у власність лізингоодержувача. Факт розірвання Договору сторонами не оспорюється та фактично визнається. Відповідно до ч.2 ст.653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.4 ст.653 ЦК України). Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору заснована на свободі волевиявлення, а останнє, у свою чергу, спирається на свободу волі, що реалізується за допомогою диспозитивності норм цивільного права. Під диспозитивністю прийнято розуміти засновану на нормах даної галузі права юридичну свободу суб`єкта цивільних правовідносин здійснювати свої суб`єктивні права за своїм розсудом. Таким чином, правовими засобами закріплення свободи договору традиційно розуміють норми-принципи, які проголошують свободу договору, свободу підприємницької діяльності та диспозитивні норми права, в яких втілено даний принцип. Зміст принципу свободи договору розкривається в ст. 627 Цивільного кодексу України. Він є однією з фундаментальних засад цивільно-правового принципу диспозитивності, через який суб`єкти цивільного права набувають і здійснюють свої цивільні права вільно на свій розсуд (ч.1 ст.12 ЦК України). Важливим елементом свободи договору є воля та її зовнішній вираз - волевиявлення. Враховуючи викладене, наявність укладеного між сторонами Договору свідчить про те, що обидві сторони бажали укласти договори, і що їхній зовнішній вираз волі (волевиявлення) відповідав внутрішній волі. За змістом ч.1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Колегією суддів встановлено, що позивач беззастережно схвалив та прийняв умови Договору до виконання, та у подальшому на відповідних ухвалених та узгоджених умовах такого правочину ним здійснювалось виконання такого договору, зокрема, шляхом визначення та прийняття об`єкту лізингу, здійснення лізингових платежів, як це визначено таким договором. Також, проаналізувавши умови Договору колегія суддів вважає, що такий договір відповідає чинному законодавству. Таким чином, за висновками колегії суддів при укладанні Договору не було порушено приписів статей 203, 215 Цивільного кодексу України, такий правочин відповідає вимогам чинного законодавства, у подальшому виконання умов Договору було схвалено позивачем, шляхом його підписання, прийняття відповідних прав та зобов`язань за укладеним правочином, і їх подальшої реалізації. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що загальні положення про право на захист цивільних прав врегульовані у ст. 16 Цивільного кодексу України, частина 3 якої передбачає, що суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу. Тобто, якщо реалізація однією особою права на захист так чи інакше призведе до порушення прав інших осіб суд може відмовити у захисті такого права. Свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у ст. 3 Цивільного кодексу України. Ці загальні засади втілюються в конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу. Добросовісність (ст.3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) грунтується ще на римській максимі - «non concedit venire contrafactum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони. Визнання недійсним правочину чи його частини, що стосується обов`язків лізингоодержувача та порядку лізингових платежів та змін їх правової природи після настання обумовлених обставин впливатиме на права та обов`язки лізингодавця, правову визначеність інституту лізингу та матиме наслідком виникнення такого стану коли правовідносини фактично будуть змінені без будь-якого наміру та нового волевиявлення їх сторін. Сторони укладаючи Договір керувались вимогами закону та покладались на зроблені заяви та дії, які свідчили про згоду лізингоодержувача та поручителя (договір поруки №201119-9/П від 14.11.2020 (а.с.31-32 т.2) на отримання предмета лізингу у лізингове користування та його подальшу експлуатацію. Тобто Договір був укладений сторонами внаслідок повного розуміння правової природи правовідносин та вільного волевиявлення сторін, здійсненого ним в порядку статті 627 Цивільного кодексу України. Отже, заявлена позовна вимога про визнання частин договору недійсними суперечить принципу добросовісності, як основи доктрини заборони суперечливої поведінки. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутні правових підстав для визнання вказаних вище пунктів Договору недійсними. Крім того, оскільки відсутність підстави для визнання недійсними пунктів 2.2 та 6.7 Договору, то й вимога про стягнення з відповідача 1 507 003,00 грн лізингових платежів, яка фактично є похідною, також не підлягає задоволенню. Відтак, враховуючи у даному випадку сукупність встановлених вище фактів та положення ст.ст.75-79, 86 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Доводи, наведені позивачем, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним, а також не впливають на вказані вище висновки суду апеляційної інстанції. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України"). Підсумовуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції доходить висновку, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - скасуванню з прийняттям нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, у зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального права та неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги на підставі ст.129 ГПК України покладаються на позивача. Стосовно витрат відповідача пов`язаних із проведенням експертизи на його замовленням (а.с.167-179 т.1), колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для покладення таких витрат на позивача, оскільки відсутні будь-які належні та допустимі докази, що відповідний висновок експерта був підготовлений для подання до суду. На підставі викладено та керуючись ст.ст. 129, 252, 269, 270, 273, 275, 277, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, - П О С Т А Н О В И В : 1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2021 у справі №910/13840/21 задовольнити. 2.Рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2021 у справі №910/13840/21 скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. 3.Судові витрати покласти на Приватне підприємство "Дім фасадів". 4.Стягнути з Приватного підприємства "Дім фасадів" (43000, Волинська область, м. Луцьк, вул. Ківерцівська, 32, офіс 5, код 40640521) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" (01054, м. Київ, вул. Ярославів Вал, 13/2, літера Б, код 33880354) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 37 312,57 грн (тридцять сім тисяч триста дванадцять гривень п`ятдесят сім копійок). 5.Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання даної постанови. 6.Матеріали справи №910/13840/21 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту. Повний текст судового рішення складено 14.06.2022. Головуючий суддя М.Л. Яковлєв Судді В.В. Куксов А.О. Мальченко