Постанова 4811 № 441/1281/19

Справа № 441/1281/19 Головуючий у 1 інстанції: Українець П.Ф. Провадження № 22-ц/811/362/22 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Копняк С.М., суддів: Бойко С.М., Ніткевич А.В. секретар судового засідання - Юзефович Ю.І. з участю - апелянтів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , представника апелянта ОСОБА_1 - адвоката Сороки О.Є., відповідачки ОСОБА_3 , та представника відповідачів - адвоката Мартин В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 на рішення Городоцького районного суду Львівської області від 24 грудня 2021 року, у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_3 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 про встановлення земельного сервітуту, В С Т А Н О В И В: в липні 2019 року позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 звернулися в суд з позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просили ухвалити рішення, яким встановити постійні безоплатні сервітути (право проходу та проїзду) по наявному шляху (дорозі) через земельні ділянки з кадастровими номерами: 4620986200020050034,4620986200020050035,4620986200020050037,4620986200020050049,4620986200020050063,4620986200020050081,344620986200020050084,4620986200020050103,4620986200020050112,4620986200020050120,4620986200020050123,4620986200020050126, 46209862000200500150, 46209862000200500154, які належать на праві власності відповідачам, розміром, визначним у висновку експерта № 390/19 судової земельно-технічної експертизи від 14 червня 2019 року. Потребу встановлення сервітуту мотивують тим, що від с. Повітно до залізничної станції «Цунів», яка знаходиться в с. Заверешиця Городоцького району Львівської області, існує ґрунтова дорога (польова стежка), якою мешканці с. Повітно користуються багато років, а земельні ділянки, по яких проходить вказана ґрунтова дорога, перебувають у власності відповідачів, двоє з них уже загородили земельні ділянки, і як наслідок шлях до залізничної станції в обхід є утрудненим, забирає більше часу, тому є необхідність у встановленні сервітуту для проходу та проїзду земельними ділянками відповідачів. Просили позов задовольнити. Рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 24 грудня 2021 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 оскаржили таке в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі зазначають, що вони є мешканцями (членами територіальної громади) с. Повітно та с. Заверешиця Городоцького району Львівської області. Від села Повітно через сусіднє село Заверешиця до залізничної стані «Цунів» проходить ґрунтова дорога (польова стежка), якою позивачі спільно з іншими жителями сіл користуються уже багато років. У 1989 році відбулися збори уповноважених членів колгоспу «Заповіт Леніна», на яких було прийнято рішення про виділення 0,10 га для дороги, призначеної для переходу людей від села Повітно до залізничної станції «Цунів». В подальшому мешканці сіл власноручно за свої кошти облаштували цю дорогу, щоб була можливість людям напряму ходити із сіл до залізничної станції. Після розпаду колгоспу, земля, через яку проходить стежка до залізниці, була виділена жителям села Цунів (дорадянська назва села Заверешиця) для сільськогосподарського використання, хоча ця земля належала селу Повітно. З часом ці землі впродовж 2007-2009 років були приватизовані для ведення особистого селянського господарства. На початку 2018 року громаді села Повітно стало відомо, що приватизація вказаних земельних ділянок відбулася з урахуванням дороги. В травні 2019 року відповідачі розпочали загороджувати свої земельні ділянки дерев`яними парканами та металевими сітками. Внаслідок цього позивачі та інші жителі села не можуть пройти до залізничної станції. Шлях в обхід утруднений та займає втричі більше часу. Звертають увагу на Висновок експерта № 390/19 судової земельно- технічної експертизи від 14 червня 2019 року. На думку апелянтів, цей доказ, підтверджує факт існування дороги, яка проходить від с. Повітно через с. Заверешиця до залізничної станції «Цунів» через земельні ділянки відповідачів. У вказаному висновку експерта зазначається, що встановлення сервітуту щодо земельних ділянок відповідачів є технічно можливим. Крім того, згаданий висновок експерта містить варіант встановлення сервітуту з визначенням його геометричних розмірів (ширини та площі) щодо кожної із земельних ділянок відповідачів. Просять рішення Городоцького районного суду Львівської області від 24 грудня 2021 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. В березні 2022 року надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника відповідачів - адвоката Мартин В.І. Вважає, що доводи позивачів як в позові, так і в апеляційній скарзі, зводяться до забезпечення їм певного рівня комфорту в добиранні до залізничної станції «Цунів». Права позивачів жодним чином не порушеннні та можуть бути забезпеченні в інший спосіб, відтак потреби у встановленні земельного сервітуту, як про це просили позивачі, немає. Суд правильно та законно прийняв рішення від 24 грудня 2021 року про відмову в задоволенні позовних вимог. Натомість доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними, а тому таку слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення без змін. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились в судове засідання суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно пунктів 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення зазначеним вимогам закону відповідає. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий суд виходив з того, що позивачі для проходу із сіл Заверешиця та Повітно до залізничної станції «Цунів» можуть користуватись дорогами загального користування, які створені в 1990-х роках при розбивці кварталу, впорядковані сільською радою та призначені як для проїзду транспорту, так і для пішоходів. Тому їх права для проходу із сіл Заверешиця та Повітно до залізничної станції «Цунів» жодним чином не порушені та можуть бути забезпеченні в інший спосіб. А відтак, за приписами статті 401 ЦК України, підстави для встановлення земельного сервітуту, як про це просили позивачі, відсутні. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке. Статтею 98 ЗК України визначено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений. За змістом статей 91, 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон. Згідно з частиною першою статті 99 ЗК України вимагати встановлення земельних сервітутів можуть власники або землекористувачі земельних ділянок. Земельний сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно (стаття 100 ЗК України). Відповідно до статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій особі, конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Згідно з частинами першою, третьою статті 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту. Статтею 404 ЦК України передбачено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту. У пункті 22-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» судам роз`яснено, що види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені рішенням суду, визначені статтею 99 ЗК України і цей перелік не є вичерпним. Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном. Отже, закон вимагає від позивача надання суду доказів того, що нормальне використання своєї власності неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому слід довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити будь-яким іншим способом. Зазначене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 133/305/17-ц (провадження № 61-12458св19). З матеріалів справи убачається, що відповідачам у справі належать на праві власності земельні ділянки у с. Заверещиця Городоцького району Львівської області, зокрема і для ведення особистого селянського господарства: ОСОБА_8 площею 0,1516 га, кадастровий номер 4620986200:02:005:0035; ОСОБА_7 , площею 0, 1166 га, кадастровий номер 4620986200:02:005:0126; ОСОБА_6 , площею 0, 2175 га, кадастровий номер 4620986200:02:005:0049; ОСОБА_9 площею 0, 1747 га, кадастровий номер 4620986200:02:005:0034; ОСОБА_17 площею 0,1949 га, кадастровий номер 4620986200:02:005:0112; ОСОБА_13 площею 0,1265 га, кадастровий номер 4620986200:02:005:0103; ОСОБА_16 площею 0,1517 га, кадастровий номер 4620986200:02:005:0084; ОСОБА_12 площею 0,3811 га, кадастровий номер 4620986200:02:005:0081; ОСОБА_10 площею 0,1853 га, кадастровий номер 4620986200:02:005:0037; ОСОБА_11 площею 0.1718 га, кадастровий номер 4620986200:02:005:0123; ОСОБА_15 , площею 0,2104 га, кадастровий номер 4620986200:02:005:0120; ОСОБА_5 площею 0,0790 га, кадастровий номер 4620986200:02:005:0155 та для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд: ОСОБА_3 площею 0, 1768 га, кадастровий номер 4620986200:02:005:0063; ОСОБА_5 площею 0,1437 га, кадастровий номер 4620986200:02:005:0154; ОСОБА_14 площею 0,1200 га, кадастровий номер 4620986200:02:005:0150. Позовною вимогою є встановлення для позивачів постійних безоплатних земельних сервітутів шириною 3,75 м для проїзду на транспортному засобі та проходу по наявному шляху на вищеозначених земельних ділянках, які належать на праві власності відповідачам. В обґрунтування позовних вимог позивачі покликаються на витяг із протоколу зборів уповноважених колгоспу «Заповіт Леніна» Городоцького району № 3 від 15 березня 1989 року, про виділення землі в розмірі 0,10 га для переходу людям до залізничної станції «Цунів». Як убачається з технічного звіту коректування планово - картографічного матеріалу села Повітно Городоцького району Львівської області, виготовленого Львівським філіалом «УКРНДІЗЕМПРОЕКТ» у 1992 році, в проекті планування і забудови с.Повітно, до генерального плану сіл Повітненської сільської ради, в проекті формування території і встановлення меж Повітненської сільської ради Городоцького району Львівської області вищевказана дорога не відображена. Крім того, відповідно до висновку експертизи № 390/19 від 14 червня 2019 року та доданих фотознімків (т. 1 а.с. 26-37), залізнична станція «Цунів» розташована у с. Заверешиця Городоцького р-ну Львівської області, і у напрямку до села Повітно Городоцького Львівської області від станції йде три дороги: вул. А. Шептицького, вул. Б. Хмельницького, вул. В. Чорновола, які ведуть до вул. Цунівської, що безпосередньо веде в села Повітно. З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, щопозивачами не надано а ні суду першої інстанції, а ні суду апеляційної інстанції доказів того, що прохід та проїзд із сіл Заверешиця та Повітно до залізничної станції «Цунів»неможливий без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. Натомість самі ж позивачі визнають, що такий прохід і проїзд існує, однак його проїзд (прохід) займає удвічі більше часу, що створює їм незручності. Відтак, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що права позивачів не порушені і можуть бути забезпечені в інший спосіб, тому потреба у встановленні земельного сервітуту відсутня. Окрім того, судом першої інстанції вірно враховано, що у випадку встановлення земельного сервітуту відповідачі будуть позбавлені можливості використовувати частини земельних ділянок за цільовим призначенням, що може призвести до порушення їх прав та інтересів, як власників земельних ділянок. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.). Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, відсутні. Враховуючи викладене, оскаржуване рішення слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки, колегія суддів прийшла до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 141 ЦПК України підстав вирішення питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні. Керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Городоцького районного суду Львівської області від 24 грудня 2021 рокузалишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 13 червня 2022 року. Головуючий С.М. Копняк Судді: С.М. Бойко А.В. Ніткевич