Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 826/11085/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/11085/18 Головуючий у І інстанції - Катющенко В.П. Суддя-доповідач - Губська Л.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 червня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Губської Л.В., суддів: Епель О.В., Карпушової О.В., за участю секретаря Часник А.О., представника відповідача Осадчого О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м.Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2021 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська виробнича компанія» до Головного управління ДПС у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - В С Т А Н О В И В: Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська виробнича компанія» звернулось до суду з даним позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 30.03.2018 № 0003601401 про зменшення суми від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за 2017 рік у розмірі 140 200, 00 грн, № 0003611401 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на 50 705, 00 грн, у тому числі: 40 564, 00 грн за податковими зобов`язаннями та 10 141, 00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями та № 0003591401 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 69 825, 00 грн, у тому числі: 55 860, 00 грн за податковими зобов`язаннями та 13 965, 00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за результатами податкової перевірки позивача уповноваженою особою контролюючого органу зроблено помилкові висновки про наявність порушень, які в подальшому і стали підставами для оформлення спірних податкових повідомлень-рішень, а отже останні винесені без належних на те правових підстав. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2019 року, залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2019 року, позов задоволено у повному обсязі. Постановою Верховного Суду від 09 жовтня 2020 року задоволено касаційну скаргу Головного управління ДФС у м.Києві, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2019 року - скасовано, справу №826/1085/18 направлено до Окружного адміністративного суду міста Києва на новий розгляд. Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанції Верховний Суд у вищевказаній постанові зазначив, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, правомірності визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, формування податкового кредиту з податку на додану вартість у цій справі суди повинні були перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, а саме: зміст наданих послуг (робіт), в чому вони полягали; можливість здійснення вантажно-розвантажувальних робіт за договором від 01.06.2017 у кількості 550 людино-днів згідно з актом здачі-прийняття робіт від 30.06.2017; можливість здійснення вантажно-розвантажувальних робіт за договором від 01.08.2017 у кількості 1 послуги (390 людино-днів) згідно з актом здачі-прийняття робіт від 16.08.2017, та у такій же кількості згідно з актом здачі-прийняття робіт від 31.08.2017; наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для здійснення такого роду робіт. Також суди повинні були перевірити наявність економічної вигоди (виправданість, ризик) від спірних господарських операцій і ділової мети. Не з`ясовано і причин наявності заборгованості ТОВ «УВК» перед ТОВ «БК «Профітван», не було досліджено необхідність залучення позивачем ТОВ «БК «Профітван» та наявності розумної економічної причини такого залучення. Також, Верховний суд зазначив про ненадання правової оцінки доводам контролюючого органу про надані директором ОСОБА_1 пояснення у співвідношенні до наявності підпису цієї особи на документах, наданих позивачем в якості первинних. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2021 року адміністративний позов задоволено. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено використання у межах власної господарської діяльності придбаних робіт, в повній мірі документально підтверджено реальність виконання правочинів з контрагентами та надано контролюючому органу належним чином оформлені первинні документи, передбачені чинним законодавством. Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволені позову в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована нереальністю господарських операцій позивача з ТОВ «БК» «Профітван», за наслідками яких позивачем формувалися дані податкового обліку. Нереальність цих господарських операцій апелянт пов`язує з тим, що згідно з базою даних ДФС АІС Податковий блок по ТОВ «БК «Профітван» наявна картка суб`єкта фіктивного підприємництва від 05.09.2017 № 49187/28-10-21-08-01. Наголошує, що згідно з наявною інформацією ТОВ «БК «Профітван» зареєстровано (перереєстровано) та впроваджено фінансово-господарську діяльність без відома та згоди його засновників та призначених у законному порядку керівників. Також під час проведеного аналізу інформаційних баз Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що ТОВ «БК «Профітван» задіяне в схемах ухилення від сплати податків, згідно з протоколом допиту свідка ОСОБА_1 від 29.08.2017 року, який пояснив, що від працівників податкової міліції йому стало відомо, що він є директором ТОВ «БК «Профітван» та повідомив, що підприємство ТОВ «БК «Профітван» йому не відоме, ніяких документів від імені ТОВ БК Профітван він не підписував та не надавав на це повноважень іншим особам, тобто на думку апелянта договори та первинні документи, виписані на його виконання (акти надання послуг, податкові накладні, платіжні доручення), які підписані зі сторони ТОВ «БК «Профітван» від імені директора ОСОБА_1 не мають юридичної сили. В судовому засіданні представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав, наполягав на їх задоволенні. Позивач, який був належним чином повідомлений про дату, час і місце апеляційного перегляду, до суду не прибув, що не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Так, судом установлено і підтверджується матеріалами справи, що у період з 19.02.2018 по 23.02.2018 посадовою особою Головного управління ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Українська виробнича компанія» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Будівельна компанія «Профітван» за період липень та серпень 2017 року, за результатами якої складено акт від 02.03.2018 № 117/26-15-14-01-01/30576476. Актом перевірки зафіксовані порушення ТОВ «Українська виробнича компанія»: - пункту 44.1, пункту 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, пункту 3 П (С) БО 1, пункту 5 П (с) БО № 15, пункту 21 П (С) БО 15, що призвело до заниження податку на прибуток за липень - серпень 2017 року на загальну суму 40 564, 00 грн та завищено від`ємне значення об`єкту оподаткування на суму 140 200, 00 грн; - пункту 44.1 статті 44, пункту 189.1 статті 189, пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість за липень - серпень 2017 року на загальну суму 55 860, 00 грн. У зв`язку з виявленими порушеннями 30.03.2018 Головним управлінням ДФС у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення: 1) № 0003601401 про зменшення суми від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за 2017 рік у розмірі 140 200, 00 грн; 2) № 0003611401 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток на прибуток приватних підприємств на 50 705, 00 грн, у тому числі: 40 564, 00 грн - за податковими зобов`язаннями та 10 141, 00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями; 3) № 0003591401 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 69 825, 00 грн, у тому числі: 55 860, 00 грн - за податковими зобов`язаннями та 13 965, 00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями. Наведені податкові повідомлення-рішення є предметом цього позову, оскільки позивач вважає їх протиправними. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів суду, що діяв правомірно, з чим погоджується і колегія суддів з огляду на наступне. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Так, правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема: визначають вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України). Відповідно до п.п. 134.1.1 п. 134.1 статті 134 ПК України (в редакції чинній на момент вчинення спірних операцій) об`єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу. Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затверджений наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290. Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій). Відповідно до п. 7 цього Положення до складу інших доходів, зокрема, включаються дохід від реалізації фінансових інвестицій; дохід від неопераційних курсових різниць та інші доходи, які виникають у процесі господарської діяльності, але не пов`язані з операційною діяльністю підприємства. Пункт 21 Положення встановлює, що дохід відображається в бухгалтерському обліку в сумі справедливої вартості активів, що отримані або підлягають отриманню. Якщо безоплатно отриманий актив забезпечує надходження економічних вигід протягом кількох звітних періодів, то доходи визнаються на систематичній основі (наприклад, у сумі нарахованої амортизації) протягом тих звітних періодів, коли надходять відповідні економічні вигоди. Підпунктом 14.1.13 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що безоплатно надані товари, роботи, послуги: а) товари, що надаються згідно з договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення, або без укладення таких договорів; б) роботи (послуги), що виконуються (надаються) без висування вимоги щодо компенсації їх вартості; в) товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею. Відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73, витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками). Основним документом, який регулює формування витрат у бухгалтерському обліку, є Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за № 27/4248 (далі - НП(С)БО № 16). Відповідно до пунктів 5 - 9 НП(С)БО № 16 витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені. Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами. Не визнаються витратами й не включаються до звіту про фінансові результати: платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо; попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг; погашення одержаних позик; інші зменшення активів або збільшення зобов`язань, що не відповідають ознакам, наведеним у пункті 6 цього Положення (стандарту); витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; балансова вартість валюти. З аналізу наведених правових норм ПК України та НП(С)БО № 16 вбачається, що витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Пунктом 11 НП(С)БО № 16 передбачено, що собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат. До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати. Виробнича собівартість продукції зменшується на справедливу вартість супутньої продукції, яка реалізується, та вартість супутньої продукції в оцінці можливого її використання, що використовується на самому підприємстві. Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством. Відповідно до пункту 18 НП(С)БО № 16 до адміністративних витрат відносяться такі загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством: - загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо); - витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу; - витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона); - винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо); - витрати на зв`язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс тощо); - амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання; - витрати на врегулювання спорів у судових органах; - податки, збори та інші передбачені законодавством обов`язкові платежі (крім податків, зборів та обов`язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг); - плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків, а також витрати, пов`язані з купівлею-продажем валюти; - інші витрати загальногосподарського призначення. Перевіряючи обставини, що були підставою для включення до складу витрат сум, сплачених в ціні придбаних у ТОВ «БК «Профітван» робіт та послуг, судом встановлено наступне. Об`єктом справляння податку на прибуток є фінансовий результат до оподаткування (прибуток або збиток), визначений у фінансовій звітності підприємства, за правилами бухгалтерського обліку та відкоригований на різниці, передбачені ПК України. Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Відповідно до ст. 1 вказаного Закону - первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Згідно зі ст. 9 вказаного Закону - підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні». При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документа не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством. Перевіряючи обставини, що стали підставою для включення до складу витрат сум, сплачених в ціні придбаних у ТОВ «БК «Профітван» робіт та послуг, колегія суддів зазначає наступне. 01.06.2017 між ТОВ «БК «Профітван» (далі - виконавець) та ТОВ «УВП» (далі - замовник) укладено договір на виконання робіт № 01/06-2017, за умовами якого виконавець зобов`язується виконувати наступні роботи (надати послуги): вантажно-розвантажувальні роботи. Роботи здійснюються на території ДП «Острозьке лісове господарство» за адресою: 35800, Рівненська область, м. Острог. Пунктом 1.2 вказаного договору передбачено, що результат виконання виконавцем послуг оформлюється актом здачі-прийняття робіт (наданих послуг), який підписується уповноваженими особами виконавця і замовника, та затверджується і завіряється печатками, згідно якого замовник зобов`язується оплатити за надані виконавцем послуги. Вартість робіт та послуг, що виконуються та надаються по даному договору складає 210,00 грн без ПДВ за 1 людино-день (п. 2.1 договору). На підтвердження фактичного виконання умов договору позивачем додано до матеріалів справи акт здачі-прийняття робіт від 30.06.2017 № ОУ-154, згідно якого замовник прийняв виконані виконавцем вантажно-розвантажувальні роботи у кількості 550 людино-днів, вартістю 138 600, 00 грн та податкову накладну від 30.06.2017 №

154. В подальшому 01.08.2017 між ТОВ «БК «Профітван» та ТОВ «УВП» укладено ще один договір на виконання робіт № 01/08-2017. Результат виконання виконавцем послуг оформлюється актом здачі-прийняття робіт (наданих послуг), який підписується уповноваженими особами виконавця і замовника, та затверджується і завіряється печатками, згідно якого замовник зобов`язується оплатити за надані виконавцем послуги (п. 1.2 договору). Відповідно до п. 2.1 зазначеного договору вартість робіт та послуг, що виконуються та надаються по даному договору складає 210,00 грн без ПДВ за 1 людино-день. Обсяг 1 послуги складає 390 людино-днів. Загальна вартість послуги складає 98 280, 00 грн, у тому числі ПДВ - 16 380, 00 грн. На підтвердження фактичного виконання умов договору позивачем додано до матеріалів справи: - акти здачі-прийняття робіт від 16.08.2017 № ОУ-460, згідно якого замовник прийняв виконані виконавцем вантажно-розвантажувальні роботи, вартістю 98 280, 00 грн; від 31.08.2017 № ОУ-461, згідно якого замовник прийняв виконані виконавцем вантажно-розвантажувальні роботи, вартістю 98 280, 00 грн; - податкові накладні від 16.08.2017 № 460, від 31.08.2017 №

461. Також позивачем надано наступні платіжні доручення: від 24.07.2017 № 248 ТОВ «УВК» сплачено на користь ТОВ «БК «Профітван» 138 600, 00 грн; від 22.09.2017 № 361 ТОВ «УВК» сплачено на користь ТОВ «БК «Профітван» 29 484, 00 грн; від 08.11.2017 № 437 ТОВ «УВК» сплачено на користь ТОВ «БК «Профітван» 30 818, 00 грн; від 19.12.2017 № 514 ТОВ «УВК» сплачено на користь ТОВ «БК «Профітван» 50 000, 00 грн. Згідно повідомлення ТОВ «БК «Профітван» від 18.01.2019 останній повідомив позивача, що за договором про відступлення права вимоги № 18/01-2019 від 18.01.2019 ТОВ «БК «Профітван» відступило ТОВ «Ріока Груп» право вимоги сплати грошових коштів, що виникло на підставі договорів, укладеним між ТОВ «УВК» та первісним кредитором з договором на виконання робіт № 01/08-17 від 01.08.2017. Право вимоги за зобов`язанням боржника відступлено від первісного кредитора до нового кредитора на загальну суму 86 257, 20 грн. До вказаного повідомлення ТОВ «БК «Профітван» було додано договір про відступлення права вимоги № 18/01-2019 від 18.01.2019. Відповідно до платіжного доручення від 18.01.2019 № 538 ТОВ «УВК» перерахувало на рахунок ТОВ «Ріока Груп» 86 257, 20 грн. Крім того, 01.04.2014 між ДП «Острозьке лісове господарство» (далі - замовник) та ТОВ «УВП» (далі - виконавець) укладено договір про надання послуг, пов`язаних з лісівництвом № 7-Л/14, за умовами якого виконавець має право та зобов`язується на власний ризик, власними силами, засобами та матеріалами надати послуги, пов`язані з лісівництвом (лісозаготівельні послуги; догляд за лісовими культурами; садіння лісу) за завданням Замовника, який в свою чергу має право прийняти і оплатити надані послуги. При цьому, як зауважив суд першої інстанції, у листі від 22.01.2016 ДП «Острозьке лісове господарство» повідомило, що не заперечує проти залучення ТОВ «УВК» третіх осіб (субпідрядників) для виконання робіт, передбачених договором № 7/14 від 01.04.2014 протягом усього часу дії договору. Додатковими угодами від 31.12.2014, від 31.12.2015, від 30.12.2016 сторони продовжували дію договору. З актів приймання-передачі виконаних робіт вбачається, що ТОВ «УВП» було проведено заготівлю деревини, а також її погрузку для подальшого переміщення на кінних підвозках. Вищенаведені обставини свідчать про те, що виконані ТОВ «БК «Профітван» роботи були необхідні для виконання позивачем взятих на себе зобов`язань за договором підряду, укладеним з ДП «Острозьке лісове господарство». В даному випадку стосовно правочинів між позивачем та ТОВ «БК «Профітван» доречним є застосування доктрини «ділова мета». Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, що мають розумну економічну причину. Розумна економічна причина (ділова мета) - спрямованість будь-якої операції платника податків на отримання позитивного економічного ефекту. Економічний ефект - приріст (збереження) активів платника податків та/або їх вартість, а також само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому. Зазвичай, отримання платником податків доходу є результатом сукупності дій і здійснення ряду витрат, головною ж умовою для визнання витрат економічно виправданими на підставі такого критерію як «дохід (прибуток)» - є саме цільова направленість на отримання доходу (прибутку). При цьому витрати спрямовані в діяльності на отримання доходу і такі, які не принесли позитивного результату у вигляді доходу (прибутку), мають визнаватись обґрунтованими і враховуватись при оподаткуванні. Податкове законодавство не використовує поняття економічної обґрунтованості і не регулює порядок та умови ведення фінансово-господарської діяльності, а тому підставність витрат, які зменшують в податковому обліку отримані доходи, не може оцінюватись з точки зору їх доцільності, раціональності, ефективності отриманого результату. Платник податків здійснює господарську діяльність самостійно на власний ризик і вправі самостійно і одноосібно оцінювати її ефективність, доцільність. Колегія суддів зазначає, що придбання позивачем робіт та послуг є необхідною умовою здійснення ним його господарської діяльності та спрямовані на одержання доходу, тобто досягнення ділової мети за спірними господарськими операціями. Крім того, позивачем було надано розрахунок сум економічної вигоди в розрізі господарських операцій останнього з ДП «Острозьке лісове господарство» та ТОВ «БК «Профітван». Вказані накладні, акти, договори та розрахунки містять найменування учасників господарських операцій, обсяг наданих послуг, підписи сторін та відбитки печаток сторін, та дають змогу визначити, який характер послуг реалізовано, за якою ціною, між якими контрагентами. Докази того, що дані документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними відповідачем суду не надано. При цьому, акт перевірки не містить жодних зауважень з приводу невідповідності актів прийняття робіт та податкових накладних вимогам чинного законодавства. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що надані позивачем документі оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні», є первинними документами, та мають всі необхідні встановлені законом обов`язкові реквізити. Колегія суддів наголошує, що висновки контролюючого органу ґрунтуються виключно на інформації баз даних ДПС, без проведення зустрічних звірок контрагентів, а тому є необ`єктивними та не можуть бути єдиною підставою для зняття витрат перевіреного періоду. Частиною 2 статті 61 Конституції України визначено, що юридична відповідальність має індивідуальний характер, тобто в даному випадку платник податку повинен відповідати лише за свої дії або бездіяльність, проте, за свого контрагента платник податків не несе відповідальності. При цьому можливе порушення контрагентом податкової дисципліни не може свідчити про відсутність у позивача права, за результатами господарської діяльності з таким контрагентом, на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, з огляду на відсутність дослідження та аналізу господарських операцій, за результатами здійснення яких позивач сформував витрати та податковий кредит. Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток, витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними. Щодо протоколу допиту ОСОБА_1 , колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи. Протокол допиту свідка є джерелом доказів, у розумінні статті 94 КАС України, яке підлягає обов`язковій оцінці судом у сукупності, разом з іншими доказами, з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили (ст. 90 КАС України). Аналіз вказаних обставин свідчить, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством. Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 14.05.2019 у справі 813/7584/14, 24.10.2019 у справі №826/532/16. Колегія суддів зауважує, що факт здійснення фіктивного підприємництва ТОВ «БК Профітван» не встановлено вироком суду, а тому доводи апелянта в цій частині є необґрунтованими. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 30.03.2018 № 0003601401 та № 0003611401 не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, а також суперечать встановленим у справі обставинам, є протиправними та підлягають скасуванню, що є правовою підставою для задоволення позовних вимог у цій частині. В частині оскарження податкового повідомлення-рішення № 0003591401 від 30.03.2018, колегія суддів зазначає наступне. Пунктом 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом. З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України. Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Пунктом 198.3 статті 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних (п. 201.1 ст. 201 ПК України). З аналізу вищезазначених норм вбачається, що для формування податкового кредиту у платника податку - покупця товарів/послуг має бути наявна: належним чином оформлена податкова накладна, фактична сплата грошових коштів контрагенту в сумі, визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит. Таким чином, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання товару, робіт та послуг позивачем у ТОВ «БК «Профітван», на які позивач посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) ПДВ до складу податкового кредиту, тобто позивачем підтверджено правомірність формування витрат у перевіреному періоді, а тому податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 30.03.2018 № 0003591401 також є протиправним та підлягає скасуванню. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню. Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м.Києві - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду. Постанова в повному обсязі складена і підписана 13.06.2022. Головуючий-суддя: Л.В. Губська Судді: О.В. Епель О.В. Карпушова