Постанова КЦС ВС № 354/601/15-ц

Постанова Іменем України 02 червня 2022 року м. Київ справа № 354/601/15-ц провадження № 61-3265св22 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач), суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А., учасники справи: позивач - перший заступник прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Ворохтянське лісове господарство», відповідачі: Поляницька сільська рада Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 , розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури на ухвалу Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 26 січня 2022 року у складі судді Ваврійчук Т. Л. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 09 березня 2022 року у складі колегії суддів: Бойчука І. В., Пнівчук О. В., Девляшевського В. А., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У серпні 2015 року перший заступник прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України (далі - Держлісагентство України), Державного підприємства «Ворохтянське лісове господарство» (далі - ДП «Ворохтянське лісове господарство») звернувся до суду з позовом до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку та зобов`язання повернути земельну ділянку з чужого незаконного володіння у державну власність. Свої вимоги обґрунтовував тим, що рішенням виконавчого комітету Поляницької сільської ради Яремчанської міської ради Івано-Франківської області від 15 листопада 2002 року № 40 ОСОБА_1 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку загальною площею 0,1000 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована в селі Поляниця Яремчанської міської ради Івано-Франківської області. На підставі вказаного рішення органу місцевого самоврядування ОСОБА_1 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку від 30 січня 2003 року. Постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04 березня 2015 року у кримінальній справі № 1-6/11 про обвинувачення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 у вчиненні злочину, унаслідок якого протиправно вилучено з державної власності 46,142 га земель державного лісового фонду, встановлено, що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради Яремчанської міської ради Івано-Франківської області від 15 листопада 2002 року № 40 щодо безоплатної передачі у приватну власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки органом місцевого самоврядування не приймалося. Зазначав, що оскільки будь-яке рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі ОСОБА_1 земельної ділянки не приймалося, тому передача її у власність відбулася з порушенням вимог діючого законодавства, а державний акт на право власності на земельну ділянку є незаконним. На даний час спірна земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство» на підставі державного акта на право постійного користування землею від 10 листопада 2001 року. ДП «Ворохтянське лісове господарство» та Держлісагентство України належно не захищають права держави, не звертаються до суду з позовом самостійно, незважаючи на те, що спірна земельна ділянка, на думку прокурора, була передана в приватну власність незаконно. Ураховуючи викладене, перший заступник прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Держлісагентства України, ДП «Ворохтянське лісове господарство» просив визнати недійсним та скасувати державний акт на право приватної власності на земельну ділянку від 30 січня 2003 року, виданий на ім`я ОСОБА_1 , та зобов`язати ОСОБА_1 повернути спірну земельну ділянку з чужого незаконного володіння у державну власність в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство». 26 січня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із клопотанням, в якому просила залишити позовні вимоги прокурора без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) з огляду на висновки про застосування норми права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) та від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21). Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 26 січня 2022 року позов залишено без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України. Суд першої інстанції виходив із того, що ДП «Ворохтянське лісове господарство» є самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю, яка дозволяє самостійно здійснювати захист своїх прав та інтересів у суді. Прокурор не надав доказів, що зазначене підприємство у спірних правовідносинах наділено функціями уповноваженого державного органу. Звернення прокурора з позовом в інтересах держави в особі цього державного підприємства відбулося з порушенням вимог абзацу 3 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, чинній на час пред`явлення позову до суду. Щодо подання прокурором позову в інтересах Держлісагентства України, то суд першої інстанції зазначив про те, що останнє є органом державної влади, тобто суб`єктом владних повноважень, тому прокурор на підставі статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наділений правом звернення до суду із позовом в інтересах держави в особі зазначеного суб`єкта владних повноважень, попередньо, до звернення до суду, повідомивши про це відповідний суб`єкт владних повноважень. Проте прокурор не надав докази направлення Держлісагентству України як компетентному органу держави відповідного повідомлення про виявлені ним порушення інтересів держави в установленому законодавством порядку. Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 09 березня 2022 року апеляційну скаргу заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури залишено без задоволення, ухвалу Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 26 січня 2022 року залишено без змін. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для залишення позову без розгляду, як передбачено пунктом 2 частини першої статті 257 ЦПК України, у зв`язку з відсутністю у прокурора повноважень на звернення до суду із цим позовом в інтересах держави. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ДП «Ворохтянське лісове господарство», в інтересах якого подав позов прокурор, є державним підприємством, тому суд першої інстанції, врахувавши висновки, що містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21), дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі цього державного підприємства. Також суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що прокурор не надав будь-яких доказів направлення Держлісагентству України в установленому законодавством порядку повідомлення про виявлені порушення інтересів держави та про намір звернення до суду в інтересах держави. При цьому суд правильно встановив, що прокурор звернувся з відповідним повідомленням лише до ДП «Ворохтянське лісове господарство». Суд першої інстанції правильно не взяв до уваги в якості належного та допустимого доказу на підтвердження повноважень прокурора у цій справі електронний лист Держлісагентства України про те, що останнє підтримує та не заперечує звернення органів прокуратури, в тому числі Івано-Франківської обласної прокуратури, до суду із позовами, поданими в їх інтересах, до фізичних та юридичних осіб про визнання недійсними державних актів про право власності на земельні ділянки, повернення земельних ділянок лісового фонду у державну власність, за відсутності можливості у Держлісагентства України подання таких позовів особисто з об`єктивних причин. Зазначений лист не засвідчує факт дотримання прокурором вимог частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи У поданій до Верховного Суду касаційній скарзі заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник послався на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18, від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 та у постановах Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі № 924/1256/17, від 25 лютого 2021 року у справі № 910/261/20, від 21 липня 2021 року у справі № 754/8118/18, від 11 серпня 2021 року у справі № 366/2502/17, від 11 листопада 2021 року у справі № 622/1363/19, а саме щодо застосування статті 23 Закону України «Про прокуратуру», у редакції, чинній на час пред`явлення позову до суду. Касаційна скарга мотивована тим, що чинним процесуальним законодавством не передбачено такої підстави залишення позову без розгляду як відсутність тих чи інших документів, в тому числі повідомлень відповідного суб`єкта владних повноважень у порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, що призвело до формального висновку про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Держлісагентства України. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) зазначено, що суди можуть залишати без розгляду позовні заяви прокурора на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України, якщо позов подано прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, і такий орган не здійснює процесуальних дій як позивач, його представник не з`являється у судове засідання, а суд уже після відкриття провадження у справі встановлює, що прокурор не підтвердив підстави для представництва. Держлісагентство України було обізнано із фактом порушення інтересів держави та звернення прокурором до суду щодо захисту останнім інтересів держави в частині реагування на виявлене порушення та не оспорювало питання порушення інтересів держави у формі протиправного вилучення з державної власності спірної земельної ділянки й підтримувало вимоги прокурора у зв`язку з неможливістю подання таких позовів безпосередньо з об`єктивних причин. Верховний Суд у своїх постановах зазначає про те, що виконання положень статті 23 Закону України «Про прокуратуру», у редакції, чинній на час подання позову до суду, полягає не у формальному повідомленні прокурором відповідного державного органу, а в доведенні прокурором до відома вказаного органу про виявлене порушення інтересів держави з одночасним наданням йому можливості відреагувати самостійно. Визначальним при зверненні до суду є саме факт обізнаності позивача із фактами порушень, які стали підставою для подальшого звернення до суду у зв`язку з неналежним захистом інтересів держави з його боку. У постановах від 25 лютого 2021 року у справі № 910/261/20, від 11 серпня 2021 року у справі № 366/2502/17, від 11 листопада 2021 року у справі № 622/1363/19 Верховний Суд зазначив, що підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомлення прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. У такому випадку суд повинен дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся. Суди попередніх інстанцій не з`ясували фактичні обставини справи щодо наявності підстав представництва прокуратурою інтересів держави в особі Держлісагентства України, як це передбачено частинами першою, п`ятою статті 263 ЦПК України. ДП «Ворохтянське лісове господарство» є державним підприємством та віднесено до переліку підприємств, установ, організацій, що перебувають у сфері управління Держлісагентства України. Правовий статус ДП «Ворохтянське лісове господарство» вказує на те, що основні напрямки його діяльності є нічим іншим як завданнями та функціями, покладеними на нього безпосередньо державою з метою реалізації її політики у сфері охорони довкілля, рекреації, відтворення природних ресурсів, тому у прокурора наявні підстави для представництва в суді інтересів держави в особі цього державного підприємства. У травні 2022 року ОСОБА_1 подала до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу, в якому вказувала, що доводи касаційної скарги є безпідставними і необґрунтованими, а рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи касаційної скарги законність судових рішень судів попередніх інстанцій не спростовують. Інші учасники судового процесу не скористалися правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили. Рух справи у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано цивільну справу з Яремчанського міського суду Івано-Франківської області. У травні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суди встановили, що 27 серпня 2015 року перший заступник прокурора Івано-Франківської області направив до ДП «Ворохтянське лісове господарство» листа, в якому, посилаючись на положення статті 23 Закону України «Про прокуратуру», у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та обставини, встановлені у кримінальному провадженні, повідомив останнє про порушення інтересів держави та наявність підстав для звернення до суду в інтересах держави в особі Держлісагентства України, ДП «Ворохтянське лісове господарство» з метою захисту порушених прав держави. У серпні 2015 року перший заступник прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Держлісагентства України, ДП «Ворохтянське лісове господарство» звернувся до суду з позовом до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку та зобов`язання повернути земельну ділянку з чужого незаконного володіння у державну власність. Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 17 вересня 2015 року відкрито провадження у справі. 04 листопада 2020 року заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури подав до суду заяву про зміну предмета позову та просив визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку від 30 січня 2003 року та витребувати у ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 0,1000 га, яка розташована в ділянці Прохідній в селі Поляниця Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, з чужого незаконного володіння у власність держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство». 26 січня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із клопотанням, в якому просила залишити позовні вимоги прокурора без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України з огляду на висновки про застосування норми права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) та від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21). На обґрунтування правомірності представлення інтересів держави в особі Держлісагентства України, прокурор посилався на електронний лист останнього № 12-12/9212-21 від 08 листопада 2021 року, направлений у відповідь на лист Івано-Франківської обласної прокуратури від 29 вересня 2021 року № 15-1430вих-21, в якому, зокрема, зазначено про те, що при надходженні від органів прокуратури, в тому числі Івано-Франківської обласної прокуратури, повідомлень щодо звернення в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» до судів із позовами в інтересах Держлісагентства України та державних лісогосподарських підприємств, в тому числі ДП «Ворохтянське лісове господарство», до фізичних та юридичних осіб про визнання недійсними державних актів про право власності на земельні ділянки, повернення земельних ділянок лісового фонду у державну власність, Держлісагентство України завжди їх підтримувало у зв`язку з неможливістю подання таких позовів самим Держлісагентством України з об`єктивних причин. У відповідності до Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України 18 червня 2015 року № 1000/5, листування Держлісагентства України за 2014-2015 роки з порушених в листі питань знищені у зв`язку із закінченням строків їх зберігання. Держлісагентство України повідомило, що не заперечувало щодо представництва Івано-Франківською обласною прокуратурою інтересів держави із вказаних у листі питань (т. 2, а. с. 245).

Позиція Верховного Суду Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку, зокрема ухвали суду першої інстанції щодо залишення позову без розгляду. Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури підлягає задоволенню частково з таких підстав. Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Згідно з частинами першою, другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції (частина третя статті 406 ЦПК України). Частинами першою, другою, п`ятою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду не відповідають в частині залишення без розгляду позову першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Держлісагентства України до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння у власність держави. В решті оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вимогам закону. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Залишаючи без розгляду позов першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Держлісагентства України, ДП «Ворохтянське лісове господарство», суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позов в інтересах держави в особі Держлісагентства України поданий прокурором з порушенням частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», у редакції, чинній на час подання позову до суду, за відсутності підстав для представництва інтересів держави в суді прокурором, оскільки останній не звернувся до агентства до пред`явлення позову, а, отже, не довів обґрунтованості звернення з цим позовом саме прокурором. ДП «Ворохтянське лісове господарство» є самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю, яка дозволяє самостійно здійснювати захист своїх прав та інтересів в суді, при цьому прокурор не надав доказів, що державне підприємство у спірних правовідносинах наділено функціями уповноваженого державного органу, інтереси якого може представляти прокурор. Натомість Верховний Суд частково не погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, враховуючи наступне. Згідно з частиною першою статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. У цивільних правовідносинах держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних правовідносинах, зокрема, цивільних. У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18). Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру». Відповідно до частин третьої та четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», в редакції, чинній на час подання позову до суду, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді має наслідком застосування положень, передбачених статтею 257 ЦПК України. Захищати інтереси держави повинні, насамперед, відповідні суб`єкти владних повноважень. З метою, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставою для звернення прокурора до суду. Вказаний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Звертаючись з позовом в інтересах держави в особі Держлісагенства України прокурор зазначав, що остнаннє знає про порушення інтересів держави внаслідок незаконної передачі у приватну власність землі, проте не проводить належного реагування на захист держави. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, чинній на час подання позову до суду, передбачено, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу відповідно до положення частини четвертої статті 56 ЦПК України. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Вказаний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) та від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21), який суди попередніх інстанцій правильно застосували. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Проте, суди попередніх інстанції не надали належної правої оцінки та не врахували той факт, що з огляду на електронний лист Держлісагентства України у відповідь на лист Івано-Франківської обласної прокуратури від 29 вересня 2021 року, при надходженні від органів прокуратури, в тому числі Івано-Франківської обласної прокуратури, повідомлень щодо звернення у порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» до судів із позовами в інтересах Держлісагентства України до фізичних та юридичних осіб про визнання недійсними державних актів про право власності на земельні ділянки, повернення земельних ділянок лісового фонду у державну власність, Держлісагентство України завжди їх підтримувало у зв`язку з неможливістю подання таких позовів самостійно з об`єктивних причин. Відповідно до Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України 18 червня 2015 року № 1000/5, листування Державного агентства лісових ресурсів України за 2014-2015 роки з порушених в листі питань знищені у зв`язку із закінченням строків їх зберігання. Держлісагентство України не заперечує щодо представництва Івано-Франківською обласною прокуратурою інтересів держави із вказаних у листі питань (том 2, а. с. 245). Тобто, Держлісагентство України підтвердило, що воно не вчиняло та не має наміру вчиняти дій щодо захисту інтересів держави в спірних та подібних до них правовідносинах, а також не заперечує проти представництва прокурором інтересів держави в таких правовідносинах, тому висновки судів попередніх інстанції про неналежне обґрунтування прокурором підстав звернення з позовом в інтересах держави в особі Держлісагенства України, є необґрунтованими. Верховний Суд вважає правильними доводи прокурора щодо наявності у нього права на звернення до суду із цим позовом в інтересах держави в особі Держлісагентства України, оскільки ним у тексті позовної заяви обґрунтовано, на його думку, підстави для представництва інтересів держави, а також у чому полягає їх порушення. Із урахуванням зазначеного висновки судів попередніх інстанцій про недотримання прокурором вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру», а отже і відсутність у нього повноважень на звернення до суду в інтересах держави в особі Держлісагентства України, є неправильними. Ураховуючи викладене, відсутні підстави для залишення без розгляду позову прокурора, поданого до суду в інтересах держави в особі Держлісагентства України у цій справі. Що стосується представництва прокурором інтересів держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство», то висновки судів попередніх інстанцій про залишення без розгляду позову прокурора у цій частині відповідають положенням процесуального закону. Відповідно до частини першої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Згідно з абзацами першим та другим частини третьої статті 23 вказаного Закону в редакції, чинній на час подання позову до суду, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Абзац третій частини третьої цієї статті в редакції, чинній на час подання позову до суду, передбачає заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Беручи до уваги викладене, заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, чинній на час подання позову до суду, має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень. У відповідності до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У контексті цього засадничого положення відсутність у Законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави. Подібний висновок висловлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21), який правильно врахували суди попередніх інстанцій. До повноважень прокурора не належить здійснення представництва в суді державних підприємств. При цьому інтереси юридичної особи можуть не збігатися з інтересами її учасників (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19). Тому інтереси державного підприємства можуть не збігатися з інтересами держави, яка має статус засновника (вищого органу) такого підприємства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Відповідно до пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи. Вирішуючи питання щодо залишення без розгляду позову першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство», суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд у цій частині, правильно вказав на відсутність у прокурора повноважень щодо здійснення представництва державного підприємства. ДП «Ворохтянське лісове господарство» являється юридичною особою, суб`єктом господарювання з відповідною процесуальною дієздатністю, яка дозволяє самостійно здійснювати захист своїх прав та представництво інтересів в суді, і це державне підприємство у спірних правовідносинах не наділено функціями уповноваженого державного органу. Крім того, прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави як в особі Держлісагенства України, так і в особі державного підприємства, що не допускається згідно з наведеною нормою права, тому відсутні підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство». Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про залишення без розгляду позову першого заступника прокурора Івано-Франківської області, поданого в інтересах держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство». Підстави для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій в цій частині відсутні. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскаржувані ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині залишення без розгляду позову першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство» до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння у власність держави прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому ці судові рішення в указаній частині необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі. Оскаржувані ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині залишення без розгляду позову першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Держлісагентства України до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння у власність держави підлягають скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України. Щодо судових витрат Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи, що справа в частині вирішення вимог першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Держлісагентства України направляється для продовження розгляду до суду першої інстанції, а касаційна скарга в частині вирішення вимог першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство» не підлягає задоволенню, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 402, 406, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури задовольнити частково. УхвалуЯремчанського міського суду Івано-Франківської області від 26 січня 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 09 березня 2022 року в частині залишення без розгляду позову першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння у власність держави скасувати, справу в цій частині передати до суду першої інстанції для продовження розгляду. Ухвалу Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 26 січня 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 09 березня 2022 року в частині залишення без розгляду позову першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного підприємства «Ворохтянське лісове господарство» до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння у власність держави залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий І. М. Фаловська Судді С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк В. А. Стрільчук