Постанова КГС ВС № 910/6704/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2022 року м. Київ cправа № 910/6704/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О. М. - головуючий, Кібенко О. Р., Студенець В. І., за участю секретаря судового засідання Низенко В. Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва у складі судді Павленка Є.В. від 09.09.2021 на постанову Північного апеляційного господарського суду у складі судді Майданевича А.Г., Суліма В.В., Коротун О.М. від 10.11.2021 у справі за позовом ОСОБА_1 до

1. Житлово-будівельного кооперативу «Дарниця-2»

2. Приватного нотаріуса Москаленко Наталії Олександрівни про визнання недійсними та скасування рішень загальних зборів та рішення правління, а також скасування державної реєстрації, за участю представників: від позивача: не з`явилися, від відповідача-1: не з`явилися, від відповідача-2: не з`явилися. ВСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог У квітні 2021 року фізична особа ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу «Дарниця-2» та приватного нотаріуса Москаленко Наталії Олександрівни про визнання недійсними та скасування рішень загальних зборів членів ЖБК «Дарниця-2» про зміну складу правління, зміну складу членів кооперативу, на підставі яких 18 грудня 2020 року було проведено державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, зокрема, про зміну керівника та зміну складу засновників (учасників) ЖБК «Дарниця-2»; визнання недійсним та скасування рішення правління ЖБК «Дарниця-2» про обрання нового голови правління, на підставі якого 18 грудня 2020 року було проведено державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, зокрема, про зміну керівника та зміну складу засновників (учасників) ЖБК «Дарниця-2»; скасування державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, зокрема, про зміну керівника та зміну складу засновників (учасників) ЖБК «Дарниця-2», проведену приватним нотаріусом Москаленко Наталією Олександрівною. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.08.2021 позов фізичної особи ОСОБА_1 до Житлово-будівельного кооперативу «Дарниця-2» та приватного нотаріуса Москаленко Наталії Олександрівни про визнання недійсними та скасування рішень загальних зборів та рішення правління, а також скасування державної реєстрації залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із поданням позивачем відповідної заяви. Житлово-будівельний кооператив «Дарниця-2» звернувся до суду з заявою про відшкодування йому судових витрат, пов`язаних з розглядом справи № 910/6704/21. Короткий зміст оскаржених ухвали та постанови судів попередніх інстанцій Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2021, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2021, заяву Житлово-будівельного кооперативу «Дарниця-2» про компенсацію судових витрат задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Житлово-будівельного кооперативу «Дарниця-2» 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. В частині вимог про стягнення 2 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу залишено без розгляду. Рішення судів попередніх інстанцій обґрунтовані тим, що відповідачем-1 доведено реальність витрат на професійну правничу допомогу в суді у розмірі 5 000,00 грн, а також обґрунтованість та співмірність розміру таких витрат. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.09.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2021 у справі № 910/6704/21, у якій просив їх скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Підставою касаційного оскарження скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначив, що судами передніх інстанцій оскаржені рішення прийняті з порушенням норм процесуального права, за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування положення частини п`ятої статті 130 Господарського процесуального кодексу України у правовідносинах щодо визнання дій позивача при подачі позову обґрунтованими чи необґрунтованими та частини шостої статті 130 Господарського процесуального кодексу України у правовідносинах щодо застосування п`ятнадцятиденного строку з дня постановлення ухвали про залишення позову без розгляду на вирішення питання про розподіл судових витрат. Відповідач-1 подав відзив на касаційну скаргу, у якому просив залишити її без задоволення, оскаржені судові рішення залишити без змін. Відповідач-2 правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає перегляду постановлених у справі рішень.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій Відповідно до статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат. Згідно з частиною 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (частина 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України). В силу приписів частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частина 2 цієї ж статті). Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України). Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 цієї статті). Згідно з частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України). Разом з тим, у статті 130 Господарського процесуального кодексу України встановлені спеціальні правила, які стосуються окремих випадків розподілу судових витрат. Відповідно до частин 5 та 6 статті 130 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. У випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини восьмої статті 129 цього Кодексу. У відповідності до приписів частини 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідачу необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені у ході розгляду справи, та в чому вони виражені, зокрема: чи діяв позивач недобросовісно, пред`явивши позов; чи систематично протидіяв правильному вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується. Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання розподілу судових витрат, статей 129 -130 Господарського процесуального кодексу України дає підстави для висновку, що у разі залишення позову без розгляду суд зобов`язаний виходити з положень частини 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України. У разі залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Отже відповідач повинен обґрунтовано заявити про наявність витрат, які виникли у зв`язку із поданням позову до нього і залишенням його у подальшому без розгляду. Тобто, стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, у разі залишення позову без розгляду можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача. Господарський процесуальний кодекс України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача, однак очевидно, що під такими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду. Обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Отже, відповідачу слід було довести, а суду встановити, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - порушення прав та інтересів відповідача, тощо (аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, від 09.07.2019 у справі № 922/592/17, від 24.03.2021 у справі № 922/2157/20, від 19.04.2021 у справі № 924/804/20, від 29.07.2021 у справі № 922/2017/17). Зазначені висновки судами попередніх інстанцій враховані не були. Висновки про обґрунтованість доводів ЖБК «Дарниця-2» про те, що понесені ним під час розгляду даної справи витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн підлягають відшкодуванню за рахунок позивача, суди попередніх інстанцій обґрунтували виключно тим, що позов залишено без розгляду саме у зв`язку із поданням позивачем відповідної заяви. При цьому оцінку діям позивача, які призвели до залишення позову без розгляду, на предмет їх обґрунтованості або необґрунтованості в розумінні приписів, що містяться у частині 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України, суди попередніх інстанцій не надали. Незважаючи на те, що наразі існує висновок Верховного Суду про застосування положень частини 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України, касаційне провадження у справі не може бути закрите з підстав наявності висновку про застосування норми права, оскільки вирішення питання про розподіл судових витрат у випадку постановлення ухвали про залишення позову без розгляду здійснюється у нерозривному зв`язку з вимогами частини 6 статті 130 Господарського процесуального кодексу України, відсутність висновку щодо застосування якої також визначено підставою для касаційного оскарження. Частиною 6 статті 130 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини восьмої статті 129 цього Кодексу. Згідно з частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Тобто вирішення судом питання про стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, у разі залишення позову без розгляду можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача та за умови якщо відповідачем, на виконання вимог частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, до закінчення судових дебатів у справі зроблено про це відповідну заяву та у встановлений строк подано докази на підтвердження понесених витрат. Судами попередніх інстанцій, всупереч вищезазначеним вимогам, здійснено розгляд заяви відповідача-1 від 27.08.2021 про компенсацію витрат, пов`язаних з розглядом справи, без встановлення обставин того, що відповідачем-1 до закінчення судових дебатів у справі було зроблено таку заяву, яка є підставою для вирішення судом питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали від 16.08.2021 у справі № 910/6704/21 про залишення позову без розгляду. У той же час встановлений у частині 6 статті 130 Господарського процесуального кодексу України строк вирішення питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про залишення позову без розгляду є обов`язковим для суду. Проте порушення судом строку вирішення питання про розподіл судових витрат не звільняє позивача від обов`язку відшкодувати відповідачеві понесенні ним у зв`язку з розглядом справи судові витрати у разі підтвердження необґрунтованості дій позивача, а також якщо відповідачем було дотримано вимоги частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та до закінчення судових дебатів у справі зроблено про це відповідну заяву і у встановлений строк подано докази на підтвердження понесених витрат. Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо. Згідно з положеннями статті 236 Господарського процесуального кодексу України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судові рішення у цій справі наведеним вимогам не відповідають. Висновки Верховного Суду Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. Згідно з частиною третьою статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. Порушення попередніми судовими інстанціями норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, такі недоліки не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції. Верховний Суд позбавлений можливості самостійно встановити обставини справи, що перешкоджає прийняттю законного рішення у справі, тому постановлені рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи, господарському суду слід взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об`єктивного встановлення обставин справи, надати належну і вичерпну оцінку діям позивача під час судового розгляду на предмет наявності ознак необґрунтованості в розумінні частини 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України, а також можливості здійснення розподілу судових витрат відповідно до частини 6 статті 130 Господарського процесуального кодексу України та в залежності від встановленого і відповідно до вимог чинного законодавства прийняти рішення з належним обґрунтуванням мотивів і підстав такого вирішення. Судові витрати Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судом касаційної інстанції не здійснюється. Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.09.2021 та Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2021 у справі № 910/6704/21 скасувати.

3. Справу № 910/6704/21 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий О. Баранець Судді О. Кібенко В. Студенець