Постанова Черкаський апеляційний суд № 710/1564/21

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/517/22Головуючий по 1 інстанції Справа №710/1564/21 Категорія: 300000000 Симоненко О.В. Доповідач в апеляційній інстанції Новіков О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2022 року м. Черкаси Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів: Новікова О.М., Василенко Л.І., Карпенко О.В., за участю секретаряЧуйко А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивачів - адвоката Тютюнникова Максима Володимировича на рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 25 січня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Шполянського РВ ДВС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Оболонського відділу ДВС у місті Києві центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню у справі № 710/828/14-ц, - в с т а н о в и в : У листопаді 2021 року позивачі звернулися до суду в порядку позовного провадження до відповідачав та просили визнати виконавчий лист від 02 квітня 2018 року, виданий на ім`я ОСОБА_1 таким, що не підлягає виконанню; визнати виконавчий лист від 02 квітня 2018 року, виданий на ім`я ОСОБА_2 таким, що не підлягає виконанню; визнати виконавчий лист від 02 квітня 2018 року, виданий на ім`я ОСОБА_3. таким, що не підлягає виконанню. В обґрунтування позову зазначили, що Шполянським районним судом Черкаської області 02 грудня 2014 року розглянута цивільна справа № 710/828/14-ц ( 2/710/407/2014) за позовом ПАТ «Дельта Банк» до позивачів про стягнення заборгованості за кредитним договором. За результатами розгляду апеляційної скарги ПАТ « ДельтаБанк» по даній справі апеляційний суд Черкаської області ухвалив рішення № 710/193/14-ц ( 22-ц/793/313/15) від 13.05.2015 року, яким повністю скасовано рішення першої інстанції та задоволено позовні вимоги банку. 02 квітня 20218 року апеляційний суд Черкаської області видав виконавчі листи на ім`я ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , де зазначив номер справи № 710/828/14-ц (провадження № 2/710/407/2014), які до того ж були підписані не суддею апеляційної інстанції, а суддею Шполянського районного суду Черкаської області - Красюк Г.П.. З наведеного вбачається, що номер справи суду першої інстанції і номер справи апеляційного суду є кардинально різними, тому апеляційний суд Черкаської області фактично видав виконавчі листи на рішення суду першої інстанції. Відповідно до вимог ст. 431 ЦПК України ( в редакції станом на 02 квітня 2018 року) апеляційний суд Черкаської області не має повноважень на видачу виконавчого листа взагалі і на рішення суду першої інстанції зокрема, до того ж підписаного суддею першої інстанції. Також представник позивачів у позові зазначив, що виконавчий лист був підписаний суддею Красюк Г.П., яку відповідно до Постанови Верховної ради «Про звільнення суддів» від 08 вересня 2016 року було звільнено. Тобто, на момент видачі виконавчого листа, вона вже не здійснювала повноваження судді. Із виконавчого листа вбачається, що його підписала суддя Побережна Н.П. із порушенням вимог Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, установах і організаціях, що затверджені наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 2015 року № 1000/5. Крім того у виконавчих листах чітко вказано, що строк пред`явлення листів до виконання до 13 травня 2016 року, що відповідало строку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», який діяв на час ухвалення рішення апеляційною інстанцією. Однак виконавчі листи прийняті до виконання у травні 2018 року, тобто з порушенням такого строку. Керуючись вказаними доводами та посилаючись на норми ст. 432 ЦПК України, позивачі просили визнати виконавчі листи такими, що не підлягають виконанню. Рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 25 січня 2022 року у задоволенні позову відмовлено. Районний суд, відмовляючи у позові, виходив з того, що вирішення вказаного питання в судовому порядку віднесено до розділу VI ЦПК України, а не до позовного провадження. Суд зазначив, що вказані положення норм цивільного процесуального законодавства були роз`яснені судом позивачам у підготовчому судовому засіданні, разом із тим позивач ОСОБА_3 та адвокат Тютюнников М.В. наполягали, що позов має бути розглянутий саме у позовному провадженні. На вказане рішення суду першої інстанції представник позивачів подав апеляційну скаргу, вважаючи, що суддею Шполянського районного суду Черкаської області було не повно досліджено всі обставини справи, а також не було застосовано норми абзацу 12 частини 2 ст. 16 ЦК України, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які підлягали застосуванню у даних правовідносинах. Щодо обраного позивачами способу захисту апелянт зазначає, що вимога про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, може бути розглянута в порядку позовного провадження та є ефективною в даному випадку. Скаржник наголошує на тому, що позов - це вимога особи (позивача чи іншої уповноваженої особи) до іншої особи (відповідача), що грунтується на спірних правовідносинах між ними про захист своїх або чужих порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Змістом позовних вимог у даній ситуації є визнання такими, що не підлягає виконанню виконавчого листа № 2/710/407/2014. Підставами позовних вимог у даній ситуації є те, що виконавчий лист був прийнятий до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання та виконавчий лист був виданий за рішенням, яке набрало законної сили. Спір між сторонами полягає в тому, що відповідачі не визнають того факту, що виконавчий лист не відповідає вимогам до виконавчого документу, які встановлені Законом України «Про виконавче провадження», а отже повинен бути визнаний таким, що не підлягає виконанню. Вищевказане демонструє те, що питання щодо визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, може бути розглянуто в порядку цивільного судочинства. Посилаючись на ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, скаржник вважає, що ним обрано саме «ефективний» засіб юридичного захисту, який повинен забезпечити поновлення порушеного права позивачів і одержання ними бажаного результату. Апелянт просить скасувати рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 25 січня 2022 року повністю та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. В судове засідання апеляційного суду позивачі та їх представник, відповідачі та третя особа, належним чином повідомлені про час і місце судового розгляду даної справи, не з`явились. Відповідно до приписів ч. 2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення. Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду не в повній мірі відповідає даним вимогам закону. Як вбачається з позовної заяви, позивач, вказуючи на існування підстав для визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню та обгрунтовуючи свої вимоги саме ст. 432 ЦПК України, подав до суду саме заяву в порядку позовного провадження (позовну заяву). Статтею 55 Конституції України, положення якої є нормами прямої дії, гарантоване право особи на доступ до правосуддя. Відповідно до наведеної статті Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав та свобод. Згідно з частинами 1, 3 статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди; юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Так згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина 1 статті 5 ЦПК України). Відповідно до частини 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з позицією Європейського суду з прав людини процедурні гарантії, закріплені в ст. 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань. Кожен має право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками; на це право, що є одним з аспектів права на доступ до суду, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав є неправомірним (рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства"). Поряд із цим Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України"). Отже гарантоване ст. 55 Конституції України право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур). Згідно з п. 11 ч. 3 ст. 2 ЦПК України до основних засад (принципів) цивільного судочинства віднесено, зокрема, неприпустимість зловживання процесуальними правами. За матеріалами справи встановлено, що відповідно до копії рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 02 грудня 2014 року у справі № 710/828/14-ц, провадження № 2/710/407/2014 частково задоволено позов ПАТ « Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3. та стягнуто солідарно із відповідачів заборгованість за кредитним договором у розмірі 350 000,00 грн протягом 2015 року. Із копії рішення апеляційного суду Черкаської області від 13 травня 2015 року вбачається, що за результатами апеляційного перегляду рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 02 грудня 2014 року скасовано та ухвалено нове. Позов задоволено частково, стягнуто із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ « Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором в солідарному порядку в обсязі 461 655,03 грн; стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_3. на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором в солідарному порядку в обсязі 461 655,03 грн; у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_5 відмовлено; стягнуто із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта Банк» судовий збір по 609,00 грн з кожного. 02 квітня 2018 року Шполянським районним судом Черкаської області видані виконавчі листи щодо боржників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором у сумі 461 655, 03 грн. Предметом даного спору, на чому наполягає апелянт, є визнання вищевказаних виконавчих листів, виданих на виконання рішення суду у цивільній справі, таким, що не підлягають виконанню. Розділом VI ЦПК України визначені процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб), які суд вирішує на стадії виконання судових рішень, зокрема, ухвалених у порядку позовного провадження. Зокрема частиною першою статті 432 ЦПК України, на яку позивачі також посилалися у своєму позові, визначено, що суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Частиною другою зазначеної норми передбачено, що суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Аналіз наведених норм свідчить, що виключно сторони виконавчого провадження (які наділені статусом стягувача або боржника) мають право порушувати питання про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, в порядку розділу VI ЦПК України, тобто шляхом подання відповідної заяви на стадії виконання судового рішення, а не шляхом звернення до суду з окремим позовом, оскільки законодавцем визначено конкретний процесуальний порядок вирішення цього питання. В даному випадку з тексту позовної заяви та апеляційної скарги вбачається, що між сторонами відсутній невирішений цивільно-правовий спір, такий спір вже вирішено рішенням суду, а заявлений позов стосується питань, які підлягають вирішенню на стадії виконання судового рішення, що свідчить про те, що позивачі, звернувшись у порядку позовного провадження з позовом про визнання виконавчих листів таким, що не підлягає виконанню, обрали неефективний спосіб захисту за наявності передбаченого процесуальним законом імперативного ефективного способу захисту, прямо визначеного законом, а саме: статтею 432 ЦПК України. Посилання в позовній заяві та апеляційній скарзі про обмеження позивача у праві обрати спосіб захисту, передбаченого у ст. 16 ЦК України, зводиться до невірного тлумачення норм права, оскільки законодавець чітко визначив процедуру визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, і законом не передбачені альтернативні способи захисту. В даному випадку позивачі, як боржники у виконавчому провадженні, вправі звернутися до суду з заявою про визнання виконавчих листів такими, що не підлягає виконанню, в порядку, визначеному розділом VI ЦПК України, про що було наголошено в оскаржуваному судовому рішенні районного суду. Іншими словами для вирішення даного питання нормами діючого законодавства передбачається інша форма звернення та порядок її вирішення. Виходячи з наведеного, такий позов не підлягає розгляду судом в порядку позовного провадження. Подібні висновки містяться у постанові ВС від 28 жовтня 2020 року у справі № 204/2494/20. В той же час районний суд, вказуючи на окремий порядок вирішення питання визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню та неможливості його розгляду в порядку позовного провадження, розглянув справу по суті та відмовив у задоволенні позову з процесуальних підстав. У зв`язку з тим, що заявники не скористались належним способом захисту, а саме судовим контролем за виконанням судових рішень, який передбачає можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні, колегія суддів вважає це підставою для скасування рішення суду першої інстанції з закриттям провадження у справі. При цьому ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не позбавляються права звернутися до суду з відповідною заявою у порядку ст. 432 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 35, 255, 258, 374, 377, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, у х в а л и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвоката Тютюнникова Максима Володимировича задовольнити частково. Рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 25 січня 2022 рокускасувати. Провадження у даній справі закрити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з часу складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 10 червня 2022 року. Судді