Постанова 4812 № 488/3383/20

09.06.22 22-ц/812/487/22 Провадження №22-ц/812/487/22 ПОСТАНОВА ІменемУкраїни 09 червня 2022 року м. Миколаїв справа № 488/3383/20 Миколаївськийапеляційний суд у складі: головуючогоКоломієць В.В. суддів Данилової О.О., Шаманської Н.О., переглянувши у письмовому провадженні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва, ухвалене 07 жовтня 2021 року під головуванням судді Чернявської Я.А., дата складання повного тексту судового рішення не зазначена, В С Т А Н О В И В: У жовтні 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - АТ КБ «ПРИВАТБАНК») звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позивач зазначав, що 10 вересня 2010 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 був укладений договір б/н, за яким остання отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, який в подальшому був збільшений до 12 000 грн. Відповідно до умов цього договору ОСОБА_1 погодилася, що заява позичальника разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, становлять між нею та Банком договір про надання банківських послуг. Посилаючись на викладене та порушення відповідачем своїх зобов`язань, що призвело до заборгованості за кредитним договором, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитом, що станом на 30 серпня 2020 року складає: 18 478 грн 48 коп., з яких 13 208 грн 81 коп.- заборгованість за тілом кредиту у т.ч. за простроченим тілом кредиту, 5269 грн 67 коп. - заборгованість за простроченими відсотками. Заперечуючи проти задоволення позову представник відповідачки - адвокат Приземний С.С. - вказував на неузгодження сторонами у належній формі конкретних умов кредитування, зокрема щодо розміру процентів за користування кредитними коштами, та просив застосувати строк позовної давності. Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 07 жовтня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПРИВАТБАНК» просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що відмовляючи у стягненні заборгованості за тілом кредиту в зв`язку з пропуском строку позовної давності, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що для користування кредитним рахунком відповідачці надавались кредитні картки, строк дії останньої картки - до останнього дня травня 2021 року, з виписки по рахунку вбачається, що цією карткою ОСОБА_1 активно користувалася, зокрема, знімала готівку в банкоматах, розраховувалася в торгівельній мережі, а також частково сплачувала заборгованість,наміру припинити кредитний договір ніхто зі сторін не заявляв. За такого, на думку апелянта, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що перебіг позовної давності щодо повернення кредиту в повному обсязі, враховуючи висновки Верховного Суду про застосування положень ч. 1, 5 ст.261 ЦК України, викладені у постанові від 16.04.2014 №6-24цс14, починається із наступного дня після спливу строку дії картки, картка діє до останнього календарного дня вказаного місяця, а томуАТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулось до суду з даним позовом в межах строку позовної давності. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Приземний С.С. - просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на те, що апеляційна скарга є необґрунтованою, вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» належними доказами не доведені, а рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону та правовим висновкам Верховного Суду, викладеним щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК справа розглядається апеляційним судом без виклику учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню із наступних підстав. Судом установлено і таке вбачається з матеріалів справи, що 10 вересня 2010 року між Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір шляхом підписання Анкети-заяви № б/н про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, на підставі якої отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. В анкеті-заяві ОСОБА_1 зазначено, що вона згодна з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та Банком договір про надання банківських послуг (а.с. 37). До позовної заяви Банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг (а.с. 38-63). Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованість відповідачки за вказаним кредитним договором станом на 30 серпня 2020 року складає 18478грн48коп., з яких 13 208 грн 81 коп.- заборгованість за тілом кредиту у т.ч. за простроченим тілом кредиту, 5269 грн 67 коп. - заборгованість за простроченими відсотками. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення нарахованих на прострочений кредит процентів за користування кредитними коштами суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не були доведені конкретні запропоновані відповідачу умови кредитування, оскільки відсутні належні докази того, що саме з наданими позивачем Умовами та правилами надання банківських ознайомився і погодився відповідач, підписуючи Заяву про надання банківських послуг, а також того, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, а тому надані банком Умови та Довідка про умови кредитування не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції. Так, відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України). Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПРИВАТБАНК»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, то повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У анкеті-заяві позичальника ОСОБА_1 розмір процентної ставки не встановлено. Обґрунтовуючи вимоги про стягнення процентів, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором Банк посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Тарифи та Умови і правила розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, неустойки за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Умови і правила надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Умови та правила надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису ОСОБА_1 , тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного сторонами 10 вересня 2010 року шляхом підписання Анкети-заяви. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами у розмірі, зазначеному у Тарифах обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Умовах та правилах надання банківських послуг в ПриватБанку, з яких виходив позивач, розраховуючи заборгованість ОСОБА_1 . Вказані обставини правильно встановлені судом першої інстанції під час вирішення питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» прострочених процентів за користування кредитом, а тому суд обґрунтовано відмовив у задоволенні даних позовних вимог у зв`язку з їх безпідставністю в цій частині. Колегія суддів не вбачає підстав для заперечення такого висновку, тому що він ґрунтується на повно та всебічно досліджених доказах та відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 03 липня 2019 року (справа № 342/180/17). Апеляційна скарга не містить доводів щодо неправильності таких висновків суду. З огляду на викладене, в цій частині рішення слід залишити без змін. Разом із тим колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту. Так, відповідно до наданої позивачем довідки (а.с. 36)на підставі укладеного сторонами кредитного договоруОСОБА_1 неодноразово надавалися кредитні картки, термін дії виданої 06 липня 2017 року картки за № НОМЕР_1 - до травня 2021 року включно. Факт користування відповідачкою кредитними коштами підтверджується випискою з її особового рахунку, яка відповідно до положень статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, є первинним документом, що підтверджує здійснені по банківському рахунку операції (а.с. 193-204). Як вбачається з виписки з особового рахунку відповідачки взяті на себе зобов`язання за кредитним договором вона виконувала неналежним чином, погашаючи кредитну заборгованість не у повному розмірі. Існування заборгованості за тілом кредиту, щостаном на 30 вересня 2019 року складає 13 208 грн 81 коп., відповідачкоюне спростовано. Відмовляючи у задоволенніпозовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту, суд першої інстанції виходив з того, що звернувшись у жовтні 2020 року до суду з даним позовомАТ КБ «ПРИВАТБАНК» пропустило загальний строк позовної давності, що є підставою для застосування ч.4 ст. 267 ЦК України, оскільки прострочення по тілу кредиту виникло 30 вересня 2013 року. Проте колегія суддів вважає такий висновок місцевого суду помилковим. Так, відповідно до статті256 ЦК Українипозовнадавність - це строк, у межах якого особа можезвернутися до суду з вимогою про захистсвогоцивільного права абоінтересу. Статтею 257 ЦК України встановлена тривалість загальної позовної давності у три роки. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частиначетвертастатті267 ЦКУкраїни). Статтею253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття261 ЦКУкраїни). Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Анкета-заява позичальника ОСОБА_1 від 10 вересня 2010 року не містить встановленого графіку погашення кредиту, а також не встановлено кінцевого терміну погашення кредиту. Оскільки надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг та Тарифи Банку не були підписані відповідачкою та, відповідно, вони не є частиною кредитного договору б/н від 10 вересня 2010 року, укладеного між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 , то не можна вважати, що сторонами були узгоджені умови кредитування щодо стороків погашення кредиту. За таких обставин не можна вважати обгрунованим висновок суду першої інстанції щодо погодження сторонами строку кінцевого повернення кредитних коштів, який відповідає строкам дії виданих ОСОБА_1 карток. До того ж вказані картки є засобами для користування відповідачкою кредитним рахунком, відкритого на підставі укладеного сторонами кредитного договору, та перевипуск карток не свідчить про укладання нових кредитних договорів. Верховний Суд у постанові від 15 січня 2021 року у справі № 494/366/19 за подібними правовідносинами дійшов висновку, що у випадку коли сторонами не були узгоджені графіку погашення кредиту та кінцевий термін його повернення то перебіг позовної давності починається з моменту останнього платежу позичальника по кредиту. З виписки з особового рахунку ОСОБА_1 вбачається, що протягом всього часу користування кредитними коштами відповідачка періодично поповнювала картковий рахунок хоча і в недостатньому розмірі для повного погашення кредитної заборгованості,останній платіж вона внесла 17грудня 2019 року, а з позовом до суду банк звернувся 09 жовтня 2020 року, тобто у межах загальної позовної давності. Отже суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про пропуск позивачем позовної давності, З огляду на викладене, відповідно до ст.526, 1054 ЦК України існують підстави для стягнення з відповідачки на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованості за тілом кредиту в розмірі13 208 грн 81 коп. Таким чином, суд першої інстанції безпідставно відмовив в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту. За таких обставин, оскільки судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до помилкового висновку про відмову в задоволенні вищевказаних позовних вимог, то відповідно до п. 4 ч. 1ст. 376 ЦПК України рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині - про задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту. Відповідно доч.1статті 141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже,у зв`язку із частковим задоволенням позову (72 %) та апеляційної скарги (72%)з відповідачки на користь АТ КБ«ПРИВАТБАНК» підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за розгляд справи у судах першої та апеляційної інстанціях пропорційно до задоволених вимог в загальному розмірі 3783грн.00коп. (1 513 грн. + 2 270 грн). Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково. Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 07 жовтня 2021 року в частині відмови у стягненні заборгованості за тілом кредиту - скасувати, та постановити в цій частині нове судове рішення. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» заборгованість за тілом кредиту в розмірі 13208грн 81коп. (тринадцять тисяч двісті вісім гривень вісімдесят одна копійка). В іншій частині рішення залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» відшкодування судового збору в розмірі 3783грн.00коп. (три тисячі сімсот вісімдесят три гривні 00 копійок). Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий В.В. Коломієць Судді О.О. Данилова Н.О. Шаманська Повний текст судового рішення складено 09 червня 2022 року