Постанова Миколаївський апеляційний суд № 484/4224/21

09.06.22 22-ц/812/455/22 Провадження № 22-ц/812/455/22 Доповідач апеляційної інстанції-Данилова О.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 9 червня 2022 року м. Миколаїв справа № 484/4224/21 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого Данилової О.О., суддів: Коломієць В.В., Шаманської Н.О., переглянувши в апеляційному порядку у письмовому провадженні без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких» про стягнення коштів за користування земельними ділянками за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких» на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області, ухвалене 24 грудня 2021 року суддею Закревським В.І. в приміщенні цього ж суду (повне рішення складено 4 січня 2022 року), У С Т А Н О В И В: У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ТОВ «Агрофірма Корнацьких» (далі - Агрофірма) про стягнення коштів за користування земельними ділянками. Позивач зазначав, що він є власником земельних ділянок площею 3,0767 га (кадастровий номер 4825481800:01:000:0156), площею 1,4248 га (кадастровий номер 4825481800:03:000:0190), площею 0,2774 га (кадастровий номер 4825481800:01:000:0236), та площею 0,017 га (кадастровий номер 4825481800:01:000:0515), розташованих в межах території Кам`янобалківської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, якими на підставі договору оренди земельної частки (паю) від 10 червня 2009 року користувався відповідач. Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 29 травня 2018 року, яке набуло законної сили 25 жовтня 2018 року, договір оренди розірвано. Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 5 жовтня 2020 року, яке набуло законної сили 3 лютого 2021року, Агрофірму зобов`язано повернути земельні ділянки власнику. Проте відповідач не виконав покладений на нього обов`язок та продовжує незаконно використовувати належні йому земельні ділянки, отримує доходи. Посилаючись на порушення його прав власника, а саме незаконне позбавлення можливості отримувати дохід, та положення статті 1212 ЦК, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача не отримані доходи за 2020 та 2021 роки в розмірі 7780,30 грн. Агрофірма позов не визнала. У відзиві на позовну заяву відповідач посилався на те, що ОСОБА_1 не довів належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами факт використання земельних ділянок саме Агрофірмою . Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 грудня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено, з Агрофірми на користь ОСОБА_1 стягнуто за користування земельними ділянками у період 2020-2021 років 7 780,30 грн., 3000 грн. витрат на правничу допомогу та 908 грн. судового збору. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з доведеності факту користування Агрофірмою земельними ділянками, які належать позивачеві, та наявності підстав для стягнення з відповідача плати, як безпідставно збережених коштів за статтею 1212 ЦК. В апеляційній скарзі Агрофірма просила рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Апелянт посилався на обставини, якими заперечував позов, підкреслюючи, що ОСОБА_1 не надав суду доказів, які би підтверджували факт використання ділянок саме Агрофірмою , в тому стягнення 7780,30 грн. є безпідставним. При цьому суд не врахував правові позиції Верховного Суду, що викладені у постанові від 26 травня 2020 року (справа №911/2968/17) щодо необхідного обсягу встановлення обставин у земельних спорах, постанові від 23 жовтня 2019 року (справа №917/1307/18) щодо порушення принципу змагальності перекладанням тягаря доказування на іншу сторону. Апелянт наголошував, що суд першої інстанції припустився логічної помилки, коли в обґрунтування оскаржуваного рішення фактично використав концепцію негативного доказу, внаслідок чого було порушено порядок доказування та ухвалене незаконне рішення. Правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу позивач не скористався. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК апеляційна скарга розглядається судом без повідомлення та виклику учасників справи. Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд не вбачає підстав для її задоволення, виходячи з наступного. Так, спір між ОСОБА_1 та Агрофірмою виник у сфері земельних правовідносин та регулюється нормами цивільного та земельного законодавства. Поняття збитків, якими визнаються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода), визначається правилами частини 2 статті 22 ЦК, а право на їх відшкодування особою, яка їх завдала неправомірними діями, передбачає частина 1 статті 1166 ЦК. Відповідно до частини 2 статті 152 ЗК власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини першої статті 156 Земельного кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки. За змістом указаних приписів цивільного та земельного законодавства відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки. Предметом регулювання глави 83 ЦК є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин 1,2 статті 1212 (глава 83) ЦК особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Ці положення застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. При цьому спір між сторонами виникає при відсутності договірних відносин, і характерним для кондикційних правовідносин є приріст майна в набувача без достатніх правових підстав і наявність або відсутність вини не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна. Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельних ділянок з кадастровими номерами 4825481800:01:000:0156, площею 3,0767 га; 4825481800:03:000:0190, площею 1,4248 га; 4825481800:01:000:0236, площею 0,2774 га; 4825481800:01:000:0515, площею 0,017 га, загальна площа 4,7959 га, які розташовані в межах Кам`янобалківської сільської ради Первомайського району Миколаївської області (а.с.7-10). Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 29 травня 2018 року, яке залишено без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 25 жовтня 2018 року, розірвано договір оренди земельної частки (паю) від 10 червня 2009 року, укладений між позивачем та відповідачем на строк п`ятдесят років, з підстав систематичної невиплати орендної плати. Заочним рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 5 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 3 лютого 2021року, зобов`язано ТОВ "Агрофірма Корнацьких" повернути ОСОБА_1 земельні ділянки з кадастровими номерами 4825481800:01:000:0156, площею 3,0767 га; 4825481800:03:000:0190, площею 1,4248 га; 4825481800:01:000:0236, площею 0,2774 га; 4825481800:01:000:0515, площею 0,017 га, які розташовані в межах Кам`янобалківської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, відповідно до Акта приймання-передачі в належному агротехнічному стані (а.с.11-15). 12 лютого 2021 року між ОСОБА_1 та Агрофірмою укладено акт приймання-передачі, за змістом якого земельні ділянки повернуті позивачу в належному агротехнічному стані (а.с.6). Проте згодом ОСОБА_1 виявлено, що земельні ділянки засіяні Агрофірмою зерновою культурою - ячменем. За фактом перешкоди у зборі врожаю з боку Агрофірми власник ОСОБА_1 звертався до правоохоронних органів. У відповіді на скаргу позивача повідомлено, що оскільки спірні ділянки засіяні Агрофірмою до 12 лютого 2021 року (передачі землі власнику за актом приймання-передачі), то складу кримінального правопорушення в діях відповідача не встановлено (а.с.19). Вартість 1 га ріллі по Миколаївській області без урахування індексації складає 3130 грн., станом на 1січня 2019року - 27038грн. (а.с.18). Встановивши ці обставини, суд першої інстанції вважав доведеним той факт, що у період 2020-2021 років належні ОСОБА_1 земельні ділянки, незважаючи на складання акту приймання-передачі від 12 лютого 2021 року, фактично використовувала за призначенням Агрофірма, але плату за користування землею не здійснювала. Відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК. Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Суду України у постанові від 30 листопада 2016 року у справі №922/1008/15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі 629/4628/16-ц, постанові від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (пункти 41-44) та інш. Апеляційний суд не може погодитись з посиланням апелянта на недоведеність факту використання ним земельних ділянок ОСОБА_1 у період 2020-2021 року. Так, факт користування Агрофірмою спірними ділянками у період 2020 року - лютого 2021 року підтверджується судовим рішенням, яким цей факт встановлено на підставі наданих доказів (довідка Кам`янобалківської сільради №27 від 19 лютого 2020 року) та яким саме відповідача зобов`язано повернути ділянки власнику (а.с.11-15), а також актом приймання - передачі від 12 лютого 2021 року, яким підтверджено факт користування ділянками до моменту передачі (а.с.6). При цьому складання такого акту не поновило права ОСОБА_1 , оскільки ділянки було засіяно відповідачем зерновими культурами, а у липні ним же зібрано врожай. Можливості користуватись ділянкою протягом 2021 року ОСОБА_1 не мав. Цей факт встановлено правоохоронними органами при розгляді скарги ОСОБА_1 (а.с.19). Водночас, представник Агрофірми у відзиві на позов та в апеляційній скарзі не оспорює факт користування ділянками у спірний період, фактично заперечуючи доведеність цих обставин позивачем. Отже, недотримання судом першої інстанції правової позиції Верховного Суду, що викладена у постанові від 26 травня 2020 року (справа №911/2968/17), апеляційним судом не встановлено. Не можуть вважатись переконливими і посилання апелянта на те, що суд порушив принцип змагальності сторін. Дійсно, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу). , оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс Але на підтвердження підстав позову ОСОБА_1 надав наявні у нього докази. Оцінка їх достатності здійснюється судом. Водночас, правила статті 81 ЦПК покладають обов`язок доказування не тільки на позивача, а і на відповідача. При цьому Агрофірма не надала суду будь-яких доказів на підтвердження заперечень проти позову ОСОБА_1 . Отже, посилання апелянта на недотримання судом правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, є безпідставними. Оскільки апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували висновки суду чи доводили б порушення ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд не вбачає підстав для скасування судового рішення. Керуючись статтями 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких» залишити без задоволення. Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 грудня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий О.О.Данилова Судді: В.В.Коломієць Н.О.Шаманська --------------------------------- повну постанову складено 9 червня 2022 року