Ухвала КАС ВС № 140/5723/21

УХВАЛА про відмову у відкритті касаційного провадження 08 червня 2022 року м. Київ справа № 140/5723/21 адміністративне провадження № К/990/12613/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Коваленко Н.В., суддів: Стрелець Т.Г., Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, У С Т А Н О В И В: В червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, в якому просив визнати протиправною бездіяльність, яка полягає у відмові скласти та подати до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області нову довідку про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії позивача з 01 грудня 2019 року, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років, усіх щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, встановлених законодавством, а також індексації; зобов`язати виготовити та подати до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області нову довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за відповідною посадою станом на листопад 2019 року відповідно до вимог статей 43 і 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", з урахуванням положень Закону України від 15 червня 2004 року №1769-IV "Про внесення змін до статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" і його Прикінцевих положень та положень постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції", із обов`язковим зазначенням відомостей про розміри основних та усіх щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, встановлених законодавством, а також індексації, а саме: посадовий оклад - 2500 грн, оклад за спеціальним званням - 1800,00 грн, надбавка за високі досягнення по службі та виконання особливо важливих завдань (50%), надбавка за виконання особливо важливих завдань (44,3%), доплата до попереднього розміру пенсії (35%), доплата за роботу в нічний час (35%), надбавка за специфічні умови походження служб в поліції (39,95%), надбавка за безперервну службу (50%), премія (71,40%), індексація (887,09 грн), для проведення з 01 грудня 2019 року перерахунку та виплати основного розміру пенсії. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2022 року, у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із прийнятими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою. За правилами частини 1 статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Вирішуючи питання щодо відкриття касаційного провадження, Суд виходить із такого. Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку із відмовою відповідача виготовити позивачу нову довідку про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії позивача з 01 грудня 2019 року, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років, усіх щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, встановлених законодавством, а також індексації. Розгляд справи в суді першої інстанції здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження. Пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України передбачено, що серед основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Згідно із частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Тлумачення вказаних норм у їхньому логічному взаємозв`язку передбачає, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Доведення обставин, передбачених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та, відповідно, право на касаційне оскарження судових рішень у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу. Підставами касаційного оскарження скаржник зазначає пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Вказані підстави мотивує тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 12 листопада 2019 року у справі № 826/3858/18, від 18 вересня 2020 року у справі № 620/1918/19. Також на думку скаржника, оскаржувані судові рішення суперечать рішенням Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 13 травня 2015 року у справі № 1-9/2015. Водночас, скаржником не наведено виключних випадків, вказаних у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання відсутності норми права у подібних правовідносинах, скаржник не конкретизував щодо питання застосування яких конкретно норм матеріального та/або процесуального права Верховний Суд не сформулював правової позиції, а також не вказав, у межах яких саме подібних правовідносин немає висновку Верховного Суду (охарактеризувати зміст відносин (певний їхній аспект), яких (якого) стосується касаційна скарга, для можливості чіткого визначення відсутності правових висновків Верховного Суду за критерієм подібності предмету спірних відносин). Суд вважає за доцільне зазначити, що формальне наведення в касаційній скарзі посилання на відсутність висновку Верховного Суду у взаємозв`язку з посиланням на неправильне застосування або тлумачення зазначених правових норм при ухваленні оскаржуваного судового рішення, не може свідчити про виконання скаржником вимог щодо форми і змісту касаційної скарги в частині належного викладення підстав касаційного оскарження судових рішень згідно пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Скаржник в касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судом у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України. Враховуючи викладені вимоги КАС України, для можливості відкриття провадження у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, у касаційній скарзі скаржник має обґрунтовано зазначити підстави, вказані у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суд звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження залежить виключно від обставин конкретної справи: її значення для формування єдиної правозастосовчої практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів". Зазначене узгоджується з Рекомендаціями № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумачення закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. З огляду на наведене, Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити. Керуючись статтями 248, 328, 333, 347, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд У Х В А Л И В:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

2. Надіслати ОСОБА_1 копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження, разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не оскаржується. Суддя-доповідач Н.В. Коваленко Суддя Т.Г. Стрелець Суддя В.М. Шарапа