Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/15892/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/15892/21 пров. № А/857/304/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Святецького В.В. суддів Гудима Л.Я., Довгополова О.М., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26.11.2021 у справі №380/15892/21 (головуюча суддя Братичак У.В., м. Львів) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області, в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) від 22 лютого 2021 року №Ф-6990/52-У в сумі 37 788, 74 грн. Рішенням від 26 листопада 2021 року Львівський окружний адміністративний суд позов задовольнив повністю. Визнав протиправною та скасував вимогу Головного управління ДПС у Львівській області від 22 лютого 2021 року № Ф-6990-52-У про сплату боргу (недоїмки) в сумі 37 788,74 грн. Також суд стягнув з Головного управління ДПС у Львівській області (місцезнаходження: вул. Стрийська, 35, м. Львів, 79003; код ЄДРПОУ ВП: 43968090) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 908 (дев`ятсот вісім) грн 00 коп., та понесені судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу на суму 1000 (одна тисяча) грн 00 коп. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Львівській області подало апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник вказує, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки тим обставинам, що Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачений обов`язок фізичної особи-підприємця сплачувати єдиний внесок незалежно від отримання доходу у розмірі, не меншому мінімального страхового внеску. Позивач відповідно до реєстру страхувальників перебуває на обліку як платник єдиного внеску з 22.06.1999. Відповідно до інтегрованої картки платника податку для фізичних осіб-підприємців, у тому числі, які обрали спрощену систему оподаткування, які проводять незалежну професійну діяльність, станом на 31.01.2021 у позивача обліковується недоїмка у розмірі 37 788, 74 грн, що послужило підставою для виставлення податкової вимоги. Вказує на те, що єдиний внесок за 2019-2020 роки розраховано у розмірі, передбаченому Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Апелянт вважає, що при виставленні вимоги про сплату боргу контролюючий орган діяв у відповідності до чинного законодавства України. З огляду на викладене, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому спростовує доводи відповідача про невідповідність рішення суду першої інстанції вимогам матеріального права. На підставі пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Суд встановив та матеріалами справи підтверджується, що відповідно до реєстраційних та облікових даних платників податків інформаційної системи податкового органу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 27.05.1999 перебуває на податковому обліку в Личаківському управлінні Головного управління ДПС у Львівській області, вид діяльності - ремонт побутових виробів та предметів особистого вжитку. Згідно з обліковими даними інформаційної системи податкового органу станом на 31.01.2021, заборгованість по єдиному внеску (код класифікації доходів бюджету 71040000) за 2017-2021 роки становить 37788,74 грн. 22.02.2021 Головне управлінням ДПС у Львівській області винесло вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6690-52-У, відповідно до якої ОСОБА_1 має заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 37788,74 грн. Станом на 31.01.2021 за позивачем обліковується податковий борг у сумі 37788,74 грн. Позивач, вважаючи таку вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною та такою, що підлягає скасуванню, звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи повністю адміністративний позов, суд першої інстанції керувався тим, що у позивача відсутній обов`язок щодо сплати єдиного соціального внеску як фізичної особи-підприємця, оскільки у період, за який такий внесок було нараховано податковим органом, позивач перебував у трудових відносинах, та юридичні особи як роботодавця, нараховуючи позивачу заробітну плату, сплачували за нього єдиний соціальний внесок, розмір якого перевищує мінімальний страховий внесок. Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI). Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VІ єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, відповідно до положень пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ, є платниками єдиного внеску. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. З системного аналізу наведених вище правових норм слід дійти висновку, що зареєстровані в установленому чинним законодавством порядку фізичні особи-підприємці є платниками єдиного внеску. Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється податковим органом шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників. Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п`ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється податковими органами на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці шостому пункту 1 та пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", - за їхньою заявою після проведення передбачених законодавством перевірок платників, звірення розрахунків та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці восьмому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - за їхньою заявою. Платники єдиного внеску зобов`язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску (пункт 1 частини другої статті 6 Закону №2464). Недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №2464-VI). Згідно з частиною четвертою статті 25 Закону №2464-VI податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Отже, з огляду на наведені вище законодавчі вимоги в межах даної справи важливим є встановлення в позивача статусу фізичної особи-підприємця, що має першочергове значення для вирішення питання щодо наявності в нього обов`язку сплачувати єдиний внесок. Так, 01.07.2004 набув чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (у подальшому змінено назву на Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» (далі Закон №755-IV). Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону №755-IV державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом. Згідно з частиною першою статті 7 Закону №755-IV Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру. 01.07.2010 прийнято Закон «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», який набув чинності 03.03.2011 (далі - Закон №2390-VI). Відповідно до підпунктів 2, 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення цього Закону, процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв. В подальшому, пункт 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України № 2390-VI у зв`язку із набранням чинності Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедур припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців за їх рішенням від 19.05.2011 №3384-VI (далі Закон України № 3384-VI) викладено в наступній редакції: усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру. Пунктами 7, 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України № 2390-VI передбачено, що спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців. Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру. Додатково слід зазначити, що пунктом 4 та абзацом 2 пункту 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України № 2390-VI передбачено, що свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними; за результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, строк для включення до Єдиного державного реєстру відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 1 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, закінчився 3 березня 2012 року. При цьому цей строк включення до Єдиного державного реєстру відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 1 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору. Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2390-VI, підлягали включенню до Єдиного державного реєстру на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру, зобов`язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію. Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 у справі № 260/81/19, статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, і відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 1 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд. Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені, зокрема, Законом України №2390-VI, визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 1 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду у вказаній справі дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження в особи статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом України №755-IV, виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, та за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі особи у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування з відповідним статусом. Суд першої інстанції ретельно дослідив надані сторонами докази та встановив, що позивач 27.05.1999 зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності виконавчим комітетом Львівської міської ради, за видом діяльності - ремонт побутових виробів та предметів особистого вжитку, й перебуває на податковому обліку в Личаківському управлінні Головного управління ДПС у Львівській області. Водночас, у відповідності до витягу з Єдиного державного реєстру, за критерієм пошуку - реєстраційний номер облікової картки платника податків позивача НОМЕР_1 в Єдиному державному реєстрі записів не знайдено. Окрім того, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 з 15.07.1998 02.03.2017 працював у ТОВ «Компанія Еней» на посаді директора, а також з 11.11.2016 був прийнятий на посаду директора «ТОВ ОЗКО Україна» за сумісництвом, з 06.03.2017 - переведений на основне місце праці, де працює по даний час, що підтверджується копією трудової книжки, яка міститься в матеріалах справи. Поряд з цим, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Вказаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій в постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19. Відтак, як правильно встановив суд першої інстанції, в період нарахування податковим органом позивачу єдиного соціального внеску відповідно до вимоги від 22 лютого 2021 року № Ф-6990-52-У в сумі 37 788,74 грн. (2017-2021 роки), позивач перебував у трудових відносинах, а ТОВ «Компанія Еней» та «ТОВ ОЗКО Україна» як роботодавці, нараховуючи позивачу заробітну плату, сплачували за нього єдиний соціальний внесок, розмір якого перевищує мінімальний страховий внесок. Водночас, відповідач не надав судам доказів щодо безпосереднього здійснення позивачем підприємницької діяльності у 2017-2021 роках, отримання інших доходів, ніж від трудової діяльності як найманим працівником. Стосовно покликань апелянта на те, що позивач є ФОП з 22.06.1999 з посиланням на реєстраційні дії, то такі не відповідають фактичним обставинам справи та нормам права, оскільки вони не містять інформацію щодо дати та підстави державної реєстрації позивача як ФОП та не дають змоги дійти висновку про наявність обставин реєстрації. Обставини реєстрації ФОП за законом можуть підтверджуватися записами в Єдиному державному реєстрі, а у разі їх відсутності - відомостями з реєстраційних документів в органі державної влади, в якому проводилась державна реєстрація. Проте, як зазначалося вище, згідно з відомостями Єдиного державного реєстру, записів щодо позивача не знайдено, що свідчить про відсутність такого суб`єкта господарювання. Вказане свідчить про те, що позивач не є страхувальником у розумінні Закону №2464-VI та не має обов`язку щодо сплати єдиного соціального внеску як фізична особа - підприємець. Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції, що відповідач, приймаючи оскаржувану вимогу, діяв поза межами повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому вимога Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 22 лютого 2021 року № Ф-6990-52-У на суму 37 788,74 грн є протиправною та підлягає скасуванню. З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вжив усіх заходів для всебічного і повного дослідження обставин справи та ухвалив законне й обґрунтоване рішення. Наведені обставини спростовують доводи апеляційної скарги про невідповідність рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги. Інші, зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає. Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329 КАС України, суд,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26.11.2021 у справі №380/15892/21 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя В. В. Святецький судді Л. Я. Гудим О. М. Довгополов Повне судове рішення складено 09.06.2022.