Ухвала КАС ВС № 480/3741/21

УХВАЛА 08 червня 2022 року м. Київ справа № 480/3741/21 адміністративне провадження № К/990/13394/22 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Соколова В.М., перевіривши касаційну скаргу Сумської обласної прокуратури на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2021 року у справі № 480/3741/21 за позовом ОСОБА_1 до Сумської обласної прокуратури про виплату середнього заробітку, УСТАНОВИВ: 31 травня 2022 року до суду касаційної інстанції вчетверте надійшла касаційна скарга Сумської обласної прокуратури на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2021 року у справі № 480/3741/21. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Попередньо подані касаційні скарги Верховний Суд ухвалами від 31 січня, 18 квітня, 12 травня 2022 року повернув на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України як такі, що не містили підстав для касаційного оскарження судових рішень. Під час перевірки вчетверте поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у касаційній скарзі так і не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Аналогічно попередній касаційній скарзі, скаржник не зазначає підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку, відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України з належним обґрунтуванням. Верховний Суд в ухвалах від 31 січня, 18 квітня, 12 травня 2022 року надавав вичерпні роз`яснення щодо вимог до оформлення касаційної скарги, яким вона має відповідати в частині визначення підстав для касаційного оскарження судових рішень за приписами частини четвертої статті 328 КАС України, зокрема, щодо пункту 3 частини четвертої указаної статті. Однак, подана касаційна скарга так і не приведена у відповідність із роз`ясненнями, наданими Верховним Судом. Зазначене свідчить про ігнорування скаржником роз`яснень, які йому надав Верховний Суд щодо вимог до форми і змісту касаційної скарги в частині викладення підстав касаційного оскарження судових рішень. Суд повторно звертає увагу скаржника, що суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України). Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. Так, скаржник повторно вказує, що відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України відсутній висновок Верховного Суду щодо питання «фактичного поновлення на посаді за рішенням суду у випадку необхідності одночасного застосування вимог статей 21, 24 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) щодо допущення працівника до роботи на підставі наказу уповноваженої особи, необхідною умовою (підставою) для видання якого є письмова заява працівника, положень пункту 3 постанови Kaбінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 «Про трудові книжки працівників» щодо обов`язкового подання працівником трудової книжки одночасно із зверненням щодо поновлення». Також Сумська обласна прокуратура послалася на те, що висновку Верховного Суду потребує питання «стосовно необхідності дотримання при поновленні на роботі установленої статтею 43 Конституції України заборони використання примусової праці, насамперед у випадках невідповідності рішення про поновлення заявленим працівником вимогам, за відсутності відповідного волевиявлення позивача чи його згоди працювати на посаді, відмінній від тієї, на яку позивач просив поновити». Верховний Суд повторно зазначає, що оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду. Проаналізувавши доводи заявника, суд приходить до висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, так як зміст та мотиви касаційної скарги свідчать про те, що Сумська обласна прокуратура фактично не погоджується зі змістом судового рішення про поновлення на роботі у інший справі №480/6211/20 та просить сформувати висновок щодо норм, що не регулюють спірні правовідносини та судами у цій справі не застосовувалися. Крім того, указавши про ці норми, заявник не навів належної аргументації як саме висновок щодо цих положень закону впливає на правовідносини у спорі про стягнення середнього заробітку за невиконання рішення суду, що набрало законної сили та підлягало негайному виконанню в частині поновлення на посади, за обставин, установлених судами у цій справі та не спростованими відповідачем. Так, Сумська обласна прокуратура знову послалася на те, що позивач мала самостійно ініціювати процедуру примусового виконання судового рішення, а прокуратура не мала інформації щодо її перебування у трудових відносинах з будь-якою іншою організацією. Крім того, ОСОБА_1 отримувала допомогу по безробіттю, тому лише після припинення її виплати, її поновлено на посаді прокурора. Такі аргументи вже перевірялися Верховним Судом у попередніх касаційних скаргах та були відхилені через їхню необґрунтованість. Заявнику вже роз`яснювалося, що такі питання, що безпосередньо порушує Сумська обласна прокуратура у цій справі, уже неодноразово вирішувалися Верховним Судом. Так, у справі №826/808/16 Верховним Судом сформовано висновок щодо застосування положень статті 236 КЗпП України у випадку працевлаштування працівника у період вимушеного прогулу. А у справі №640/19103/19 Суд висловив правову позицію щодо застосування, зокрема, як положень статті 236 КЗпП України, так і положень частини другої статті 18 Закону України «Про прокуратуру» щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі в органах прокуратури, у разі виконання звільненим працівником іншої роботи у період вимушеного прогулу. З огляду на викладене, Суд відхиляє посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Крім того, підставою касаційного оскарження судових рішень скаржник, посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначає про неврахування судами правового висновку Великої Палати Верховного Суду, сформованого у справі № 800/426/17 та висновку Верховного Суду України висловленого у справі № 6-435цс15. Суд зазначає, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Судом установлено, що скаржник у касаційній скарзі цитує окремі абзаци указаних постанов Верховного Суду та Верховного Суду України, однак не обґрунтовує яку саме норму права (пункт, частина, стаття) судами попередніх інстанцій застосовано без урахування висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах та не наводить обґрунтування подібності таких правовідносин із цією справою. При цьому, скаржник акцентує увагу на зазначених постановах але не доводить, що правовідносини у цій справі та у наведених ним справах є подібними. З огляду на викладене, Суд відхиляє посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Зміст касаційної скарги зводиться до викладу фактичних обставин справи із посиланням на нормативно-правові акти, однак без належного обґрунтування підпунктів частини четвертої статті 328 КАС України, що суперечить вимогам статті 330 КАС України та унеможливлює вирішення Судом питання про відкриття касаційного провадження. З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України. За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала. Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи. Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України, УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Сумської обласної прокуратури на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2021 року у справі № 480/3741/21 повернути особі, яка її подала. Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання є остаточною та оскарженню не підлягає. СуддяВ.М. Соколов