Постанова 4855 № 580/6091/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/6091/21 Суддя (судді) першої інстанції: Алла РУДЕНКО ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 червня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого суддів Файдюка В.В., Суддів Беспалова О.О., Мєзєнцева Є.І., При секретарі Шепель О.О. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Жашківської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Виконавчого комітету Жашківської міської ради (далі - відповідач), в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання публічної інформації за запитом від 29 червня 2021 року; - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо недотримання встановленого законом п`ятиденного строку надання інформації на запит на публічну інформацію; - зобов`язати відповідача розглянути запит від 29 червня 2021 року про надання публічної інформації щодо наявності на території м. Жашків вільних земельних ділянок, що можуть бути використані під забудову жилого будинку, господарських будівель і споруд. Позовні вимоги мотивовані тим, що 29 червня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із запитом про надання публічної інформації, а саме: інформації про наявність на території м. Жашків вільних земельних ділянок, що можуть бути використані під забудову жилого будинку, господарських будівель і споруд з місцями (орієнтирами) розташування. Відповідач отримав вказаний запит 02 липня 2021 року. Проте протягом п`яти робочих днів з дня отримання запиту, по 17 серпня 2021 року включно, відповіді на нього не надав. Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо надання відповіді на його запит протиправною та такою, що порушує його право на отримання публічної інформації. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2022 року у задоволенні даного позову відмовлено. Приймаючи таке рішення, суд виходив з того, що на час розгляду справи наявні докази надання відповідачем відповіді позивачу на запит щодо публічної інформації, тобто, його права наразі не порушені. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позов в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що право особи на доступ до публічної інформації включає в себе не тільки право на отримання відповідної інформації, а й право на своєчасність її отримання. Відповідно до п.3 ч.1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Приймаючи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав. ОСОБА_1 звернувся до Виконавчого комітету Жашківської міської ради із запитом від 29 червня 2021 року, в якому просив: - надати інформацію про наявність на території м. Жашків вільних земельних ділянок, що можуть бути використані під забудову жилого будинку, господарських будівель і споруд з місцями (орієнтирами) розташування; - відповідь надіслати за адресою: АДРЕСА_1 . 02 липня 2021 року Виконавчим комітетом Жашківської міської ради був отриманий запит позивача від 29 червня 2021 року. Листом №01-18/12 від 07 липня 2021 року відповідач надав позивачу відповідь, в якій зазначив, що на території міста Жашків відсутні вільні земельні ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Згідно Журналу реєстрації вхідних документів про публічну інформацію відповідь на запит направлена 07 липня 2021 року. Після відкриття провадження у справі відповідач повторно 07 вересня 2021 року направив позивачу лист №676/01-26 за результатами розгляду запиту від 29 червня 2021 року та на підтвердження його направлення додав копію фіскального чека ПАТ «Укрпошта». Однак, вважаючи, що відповідач протиправно не надав відповіді на запит на отримання публічної інформації, позивач звернувся до суду. Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, колегія суддів приходить до наступного висновку. Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та інформації, що становить суспільний інтерес визначено Законом України «Про доступ до публічної інформації» №2939-VI від 13 січня 2011 року (далі - Закон №2939). Згідно статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до статті 12 Закону №2939 суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації. Згідно ч. 1 статті 13 Закону №2939 розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків; 4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них. Пунктом 6 ч. 1 статті 14 Закону №2939 визначено, що розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію. Відповідно до ч. 1, 2 статті 19 Закону №2939 запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Відповідно до ч.1 статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. Згідно статті 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України. Статтею 13 Закону України «Про поштовий зв`язок» від 04 жовтня 2001 року №2759-III передбачено порядок надання поштового зв`язку, зокрема, у абзаці 3 вказано, що у договорі про надання послуг поштового зв`язку, якщо він укладається у письмовій формі, та у квитанції, касовому чеку тощо, якщо договір укладається в усній формі, обов`язково зазначаються найменування оператора та об`єкта поштового зв`язку, які надають послуги, дата та вид послуги, її вартість. У договорі, стороною якого є національний оператор зв`язку, укладеному у будь-якій формі, має міститися попередження про недопущення пересилання письмової кореспонденції, виконаної і розтиражованої друкарським способом, без вихідних даних (тираж, назва друкарні, номер замовлення та інше). За недотримання цієї вимоги несе відповідальність оператор поштового зв`язку. Частиною 2 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року №270, передбачено, що розрахунковий документ - документ встановленої відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо), що підтверджує надання послуг поштового зв`язку. Отже, з наведених норм вбачається, що належним доказом надіслання суб`єктом владних повноважень відповіді на запит особи є квитанція або касовий чек, в якому зазначено найменування оператора та об`єкта поштового зв`язку, які надають послуги, дата та вид послуги, її вартість. Підставою звернення позивача до суду із позовом у даній справі з огляду на обґрунтування позову та докази, які надані позивачем, є ненадання відповідачем відповіді на запит про надання публічної інформації від 29 червня 2021 року, який було отримано суб`єктом владних повноважень 02 липня 2021 року. Однак, як зазначалося вище, листом №01-18/12 від 07 липня 2021 року відповідач надав позивачу відповідь, в якій зазначив, що на території міста Жашків відсутні вільні земельні ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Вказана відповідь на запит направлена позивачу 07 липня 2021 року, що підтверджується Журналом реєстрації вхідних документів про публічну інформацію. Оскільки відповідачем на підтвердження даного факту не надано суду квитанції або касового чеку ПАТ «Укрпошта», то колегія суддів критично оцінює наполягання відповідача на виконанні свого обов`язку як розпорядника публічної інформації. Разом з тим, після відкриття провадження у справі відповідач повторно 07 вересня 2021 року направив позивачу лист №676/01-26 за результатами розгляду запиту від 29 червня 2021 року та на підтвердження його направлення додав копію фіскального чека ПАТ «Укрпошта». Колегія суддів врахувала, що відповідач надав позивачу відповідь на запит, яку з огляду на відповідні докази можна вважати дійсно направленою, через 37 робочих днів, без урахування 5 робочих днів, встановлених законом для надання відповіді, разом з тим, на час прийнятті судом оскаржуваного рішення права позивача не порушено. Принаймні поновити їх заявленим позивачем у позові способом не видається за можливе. Між тим, положеннями статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Відповідно до ч.1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень ч.1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» має один і той же зміст. Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. Загальні способи звернення до адміністративного суду та захисту права у публічно-правових відносинах визначені ч. 2 статті 245 КАС України. Якщо особа вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, така особа має право звернутися до суду та просити про їхній захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Стаття 6 КАС України встановлює, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Статтею 13 Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. В свою чергу, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Засіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суд;, з прав людини у справі "Афанасьев проти України" від 5 квітня 2005 року). Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Суд при прийнятті рішення про задоволення позовних вимог має не лише вирішити позовні вимоги відповідно до принципів верховенства права, а й обрати найбільш ефективний спосіб захисту порушеного права. Тобто такий, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду та здійснювалося примусове виконання рішення. Позивачем наразі заявлено до суду лише вимогу про визнання протиправною бездіяльності відповідача без відповідної вимоги про зобов`язання вчинити певні дії. Задоволення судом лише позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності без відповідного зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії не є ефективним способом захисту, оскільки саме по собі визнання бездіяльності протиправною не призведе до автоматичного відновлення порушених прав позивача, та не призведе безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, що не відповідає вимогам міжнародних норм права. Водночас, відповідно до п. 4 ч. 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Як у п. 4 ч. 1 статті 5, так і п. 4 ч. 2 статті 245 КАС України цей спосіб захисту складається з двох частин: а) констатуючої - суд визнає бездіяльність протиправною і б) зобов`язуючої - суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вчинити певну дію, прийняти рішення. Сама лише констатація факту протиправної бездіяльності не може ефективно захистити позивача, оскільки у такому разі можливість використання висновків суду може бути невиправдано ускладнена діями або подальшою бездіяльністю органів державної влади, їх врахування цілковито залежить від відповідача. Це не сумісно з критеріями ефективності судового захисту. Отже, визнаючи бездіяльність протиправною, суд повинен в силу закону застосувати і спонукаючий засіб впливу, зобов`язуючи відповідача виправити порушення у спосіб вчинення певної дії. Оскільки на даний час запит позивача про надання публічної інформації фактично виконаний відповідачем, то жодного зобов`язуючої частини рішення суду містить не може. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини правовідносин, які склалися між сторонами, повно, всебічно і об`єктивно перевірені доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дано правильну правову оцінку і суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Відтак, аргументи апеляційної скарги позивача є безпідставними та необґрунтованими, носять формальний характер і не ґрунтуються ні на фактичних обставинах, ні на вимогах закону та спростовуються матеріалами справи. Крім того, апеляційна скарга не містить посилань на обставини, передбачені статтями 317-319 КАС України, за яких рішення суду підлягає скасуванню. За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Отже при винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2022 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.1 статті 263, п.2 ч.5 статті 328 КАС України. Повний текст рішення виготовлено 07 червня 2022 року. Головуючий суддя: В.В. Файдюк Судді: О.О. Беспалов Є.І. Мєзєнцев