Постанова 4811 № 465/2569/13

Справа № 465/2569/13 Головуючий у 1 інстанції: Мартьянова С.М. Провадження № 22-ц/811/2128/21 Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я. Категорія: 1 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Мельничук О.Я., суддів: Копняк С.М., Крайник Н.П., при секретарі Ждан К.О. з участю представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 25 квітня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про спонукання до вчинення дій,- В С Т А Н О В И В : У березні 2013 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 про спонукання до вчинення дій. Позов мотивований тим, що 10 жовтня 2003 року між позивачем та ОСОБА_8 було укладено договір зберігання, за яким ОСОБА_8 передав позивачу на зберігання нежитлове приміщення площею 58,00 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на строк до 10 жовтня 2010 року. По закінченню договору зберігання, оглянувши приміщення, ОСОБА_8 відмовився його приймати, мотивуючи це тим, що приміщення пошкоджене, зокрема в ньому демонтована сантехніка, вибиті вікна, двері, відсутня електропроводка, пошкоджені стіни, підлога, відключені комунікації. У ОСОБА_8 була заборгованість за договором зберігання у сумі 16 000,00 грн. ОСОБА_6 і ОСОБА_8 уклали додаткову угоду до договору зберігання, відповідно до якої ОСОБА_6 виплатив компенсацію за зазначене приміщення з урахуванням заборгованості ОСОБА_8 в розмірі 250 000,00 грн., що підтверджується розпискою ОСОБА_8 . Згідно умов додаткової угоди нежитлове приміщення площею 58,00 кв.м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , залишається у власності ОСОБА_6 . Також, ОСОБА_8 зобов`язався переоформити всі правовстановлюючі документи на ОСОБА_6 . У вересні 2011 року ОСОБА_8 помер. Єдиним спадкоємцем ОСОБА_8 є його дружина - ОСОБА_7 . Позивач звернувся до відповідача з вимогою переоформити нежитлове приміщення площею 58,00 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , відповідач не заперечила, проте ухилялася від вчинення дій для переоформлення права власності. Позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить зобов`язати відповідача передати у власність нежитлове приміщення площею 58,00 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та визнати за ним право власності на нежитлове приміщення площею 58,00 кв. м, що позначене на поверховому плані під літерами 88-1, 88-2, 88-9, 88-10, 88-11 за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Франківського районного суду міста Львова від 25 квітня 2013 року позов задоволено. Зобов`язано ОСОБА_7 передати ОСОБА_6 у власність нежитлове приміщення площею 58,00 кв.м., яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_6 право власності на нежитлове приміщення площею 58,00 кв.м., що позначене на поверховому плані під літерами 88-1, 88-2, 88-9, 88-10, 88-11, в будинку АДРЕСА_1 . Рішення суду в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_1 . Вважає рішення суду незаконним, необгрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права при неповно з`ясованих обставинах, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. В апеляційній скарзі зазначає, що спірний будинок разом із нежитловими приміщеннями з 1987 року перебував на балансі Радянської районної ради народних депутатів м. Львова, а після набуття Україною незалежності у відповідності до Постанови КМУ від 05.11.1991 року № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно - територіальних одиниць (комунальною власністю)» був переданий у комунальну власність територіальної громади м. Львова. Також, 18.04.2007 року ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» за № 18573371 було зареєстровано право власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради на спірний будинок, і як вбачається з довідки ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» від 13.01.2017 року реєстрація права власності на нежитлові приміщення за адресою АДРЕСА_1 за іншими особами до 29.12.2013 року не проводилась. Тобто, задовольняючи позовні вимоги судом першої інстанції було взято до уваги лише укладений 10.10.2003 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 договір зберігання нежитлових приміщень площею 58,00 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 , при цьому наявність у ОСОБА_8 , ОСОБА_7 правовстановлюючих документів на спірні нежитлові приміщення судом не досліджувались. Крім того, 10.07.2006 року Управлінням комунального майна Львівської міської ради спірні нежитлові приміщення були передані в оренду Львівському комунальному підприємству «Вулецьке» згідно договору оренди нерухомого майна № Ф-4507-6, що підтверджує право власності територіальної громади м. Львова на вказані приміщення. В апеляційній скарзі скаржник просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає до задоволення із наступних підстав. Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції таким вимогам не відповідає. Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ч.3 та ч.4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка ухиляється від оформлення у встановленому законом порядку права власності на приміщення по АДРЕСА_1 , чим порушує право позивача, який, на думку суду, правомірно набув у власність згадане приміщення. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду з огляду на наступне. Згідно ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред"явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою. Згідно зі ст. 951 ЦК України якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості. Судом першої інстанції встановлено, що 10.10.2003 року ОСОБА_8 та ОСОБА_6 уклали договір зберігання, за умовами якого ОСОБА_8 передав на зберігання ОСОБА_6 нежитлове приміщення площею 58,00 кв.м., яке знаходяться за адресою АДРЕСА_1 , строк збергігання до 10.10.2010 року, що підтверджується актом приймання-передачі від 10.10.2003 року. Актом обстеження нежитлових приміщень ЛКП «Вулецьке» від 15.09.2009 року та попередженням ЛКП «Вулецьке» № 302вих від 24.09.2009 року підтверджується, що приміщення за адресою АДРЕСА_1 знаходиться в незадовільному стані, зокрема, пошкоджені вікна та двері, відсутні водопровідні труби, електропроводка, пошкоджена штукатурка та підлога. Відповідно до п. 1 додаткової угоди від 04.05.2011 року до договору зберігання від 10.10.2003 року, укладної між сторонами, у зв"язку зі значним пошкодженням переданого на зберігання нежитлового приміщення площею 58,00 кв.м., яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , ОСОБА_8 відмовився від його прийняття зі зберігання. ОСОБА_6 компенсував ОСОБА_8 вартість пошкодженого приміщення в розмірі 250 000,00 грн., про що свідчить розписка ОСОБА_8 від 04.05.2011 року. Згідно з п.3 додаткової угоди приміщення площею 58,00 кв.м., яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , переходить у власність ОСОБА_6 з моменту укладення цієї угоди. Відповідно до копії поверхового поверху приміщення по АДРЕСА_1 позначене під літерами 88-1, 88-2, 88-9, 88-10, 88-11. Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 17.05.2012 року ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дружина ОСОБА_8 - ОСОБА_7 письмово пояснила, що на нежитлове приміщення площею 58,00 кв.м. в будинку АДРЕСА_1 , як спадкоємець, не претендує. Як вбачається з листа П`ятої Львівської державної нотаріальної контори від 23 червня 2018 року № 1964/01-16 спадкова справа після смерті ОСОБА_6 в П`ятій Львівській державній нотаріальній конторі не заводилась. В інформаційній довідці зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) № 52392019 від 22 червня 2018 року відсутня інформація про відкриття спадкової справи після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 2 а. с. 56, 57). Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що висновку, що ОСОБА_7 слід зобов`язати передати ОСОБА_6 у власність нежитлове приміщення площею 58,00 кв.м., яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , та визнати за ОСОБА_6 право власності на нежитлове приміщення площею 58,00 кв.м., що позначене на поверховому плані під літерами 88-1, 88-2, 88-9, 88-10, 88-11, в будинку АДРЕСА_1 . Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги та визнаючи за позивачем право власності на нежитлове приміщення площею 58.00 кв.м у будинку АДРЕСА_1 , суд першої інстанції не врахував, що набуття права власності має бути правомірним і право власності можна набути з передбачених законом підстав, які судом першої інстанції взагалі не досліджувались. Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції не з`ясував, чи належало на праві власності та на якій правовій підставі спірне нежитлове приміщення ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , підстави набуття ними права на спірне приміщення і чи таке взагалі набувалось ними у власність. Задовольняючи позов, суд першої інстанції не дав належної оцінки доказам, зокрема, договору зберігання, укладеному 10.10.2003 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 , додатковій угоді від 04.05.2011 року до договору зберігання від 10.10.2003 року, не звернув уваги на те, що у згаданих угодах взагалі відсутня інформація про належність нежитлового приміщення ОСОБА_8 , інформація про наявність документів на підтвердження набуття ним права власності на це приміщення. Задовольняючи позов, суд першої інстанції не з`ясував підстав належності ОСОБА_8 на праві власності нежитлового приміщення площею 58.00 кв.м в будинку АДРЕСА_1 , що позначені на поверховому плані під літерами 88-1, 88-2, 88-9, 88-10, 88-11, та ухвалив оскаржуване рішення за відсутності правовстановлюючих документів на підтвердження належності спірного нежитлового приміщення на праві власності саме ОСОБА_8 , і за відсутності таких, враховуючи зміст права власності, не з`ясував питання правомірності розпорядження спірним нерухомим майном, оскільки з врахуванням положень ст. 317 ЦК України лише власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Задовольняючи вимоги ОСОБА_6 про зобов`язання ОСОБА_7 передати ОСОБА_6 у власність нежитлове приміщення площею 58,00 кв.м., яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , суд першої інстанції не з`ясував, чи набула ОСОБА_7 спірне приміщення у власність, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження набуття ОСОБА_7 спірного приміщення у власність в порядку спадкування після смерті ОСОБА_8 чи з інших підстав, передбачених законом, чи володіла, користувалася спірним приміщенням і з яких, передбачених законом підстав. Відповідно до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19 червня 2013 року власником спірного нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 , який набув право власності на підставі договору купівлі-продажу від 19 червня 2013 року і який фактично є титульним власником об`єкта спору (т. 1 а. с. 133). Окрім цього, під час розгляду справи, судом не встановлено наявності у ОСОБА_6 ні універсальних, ні сингулярних правонаступників щодо права вимоги визнання права власності на нежитлове приміщення площею 58,00 кв. м, що позначене на поверховому плані під літерами 88-1, 88-2, 88-9, 88-10, 88-11 за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Разом з тим, всупереч вимогам ст. ст. 81 ЦПК України, ст. ст. 10, 60 ЦПК 2004 року, ні позивачем при зверненні до суду з даним позовом, ні відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження належності ОСОБА_8 , ОСОБА_7 на підставі права власності чи з інших підстав нежитлового приміщення площею 58.00 кв.м у житловому будинку АДРЕСА_1 , що позначені на поверховому плані під літерами 88-1, 88-2, 88-9, 88-10, 88-11, правовстановлюючі документи на підтвердження їх права на спірне приміщення в матеріалах справи відсутні. На переконання колегії суддів за відсутності правовстановлюючих документів про належність ОСОБА_8 , ОСОБА_7 на праві власності нежитлового приміщення площею 58.00 кв.м у житловому будинку АДРЕСА_1 , що позначені на поверховому плані під літерами 88-1, 88-2, 88-9, 88-10, 88-11, суд першої інстанції безпідставно задовольнив позовні вимоги ОСОБА_6 , а відтак оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухвалення нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про спонукання до вчинення дій. Більше того, приймаючи оскаржуване рішення, судом фактично позбавлено територіальну громаду м.Львова права власності на нежитлові приміщення площею 58,00 кв.м. по АДРЕСА_1 та право ОСОБА_1 і її сім`ї на поліпшення житлових умов за рахунок спірного приміщення, оскільки нею вирішувалося питання реконструкції нежитлових приміщень першого поверху під літерами 88-1, 88-2, 88-9, 88-10, 88-11 загальною площею 58,0 кв.м. на АДРЕСА_1 , після чого останній після проведення усіх робіт з перепланування згаданих нежитлових приміщень на житлову квартиру, 01.07.2016 року Виконавчим комітетом Львівської міської ради на сім`ю з п`яти чоловік було видано ордер №0004639 на житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_3 . Згідно ч.6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Франківського районного суду м. Львова від 25 квітня 2013 року скасувати та ухвалити нову постанову. У задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про спонукання до вчинення дій - відмовити. Компенсувати за рахунок держави ОСОБА_1 частину сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 236 гривні 06 копійки. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 03 червня 2022 року. Головуючий: О.Я.Мельничук Судді: С.М. Копняк Н.П. Крайник