Постанова Чернігівський апеляційний суд № 729/840/21

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 07 червня 2022 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 729/840/21 Головуючий у першій інстанції - Бойко В. І. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/508/22 Чернігівський апеляційний суд у складі: Головуючої-судді: Шитченко Н.В., суддів: Висоцької Н.В., Мамонової О.Є., позивач: ОСОБА_1 , відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця», розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 21 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди, завданої здоров`ю фізичної особи, місце ухвалення судового рішення - м. Бобровиця, час проголошення рішення суду першої інстанції - о 13 год. 54 хв. У С Т А Н О В И В : У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до АТ «Укрзалізниця», в якому просив стягнути на його користь 150 000 грн у відшкодування моральної шкоди. Заявлені вимоги мотивував тим, що 09 листопада 2019 року у с. Кобижча Бобровицького району Чернігівської області електропотяг напрямком «Ворожба-Фастів» скоїв на нього наїзд, внаслідок чого він отримав тяжкі тілесні ушкодження. Кримінальне провадження, яке порушувалося за фактом нещасного випадку, було закрито постановою слідчого від 16 липня 2020 року. Позивач зазначав, що внаслідок отриманих травм зазнав моральних та глибоких душевних страждань, що призвело до порушення звичного ритму його життя. Після нещасного випадку йому встановлено ІІІ групу інвалідності, у зв`язку з чим він потребує цілодобового догляду сторонніх осіб. Отримана травма зумовила звільнення з роботи, тому на даний час ОСОБА_1 перебуває на утриманні матері. Розмір завданої моральної шкоди позивач оцінив у 150 000 грн, зазначивши, що указану суму слід стягнути з АТ «Укрзалізниця», оскільки електропотяг перебуває на балансі виробничого підрозділу моторвагонного депо «Фастів 1» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця», а машиніст указаного потягу ОСОБА_2 під час ДТП перебував з відповідачем у трудових відносинах. Рішенням від 21 грудня 2021 року Бобровицький районний суд позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Стягнув з АТ «Укрзалізниця» на користь позивача 80 000 грн у відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовив. Вирішив питання розподілу судових витрат. В апеляційній скарзі АТ «Укрзалізниця», вважаючи рішення суду незаконним і необґрунтованим, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, неповноту з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також невідповідність висновків суду фактичним обставинам, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог. Доводи апеляційної скарги зводяться до помилковості висновку суду першої інстанції про те, що настання каліцтва потерпілого відбулось внаслідок його особистої необережності, а не у зв`язку зі свідомим допущенням настання шкідливого результату, отже АТ «Укрзалізниця» має відшкодовувати моральну шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини. Представник відповідача зазначає, що судом безпідставно не застосовано до виниклих між сторонами правовідносин положення ч. 5 ст. 1187, ч. 2 ст. 1166 та ч. 1 ст. 1193 ЦК України, оскільки за змістом акту службового розслідування нещасного випадку причиною такого випадку стало порушення потерпілим Правил безпеки громадян на залізничному транспорті, зокрема, п.п. 2.2, 2.6. Наголошує на тому, що слідчим винесено постанову про закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. На переконання відповідача, відсутність вини або протиправних дій АТ «Укрзалізниця» повністю доведено матеріалами справи, а отримання ОСОБА_1 тілесних ушкоджень відбулось внаслідок його власної необережності, перебування у стані алкогольного сп`яніння та нехтування правилами безпеки. АТ «Укрзалізниця» доходить висновку, що лише за наявності свідомої поведінки потерпілого під час ДТП йому могла бути спричинена шкода. За доводами апеляційної скарги позивач не надав жодних належних та допустимих в розумінні ст.ст. 77, 78 ЦПК України доказів на підтвердження спричинення моральної шкоди з тих підстав, які зазначені в позовній заяві. Позивачем відзив на апеляційну скаргу у встановлений строк не подавався. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу АТ «Укрзалізниця» належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з посиланням на норми ч. 2 ст. 1167 та ч. 1 ст. 1168 ЦК України, дійшов висновку, що позивач наділений правом вимагати відшкодування йому моральної шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, що сталося внаслідок наїзду електропотягу. Суд констатував, що необережність самого позивача не є підставою для відмови у захисті порушеного права, оскільки власник (володілець) джерела підвищеної небезпеки відповідає за шкоду без врахування вини та може бути звільнений від такої відповідальності лише через спричинення шкоди за наслідками непоборної сили або умислу потерпілого на завдання самому собі цієї шкоди. Дійшовши висновку про стягнення на користь позивача 80 000 грн у відшкодування моральної шкоди, районний суд врахував те, що ОСОБА_1 внаслідок наїзду електропотягу і отримання травм зазнав душевних переживань та негативних емоцій, втрата його здоров`я є незворотним з огляду на встановлення ІІІ групи інвалідності, і вимагає надзвичайних зусиль для організації життя. Суд урахував, що отримані позивачем травми спричинені через його особисту необережність, перебування у стані алкогольного сп`яніння та нехтування правилами безпеки, зазначивши, що відшкодування моральної шкоди у наведеному розмірі відповідатиме принципам розумності і справедливості. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства. У справі встановлено, що наказом Генерального директора ТОВ «Броварський алюмінієвий завод» від 20 лютого 2019 року № 159-К/тр ОСОБА_1 з 21 лютого 2019 року прийнято на посаду маляра малярного цеху зазначеного товариства (а.с. 19). 09 листопада 2019 року о 21 год. 34 хв у с. Кобижча Бобровицького району Чернігівської області на 3-й колії станції Кобижча електропотяг № 887 РПЧ-8 Фастів здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_1 , якого цього ж дня о 22 год. 30 хв було доставлено каретою швидкої допомоги до Бобровицької ЦРЛ. Згідно з повідомленням в.о. головного лікаря Бобровицької ЦРЛ потерпілий доставлений з діагнозом: «Травматична ампутація правого стегна у н/з з дефектом стегнової кістки. Алкогольне сп`яніння». Характер травм має ознаки травмування залізничним транспортом. Стан потерпілого середньої важкості (а.с. 79). 10 листопада 2019 року за фактом події, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 276 КК України, відомості внесено до ЄРДР за № 12019270080000413 та розпочато досудове розслідування. В акті службового розслідування обставин нещасного випадку невиробничого характеру на Південно-Західній залізниці № 44 від 13 листопада 2019 року зазначено, що у даному нещасному випадку вини працівників залізничного транспорту не вбачається, до нещасного випадку призвело порушення потерпілим п.п. 2.2, 2.6 Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України (а.с. 76-77). Зокрема, комісією було встановлено, що, побачивши потерпілого, машиністом поїзда терміново було застосовано екстрене гальмування з одночасним поданням звукового сигналу великої гучності, на які чоловік не реагував та продовжував рухатися, наїзду уникнути не вдалося. Також указано, що на території станції та пасажирських посадкових платформах було включено зовнішнє освітлення, включені сигнальні та освітлювальні вогні поїзда. Відповідно до виписки-епікризу з медичної картки стаціонарного хворого № 5737 ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні в хірургічному відділенні Бобровицької ЦРЛ з 09 по 14 листопада 2019 року із заключним діагнозом: основний - «Травматична ампутація правої нижньої кінцівки у н/З, рвана рана сідничної складки зліва» та супутній - «Алкогольне сп`яніння» (а.с. 25). Згідно з випискою № 20416 з медичної картки стаціонарного хворого ОСОБА_1 у період з 14 листопада по 20 грудня 2019 року перебував на стаціонарному лікуванні в опіковому відділенні КНП «Чернігівська обласна лікарня» з основним діагнозом: «Обширна рана кукси правого стегна після травми. Обширна рана лівої сідниці» (а.с. 21). Виписка-епікриз із медичної картки стаціонарного хворого № 6484 свідчить про те, що у період з 20 грудня 2019 року по 05 лютого 2020 року позивач знаходився на лікуванні у хірургічному відділені Бобровицької ЦРЛ з основним діагнозом: «Травматична ампутація правої нижньої кінцівки у н/З» з ускладненням: «Хронічна норця післяопераційного рубця». Хворому рекомендовано проходження реабілітаційних курсів (а.с. 26). 11 лютого 2020 року ОСОБА_1 безтерміново встановлено ІІІ групу інвалідності через загальне захворювання з ураженням опорно-рухового апарату, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК серії 12 ААБ № 522358 (а.с. 12). Цього ж дня медичною комісію складено індивідуальну програму реабілітації інваліда із зазначенням видів обмеження життєдіяльності та реабілітаційних заходів (а.с. 13-17). Наказом ТОВ «Броварський алюмінієвий завод» від 28 лютого 2020 року № 223-К/тр позивача звільнено з 29 лютого 2020 року з посади маляра малярного цеху за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України (а.с. 20). Постановою слідчого СВ Бобровицького ВП Ніжинського відділу поліції ГУНП в Чернігівській області від 16 липня 2020 року кримінальне провадження за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 276 КК України, внесене до ЄРДР за № 12019270080000413 від 10 листопада 2019 року, було закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, а саме, у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення (а.с. 6). Згідно з наданою АТ «Укрзалізниця» інформацією від 13 липня 2021 року, електропоїзд ЕР-9м № 542 перебуває на балансі виробничого підрозділу моторвагонного депо Фастів регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця». Машиніст-інструктор електропоїзда ОСОБА_2 працює у виробничому підрозділі моторвагонного депо Фастів-1 з 16 січня 2017 року по час надання довідки (а.с. 8). Звернувшись з позовом до АТ «Укрзалізниця» про відшкодування моральної шкоди, завданої здоров`ю фізичної особи, ОСОБА_1 зазначав про те, що внаслідок наїзду на нього електропотягом отримав тяжкі тілесні ушкодження, у зв`язку з чим зазнав неймовірних глибоких душевних страждань, отримав інвалідність ІІІ групи, втратив роботу та вимушений перебувати на утриманні матері. Наведені обставини негативно відобразилися на його емоційному стані та призвели до необхідності докладати зусиль для зміни звичного для нього способу життя. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України. У відповідності до приписів ст.ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес. Згідно з положеннями ст. 55 Конституції України та чинного законодавства фізичні та юридичні особи мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної внаслідок порушення їх прав і свобод та законних інтересів. За змістом ч.ч. 1-3 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Частиною 1 ст. 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті. Пункт 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України вказує, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Відповідно до ч. 1 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. За змістом до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків (ч. 1 ст. 1172 ЦК України). Частиною 2 ст. 1193 ЦК України закріплено, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 3 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості (п. 9 постанови). Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Проаналізувавши у повній мірі вищенаведені норми та вивчивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я фізичної особи, повністю відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи. Так, за матеріалами справи встановлено, що 09 листопада 2019 року о 21 год. 30 хв у с. Кобижча Бобровицького району Чернігівської області на 3-й колії станції Кобижча електропотяг № 887 скоїв наїзд на ОСОБА_1 , якого цього ж дня з травмою правої ноги було направлено до Бобровицької ЦРЛ. У виписці-епікризі медичної установи зазначено, що потерпілий був госпіталізований в ургентному порядку у зв`язку з залізничною травмою, з наявністю травматичної ампутації правого стегна в н/З з дефектом стегнової кістки. Травма залізнична - потрапив під потяг у стані алкогольного сп`яніння. Електропоїзд ЕР-9м № 542, який скоїв наїзд на ОСОБА_1 , перебуває на балансі виробничого підрозділу моторвагонного депо Фастів регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця», а машиніст-інструктор електропоїзда, який керував ним в момент наїзду, працює у виробничому підрозділі моторвагонного депо Фастів-1. Постановою слідчого від 16 липня 2020 року кримінальне провадження за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 276 КК України, внесене до ЄРДР за № 12019270080000413 від 10 листопада 2019 року, закрито у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України. Внаслідок отриманих тілесних ушкоджень 11 лютого 2020 року позивачу безтерміново встановлено інвалідність ІІІ групи (загальне захворювання з ураженням опорно-рухового апарату) та надано висновок про умови та характер праці - робота без тривалої ходи. Як у відзиві на позовну заяву, так і в апеляційній скарзі АТ «Укрзалізниця», не визнаючи позовні вимоги, посилалось на те, що тілесні ушкодження ОСОБА_1 отримав через власну грубу необережність, оскільки потерпілий не відреагував на попереджувальні сигнали великої гучності та не відійшов на безпечну відстань від залізничної колії, чим порушив п.п. 2.2, 2.6 Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України. Верховний Суд у своїй постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 450/4163/18 зазначив, що особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки), є те, що володілець такого джерела зобов`язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини. Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди. У той же час, чинне законодавство не передбачає такої підстави для звільнення від відповідальності в частині відшкодування моральної шкоди власника джерела підвищеної небезпеки, як вина потерпілого. З урахуванням викладеного апеляційний суд приходить висновку, що відсутність вини водія електропотягу та закриття кримінального провадження за відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення не звільняє відповідача від обов`язку відшкодувати позивачу моральну шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини). Суд виходить з того, що під час розгляду даної справи не доведено належними доказами те, що дорожньо-транспортна пригода трапилась внаслідок умислу потерпілого ОСОБА_1 , як на цьому наголошує відповідач. Під умислом слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому така особа повинна розуміти значення своїх дій та керувати ними. Суд першої інстанції, встановлюючи обставини справи з огляду на наявну в ній доказову базу, зробив правильний висновок про те, що виникненню та спричиненню шкоди сприяла особиста необережність потерпілого, який, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, належним чином не усвідомлював навколишньої обстановки, через що знехтував Правилами безпеки громадян на залізничному транспорті. Доводи апеляційної скарги цього висновку не спростовують. Крім цього, колегія суддів вважає вірним висновок районного суду в частині відсутності непереборної сили з огляду на таке. За змістом п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України непереборною силою визнається надзвичайна або невідворотна за таких умов подія. Непереборна сила - це подія, об`єктивно невідворотна за певних умов не тільки для цього заподіювача шкоди, а й для інших осіб при досягненому рівні розвитку науки і техніки; надзвичайна подія, яка не може бути передбачена заподіювачем шкоди; завжди зовнішня подія по відношенню до діяльності заподіювача шкоди. Як підстава звільнення особи, що порушила зобов`язання, від відповідальності непереборна сила характеризується двома ознаками: надзвичайністю та невідворотністю. Отже, у спірному випадку ДТП мала місце внаслідок експлуатації джерела підвищеної небезпеки та поведінки потерпілого, а не внаслідок непереборної сили, як про це помилково стверджує відповідач. Вищенаведене повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 16 грудня 2020 року у справі № 161/3557/19. За таких обставин, на переконання колегії суддів, доводи ОСОБА_1 про спричинення моральної шкоди через ушкодження здоров`я знайшли своє підтвердження у ході розгляду справи, у зв`язку з чим районний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач має право на її відшкодування за рахунок АТ «Укрзалізниця». Обґрунтовуючи розмір моральної шкоди у сумі 80 000 грн, яку належить стягнути на користь позивача, суд першої інстанції виходив із засад розумності та справедливості, врахував спричинені позивачу душевні страждання та їх тяжкість. Пунктом 6.4 Методичних рекомендацій «Відшкодування моральної шкоди» (лист Міністерства юстиції від 13 травня 2004 року № 35-13/797) роз`яснено, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується юридичної особи. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним. Отже, рівень моральних страждань визначається не видом правопорушення і не складністю цього правопорушення, а моральними стражданнями потерпілого внаслідок заподіяння йому шкоди та значенням наслідків цього правопорушення для його особистості, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди одразу визначається потерпілим у позовній заяві, хоча остаточне рішення про розмір компенсації моральної шкоди приймається судом. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Апеляційний суд зважає на те, що сам факт отримання ОСОБА_1 тяжких тілесних ушкоджень (травматична ампутація правого стегна), що у подальшому стало наслідком встановлення ІІІ групи інвалідності, є безумовним свідченням глибини та тривалості моральних страждань позивача, враховуючи те, що згідно з ч. 1 ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Отже, доводи апеляційної скарги товариства про відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження доводів позову про спричинення моральної шкоди слід відхилити. На думку колегії суддів, з урахуванням характеру та обсягу душевних страждань позивача, пов`язаних з характером отриманих тілесних ушкоджень, що безумовно змінило його нормальний життєвий ритм та порушило звичний спосіб життя, розмір моральної шкоди у сумі 80 000 грн (із первісно заявлених 150 000 грн) судом першої інстанції визначено з урахуванням вимог розумності та справедливості, й підстав для його зменшення чи збільшення не вбачається. З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на відповідних положеннях законодавства, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення, а рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 21 грудня 2021 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складено 07 червня 2022 року. Головуюча: Н.В. Шитченко Судді: Н.В. Висоцька О.Є. Мамонова