Постанова 4813 № 947/26084/21

Номер провадження: 22-ц/813/5071/22 Справа № 947/26084/21 Головуючий у першій інстанції Бескровний Я. В. Доповідач Заїкін А. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19.05.2022 року м. Одеса Єдиний унікальний номер судової справи: 947/26084/21 Номер провадження: 22-ц/813/5071/22 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: - головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя - доповідач), - суддів - Князюка О.В., Таварткіладзе О.М., за участю секретаря судового засідання - Рибачук О.І., учасники справи: - заявник - ОСОБА_1 , - заінтересовані особи - 1) ОСОБА_2 , 2) ОСОБА_3 , розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , про видачу обмежувального припису, за апеляційною скаргою адвоката Селезньової Тетяни Валентинівни, діючої від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , на рішення Київського районного суду м. Одеси, ухвалене у складі судді Бескровного Я.В. о 10 годині 11 хвилині 13 жовтня 2021 року, встановив: 2.

Описова частина 2.1 Короткий зміст позовних вимог У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вищезазначеною заявою про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , що мешкають за адресою - АДРЕСА_1 , строком на 6 місяців, яким визначити наступні тимчасові обмеження їх прав відносно ОСОБА_1 та сина ОСОБА_4 , доньки ОСОБА_5 , а саме: 1) заборонити наближення на 100 м. до місця проживання ОСОБА_1 та сина ОСОБА_4 , доньки ОСОБА_5 , а саме - АДРЕСА_2 ; 2) заборонити ОСОБА_3 та ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 та сином ОСОБА_4 , донькою ОСОБА_6 , або контактувати з ними через інші засоби особисто і через третіх осіб; 3) заборонити переслідування в будь-який спосіб та спілкування з ОСОБА_1 та сином ОСОБА_4 , донькою ОСОБА_6 ; 4) заборонити особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривдникам, переслідувати її та дітей сина ОСОБА_4 , доньки ОСОБА_5 , та в будь-який спосіб спілкуватися з ними. В обґрунтування вищевказаної заяви ОСОБА_1 зазначила, що її родичі, а саме - батько ОСОБА_2 та сестра ОСОБА_3 стали активно приймати участь у житті її дітей та показувати зацікавленість не тільки у спілкуванні, а й в матеріальній допомозі дітям. У зв`язку з цим родичі без її відома проникають до її житла та намагаються усіма своїми діями налаштувати проти неї сина - ОСОБА_4 , підкупаючи його подарунками. Дані обставини негативно впливають на її з дітьми стосунки і підривають її авторитет, як матері своїх дітей. Постійні погрози та безпідставні образи зі сторони її родичів спонукали її звернутися до правоохоронних органів. З цього приводу 12 травня 2021 року вона звернулася до Одеського районного управління поліції № 1 ГУНП в Одеській області із відповідною заявою. 03 червня 2021 року її сестра - ОСОБА_3 та батько - ОСОБА_2 , дізнавшись про написану заяву до поліції з приводу їх незаконних дій, здійснили візит за її місцем проживанням для з`ясування підстав звернення та надання пояснень. В ході суперечки їй було завдано тілесних ушкоджень та нанесено матеріальну шкоду у вигляді псування майна. Тому, 07.06.2021 року вона знову звернулася до Одеського районного управління поліції № 1 ГУНП в Одеській області із заявою з приводу насильницьких дій стосовно неї у присутності її дітей та здійснення тиску на дітей зі сторони її сестри - ОСОБА_3 та батька - ОСОБА_2 . Щоб забезпечити дієвий та ефективний спосіб захисту заявник просить видати обмежувальний припис відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а. с. 1 - 2). 2.2 Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 13 жовтня 2021 року вищевказану заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають за адресою - АДРЕСА_1 , із встановленням таких заходів тимчасового обмеження прав та покласти на них такі обов`язки: - заборонено ОСОБА_3 та ОСОБА_2 наближатися на відстань меншу ніж 100 метрів до місця проживання ОСОБА_1 , та її дітей ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , які проживають за адресою АДРЕСА_2 ; - заборонено ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у будь-який спосіб спілкування та переслідування ОСОБА_1 та її дітей ОСОБА_4 і ОСОБА_5 . Встановлено строк дії обмежувального припису - 6 (шість) місяців. Рішення суду про видачу обмежувального припису допущено до негайного виконання. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, в частині судового збору, віднесено на рахунок держави. В решті вимог заяву залишено без задоволення. Рішення суду мотивоване тим, що існує необхідність попередити вчинення насильства з боку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по відношенню до заявниці. З метою недопущення настання тяжких наслідків його вчинення щодо постраждалої особи, для забезпечення ефективного захисту, суд дійшов висновку про необхідність застосування обмежувального припису, шляхом встановлення заходів тимчасового обмеження прав кривдників та покладення на них обов`язків, встановлених ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (а. с. 36 - 37). 2.3 Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі адвокат Селезньова Тетяна Валентинівна, діюча від імені ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , просить скасувати рішення суду першої інстанції. Ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог заяви ОСОБА_1 . 2.4 Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права. Апелянт зазначає, що: 1) в матеріалах справи відсутні докази домашнього насильства; 2) суд першої інстанції не встановив, яким формам домашнього насильства піддавалась заявниця та не оцінив ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому прояві з боку апелянтів; 3) суд порушив вимоги статті 350-2 ЦПК України (а. с. 45 - 56). 2.5 Узагальнені доводи позивачки в апеляційному суді ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зазначає, що протягом тривалого часу неодноразово між сторонами виникають суперечки стосовно дітей та їх місця проживання. У зв`язку з вказаним, ОСОБА_1 змушена неодноразово звертатись до правоохоронних органів. Заявниця постійно відчуває тиск з боку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а. с. 172 - 175). 2.6 Рух справи в суді апеляційної інстанції Ухвалою Одеського апеляційного суду від 09.12.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою двоката Селезньової Тетяни Валентинівни , діючої від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , на рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 жовтня 2021 року (а. с. 154 - 154 зворотна сторона). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 09.12.2021 року закінчено підготовку справи до апеляційного розгляду, справу призначено до розгляду в приміщенні Одеського апеляційного суду (а. с. 155). 09.03.2022 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу (а. с. 173 - 175). 12.05.2022 року від адвоката Селезньової Т.В. надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв`язку з запровадженням воєнного стану на території України. Учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Щодо клопотання представника Селезньової Т.В. про відкладення розгляду справи, у зв`язку із запровадженням на території України воєнного стану, колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне. Статтею 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» передбачено, що під час воєнного стану скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. Указом Президента України №64/2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, тобто до 27 березня 2022 року. Указом Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» внесені зміни до ст. 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ. Відповідно до цих змін продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 18 квітня 2022 року № 259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб. На підставі статті 29 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», на виконання рішень зборів суддів Одеського апеляційного суду від 02 березня 2022 року та 16 березня 2022 року, у зв`язку з введенням на території України воєнного стану відповідно до Указу Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року, керуючись статтею 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", враховуючи рішення Ради суддів України №9 від 24 лютого 2022 року та рекомендації Ради суддів України від 02 березня 2022 року щодо роботи судів в умовах воєнного стану, з метою вжиття невідкладних заходів для забезпечення безперебійного функціонування Одеського апеляційного суду, головою суду видано розпорядження №1 від 02 березня 2022 року, вказане розпорядження опубліковано на сайті «Судова влада України». З наявних у справі відомостей вбачається, що адвокат - Селезньова Т.В. мешкає у м. Одеса. Заінтересовані особи - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 також зареєстрована в м. Одесі та Одеській області. Місто Одеса не знаходиться в районі бойових чи активних бойових дій. До клопотання про відкладення розгляду справи не додано доказів відсутності представника позивача в м. Одесі або інших доказів щодо поважних причин, пов`язаних із введенням воєнного стану, за яких неможливо з`явитися у судове засідання, у зв`язку із введенням воєнного стану, заявити клопотання про проведення його в режимі відеоконференції. У рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Суд наголошує на тому, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком осіб, які беруть участь у справі. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, період знаходження справи на розгляді у суді, неодноразове призначення справи до розгляду апеляційний судом, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, викладення сторонами своєї правової позиції у заявах по суті справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність завчасно поданих клопотань про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, колегія суддів вважає необхідним відхилити клопотання про відкладення розгляду справи, справу розглянути за відсутності її учасників. 3.

Мотивувальна частина 3.1 Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга адвоката Селезньової Тетяни Валентинівни, діючої від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , підлягає задоволенню. 3.2 Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та неоспорені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин ОСОБА_1 згідно копії паспорта серії НОМЕР_1 зареєстрована за адресою - АДРЕСА_2 (а. с. 3 - 4). Заявниця є матір`ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , які проживають разом з нею. В матеріалах справи наявні заяви заявниці до органу поліції щодо дій її батька та сестри - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 стосовно її дітей від 12.05.2021 р. та 04.06.2021 р., у яких вона посилається на проникнення до її квартири зазначених осіб, приниження та образи у присутності дітей, насильницьких дій щодо заявниці у присутності її дітей (а. с. 12 - 13, 14 - 15). Згідно копії висновку фахівця Комунального некомерційного підприємства «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я» №1419 від 04.06.2021 вбачається, що заявниця яких-небудь грубих порушень в інтелектуально-мнестичній сфері та процесах мислення не виявляє. Актуальний емоційний стан випробувальної адекватний ситуації. Враховуючи індивідуально-психологічні особливості випробуваної, її емоційний стан та ситуацію, яка склалася в стосунках між нею, її батьками та дітьми, необхідно ретельно дослідити взаємовідносини всіх членів сім`ї, сімейного конфлікту в межах комплексної судово-психолого-психіатричної експертизи для досягнення істини та вирішення питання про місце проживання її сина, щоб запобігти подальшому травмуванню її та її дітей (а. с. 9 - 11). За місцем проживання заявниця характеризується позитивно (а. с. 16). 3.3 Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України). У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для видачі обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . 3.4 Мотиви прийняття аргументів, викладених в апеляційній скарзі та прийняття аргументів відзиву на апеляційну скаргу Доводи апелянтів щодо відсутності в матеріалах справи доказів домашнього насильства та не встановлення форми домашнього насильства, якому піддавалася заявниця колегія суддів приймає, з огляду на наступне. Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства. Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру. Економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру (пункт 4 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»). Так, при зверненні до суду із заявою, заявницею було надано копії висновку фахівця Комунального некомерційного підприємства «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я» №1419 від 04.06.2021, та копії заяв позивача до органу поліції щодо дій її батька та сестри ОСОБА_2 та ОСОБА_3 стосовно її дітей від 12.05.2021 р. та 04.06.2021 р., у яких вона посилається на проникнення до її квартири зазначених осіб, приниження та образи у присутності дітей, насильницьких дій щодо заявниці у присутності її дітей. Відповідно до п 2. ч. 1 ст. 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника. За п. 7 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи. Згідно з п.2 ч.1 ст. 24 цього Закону до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника. За своєю правовою природою обмежувальний припис не є заходом покарання особи, а є тимчасовим заходом, який виконує захисну та запобіжну функцію та направлений на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків такого насильства. Згідно з ч. 3 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. У пункті 9 ч. 1 ст. 1 Закону визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Згідно з п 3 ч. 1 ст. 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності). Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні. Законом визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків. Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів учасників справи. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією із характеристик якого є повторюваність. За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Разом з тим, наведені заявницею обставини не містять ознак фізичного чи психологічного насильства в розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», не знайшло свого підтвердження наявність таких і при розгляді справи апеляційним судом, що не дає підстав для висновку про необхідність видання обмежувального припису щодо заінтересованої особи. Зі змісту заяви вбачається, що між заявницею та заінтересованими особами існує спір щодо зустрічей з дітьми та їх виховання. Та як вказують заінтересовані особи, суперечки відбуваються через те, що ОСОБА_1 постійно бере кредити, своїми поручителями вказує ОСОБА_3 , використовуючи її персональні дані, а потім просить значні суми грошей у батьків для погашення кредитів. Тому, видача обмежувального припису із забороною перебувати та наближатися до місця проживання ОСОБА_1 та її дітей, вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 , та її дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_6 або контактувати через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб може призвести до порушення прав ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що за відсутності належних доказів на підтвердження вчинення ними домашнього насильства щодо заявника є неприпустимим. Сам факт звернення заявниці до органів поліції свідчить про наявність конфлікту між сторонами та не підтверджує факту вчинення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 домашнього насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 10 лютого 2021 року у справі № 761/49109/19, від 29 серпня 2019 року у справі № 640/23804/18 та від 02 вересня 2020 року у справі № 635/4854/19-ц. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. ОСОБА_1 не надала беззаперечних доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_3 та ОСОБА_2 постійного та безперервного домашнього насильства у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Судом не встановлено випадків домашнього насильства відносно ОСОБА_1 та її дітей, а також ризиків настання насильства у майбутньому. Тому, з огляду на вказане колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису. Щодо посилання ОСОБА_1 щодо пропуску строку на апеляційне оскарження, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 354 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; на ухвалу суду -якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Як вбачається з матеріалів справи, рішення Київського районного суду м. Одеси було ухвалено 13 жовтня 2021 року. З апеляційною скаргою ОСОБА_3 та ОСОБА_2 звернулись 12 листопада 2021 року, тобто в межах тридцятиденного строку на апеляційне оскарження рішення суду. 3.5 Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги адвоката Селезньової Тетяни Валентинівни, діючої від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , є доведеними, а тому вона підлягає задоволенню. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права. Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом порушено норми процесуального права, неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи - ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису. 3.6 Порядок та строк касаційного оскарження Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України. Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, постановив: Апеляційну скаргу адвоката Селезньової Тетяни Валентинівни, діючої від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , - задовольнити. Рішення Київського районного суду міста Одеси від 13 жовтня 2021 року - скасувати. Ухвалити нове судове рішення. У задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи - ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису - відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текс постанови складений 04 червня 2022 року. Головуючий суддя: А. П. Заїкін Судді: О. В. Князюк О. М. Таварткіладзе