Постанова 4811 № 465/1648/19

Справа № 465/1648/19 Головуючий у 1 інстанції: Кузь В.Я. Провадження № 22-ц/811/3871/21 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 червня 2022 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Ванівського О.М., суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О. секретаря: Симця В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на рішення Франківського районного суду м. Львова від 08 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича, ТОВ «Факторингової компанії «Вектор Плюс» про визнання протиправним та скасування рішення,- в с т а н о в и в: В березні 2019 року ОСОБА_1 звернулась в суд із позовною заявою до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича, ТОВ «Факторингової компанії «Вектор Плюс» про визнання протиправними та скасування рішення. Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 03 березня 2008 року між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» та нею, ОСОБА_1 , укладено кредитний договір №1304/0308/98-001 від 03.03.2008. Згідно п.1.1. та п.1.2. кредитного договору, банк зобов`язався надати позичальникові споживчий кредит в сумі 83000 (вісімдесят три тисячі) доларів США 00 центів зі строком користування до 02 березня 2018 року зі сплатою 11,9% відсотків річних. В забезпечення виконання кредитного договору між ПАТ «Сведбанк» та нею, позивачкою, укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Антоновою В.І., за реєстровим №1717. Відповідно до Іпотечного договору, іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання іпотекодавцем зобов`язань за договором кредиту №1304/0308/98-001 від 03.03.2008 року, нерухоме майно, а саме: двокімнатну квартиру загальною площею 48,3 кв.м., яка знаходиться у АДРЕСА_1 . В подальшому, нею, позивачкою, отримано інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна згідно з якою, власником квартири, реєстраційний номер: 672460246101, загальна площа 48,3 кв.м., житлова площа: 31,9 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є не вона, позивачка, а ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс». Відповідно до вищевказаної довідки, підставою внесення запису є рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 22584599 від 03.07.2015 17:59:00, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича. Підставою виникнення права власності зазначено договір іпотеки, серія та номер: 1717, виданий 03.03.2008, видавник: ПН Львівського МНО Антонова В.І. Таким чином, перехід права власності на належну позивачу квартиру відбувся незаконно (за відсутності правових підстав), що призвело до порушення її прав, які підлягають захисту у судовому порядку. Зазначає, що право власності на квартиру, було набуто ТОВ «Фінансова компанія «Вектор плюс» в порядку звернення стягнення на нерухоме майно в період дії мораторію на примусове відчуження житла; відповідачем було вчинено реєстрацію права власності на спірне майно не за місцем його розташування, поза межами нотаріального округу, в рамках якого Відповідач має право здійснювати нотаріальну діяльність; приватним нотаріусом Суперфін Б.М. вчинено реєстраційні дії щодо майна без вчинення відповідних нотаріальних дій з таким майном, що порушує вимоги Закону України «Про нотаріат»; реєстрація права власності на квартиру за Відповідачем була здійснена Відповідачем без достатніх правових підстав, з порушенням норм Закону України «Про іпотеку»; в матеріалах справи відсутня оцінка майна. Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 08 вересня 2021 року позов ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича, ТОВ «Факторингової компанії «Вектор Плюс» про визнання протиправним та скасування рішення - задоволено. Визнано протиправними дії державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича щодо проведення 03.07.2015 державної реєстрації права власності на квартиру загальною площею 48,3 кв.м., житлова площа 31.9 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс». Скасовано рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича, індексний номер: 22584599 від 03.07.2015, згідно з яким 03.07.2015 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про державну реєстрацію права власності на квартиру загальною площею 48,3 кв.м., житлова площа 31.9 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс». Рішення суду оскаржило Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс». В апеляційній скарзі зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним і необґрунтованим та прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, та неповним з`ясуванням усіх обставин справи. Зокрема покликається на те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, ефективним способом захисту права власності є віндикаційний позов до особи, за якою зареєстровано право власності на спірну квартиру, проте позивач не заявляла вимог про витребування спірної квартири. Також звертає увагу на те, що по справі заявлено заяву про застосування строку позовної давності. Покликається на те, що в цій справі не доведено, що позивач постійно проживала за адресою предмету іпотеки, і як вбачається з паспорта позивача вона зареєстрована за іншою адресою АДРЕСА_2 , а відтак мораторій не може застосовуватись до даних правовідносин. Вважає, що приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Суперфін Борис Михайлович діяв як суб`єкт владних повноважень у відповідності до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Враховуючи наведене просить рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. 27 січня 2022 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу. Учасники справи в судове засідання не з`явились, хоч належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи. Справа неодноразово призначалась до розгляду, в судовому засіданні 11 квітня 2022 року представник відповідача надав свої пояснення по справі. Згідно з ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних мотивів. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам. Задовольняючи позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення,, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачами порушені вимоги договору та норми чинного законодавства щодо процедури звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку шляхом набуття права власності. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Матеріалами справи та судом встановлено, що 03 березня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №1304/0308/98-001, відповідно до умов якого, банк зобов`язується надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту в розмірі 83 000 (вісімдесят три тисячі) доларів США, що надається у розмірі, на строк та на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування ним, та виконувати всі свої зобов`язання у повному обсязі та у строки, передбачені цим договором. В забезпечення виконання кредитного договору між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір від 03 березня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Антоновою В.І., за реєстровим №1717. Відповідно до Іпотечного договору, іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання іпотекодавцем зобов`язань за договором кредиту №1304/0308/98-001 від 03.03.2008 року, нерухоме майно, а саме: двокімнатну квартиру загальною площею 48,3 кв.м., яка знаходиться у АДРЕСА_1 . Відповідно до п. 11 вказаного договору іпотеки, іпотеко держатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання Іпотекодавцем Основного зобов`язання повністю або частково, у тому числі якщо Іпотекодавець не поверне Іпотекодержателю суму кредиту, проценти за користування кредитом, пеню, іншу заборгованість, не сплатить платежі та штрафи, що передбачені та/або випливають з Основного зобов`язання, а також в інших випадках, передбачених основним зобов`язанням та цим договором, у тому числі у випадку одноразового прострочення Основного зобов`язання (як основного боргу, так і процентів за ним). Згідно інформаційної довідки №159235560 від 12.03.2019 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта, 03.07.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суперфіном Борисом Михайловичем було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 22584599 від 03.07.2015 року щодо реєстрації права власності на квартиру загальною площею 48,3 кв.м., житлова площа 31.9 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 за товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс». Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3). Згідно з частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положеннями частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» норми статті 37 Закону України «Про іпотеку» передбачають, що іпотеко держатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Стаття 36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки), передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Після внесення Законом України"Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" змін до статті 36 Закону України «Про іпотеку» її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Разом з тим, відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127 (далі - Порядок), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). Умовами Іпотечного договору, укладеного між сторонами визначено, що іпотекодержатель має право з метою задоволення своїх вимог звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання якого-небудь із зобов`язань, передбачених Кредитним договором, вони не будуть виконані (пункт 11). Звернення стягнення у такому випадку здійснюється на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріусу, або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі (пункт 12). Отже, умовами іпотечного договору сторони погодили право іпотекодержателя в разі наявності заборгованості за кредитним договором задовольнити вимоги шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, відповідно до іпотечного застереження. Як вбачається з матеріалів справи, відповідачами так і не надано витребувані судом документи, які стали підставою для здійснення реєстрації права власності квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 48,3 кв. м., житловою площею 31,9 кв. м. за ТОВ «Факторингової компанії «Вектор Плюс» шляхом внесення запису № 10277904 від 03 липня 2015 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. В матеріалах справи відсутні будь - які повідомлення про усунення порушень зобов`язань та виселення, визначення суми боргу за договором кредиту та вимоги у тридцятиденний строк сплатити заборгованість. В матеріалах справи відсутні письмові застереження, що у разі невиконання цієї вимоги протягом тридцятиденного строку ТзОВ, як новий кредитор має намір звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому статтями 37 та 38 Закону України «Про іпотеку». Підтвердженням надіслання банком іпотекодавцю письмової вимоги щодо усунення виконання договору позики, а отже, й завершення 30-денного строку з моменту її отримання, є повідомлення про вручення поштового відправлення, вручене та оформлене відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270, та Порядку пересилання поштових відправлень, затвердженого наказом Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта» від 12 травня 2006 року №

211. Наведені норми спрямовані на фактичне повідомлення боржника, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти зверненню стягнення на майно боржника. Тому повідомлення боржника слід вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Також у матеріалах справи відсутні відомості про отримання позивачкою письмових вимог про усунення порушень зобов`язань та виселення від іпотекодержателя, та відсутні відомості про отримання письмових вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття ТзОВ права власності. Відтак, судом першої інстанції вірно встановлено, що іпотекодержатель не дотримався вимог визначених як Законом № 898-IV, так і Порядком № 1127 щодо надіслання іпотекодавцю повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання, зокрема вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності із зазначенням інформації про вартість майна, за якою відбулося зарахування вимог, що унеможливило встановлення державним реєстратором завершення тридцятиденного строку, сплив якого пов`язується з проведенням ним подальших дій зі звернення стягнення на предмет іпотеки, в тому числі й шляхом набуття права власності, а тому державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за ТзОВ «ФК «Вектор Плюс» проведена всупереч норм чинного законодавства. Як наслідок, державний реєстратор не встановив наявність факту виконання умов правочину, з якими пов`язується можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації та закріпленого частиною третьою статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», яка безпосередньо пов`язана з встановленням відповідності заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями. Пунктом 61 Порядку визначено перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 10, 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та статті 37 Закону України «Про іпотеку» порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора під час її проведення ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства. У пункті 3 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам Закону. Отже, на державного реєстратора під час вчинення такої реєстраційної дії законом покладено обов`язок не тільки формально перевірити наявність поданих документів за переліком, передбаченим пунктом 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (у редакції, чинній на момент вчинення реєстраційної дії), необхідних для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, а й, передусім, встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства. Такий обов`язок покладено на державного реєстратора згідно з правилом частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». У наведених правових нормах визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 10, 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та статті 37 Закону України «Про іпотеку» порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення, ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства. Отже недоведеність направлення на адресу іпотекодавця та отримання останнім письмової вимоги від іпотекодержателя про усунення недоліків та звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності є підставою для скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію власності на нерухоме майно за ТОВ «Факторингової компанії «Вектор Плюс».. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що на спірне нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, та використовується позивачем як місце постійного проживання, не може бути примусово звернуто стягнення під час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі і шляхом визнання права власності на предмет іпотеки. Підпунктом 1 пункту 1 Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (у редакції, чинній на момент державної реєстрації права власності) передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: - таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; - загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку. Пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Законом України «Про іпотеку» передбачено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки. Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на реалізацію права іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження. Подібні за змістом висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18-ц (провадження № 14-45цс20). Посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, колегія суддів не приймає до уваги з огляду на таке. Записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав (абзац перший частини першої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, чинній на час державної реєстрації права власності на квартиру за ПАТ КБ «ПриватБанк»). За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц. У справі, що розглядається, позивач звернувся з вимогою про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію право власності на спірне майно, посилаючись на недотримання відповідачами вимог Закону України «Про іпотеку» та Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції. Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Отже, у розумінні положень наведеної норми права у чинній редакції належними способом судового захисту порушених прав та інтересів особи є саме скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець застеріг, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Таким чином позивачем обрано спосіб захисту, який зможе забезпечити і гарантувати ефективне відновлення її порушеного права, відповідно до вимог чинного на час розгляду справи законодавства. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСІІЛ, від 18 липня 2006 року). Враховуючи наведене, вбачається, що рішення суду першої інстанції ухвалене згідно з вимогами чинного законодавства, належно обґрунтовано та не може бути скасовано з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, переглядаючи справу відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів не вбачає підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції, у зв`язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Відповідно до вимог абзацу 2 частини 5 статті 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в цій справі, є дата складення повного судового рішення - 02 червня 2022 року. Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1, 375, 381 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,- п о с т а н о в и в : апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс»- залишити без задоволення. Рішення Франківського районного суду м. Львова від 08 вересня 2021 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 02.06.2022 року. Головуючий : Ванівський О.М. Судді: Цяцяк Р.П. Шеремета Н.О.