Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 260/1348/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 червня 2022 рокуЛьвівСправа № 260/1348/21 пров. № А/857/3067/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ільчишин Н.В., суддів Гудима Л.Я., Святецького В.В., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2021 року (головуючої судді Калинич Я.М., ухвалене відкритому судовому засіданні о 14 год. 49 хв. в м. Ужгород повний текст рішення складено 30.12.2021) у справі №140/4251/21 за позовом ОСОБА_1 до Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), Головного територіального управління юстиції в Закарпатській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 13.04.2021 звернулася в суд з позовом до Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), судом ухвалою від 24.06.2021 залучено до участі в справі Головне територіального управління юстиції в Закарпатській області в якому просить визнати протиправною бездіяльність Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) у зв`язку з невиплатою ОСОБА_1 сум коштів належних їй при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку, стягнути з Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 716751,51 грн. в тому числі 166556 грн. посадового окладу, 63681,30 грн. надбавки за вислугу років на державній службі; 10500 грн. надбавки за ранг державного службовця; 88590 грн. надбавки за інтенсивність праці; 48825,45 грн. грошової допомоги згідно ст. 57 Закону України «Про державну службу»; 48825,45 грн. матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань згідно ст. 54 Закону України «Про державну службу»; 8285,15 грн. грошової компенсації за невикористані відпустки; 281488,16 грн. середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2021 року задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного територіального управління юстиції в Закарпатській області щодо непроведення остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 . Стягнуто з Головного територіального управління юстиції в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 4421,60 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення в частині відмови в задоволенні позову та ухвалити в цій частині нове, яким задовольнити позов повністю. Вказує, що в силу існування відносин державної служби на неї поширювалися визначені Законом України «Про державну службу» гарантії щодо забезпечення достатнього рівня оплати праці державного службовця, а у день звільнення 06.03.2019 їй не було виплачено належну заробітну плату в сумі 435263,35 грн., яка складається з: 166556 грн. посадового окладу, 63681,30 грн. надбавки за вислугу років на державній службі; 10500 грн. надбавки за ранг державного службовця; 88590 грн. надбавки за інтенсивність праці; 48825,45 грн. грошової допомоги згідно ст. 57 Закону України «Про державну службу»; 48825,45 грн. матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань згідно ст. 54 Закону України «Про державну службу»; 8285,15 грн. грошової компенсації за невикористані відпустки. Розміри вказаних сум підтверджені розрахунками та письмовими доказами, які знаходяться в матеріалах справи, а в силу статті 117 КЗпП України має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки виплати належних їй сум при звільненні. У відзиві на апеляційну скаргу Південно-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим. Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.04.2022 призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що наказом Міністерства юстиції України від 18 листопада 2011 року № 2227/к ОСОБА_2 (теперішнє прізвище ОСОБА_1 ) призначено на посаду начальника Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Закарпатській області з посадовим окладом згідно зі штатним розписом, із збереженням 10 рангу державного службовця, звільнивши з посади заступника начальника ГУЮ у Закарпатській області - начальника відділу державної виконавчої служби. Наказом Міністерства юстиції України від 04.11.2015 № 3698/к ОСОБА_2 звільнено з посади начальника УДВС ГУЮ у Закарпатській області з 4 листопада 2015 року у зв`язку із скороченням посади (пункт 1 статті 40 КЗпП України), який оголошено наказом ГТУЮ у Закарпатській області за № 1355/4. Підставою для його видачі визначено попередження про майбутнє вивільнення від 8 лютого 2015 року, повідомлення від 5 червня 2015 року та подання Департаменту ДВС Міністерства юстиції України. Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 18.07.2017, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2017 у адміністративній справі за №807/2391/15 позов ОСОБА_2 задоволено, Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України № 3648/к від 04.11.2015 року «Про звільнення ОСОБА_2 » Поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Закарпатській області з 05 листопада 2015 року. Допущено до негайного виконання постанову по справі в частині поновлення позивачки на посаді та виплати середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 4642,78 грн. Додатковою постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 26.07.2017 було вирішено стягнути з ГТУЮ у Закарпатській області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05.11.2015 по 17.07.2017 в розмірі 51 171,97 грн., яка скасована постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2017 по справі № 807/2391/15 та стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05.11.2015 року по 17.07.2017 року в розмірі 38938,99 грн. та визначено середньоденну заробітну плату позивачки, яка склала 221,08 грн. Постановою Верховного Суду від 19.12.2018 касаційні скарги Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області та ОСОБА_2 залишено без задоволення. Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 липня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 5 жовтня 2017 року у справі № 807/2391/15 залишено без змін. Міністерством юстиції України видано наказ № 771/к від 21.02.2020 про скасування наказу Міністерства юстиції України від 04.11.2015 № 3698/к «Про звільнення ОСОБА_2 ». Наказом Міністерства юстиції України № 774/к від 21.02.2020 поновлено ОСОБА_2 з 05.11.2015 на посаді начальника управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Закарпатській області. Наказом голови ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області № 17/4 від 11.03.2020 звільнено ОСОБА_2 06 березня 2019 року з посади начальника управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області та доручено ліквідаційній комісії провести з ОСОБА_2 повний розрахунок за невикористані щорічні основні оплачувані відпустки за період роботи з 05.11.2015 по 04.11.2016 у кількості 30 календарних днів, за період роботи з 05.11.2016р. по 04.11.2017р. у кількості 30 календарних днів, за період з 05.11.2017р. по 04.11.2018р. у кількості 30 календарних днів, за період роботи з 05.11.2018р. по 06.03.2019р. у кількості 10 календарних днів, за невикористані щорічні додаткові оплачувані відпустки за стаж державної служби за період роботи з 30.12.2015 по 29.12.2016 у кількості 5 календарних днів, за період роботи з 30.12.2016р. по 29.12.2017р. у кількості 7 календарних днів, за період з 30.12.2017р. по 29.12.2018р. у кількості 8 календарних днів, за період роботи з 30.12.2018р. по 06.03.2019р. у кількості 9 календарних днів. Внаслідок звільнення ОСОБА_2 нараховано грошову компенсацію в сумі 33968,67 грн. за невикористані відпустки, яка виплачена 31.03.2020 в сумі 27344,78 грн. (за вирахуванням податків та обов`язкових платежів). Позивач вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у невиплаті середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, звернулася до суду з даним адміністративним позовом. Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного. Приписами статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно з частиною 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору (частина 2 статті 117 КЗпП України). Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної, зокрема, у постанові від 21.03.2017 у справі № 826/5111/15, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100. Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п`ятого пункту 4 цього Порядку. Абзацом 3 пункту 3 розділу ІІІ Порядку №100 передбачено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Пунктом 4 розділу ІІІ Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю. Якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду. Відповідно до пункту 5 розділу VI Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Як встановлено пунктом 8 розділу VI Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період. Верховний Суд України в постанові від 17.02.2015 в справі № 21-8а/15 зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Така правова позиція підтримана Верховним Судом. З аналізу статей 47, 116, 117 КЗпП України випливає, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Водночас за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Відповідно до матеріалів справи, постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 липня 2017 року у адміністративній справі за №807/2391/15 за позовом ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції України в Закарпатській області про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу було визначено середньоденну заробітну плату позивача, яка, відповідно склала 221,08 грн. Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Отже, згідно постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 липня 2017 року у адміністративній справі за №807/2391/15, яка набрала законної сили середньоденний заробіток позивача складає 221,08 грн., а час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.03.2020 року по 31.03.2020 року є 20 днів. Таким чином, з урахуванням всіх обставин справи та перевірки їх доказами колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки судом першої інстанції правомірно враховано розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - 4421,60 грн. за період з 11.03.2020 по 31.03.2020, а не 281488,16 грн., як просить позивач та не наводить обґрунтованих підстав такого стягнення. Щодо позовних вимог про стягнення з Головного територіального управління юстиції в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 716751,51 грн., а саме: 166556 грн. посадового окладу; 63681,30 грн. надбавки за вислугу років на державній службі; 10500 грн. надбавки за ранг державного службовця; 88590 грн. надбавки за інтенсивність праці; 48825,45 грн. грошової допомоги згідно ст.57 Закону України «Про державну службу»; 48825,45 грн. матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань згідно ст.54 Закону України «Про державну службу»; 8285,15 грн. грошової компенсації за невикористані відпустки, то суд враховує наступне. Відповідно до частини 2 статті 50 Закону України «Про державну службу» (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин), заробітна плата державного службовця складається з: 1) посадового окладу; 2) надбавки за вислугу років; 3) надбавки за ранг державного службовця; 4) виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця; 5) виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків за вакантною посадою державної служби за рахунок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою; 6) премії (у разі встановлення). Згідно до статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. Статтею 2 Закону України «Про оплату праці» визначено, що основна заробітна плата це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Нарахування заробітної плати працівникам бюджетної установи являє собою розрахунок заробітку за місяць з урахуванням посадового окладу, різних доплат і надбавок, премій, допомоги, оплати відпусток за мінусом відрахувань. Нарахування зарплати здійснюється на підставі первинних документів з обліку виробітку, фактично відпрацьованого часу, доплатних листків, наказів, документів про присвоєння вчених звань та наукових ступенів тощо. При почасовій оплаті праці підставою для нарахування зарплати є табель обліку використання робочого часу. Якщо працівнику встановлено місячний посадовий оклад, то сума заробітку визначається діленням суми окладу на кількість робочих днів (годин) за нормативної тривалості місяця і множенням на кількість фактично відпрацьованих днів (годин). Так, вказані кошти позивач просить стягнути з Головного територіального управління юстиції в Закарпатській області на її користь за період часу з липня 2017 року по березень 2019 року, тобто за період, коли вона не працювала у відповідача. Разом з тим, невиконання Головним територіальним управлінням юстиції в Закарпатській області протягом тривалого часу рішення суду про поновлення на роботі має наслідком застосування положень статті 236 КЗпП України про стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду. За змістом статті 233 КЗпП у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Припинення, розірвання трудового договору пов`язано зі звільненням працівника. Якщо працівник був незаконно звільнений, трудовий договір із ним був незаконно припинений роботодавцем в односторонньому порядку. Виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у відновленні трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений роботодавцем. До моменту фактичного виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника трудові правовідносини, які існували до порушення з боку роботодавця, не виникають. У зв`язку з цим виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору, вони не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу. Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, колегія суддів вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції, який ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає. У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстав для розподілу судових витрат підставі статті 139 КАС України немає. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2021 року у справі №140/4251/21 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя Н.В. Ільчишин Судді Л.Я. Гудим В.В. Святецький