Постанова 4815 № 567/1514/21

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 07 червня 2022 року м. Рівне Справа № 567/1514/21 Провадження № 22-ц/4815/778/22 Головуючий у Рівненському міському суді Рівненської області: суддя Харечко С.П. Час, дата і місце ухвалення рішення суду першої інстанції (вступної і резолютивної частини): 17 год. 03 хв. 14 лютого 2022 року в м. Рівне Повний текст складено: 21 лютого 2022 року Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючий: суддя Хилевич С.В. судді: Боймиструк С.В., Ковальчук Н.М., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Рівненській області на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 14 лютого 2022 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Рівненській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Рівненській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: поліцейський сектору реагування патрульної поліції відділу поліції №3 Рівненського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Рівненській області сержант поліції Хохлюк Олександр Миколайович; про відшкодування моральної шкоди, в с т а н о в и в : У листопаді 2021 року в сул звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Національної поліції в Рівненській області (далі - ГУНП), Головного управління Державної казначейської служби України у Рівненській області (далі - ГУДКСУ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: поліцейський сектору реагування патрульної поліції відділу поліції №3 Рівненського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Рівненській області сержант поліції Хохлюк О.М. (далі - поліцейський Хохлюк О.М.); про відшкодування моральної шкоди. Мотивуючи свої вимоги, покликався на те, що рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 09 квітня 2021 року було скасовано постанову серії БАА №770729 від 23 березня 2021 року, винесену поліцейським Хохлюком О.М., а справу про адміністративне правопорушення - закрито. Вказаною постановою позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене ч.2 ст. 122 КУпАП, внаслідок чого накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 510 гривень. Також поліцейський необґрунтовано запідозрив позивача в тому, що він перебуває у стані наркотичного сп`яніння, через що останній був вимушений витрачати свій час на медичне освідування у закладі охорони здоров`я. Тому позивач вважав, що має право на відшкодування шкоди, завданої незаконним накладенням адміністративного стягнення. З наведених мотивів просив стягнути із Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 3 000 гривень. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 14 лютого 2022 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 500 гривень. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 908 гривень. На рішення суду ГУНП подано апеляційну скаргу, де йшлося про його незаконність та необґрунтованість, які полягали в неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків обставинам справи та недоведеності обставин, які суд першої інстанції визнав встановленими. На обґрунтування апеляційної скарги зазначалось, що постанова про накладення адміністративного стягнення в справі про адміністративне правопорушення є лише фіксацією порушення, яке виявлено працівником поліції, та відповідно до ст. КУпАП є одним із джерел доказів та підставою для подальшого провадження у справі. Під час винесення постанови у відношенні позивача працівник поліції діяв в межах наданих йому повноважень відповідно до вимог Кодексу України про адміністративне правопорушення та Закону України "Про Національну поліцію", тоді як доказів про визнання його дій неправомірними позивачем не надано, як і не доведено факту завдання йому цими діями моральної шкоди та причинно-наслідкового зв`язку з протиправністю дій і завданням шкоди. На переконання заявника, презумпції відшкодування моральної шкоди не існує і таке право повинна довести особа, яка звертається до суду із відповідною позовною вимогою. Зверталась увага на необхідність застосування при вирішенні спірних правовідносин висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, що викладені у постанові від 27 червня 2018 року в справі № 640/17380/16-ц. Крім того, на думку заявника, реалізація позивачем права на оскарження постанови у справі про притягнення до адміністративної відповідальності становить достатньо справедливу сатисфакцію з відшкодування шкоди, яку зазнав ОСОБА_1 , що відповідає практиці Європейського суду з прав людини. Також суд попередньої інстанції не повинен був стягувати на користь позивача судовий збір, оскільки останній був звільнений від сплати в силу законодавства. З цих підстав ГУНП просило скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у позові ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди відмовити повністю. Відзивів на апеляційні скарги не подано. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги. Судом було з`ясовано, що винесеною поліцейським Хохлюком О.М. постановою серії БАА №770729 від 23 березня 2021 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, передбаченого ч.2 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 510 гривень. Рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 09 квітня 2021 року, зазначену постанову скасовано, а справу про адміністративне правопорушення - закрито. Спірні правовідносини виникли у зв`язку із реалізацією свого права на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності. Повно і правильно встановивши обставини справи та застосувавши при вирішенні спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов частково. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди). Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені ст.ст. 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Загальноконституційні засади відносин між державою та громадянином, зокрема щодо відповідальності держави, закріплено в конституційні та цивільно-правові норми: ст. 56 Конституції України; ст.ст. 1173-1176 ЦК України, Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду (далі - Закон № 266/94-ВР). Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч. 1 ст. 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. За відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст.ст. 1173, 1174 ЦК України). Статтями 2, 4 Закону № 266/94-ВР передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення. На підставі пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 266/94-ВР в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу. Тобто здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, постанови, отримання пояснень та інше). У справі, яка переглядається, підставою для відшкодування шкоди є закриття справи про адміністративне правопорушення. Разом із тим, це не спростовує того, що такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення свідчить про те, що його притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом. За викладених обставин Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в цивільній справі № 569/1799/16-ц вказав, що закриття справи про адміністративне правопорушення дає підстави для відшкодування моральної шкоди відповідно до частини першої ст. 1176 ЦК України та ст. 1 Закону № 266/94-ВР. За правилами ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Колегія суддів звертає увагу, що цивільним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, які полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду. З цих міркувань відхиляються доводи особи, що подала апеляційну скаргу про необхідність рішень, якими б визнавалась чи підтверджувалась незаконність дій чи рішень працівника поліції. Наразі сформована єдина правозастосовча практика щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. Ненадання суду працівниками поліції допустимих доказів для притягнення особи до адміністративної відповідальності, як і сам по собі факт закриття справи про адміністративне правопорушення свідчать про те, що особу притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно. З урахуванням необхідності зміни нормального життєвого стану та витрат часу на захист прав, а також з огляду на принципи поміркованості, розумності та справедливості судова колегія погоджується з визначеним міським судом розміром відшкодування завданої позивачу моральної шкоди. Всупереч твердженням заявника постановою закінчується розгляд справи про адміністративне правопорушення і в розумінні ст. 251 КУпАП вона не є документом, що фіксує порушення, тобто доказом, який спонукає для подальшого провадження у справі. Щодо посилань ГУНП на рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2001 року у справі "Перна проти Італії" та від 09 лютого 2007 року "Білуха проти України", то вони є нерелевантними, а тому не можуть бути застосовані при вирішенні спірних правовідносин. Так, у зазначених справах вирішувалися питання про відшкодування саме Європейським судом з прав людини моральної шкоди за порушення Високою Договірною Стороною положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Отже, доводи апеляційної скарги в частині вирішення справи по суті є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції у цій частині, позаяк зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, які, зокрема, суперечать сталій судовій практиці. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003). При цьому апеляційний суд погоджується з тим, що позивач в силу п.13 ч.2 ст. 3 Закону України "Про судовий збір" мав пільги щодо його справляння при поданні цього позову. Згідно з вказаною правовою нормою судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду. Тому рішення в частині стягнення судового збору підлягає скасуванню. При цьому особа, яка сплатила судовий збір, має право подати до суду попередньої інстанції заяву про повернення коштів помилково сплаченого судового збору. Підставою для скасування рішення в частині розподілу судових витрат відповідно до п.4 ч.1 ст. 376 ЦПК України є порушення норм процесуального права. Щодо розподілу судових витрат колегією суддів, то відсутні підстави для цього, адже доводи про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення за результатами розгляду справи по суті не знайшли свого підтвердження. При цьому звертається увага, що питання розподілу судових витрат не є самостійними позовними вимогами в розумінні Цивільного процесуального кодексу України та не входять до ціни позову при зверненні до суду, тобто не є об`єктом справляння судового збору, в т.ч. й на стадії апеляційного оскарження. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Рівненській області задовольнити частково. Скасувати рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 14 лютого 2022 року в частині стягнення з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 сплаченого судового збору в розмірі 908 гривень. Роз`яснити ОСОБА_1 право подання до суду першої інстанції заяви про повернення коштів помилково сплаченого судового збору. В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий: С.В. Хилевич Судді: С.В. Боймиструк Н.М. Ковальчук