Постанова 4807 № 336/3174/21

Дата документу 07.06.2022 Справа № 336/3174/21 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 336/3174/21 Провадження №22-ц/807/1354/22 Головуючий в 1-й інстанції - Дмитрюк О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 7 червня 2022 року місто Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В., суддів:Крилової О.В., Полякова О.З., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 серпня 2021 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 10 серпня 2021 року) у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за комунальні послуги,- В С Т А Н О В И В: Позивач 27.04.2021 р. звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому зазначив, що у період з 01.11.2013 р. по 01.04.2021 р. надав відповідачам послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання у приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , які відповідачами не сплачені на суму 43332,75 грн. За позовом позивач просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за послуги з централізованого опалення і гарячого водопостачання в сумі 43332,75 грн. та судові витрати. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 серпня 2021 року, позов Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за комунальні послуги - задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Концерну «Міські теплові мережі» (м.Запоріжжя, бульв.Гвардійський, 137, ЄДРПОУ 32121458) заборгованість за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання в сумі 43332,75 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Концерну «Міські теплові мережі» судовий збір в сумі 1135 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» судовий збір в сумі 1135 грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати в частині вимог, що виходять за межі строку позовної давності та ухвалити нове рішення в цій частині, яким відмовити у задоволенні зазначених позовних вимог. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що відповідач не отримувала ухвалу про відкриття провадження у справі, а тому була позбавлена права на подання відзиву та заяви про застосування строку позовної давності, який враховуючи відсутність оплат з боку відповідачів повинен бути застосований і відповідно повинен бути зменшений розмір заборгованості, який підлягає стягненню. В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2022 року це 248 100 грн. (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2022 рік» з 1 січня 2022 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 2481,00 грн. (2481,00 грн. Х 100 = 248 100 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Відповідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Судом першої інстанції встановлено, що позивач у період з 01.11.2013 р. по 01.04.2021 р. надав послуги відповідачам з централізованого опалення та гарячого водопостачання у приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , які не сплачені на суму 43332,75 грн. Вищевикладене підтверджується розрахунком заборгованості за період з 01.11.2013 р. по 01.04.2021 р., інформацією з Департаменту реєстраційних послуг ЗМР щодо реєстрації місця проживання відповідачів. Задовольняючи вимоги позову суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості та доведеності. З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується частково виходячи з наступного. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). ЄСПЛ зауважив, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів. Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року). Публічний розгляд, передбачений пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року). Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом (ч. 1 ст. 8 ЦПК України). Відповідно до ухвали від 07 травня 2021 року справу було призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Поштові конверти адресовані відповідачам повернулися до суду з відміткою про закінчення терміну зберігання. Суд першої інстанції розглянув справу за відсутності доказів належного повідомлення відповідачів про час та місце розгляду справи, чим порушив конституційне право вказаних осіб на участь у судовому розгляді, не забезпечив їм можливість надати суду докази та навести доводи, що суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права особи на справедливий судовий розгляд. Обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однієї з основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов`язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності та обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення. Оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що "не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань", стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства. У ЦПК України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) законодавець встановив повноваження суду апеляційної інстанції скасовувати рішення суду першої інстанції з підстави неналежного повідомлення в суді першої інстанції особи, яка подала апеляційну скаргу. Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України). Постанова Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21). Враховуючи викладене рішення суду першої інстанції підлягає обов`язковому скасуванню з ухваленням нового рішення у справі. Разом із тим, в іншій частині апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції у цій справі, вважає рішення суду першої інстанції по суті правильним. Відповідно до пункту 2.1. Статуту Концерну «Міські теплові мережі», затвердженого розпорядженням Запорізького міського голови № 1589 р. від 26.07.2002 року, зазначено, що основною метою діяльності Концерну є здійснення виробничо- технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності Концерну та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу Концерну. Згідно п.1 Правил про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630, з наступними змінами та доповненнями, ці Правила регулюють відносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (виконавець) і фізичною та юридичною особою (споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення. Послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання відносяться до комунальних послуг. Відповідно до Закону України "Про житлово-комунальні послуги": житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; виконавець - суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу. Концерн «Міські теплові мережі» по відношенню до Відповідачів, як споживачів послуг є виконавцем послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання. Договір між сторонами про надання послуг не укладався, проте Концерн «МТМ» надавав відповідачам як споживачам за вказаною адресою послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, а відповідачі такі послуги прийняли, від їх отримання не відмовились. Фактичне надання цих послуг слід вважати фактичним укладанням договору на умовах, передбачених Законом України «Про теплопостачання» та Правил. Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Відповідно до п. 18 вище вказаних Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк. Система (щомісячна або авансова) та форма (готівкова або безготівкова) оплати послуг визначається у договорі між споживачем і виконавцем. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статей 67, 68 ЖК УРСР наймачі (власники) квартир зобов`язані своєчасно, не пізніше за 10 число наступного місяця вносити плату за комунальні послуги, до числа яких входять послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води. Відповідно до статей 19, 25 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію, а у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості. На підтвердження вартості надання послуг та отримання таких споживачем, Концерн «МТМ» надало довідку щодо заборгованості за надані послуги по особовому рахунку № НОМЕР_3 за адресою: АДРЕСА_1 згідно якої відповідачам нараховано заборгованість з оплати за послуги централізованого опалення та гарячого водопостачання води за період з 01.11.2013 року по 01.04.2021 року в сумі 43332 грн. 75 коп. (а.с. 5). Розмір заборгованості є доведеним і не спростовується відповідачами у справі. Між тим, за змістом апеляційної скарги відповідачем ОСОБА_1 заявлено про застосування строку позовної давності за заявленими вимогами. Враховуючи, що відповідачі не приймали участі у розгляді справи в суді першої інстанції з причин неотримання за місцем реєстрації поштової кореспонденції і скаржником заявлено про застосування строків позовної давності до заявлених позовних вимог при поданні апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе вказану заяву розглянути. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Згідно з статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Відповідно до статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Скаржник ОСОБА_1 вказує, що за період нарахування заборгованості нею сплачено частково поточні нарахування на кожен місяць, які не перевищують розмір місячних нарахувань, що вказує на відсутність підтвердження визнання боргу і є підставою для застосування строку позовної давності. Між тим, із розрахунку заборгованості наданого позивачем вбачається наступне. Так, у серпні 2015 року нараховано заборгованість у розмірі 302,24 грн., а сплачено 365, 00грн.; у квітні 2016 року нараховано 353,73 грн., а сплачено 365,00 грн.; у травні 2017 року нараховано 318,40 грн., а сплачено 500,00 грн.; у серпні 2017 року нараховано 561,88 грн., а сплачено 600,00 грн.; у грудні 2017 року нараховано 1494,42 грн., а сплачено 1582,40 грн.; у травні 2018 року нараховано 165,48 грн., а сплачено 875,31 грн.; у червні 2018 року нараховано - 524,27 грн., а сплачено 659,50 грн.; у серпні 2018 року нараховано 528,53 грн., а сплачено 745,35 грн.; у вересні 2018 року нараховано 556,75 грн., а сплачено 728,53 грн.; у жовтні 2018 року нараховано 557,21 грн., а сплачено 700,00 грн. Таким чином, відповідачами періодично вносились платежі, що перевищують місячні нарахування, що вказує на визнання боргу і відсутність підстав для застосування строків позовної давності. Враховуючи наведене апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухвалення нового рішення, про задоволення вимог позивача. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 серпня 2021 року у цій справі скасувати та прийняти нове рішення наступного змісту. Позов Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за комунальні послуги - задовольнити. Стягнути солідарно з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Концерну «Міські теплові мережі» (м.Запоріжжя, бульв.Гвардійський, 137, ЄДРПОУ 32121458) заборгованість за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання в сумі 43332,75 грн. Стягнути з ОСОБА_2 на користь Концерну «Міські теплові мережі» судовий збір в сумі 1135 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» судовий збір в сумі 1135 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повна постанова складена 7 червня 2022 року. Головуючий, суддя-доповідач С.В. Кухар Судді: О.В. Крилова О.З. Поляков