Постанова КГС ВС № 917/1688/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 червня 2022 року м. Київ cправа № 917/1688/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Уркевич В. Ю. - головуючий, Краснов Є. В., Могил С. К., за участю секретаря судового засідання Брінцової А. М., розглянув касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Сипченка Олександра Євгенійовича на постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2021 (головуючий суддя Фоміна В. О., судді Крестьянінов О. О., Пуль О. А.) у справі за позовом фізичної особи-підприємця Сипченка Олександра Євгенійовича до Кременчуцької міської ради Полтавської області про поновлення договору оренди, за участю представників: позивача - не з`явився, відповідача - не з`явився. СУТЬ СПОРУ:

1. Фізична особа-підприємець Сипченко Олександр Євгенійович (далі - ФОП Сипченко О. Є., позивач) та Кременчуцька міська рада Полтавської області (далі - Кременчуцька міськрада, відповідач) 16.02.2010 уклали договір оренди земельної ділянки строком на 5 років. У подальшому договір оренди був продовжений ще на 5 років.

2. До закінчення строку дії договору позивач звернувся до відповідача із заявою-повідомленням про поновлення договору оренди, проте не долучив проект додаткової угоди до договору оренди.

3. Позивач стверджує, що наявні підстави для укладення сторонами додаткової угоди про поновлення договору оренди з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» (тут і надалі - у редакції, чинній до 15.07.2020), на той же строк та на тих самих умовах, оскільки позивач після закінчення строку дії договору оренди продовжив користуватись земельною ділянкою та сплачувати орендну плату, тоді як Кременчуцька міськрада порушила місячний строк для розгляду звернення ФОП Сипченка О. Є. щодо поновлення договору оренди земельної ділянки та не заперечила проти поновлення договору протягом місяця після закінчення строку його дії.

4. Суд першої інстанції позов задовольнив. Апеляційний господарський суд рішення суду першої інстанції скасував та в позові відмовив. ФОП Сипченко О. Є. звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду.

5. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, виходячи з такого. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог

6. ФОП Сипченко О. Є. звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до Кременчуцької міськради про визнання поновленим договору оренди земельної ділянки на той самий строк і на тих самих умовах шляхом укладення додаткової угоди в редакції, викладеній в прохальній частині позовної заяви.

7. Позов обґрунтовано наявністю підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі», для укладення сторонами додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки від 16.02.2010 на наступні 5 років з 14.08.2020 (враховуючи дату державної реєстрації змін до зареєстрованого права позивача оренди земельної ділянки - 14.08.2015).

8. Позивач вказує, що повідомив орендодавця про поновлення договору оренди землі у визначений договором строк, а орендодавець (Кременчуцька міськрада) вже поза межами встановленого законом місячного строку для розгляду звернення орендаря прийняв немотивоване рішення про відмову у поновленні договору оренди земельної ділянки. У той же час позивач продовжує користуватись земельною ділянкою та сплачувати орендну плату, а відповідач не заперечив проти поновлення договору протягом місяця після закінчення строку договору, що є підставою для укладення договору оренди землі на новий строк на тих самих умовах. Фактичні обставини справи, встановлені судами 9. 16.02.2010 між Кременчуцькою міськрадою (орендодавець) та ФОП Сипченко О. Є. (орендар) укладений договір оренди землі, за умовами якого орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку (кадастровий номер 5310436500:09:004:0190) для експлуатації та обслуговування тимчасової автомобільної стоянки по вул. 50-річчя Союзу РСР (нова назва - Велика набережна) в районі житлового будинку № 33 в м. Кременчук (далі - договір оренди).

10. Договір оренди був зареєстрований у Кременчуцькому районному відділі Полтавської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 22.03.2010 за № 041057600068.

11. Крім того, 23.03.2010 сторонами договору оренди було підписано акт приймання-передачі земельної ділянки.

12. Відповідно до пункту 8 договору оренди його укладено терміном на 5 років з дня державної реєстрації права оренди земельної ділянки. Після закінчення строку дії договору орендар, який належним чином виконував обов`язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

13. Рішенням Кременчуцької міськради від 24.02.2015 «Про поновлення договорів оренди земельних ділянок» поновлено договір оренди шляхом укладення між сторонами додаткової угоди з 22.03.2015 строком на 5 років із дати державної реєстрації змін до зареєстрованого права оренди земельної ділянки. 14. 22.03.2015 між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду до договору оренди, якою сторони, зокрема внесли зміни у розділ 8 договору «Строк дії договору» та погодили, що договір укладено терміном на 5 років з дати державної реєстрації змін до зареєстрованого права оренди земельної ділянки.

15. Державну реєстрацію змін до зареєстрованого права оренди земельної ділянки здійснено 14.08.2015, про що свідчить витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 14.08.2015 № 42308335.

16. Отже, з урахуванням умов додаткової угоди від 22.03.2015 строк оренди визначеної земельної ділянки за договором оренди встановлено до 14.08.2020. 17. 02.06.2020 з метою реалізації свого права на поновлення договору оренди на новий строк позивач позивач звернувся до Центру надання адміністративних послуг Кременчуцької міськради для отримання адміністративної послуги код 10-03, а саме: рішення відповідача про передачу в оренду (поновлення договорів оренди землі) та передачу в постійне користування земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності. До вказаного звернення позивач долучив визначений у додатках до затвердженого відповідачем бланку заяви перелік документів для отримання такої адміністративної послуги, серед яких був відсутній проект додаткової угоди про поновлення договору оренди.

18. Рішенням Кременчуцької міськради від 30.07.2020 «Про укладення та відмову в укладенні договорів оренди землі на новий строк» відмовлено ФОП Сипченку О. Є. в укладенні договору оренди на новий строк у зв`язку з наявністю на земельній ділянці об`єктів нерухомого майна без правовстановлюючих документів, що є порушенням умов договору оренди, та невідповідністю місця розташування тимчасової автомобільної стоянки містобудівній документації. 19. 10.08.2020 та 18.08.2020 позивач звертався до відповідача з листами, в яких зазначав, що на орендованій земельній ділянці капітальні споруди відсутні та просив повторно розглянути заяву про продовження строку договору оренди земельної ділянки.

20. У відповідь на ці звернення відповідач листом від 07.09.2020 за № 01-49/8696 повідомив позивача про те, що 30.07.2020 Кременчуцькою міськрадою вже прийнято рішення про відмову в укладенні договору оренди землі на новий строк.

21. Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 16.09.2020 припинено речове право позивача на земельну ділянку площею 1761 кв. м (кадастровий номер 5310436500:09:004:0190) по вул. Велика набережна, в районі житлового будинку № 33 в м. Кременчук. Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

22. Господарський суд Полтавської області рішенням від 01.02.2021 позов задовольнив. Визнав поновленим договір оренди на той самий строк і на тих самих умовах, вважаючи укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди в наведеній в резолютивній частині судового рішення редакції.

23. Судове рішення мотивовано наявністю передбачених частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» підстав для поновлення договору оренди.

24. Східний апеляційний господарський суд постановою від 09.12.2021 рішення Господарського Полтавської області від 01.02.2021 скасував, прийняв нове рішення про відмову в позові.

25. Апеляційний господарський суд виходив з того, що для поновлення договору на підставі частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі» необхідним є дотримання процедури, передбаченої частинами першою-п`ятою цієї статті, яка передбачає подання орендарем орендодавцю разом з листом-повідомленням про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк проекту додаткової угоди. Однак позивач встановленої законом процедури поновлення договору оренди не дотримався, оскільки не долучив до своєчасно поданого ним орендодавцю звернення відповідний проект додаткової угоди.

26. При цьому суд указав, що поновлення договору оренди земельної ділянки не є адміністративною послугою, а відповідні правовідносини сторін є приватно-правовими та врегульовані положеннями статті 33 Закону України «Про оренду землі», яка не містить виключень щодо умов реалізації орендарем переважного права на поновлення договору оренди. Отже, встановлення відповідачем формальних організаційних обмежень у процедурі подання заяви про поновлення договору оренди не нівелює встановлений законом обов`язок орендаря з долучення проекту додаткової угоди.

27. У зв`язку з цим суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність передбачених статтею 33 Закону України «Про оренду землі» умов для поновлення спірного договору оренди на той самий строк і на тих самих умовах з огляду на порушення орендарем порядку такого поновлення.

28. При цьому апеляційний господарський суд послався на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (провадження № 12-4гс21). Короткий зміст вимог касаційної скарги

29. У січні 2022 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ФОП Сипченка О. Є. (скаржник), в якій скаржник просить постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2021 скасувати, а рішення Господарського суду Полтавської області від 01.02.2021 залишити в силі. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи касаційної скарги і заперечень на неї

30. Підставою касаційного оскарження є пункти 1, 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

31. На обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на те, що апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема частин першої-шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі» без урахування висновків про застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 924/1181/18 та від 20.05.2020 у справі № 905/650/19 щодо оцінки наявності юридичних фактів, які є необхідними для поновлення договору оренди землі, з урахуванням обставини недобросовісної поведінки орендодавця, яким було встановлено організаційні обмеження процедури поновлення договору оренди, що призвело до порушення права орендаря на укладення договору оренди на новий строк.

32. Касаційна скарга також обґрунтована необхідністю відступу від висновку Верховного Суду про застосування у спірних правовідносинах частин першої-шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі», викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (провадження № 12-4гс21), щодо єдності та логічної послідовності підстав поновлення договору оренди, передбачених частинами першою-п`ятою та частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі», та обов`язковості у зв`язку з цим надсилання до закінчення строку оренди орендарем повідомлення орендодавцю про намір поновлення договору оренди разом з проектом додаткової угоди. На переконання скаржника, передбачені частинами першою-п`ятою та частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» процедури поновлення договору оренди не пов`язані одна з іншою. Для поновлення договору оренди на тих самих умовах і на той самий строк за частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» повідомлення орендаря про намір продовжити орендні правовідносини разом с проектом додаткової угоди не має значення, а таке поновлення відбувається за принципом «мовчазної згоди» орендодавця.

33. У відзиві на касаційну скаргу відповідач вказує, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про порушення орендарем порядку поновлення договору оренди, у зв`язку з чим просить постанову апеляційного суду залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

34. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

35. Верховний Суд дослідив наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірив на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права та вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України

36. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

37. При цьому, як зазначила об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19, подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин та об`єкт (предмет).

38. За висновками Великої Палати Верховного Суду подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (провадження № 12-22гс18); пункт 40 постанови від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16 (провадження № 12-103гс18)).

39. Отже, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

40. Водночас на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

41. Звідси з`ясування наявності права скаржника на касаційний перегляд судових рішень з підстав, наведених у пункті 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, перебуває в залежності від встановлення таких складових елементів (критеріїв), як подібність предмета спору (заявлених вимог), підстав позову (вимог), змісту позовних вимог та встановлених судами фактичних обставин, а також наявності однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин.

42. Проаналізувавши правовідносини у справі, що розглядається, та у справах, на неврахування правових висновків в яких посилається скаржник у касаційній скарзі, шляхом співставлення їх суб`єктів, об`єктів та юридичного змісту, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що правовідносини у справах не є подібними, тому підстави для врахування при розгляді цієї справи правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 924/1181/18 та від 20.05.2020 у справі № 905/650/19 відсутні з огляду на таке.

43. Так, у справі №924/1181/18 Товариство з обмеженою відповідальністю «Хмельницька універсальна компанія» звернулося до суду з позовом до Хмельницької міської ради, зокрема про визнання поновленим договору оренди землі на той же строк і на тих самих умовах, визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі у відповідній редакції. За обставинами цієї справи, орендар звертався до орендодавця з листом-повідомленням про поновлення договору оренди та проектом додаткової угоди, тоді як орендодавець порушив місячний термін для повідомлення орендареві про прийняте рішення. У той же час орендар належно виконував обов`язки за договором оренди землі, продовжив користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і протягом одного місяця після закінчення строку договору орендодавець не висловив заперечень проти поновлення договору оренди. Це за висновком судів стало підставою для задоволення позову про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі на тих самих умовах і на той самий строк на підставі частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі».

44. У справі № 905/650/19 Товариство з обмеженою відповідальністю «КИПАРИС НВИ» звернулося до суду з позовом до Краматорської міської ради про скасування рішення відповідача про припинення договору оренди землі; визнання поновленим договору оренди землі на той самий строк та на тих самих умовах, вважаючи укладеною додаткову угоду про поновлення договору в редакції позивача. Судами у цій справі встановлено, що орендар своєчасно звернувся до орендодавця з листом-повідомленням про поновлення договору оренди землі з наданням проекту додаткової угоди, проте вирішення орендодавцем питання про припинення договору оренди землі відбулося поза межами місячного строку для відповіді на звернення орендаря шляхом прийняття необґрунтованого рішення про припинення договору оренди землі у спосіб, який не передбачений Законом України «Про оренду землі», чим порушується право позивача на встановлений законом порядок розгляду питання про поновлення договору оренди на новий строк. Суди також встановили, що після закінчення строку договору відповідач не вимагав від позивача повернення земельної ділянки, позивач продовжує користуватися орендованою земельною ділянкою та сплачує орендні платежі. За таких обставин Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про обґрунтованість позовних вимог про визнання поновленим договору оренди землі.

45. При цьому Верховний Суд зазначає, що цитований скаржником у касаційній скарзі висновок Верховного Суду у справі № 905/650/19 щодо недобросовісної поведінки орендодавця ґрунтується на встановлених у цій справі обставинах, за яких орендар дотримався процедури і строків звернення до орендодавця із повідомленням про намір поновити договір оренди землі, тоді як орендодавець не виконав установленого частиною п`ятою статті 33 Закону України «Про оренду землі» обов`язку у місячний термін розглянути надісланий орендарем лист-повідомлення, прийнявши поза межами цього строку необґрунтоване рішення про припинення договору оренди землі.

46. Натомість у цій справі № 917/1688/20 апеляційний суд встановив, що саме позивач (орендар) не дотримався вимог частини третьої статті 33 Закону України «Про оренду землі», не надавши до листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі проекту додаткової угоди. Саме обставина недотримання позивачем процедури поновлення договору оренди і стала підставою для висновку апеляційного суду про відсутність правових підстав для поновлення договору оренди на новий строк.

47. Указане свідчить про те, що правовідносини у справах № 924/1181/18, № 905/650/19 та у справі № 917/1688/20 не є подібними, позаяк існує ряд істотних відмінностей саме у фактичних обставинах таких спорів, пов`язаних із правами й обов`язками їх сторін, що в свою чергу зумовлює і різний зміст спірних правовідносин, що унеможливлює застосування правових висновків Верховного Суду, викладених у наведених скаржником в касаційній скарзі постановах, до спірних правовідносин у цій справі.

48. Крім цього, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 22.09.2020 у справі № 313/350/16-ц (провадження № 14-97цс20) та № 159/5756/18 (провадження № 14-99цс20) відступила від висновку Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду, викладеного в постанові від 10.09.2018 у справі № 920/739/17 (на яку посилався Верховний Суд у справі № 924/1181/18), а саме щодо застосування статті 33 Закону України «Про оренду землі», що виключає можливість застосування викладених у ній висновків до правовідносин у справі № 917/1688/20.

49. Колегія суддів суду касаційної інстанції також зазначає, що у наведених скаржником справах № 924/1181/18 та № 905/650/19 Верховним Судом було визначено підхід до застосування статті 33 Закону України «Про оренду землі», відповідно до якого передбачений частиною шостою вказаної статті порядок є відмінним від передбаченого положеннями частинами першою-п`ятою статті 33 цього Закону, оскільки передбачає право на поновлення договору оренди земельної ділянки, яке виникає після закінчення строку дії відповідного договору оренди земельної ділянки за умови, що орендар продовжує користуватись цією ділянкою за відсутності протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди заперечення орендодавця проти поновлення цього договору. І повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі», не вимагається. Водночас від вказаного підходу відступила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 22.09.2020 у справах № 313/350/16-ц (провадження № 14-97цс20) та № 159/5756/18 (провадження № 14-99цс20).

50. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18) зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

51. Отже, доводи скаржника щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, наведених у вказаних вище постановах, є необґрунтованими.

52. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

53. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

54. З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 917/1688/20 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України за касаційною скаргою ФОП Сипченка О. Є. на постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2021 у частині підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України

55. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

56. Щодо доводів касаційної скарги про необхідність відступу від правового висновку Верховного Суду про застосування у спірних правовідносинах частин першої-шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі», викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (провадження № 12-4гс21), суд касаційної інстанції зазначає таке.

57. Основним завданням Верховного Суду відповідно до положень частини першої статті 36 Закону «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення сталості та єдності судової практики.

58. Отже, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

59. Колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема, їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності.

60. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

61. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18).

62. З викладеного убачається, що з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховний Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення або підходи, застосовані в цих рішеннях, мають бути очевидно застарілими внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання, враховуючи зміни, що відбулися в суспільних відносинах, у законодавстві, практиці Європейського суду з прав людини; існування невідповідності критерію «якість закону» законодавчих норм, що призвело до різного тлумачення судами (колегіями, палатами) норм права.

63. Отже, необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.

64. Колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що за змістом частини п`ятої статті 33 Закону України «Про оренду землі» встановлений цією нормою місячний строк стосується саме розгляду орендодавцем листа-повідомлення орендаря у сукупності з проектом додаткової угоди, внаслідок чого прийняття Кременчуцькою міськрадою рішення про відмову в поновленні договору оренди з пропуском вказаного місячного строку не має самостійного правового значення для вирішення даного спору, оскільки орендар перед цим надіслав неповний пакет необхідних документів (без проекту додаткової угоди), що встановлено апеляційним судом та не заперечується позивачем.

65. Обґрунтовуючи підстави для відступу від висновків про застосування у спірних правовідносинах частин першої-шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі», викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (провадження № 12-4гс21), скаржник фактично звертається до попереднього трактування судовою практикою положень цієї статті, яке було змінено внаслідок прийняття Великою Палатою Верховного Суду 22.09.2020 постанов у справах № 313/350/16-ц (провадження № 14-97цс20) та № 159/5756/18 (провадження № 14-99цс20). Цей же підхід був застосований Великою Палатою Верховного Суду і у справі № 903/1030/19, яка не знайшла підстав для відступу від своїх попередніх висновків про єдність підстав поновлення договору оренди, передбачених частинами першою-п`ятою та частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» та необхідність у зв`язку з цим попереднього звернення орендаря до орендодавця з листом-повідомленням про намір продовжити відносини оренди землі, до якого має додаватися проект додаткової угоди.

66. Оскільки викладений Великою Палатою Верховного Суду у справі № 903/1030/19 правовий висновок щодо порядку поновлення договору оренди землі є чітким, зрозумілим, актуальним, а скаржником не наведено аргументів щодо зміни суспільних відносин, урегульованих статтею 33 Закону України «Про оренду землі», то колегія суддів суду касаційної інстанції не вбачає підстав для відступу від такого правового висновку.

67. Звідси зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

68. З огляду на викладене касаційна скарга позивача є необґрунтованою, а постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

69. Зважаючи на те, що підстава для касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 917/1688/20 за касаційною скаргою ФОП Сипченка О. Є. на постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2021 з цієї підстави.

70. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

71. Згідно з положеннями статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

72. Взявши до уваги викладене, касаційну скаргу ФОП Сипченка О. Є. в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, слід залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін. Щодо судових витрат

73. З огляду на висновок Верховного Суду про залишення касаційної скарги позивача без задоволення судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника. Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційне провадження у справі № 917/1688/20 за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця Сипченка Олександра Євгенійовича в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Сипченка Олександра Євгенійовича в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2021 у справі № 917/1688/20 залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. Ю. Уркевич Судді: Є. В. Краснов С. К. Могил