Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 260/3831/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 червня 2022 рокуЛьвівСправа № 260/3831/21 пров. № А/857/4762/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Онишкевича Т.В., суддів Сеника Р.П., Кухтея Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2022 року у справі за позовом Головного управління ДПС у Закарпатській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу, суддя у І інстанції Луцович М.М., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення м. Ужгород, дата складення повного тексту рішення 02 лютого 2022 року, ВСТАНОВИВ: У серпні 2021 року Головного управління ДПС у Закарпатській області (далі - ГУ ДПС) звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 податковий борг у розмірі 119 956,23 грн, з яких: податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування (далі - ПДФО) у розмірі 110 741,90 грн, з яких 96519,18 грн за основним платежем та 14222,72 грн пені, а також штраф 170 грн; військовий збір (далі - ВЗ) у розмірі 9214,33 грн, з яких 8029,10 грн за основним платежем та 1185,23 грн пені. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2022 року у справі № 260/3831/21, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, позов було задоволено. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем своєчасно не сплачено узгоджені податкові зобов`язання. Станом на час розгляду адміністративної справи борг ОСОБА_1 обліковується контролюючим органом у розмірі 119 956,23 грн, що підтверджується обліковою карткою платника податків. У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове про відмову у задоволенні позовних вимог ГУ ДПС. У обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що контролюючий орган у позові вказав адресу, за якою відповідач не зареєстрований та не проживає з 02 травня 2019 року. Відтак, позивач не виконав вимоги частини 2 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, а суд першої інстанції цього не перевірив та позбавив відповідача гарантованих процесуальних прав учасника судового розгляду. Після завершення розгляду справи інформацію про її перебіг та результати відповідач був змушений отримувати із загальнодоступних джерел. Позов по суті заявлених вимог не визнає, суми податкового боргу є спірними і розгляд справи мав відбуватися за правилами загальною позовного провадження. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ГУ ДПС було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ОСОБА_1 з питань правильності нарахування та своєчасності сплати ПДФО та ВЗ по отриманому у 2016 році від ПАТ КБ «Правекс Банк» доходу (додаткове благо), за наслідками якої було складено акт перевірки від 12 вересня 2018 року №980/07-16-13-11/ НОМЕР_1 та винесено податкові повідомлення-рішення (далі - ППР) від 03 жовтня 2018 року: - № 0191421305, яким йому визначено грошове зобов`язання з ПДФО у сумі 110571,90 грн, у т.ч. пеня в сумі 14222,72 грн; - № 0191431305 про визначення штрафної санкції з ПДФО у сумі 170,00 грн.; - № 0191441305, яким визначено грошове зобов`язання з ВЗ у сумі 9214,33 грн, у т.ч. пеня у сумі 1185,23 грн. Зазначені ППР не оскаржувались ОСОБА_1 ні у адміністративному, ні у судовому порядку, а отже грошові зобов`язання, визначені вказаними ППР, є узгодженими на підставі приписів статті 54 Податкового кодексу України (далі - ПК). У подальшому відповідно до приписів статті 129 ПК контролюючим органом було проведено нарахування пені у розмірі 15407,95грн за платежами: ПДФО у розмірі 14222,72грн (акт перевірки від 12 вересня 2018 року №980/07-16-13-1 1/213362676, ППР від 03 жовтня 2018 року №0191421305); ВЗ у розмірі 1185,23 грн (акт перевірки від 12 вересня 2018 року №980/07-16-13-11/213362676, ППР від 03 жовтня 2018 року №0191441305). Податкова вимога форми «Ф» від 04 лютого 2019 року № 190-54, скерована ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 , повернулася контролюючому органу з відміткою про те, що адресат вибув. Вказані суми ОСОБА_1 не були сплачені у добровільному порядку і контролюючий орган звернувся до суду про їх стягнення, подавши позовну заяву, що розглядається. При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Відповідно до частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників. Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Положеннями статті 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регламентовано приписами ПК. Підпунктом 14.1,39 пункту 14.1 статті 14 ПК встановлено, що грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК платники податків зобов`язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Приписами підпункту 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК визначено, що контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини. Згідно з положеннями пункту 37.2 статті 37 ПК податковий обов`язок виникає у платника податку з моменту настання обставин, з якими цей Кодекс та закони з питань митної справи пов`язує сплату ним податку. За правилами пункту 57.3 статті 57 ПК у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 робочих днів, наступних за днем такого узгодження. Згідно із пунктом 59.1 статті 59 ПК у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Щодо доводів ОСОБА_1 про те, що контролюючий орган та суд першої інстанції позбавили його передбачених процесуальним законом прав у зв`язку із неврахуванням факту зміни ним місця проживання апеляційний суд зазначає таке. Порядок листування платників податків та контролюючих органів регламентовано приписами статті 42 ПК. Податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи з питань адміністрування податків, зборів, платежів, податкового контролю, у тому числі з питань проведення перевірок, звірок, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу і відображатися в електронному кабінеті (пункт 42.1 статті 42 ПК). Документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику) (пункт 42.2 статті 42 ПК). Якщо платник податків у порядку та у строки, визначені статтею 66 цього Кодексу, повідомив контролюючий орган про зміну податкової адреси, він на період з дня державної реєстрації зміни податкової адреси до дня внесення змін до облікових даних такого платника податків звільняється від виконання вимог документів, надісланих йому контролюючим органом за попередньою податковою адресою та в подальшому повернених як таких, що не знайшли адресата (пункт 42.3 статті 42 ПК). У разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику). У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення. На вимогу платника податків, який отримав документ в електронній формі, контролюючий орган надає такому платнику податків відповідний документ у паперовій формі протягом трьох робочих днів з дня надходження відповідної вимоги (у паперовій або електронній формі) платника податків (пункт 42.5 статті 42 ПК). Згідно із приписами пункту 45.1 статті 45 ПК платник податків - фізична особа зобов`язаний визначити свою податкову адресу. Податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі. Платник податків - фізична особа може мати одночасно не більше однієї податкової адреси. Платник податків, який обирає спосіб взаємодії з контролюючим органом засобами електронного зв`язку в електронній формі, зобов`язаний під час обрання способу взаємодії повідомити контролюючому органу свою електронну адресу (адреси) шляхом внесення цієї інформації до своїх облікових даних через електронний кабінет (пункт 45.3 статті 45 ПК). У відповідності до приписів пункту 66.3 статті 66 ПК у разі проведення державної реєстрації зміни місцезнаходження або місця проживання платника податків, внаслідок якої змінюється адміністративно-територіальна одиниця та контролюючий орган, в якому на обліку перебуває платник податків (далі - адміністративний район), а також у разі зміни податкової адреси платника податків, контролюючими органами за попереднім та новим місцезнаходженням (місцем проживання) платника податків проводяться процедури відповідно зняття з обліку/взяття на облік такого платника податків. Підставою для зняття з обліку платника податків в одному контролюючому органі і взяття на облік в іншому є надходження хоча б до одного з цих органів даних, що свідчать про належну державну реєстрацію таких змін органами державної реєстрації. У такому разі платник податків, визначений у пункті 64.2 статті 64 цього Кодексу, зобов`язаний подати контролюючому органу за новим місцезнаходженням відповідну заяву у десятиденний строк від дня реєстрації зміни місцезнаходження (місця проживання) згідно з порядком обліку платників податків. У разі неподання такої заяви протягом 10 календарних днів платник податків або посадові особи платника податків несуть відповідальність відповідно до закону. При цьому матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 виявив бажання отримувати документи від контролюючого органу через електронний кабінет або у порядку та у строки, визначені статтею 66 ПК, повідомив контролюючий орган про зміну податкової адреси у зв`язку із зміною місця свого проживання. Відтак, апеляційний суд наголошує на тому, що позивачем не було отримано від контролюючого органу та суду першої інстанції відповідні документи саме з його вини через невиконання обов`язку про повідомлення контролюючого органу про зміну своєї адреси. Окрім того, апеляційний суд наголошує на тому, що виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків. Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним. Фундаментальним порушенням є таке порушення суб`єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення. Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність. Відтак, порушення такої процедури може бути підставою до скасування рішення суб`єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення. Аналогічний вимір суттєвості порушень застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у своїх рішеннях демонструє виважений підхід до оцінки характеру допущених порушень належної процедури з точки зору їх можливого впливу на загальну справедливість судового розгляду. Метод «оцінки справедливості процесу в цілому» не передбачає дослідження правомірності будь-якої окремої процесуальної дії у відриві від інших етапів процесу. По суті, ЄСПЛ у своїх рішеннях акцентує увагу на необхідності з`ясувати, «чи перетворили допущені порушення (в контексті конкретних обставин справи) судовий розгляд у цілому на несправедливий». При цьому, як свідчить практика ЄСПЛ, навіть виявлення судом серйозних (чи вагомих), на його думку, порушень права на справедливий судовий розгляд, допущених національними судами, не завжди тягне загальну оцінку проведеного судового розгляду та ухваленого підсумкового рішення як несправедливого. Інакше кажучи, за принципами, що сповідує ЄСПЛ, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості. На думку апеляційного суду, напрацьовані ЄСПЛ положення щодо правові наслідки допущених судами порушень при розгляді справ та критерії його застосування можуть бути вжиті за аналогією й до аналізу оскаржуваного у цій справі адміністративного акту відповідача. Зокрема, не може бути скасовано правильне по суті рішення та відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму. Рішення може бути скасоване лише для виправлення істотної помилки. Процесуальні норми є вторинними порівняно з матеріальними, оскільки призначення перших полягає в забезпеченні реалізації других. Тобто характер, зміст і призначення процесуальних норм підпорядковані вимогам матеріальних норм і тому зумовлені ними та є похідними від них. За умови відсутності у апеляційній скарзі доводів щодо безпідставності нарахування ОСОБА_1 спірних сум, а також доказів самостійного погашення ним цієї суми на час звернення ГУ ДПС із позовом до адміністративного суду, суд апеляційної інстанції дійшов переконання, що правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог ГУ ДПС у суду першої інстанції не було. Водночас відповідно до приписів частини 2 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. На підставі приписів частин 1 та 6 статті 139, Закону України «Про судовий збір» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» суд апеляційної інстанції вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 3405 грн судового збору за подання апеляційної скарги, не сплаченого при зверненні до апеляційного суду. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2022 року у справі №260/3831/21 - без змін. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь держави судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 3405 (три тисячі чотириста п`ять) 00 грн на рахунок Державної судової адміністрації України за реквізитами: - отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106 - код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783 - банк отримувача: Казначейство України (ЕАП) - рахунок отримувача: UА908999980313111256000026001 - код класифікації доходів бюджету: 22030106. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Р. П. Сеник Р. В. Кухтей