Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/13117/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 червня 2022 року справа №200/13117/21 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Компанієць І.Д. (суддя-доповідач), суддів Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2021 року у справі №200/13117/21 (головуючий І інстанції Толстолуцька М.М.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання незаконним рішення, зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: Позивач звернулась до суду з позовом, в якому просила: -визнати незаконним та скасувати рішення Костянтинівсько-Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області №05650003542 від 23 липня 2021 року в частині не зарахування до страхового стажу при призначенні пенсії періоду роботи з 11 серпня 1996 року по 25 грудня 1998 року в малому підприємстві «СТО»; -зобов`язати відповідача зарахувати позивачу при призначенні пенсії до страхового стажу період роботи з 11 серпня 1996 року по 25 грудня 1998 року в малому підприємстві «СТО». В обґрунтування позову зазначила, що позивач перебуває на обліку в управлінні як отримувач пенсії за віком. До страхового стажу при призначенні пенсії позивачу не зараховано період роботи з 11 серпня 1996 року по 25 грудня 1998 року в МП «СТО», оскільки в трудовій книжці відсутня назва посади відповідальної особи, яка підписала запис про звільнення. Рішення в частині не зарахування спірного періоду до страхового стажу є протиправним та таким, що порушує права та законні інтереси позивача. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 11 серпня 1996 року по 25 грудня 1998 року в малому підприємстві «СТО». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати позивачу до страхового стажу період роботи з 11 серпня 1996 року по 25 грудня 1998 року в малому підприємстві «СТО». В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат по справі. Не погодившись з судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову у повному обсязі. Обґрунтування апеляційної скарги. Пенсійний орган правомірно не зарахував до страхового стажу позивача період роботи з 11 серпня 1996 року по 25 грудня 1998 року в МП «СТО», оскільки відбиток печатки, яким засвідчено запис роботи є нечітким та нечитабельним. Для зарахування зазначеного періоду роботи необхідно надати уточнюючу довідку, видану підприємством, на якому працювала заявниця, на підставі первинних документів за час виконання роботи. Однак, таку довідку позивач не надала, що обумовлює відсутність підстав для зарахування спірного періоду її роботи до страхового стажу. В іншій частині судове рішення відповідачем та позивачем не оскаржується. Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. З огляду на наведене суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції тільки в межах доводів апеляційної скарги відповідача. Сторони про дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає заяву у порядку письмового провадження. Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановив наступне. Фактичні обставини справи. Позивач перебуває на обліку в управлінні як отримувач пенсії за віком. Пенсія призначена з 19 липня 2021 року відповідно до рішення від 23.07.2021 №056550003542. Відповідно до розрахунку стажу ОСОБА_1 до страхового стажу не враховано період роботи з 11 серпня 1996 року по 25 грудня 1998 року. Підставою не зарахування є те, що запис в трудовій книжці позивач щодо цього періоду не відповідає вимогам інструкції - відбиток печатки, яким засвідчено запис роботи, є нечітким та нечитабельним. Отже, позивач повинна була надати уточнюючу довідку підприємства. Суд першої інстанції, зобов`язуючи відповідача зарахувати спірний період роботи ОСОБА_1 до страхового стажу, виходив з того, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права. Оцінка суду. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України. На підставі частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV (далі Закон № 1058, у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) та Законом України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII, у редакції на момент виникнення спірних правовідносин). Згідно з пунктом 1 частини першої статті 8 Закону № 1058 право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Відповідно до абзаці 1 частини першої статті 24 Закону №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. (абз. 1 ч. 2 ст. 24 Закону №1058) На підставі статті 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 року № 637 (далі Порядок 637) , основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Відповідно до пункту 3 Порядку 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (пункт 3 вказаної Постанови). Пунктом 17 Порядку 637 передбачено, що за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі. Згідно з частиною третьою статті 44 Закону № 1058-ІV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. Аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить, що органі ПФУ мають великий обсяг прав та обов`язків при вирішенні питання про призначення пенсії та перевірки наявного стажу роботи для її призначення. Отже, пенсійні органи повинні використовувати всі передбачені законом повноваження для повного та об`єктивного розгляду заяви про призначення пенсії, виходячи з тих обставин, що склалися. Як свідчать матеріали справи, пенсійним органом не враховано до страхового стажу ОСОБА_1 період з 11 серпня 1996 року по 25 грудня 1998 року в МП «СТО» оскільки відбиток печатки, яким засвідчено запис роботи є нечітким та нечитабельним. Для зарахування зазначеного періоду роботи необхідно надати уточнюючу довідку, видану підприємством, на якому працювала заявниця, на підставі первинних документів за час виконання роботи. Трудова книжка позивача щодо спірного періоду містить наступні записи: №14 - 11.01.1994 про прийняття комірником з окладом відповідно до штатного розпису Мале підприємство «СТО»; №15 25.12.1998 про звільнення за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. При цьому відповідач, повідомляючи про відсутність підстав для призначення позивачу пенсії за віком, не ставить під сумнів правильність записів про періоди її роботи, зазначені в трудовій книжці. Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 року № 58 (далі - Інструкція № 58). Станом на час початку ведення трудової книжки позивача, діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена 20.06.1974 року №162 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (далі - Інструкція № 162), пункти 2.2, 2.3 та 4.1 якої містять положення, подібні положенням пункту 2.2, 2.4 та 4.1 Інструкції №

58. Пунктом 1.4 Інструкції №162 визначалося, що питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС віл 06.09.1973 року № 656 "Про трудові книжки працівників та службовців" (далі - Порядок №656) та цією Інструкцією. Згідно з пунктом 2.2 Інструкції №162 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по-батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Пунктом 2.4 Інструкції № 58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. На підставі пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Відповідно до пункту 18 Порядку № 656 відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність. Крім того, аналогічні норми містяться і у постанові Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року "Про трудові книжки працівників" № 301, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. Таким чином, законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення періодів роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням. Отже, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року у справі № 677/277/17, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства,установи,організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а. Як правильно зазначив суд першої інстанції, підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки, тому відсутні підстави для неврахування спірних періодів до страхового стажу позивача. Оскільки трудова книжка позивача містить необхідні записи про період її роботи з 11 серпня 1996 року по 25 грудня 1998 року в МП «СТО», зазначений період повинен бути врахований до страхового стажу ОСОБА_2 . Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За приписами пункту 1 частини 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Оскільки судове рішення в межах доводів апеляційної скарги є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для її задоволення та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Як визначено пунктом 3 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг. Згідно з пунктом 2 частини п`ятої 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Отже зазначена справа відноситься до справ незначної складності, тому судове рішення за наслідками апеляційного розгляду в цій справі касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2021 року у справі №200/13117/21- залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2021 року у справі №200/13117/21 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 06 червня 2022 року є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених ст.328 КАС України. Повне судове рішення складено 06 червня 2022 року. Головуючий суддя І.Д. Компанієць Судді А.В. Гайдар Е.Г. Казначеєв