Постанова КЦС ВС № 372/3444/20

Постанова Іменем України 30 травня 2022 року м. Київ справа № 372/3444/20 провадження № 61-12111св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., учасники справи: позивач - Публічне акціонерне товариство «Центренерго» в особі відокремленого підрозділу Трипільської теплової електростанції, відповідач - ОСОБА_1 , особа, яка не брала участі у справі та звернулася з апеляційною скаргою,- ОСОБА_2 , розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Київського апеляційного суду від 13 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Борисової О. В., Левенця Б. Б., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У жовтні 2020 року Публічне акціонерне товариство «Центренерго» в особі відокремленого підрозділу Трипільської теплової електростанції (далі - ПАТ «Центренерго» в особі ВП Трипільської ТЕС) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг. Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 . У вказаній квартирі зареєстровані та проживають відповідач та члени його сім`ї, які користуються послугами ПАТ «Центренерго» в особі ВП Трипільської ТЕС з централізованого опалення, використовують теплову енергію для опалення і гарячого водопостачання та зобов`язані здійснювати оплату вказаних послуг згідно з рахунками, які щомісячно надаються позивачем. Позивач також зазначав, що з відповідачем договір на споживання теплової енергії та гарячого водопостачання не укладався, але ОСОБА_1 приймав такі послуги та від їх надання не відмовлявся, проте оплату за них здійснював не в повному обсязі, у зв`язку з чим станом на 15 червня 2020 року утворилась заборгованість у розмірі 5 311,35 грн. Посилаючись на вищевказане, ПАТ «Центренерго» в особі ВП Трипільської ТЕС просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за оплату житлово-комунальних послуг у розмірі 5 848,50 грн, з яких: заборгованість за спожиту теплову енергію - 5 311,35 грн; індекс інфляції - 373,07 грн; 3 % річних - 164,08 грн. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 23 березня 2021 року позов ПАТ «Центренерго» в особі ВП Трипільської ТЕС задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Центренерго» в особі ВП Трипільської ТЕС заборгованість за оплату житлово-комунальних послуг у розмірі 5 848,50 грн, з яких: заборгованість за спожиту теплову енергію - 5 311,35 грн; індекс інфляції - 373,07 грн; 3 % річних - 164,08 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем доведено належними та допустимими доказами виникнення між сторонами правовідносин у зв`язку з наданням позивачем житлово-комунальних послуг та наявності з боку відповідача невиконаних зобов`язань. Відповідач ОСОБА_1 не виконав зобов`язання щодо своєчасної оплати житлово-комунальних платежів, тому позовні вимоги підлягають задоволенню. Не погоджуючись з рішенням Обухівського районного суду Київської області від 23 березня 2021 року, ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв представник ОСОБА_2 , оскаржив його в апеляційному порядку. Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв представник ОСОБА_2 , на рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 березня 2021 року залишено без руху. 07 червня 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Київського апеляційного суду із заявою про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_1 . Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв представник ОСОБА_2 , на рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 березня 2021 року, визнано неподаною та повернуто особі, яка її подала. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що у наданий апеляційним судом строк недоліки апеляційної скарги, вказані в ухвалі суду від 17 травня 2021 року, не усунуті, зокрема, відповідачем не додано документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Тому наявні підстави для повернення апеляційної скарги, як неподаної. Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 червня 2021 року заяву ОСОБА_2 про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 березня 2021 року повернуто заявнику без розгляду. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що заява про приєднання до апеляційної скарги може бути подана до початку розгляду справи в суді апеляційної інстанції. Також до заяви про приєднання до апеляційної скарги додаються документ про сплату судового збору та докази надсилання (направлення) копії заяви іншим учасникам справи. Оскільки до заяви про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_2 не додав докази надсилання (направлення) копії заяви іншим учасникам справи, а статтею 363 ЦПК України не передбачено застосування до заяви про приєднання до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог цієї статті, положень статті 185 ЦПК України, тому заява ОСОБА_2 про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_1 підлягає поверненню заявнику без розгляду. Не погоджуючись з рішенням Обухівського районного суду Київської області від 23 березня 2021 року, 05 липня 2021 року ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу до Обухівського районного суду Київської області та засобами поштового зв`язку 05 липня 2021 року направив на адресу Київського апеляційного суду другу апеляційну скаргу. Ухвалою Київського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_2 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 березня 2021 року залишені без руху. Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 жовтня 2021 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_2 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 березня 2021 року відмовлено на підставі пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що апеляційні скарги ОСОБА_2 подані з пропуском встановленого законом строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, а заявником не зазначено поважних причин пропуску вказаного строку, у зв`язку з чим пропущений строк на апеляційне оскарження рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 березня 2021 року не підлягає поновленню. Тому у відкритті апеляційного провадження слід відмовити на підставі пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі, поданій 15 листопада 2021 року, ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу апеляційного суду і передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права. Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційна скарга ОСОБА_2 подана у порядку частини першої статті 352 ЦПК України, оскільки рішенням суду першої інстанції вирішено питання про його права та обов`язки, у зв`язку з тим, що споживачем комунальних послуг, постачальником яких є ПАТ «Центренерго» в особі ВП Трипільської ТЕС, є ОСОБА_1 , а також члени його сім`ї, включаючи ОСОБА_2 . Також апеляційним судом не розглянуто клопотання від 02 червня 2021 року про правову експертизу, в якій заявник просив залучити до судового процесу у даній справі експерта для надання висновку з питання, чи є або не є порушенням гарантій права викладу процесуальних документів російською мовою, оскільки ухвалою Київського апеляційного суду від 17 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, зокрема, шляхом подання апеляційної скарги у новій редакції, викладеної українською мовою. Доводи інших учасників справи Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили. Провадження у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи з Обухівського районного суду Київської області. У травні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи Суди встановили, що у жовтні 2020 року ПАТ «Центренерго» в особі ВП Трипільської ТЕС звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг (а. с. 3-6). Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 23 березня 2021 року позов ПАТ «Центренерго» в особі ВП Трипільської ТЕС задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Центренерго» в особі ВП Трипільської ТЕС заборгованість за оплату житлово-комунальних послуг у розмірі 5 848,50 грн, з яких: заборгованість за спожиту теплову енергію - 5 311,35 грн; індекс інфляції - 373,07 грн; 3 % річних - 164,08 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат (а. с. 71-75). Копію рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 березня 2021 року (скорочене) отримав представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 23 березня 2021 року, що підтверджується його розпискою про отримання (а. с. 77). Не погоджуючись з рішенням Обухівського районного суду Київської області від 23 березня 2021 року, ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв представник ОСОБА_2 , оскаржив його в апеляційному порядку (а. с. 82-86). Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 травня 2021 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв представник ОСОБА_2 , про звільнення від сплати судового збору відмовлено. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв представник ОСОБА_2 , на рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 березня 2021 року залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, який не може перевищувати семи днів з дня вручення цієї ухвали. Запропоновано заявнику: надати апеляційну скаргу, яка повинна бути викладена державною (українською) мовою, з її копіями відповідно до кількості учасників справи; документи, що підтверджують сплату судового збору у розмірі 3 153 грн. Попереджено про наслідки невиконання вимог вказаної ухвали (а. с. 97, 98). Копія ухвали суду апеляційної інстанції від 17 травня 2021 року направлена на адресу представника ОСОБА_1 - представника ОСОБА_2 (квартира АДРЕСА_2 ), яка зазначена в апеляційній скарзі, та отримана ОСОБА_2 26 травня 2021 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке долучено до матеріалів справи (а. с. 100). 07 червня 2021 року на виконання вимог ухвали апеляційного суду від 17 травня 2021 року до апеляційного суду від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшла заява про виправлення недоліків апеляції, до якої долучена апеляційна скарга, викладена державною (українською) мовою, документ про сплату судового збору у розмірі 18,91 грн, а також клопотання про звільнення від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» (а. с. 101-109). Також 07 червня 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Київського апеляційного суду із заявою про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_1 , в якій просив звільнити його від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» (а. с. 112-114). Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 червня 2021 року апеляційну скаргу апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв представник ОСОБА_2 , на рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 березня 2021 року, визнано неподаною та повернуто особі, яка її подала, на підставі частини третьої статті 185 ЦПК України (а. с. 120, 121). Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 червня 2021 року заяву ОСОБА_2 про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 березня 2021 року повернуто заявнику без розгляду (а. с. 122). Не погоджуючись з рішенням Обухівського районного суду Київської області від 23 березня 2021 року, 05 липня 2021 року ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу до Обухівського районного суду Київської області та засобами поштового зв`язку 05 липня 2021 року направив на адресу Київського апеляційного суду другу апеляційну скаргу (а. с. 175-187). Також в апеляційних скаргах ОСОБА_2 просив про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 березня 2021 року з тих підстав, що 26 квітня 2021 року він, як представник відповідача ОСОБА_1 , звертався до Київського апеляційного суду з апеляційною скаргою, проте ухвалою Київського апеляційного суду від 17 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто особі, яка її подала. Крім того, ОСОБА_2 звертався до апеляційного суду із заявою про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_1 , проте ухвалою Київського апеляційного суду від 17 червня 2021 року його заяву про приєднання повернуто без розгляду. Разом з тим, копію рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 березня 2021 року отримано відповідачем 09 квітня 2021 року. Ухвалою Київського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_2 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 березня 2021 року залишені без руху та надано строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали. Запропоновано заявнику: надати заяву, в якій зазначити поважні підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Попереджено про наслідки невиконання вимог вказаної ухвали (а. с. 97, 98). Копія ухвали суду апеляційної інстанції від 07 вересня 2021 року направлена засобами поштового та електронного зв`язку на адресу ОСОБА_2 (квартира АДРЕСА_2 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ), які зазначені в апеляційній скарзі, та отримана ОСОБА_2 20 вересня 2021 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке долучено до матеріалів справи (а. с. 196). 23 вересня 2021 року на виконання вимог ухвали апеляційного суду від 07 вересня 2021 року до апеляційного суду від ОСОБА_2 надійшла заява про виправлення недоліків апеляції (а. с. 197, 198). Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 жовтня 2021 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_2 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 березня 2021 року відмовлено на підставі пункту 4 частини четвертої статті 358 ЦПК України.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку. Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Згідно з частиною першою, другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Частинами першої, третьої статті 406 ЦПК України передбачено, що ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно з пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (рішення ЄСПЛ від 20 лютого 2014 року у справі «Шишков проти Росії»). Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення ЄСПЛ від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»). Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації. Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Згідно з частиною першою статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Пунктом 1 частини другої статті 354 ЦПК України передбачено, що учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Тобто законом імперативно встановлено, що учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Отже, визначальним є момент вручення рішення суду. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними. У справі, що переглядається, ухвалою Київського апеляційного суду від 13 жовтня 2021 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_2 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 березня 2021 року на підставі пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України. Згідно з частиною першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності та зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьев проти України»). Звертаючись із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, ОСОБА_2 посилався на те, що 26 квітня 2021 року він, як представник відповідача ОСОБА_1 , звертався до Київського апеляційного суду з апеляційною скаргою, проте ухвалою Київського апеляційного суду від 17 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто особі, яка її подала. Крім того, ОСОБА_2 звертався до апеляційного суду із заявою про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_1 , проте ухвалою Київського апеляційного суду від 17 червня 2021 року його заяву про приєднання повернуто без розгляду. Разом з тим, копію рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 березня 2021 року отримано відповідачем 09 квітня 2021 року. Розглядаючи клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, апеляційний суд виходив із того, що наведені ОСОБА_2 обставини не можуть вважатися поважними причинами пропуску строку на апеляційне оскарження, оскільки вони не є об`єктивно непереборними та такими, що не залежать від волевиявлення заявника та пов`язані з перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій. Апеляційний суд установив, що повний текст рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 березня 2021 року виготовлено 25 березня 2021 року. За змістом статей 43, 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Відповідно до частин першої, другої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника. На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Під добросовісністю необхідно розуміти користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживання процесуальними правами. Під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних із наслідками, до яких вони можуть призвести, використанні наданих прав всупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ чи висловлення явної неповаги до суду чи учасників справи. ЄСПЛ вказав, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки (рішення у справі «Каракуця проти України», заява № 18986/06, від 16 лютого 2017 року). При розгляді справи в суді першої інстанції ОСОБА_2 приймав участь у справі, як представник відповідача ОСОБА_1 за довіреністю, надавав клопотання та пояснення. Також ОСОБА_2 був присутнім в судовому засіданні в суді першої інстанції 23 березня 2021 року при проголошені вступної та резолютивної частин рішення, яке отримав 23 березня 2021 року, що підтверджується його розпискою про отримання. 05 липня 2021 року ОСОБА_2 самостійно звернувся до суду з апеляційними скаргами на рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 березня 2021 року, з пропуском встановленого тридцятиденного строку на апеляційне оскарження вказаного рішення суду. Також в апеляційних скаргах ОСОБА_2 просив про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 березня 2021 року з тих підстав, що він звернувся до суду з вказаними апеляційними скаргами не як представник відповідача ОСОБА_1 , а безпосередньо від себе, як особи, яка не була стороною у справі, проте, оскаржуване рішення суду першої інстанції стосується його прав та обов`язків. Крім того, звернення ОСОБА_2 02 червня 2021 року до апеляційного суду із заявою про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_1 обумовлено тим, що ОСОБА_2 не мав інформації щодо стану розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 , поданої 26 квітня 2021 року. У наданій на виконання ухвали Київського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року заяві про усунення недоліків апеляційних скарг, ОСОБА_2 не навів поважних причин пропуску ним строку на апеляційне оскарження рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 березня 2021 року при подачі ним апеляційних скарг 05 липня 2021 року, за умови його присутності в судового засіданні 23 березня 2021 року, як представника ОСОБА_1 , та отримання рішення суду першої інстанції в день його проголошення. Отже, суд апеляційної інстанції, врахувавши вимоги наведених норм закону, перевіривши доводи заявника, на які посилався ОСОБА_2 , як на підставу для поновлення строку на апеляційне оскарження, та встановивши, що ці підстави є неповажними, дійшов правильного висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України. Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом клопотання ОСОБА_2 від 02 червня 2021 року про правову експертизу щодо російської мови колегія суддів відхиляє з огляду на наступне. 16 липня 2019 року набрав чинності Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» від 25 квітня 2019 року № № 2704-VIII. Рішенням Конституційного Суду України від 14 липня 2021 року № 1-р/2021 у справі № 1-179/2019(4094/19) визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» від 25 квітня 2019 року № 2704-VIII зі змінами. У своєму рішенні Конституційний Суд України зазначив, що російська мова здобула законодавчо той самий рівень захисту, що й державна, тоді як на конституційному рівні регулювання вимагається верховенство української мови як єдиної державної. Мета державної мовної політики - захистити державну мову як важливий і дієвий інструмент забезпечення єдності держави та її національної безпеки. Захист державної мови є легітимною метою, для досягнення якої використовуються засоби, що є найбільш раціональними для конкретної ситуації. Як зазначила Венеційська Комісія, «захист державної мови має винятково важливе значення для нової держави, в якій <…> мовні меншини становлять високий відсоток громадян у складі населення. Підтримка державної мови забезпечує становлення ідентичності спільноти [конкретної] держави й, окрім того, гарантує взаємокомунікацію між групами, як складовими частинами населення, та всередині них. Можливість для громадян користуватися офіційною мовою по всій країні може бути запорукою уникнення того, що їх [може бути] дискриміновано в реалізації ними своїх засадничих (фундаментальних) прав у тих місцевостях, де особи, що належать до національних меншин, становлять більшість» [Висновок щодо Акта про державну мову Словацької Республіки, ухвалений на 84-му пленарному засіданні 15-16 жовтня 2010 року CDL-AD(2010)035, § 42]. Відповідно до статті 10 Конституції України, частин першої, п`ятої статті 6 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» державною мовою України є українська мова. Жодне положення цього Закону не може тлумачитися як таке, що спрямоване на звуження сфери використання державної мови. Згідно зі статтею 14 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» судочинство в Україні у цивільних, господарських, адміністративних і кримінальних справах здійснюється державною мовою. Сторони, які беруть участь у справі, подають до суду письмові процесуальні документи і докази, викладені державною мовою. Особам, що беруть участь у розгляді справи в суді, забезпечується право вчиняти усні процесуальні дії (робити заяви, давати показання і пояснення, заявляти клопотання і скарги, ставити запитання тощо) рідною мовою або іншою мовою, якою вони володіють, користуючись послугами перекладача у встановленому процесуальним законодавством порядку. Статтею 9 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство в судах провадиться державною мовою. Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право учасникам судового процесу на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють. Учасники судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача, в порядку, встановленому цим Кодексом. У рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року у справі № 10-рп/99 за конституційними поданнями 51 народного депутата України про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції України щодо застосування державної мови органами державної влади, органами місцевого самоврядування та використання її у навчальному процесі в навчальних закладах України (справа про застосування української мови) зазначено, що українська мова як державна є обов`язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина п`ята статті 10 Конституції України). Отже, передбачена законодавством України вимога щодо подання процесуальних документів державною мовою не є звуженням прав відповідача або його представника чи дискримінацією останнього за мовною ознакою, оскільки на законодавчому рівні закріплені державні гарантії щодо надання послуг перекладача. Таким чином, вищезазначені доводи касаційної скарги на ухвалу Київського апеляційного суду від 13 жовтня 2021 року є необґрунтованими. Інші наведені у касаційній скарзі доводи про порушення судами приписів процесуального законодавства не знайшли підтвердження у матеріалах справи, а тому підстав для скасування ухвали Київського апеляційного суду від 13 жовтня 2021 року у справі № 372/3444/20 немає. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року). На думку судової колегії судове рішення, що переглядається, є достатньо мотивованим. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Ухвалу Київського апеляційного суду від 13 жовтня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді:І. М. Фаловська С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк