Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/11315/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "01" червня 2022 р. Справа№ 910/11315/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Алданової С.О. суддів: Андрієнка В.В. Владимиренко С.В. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарський суд міста Києва від 26.11.2021 у справі № 910/11315/21 (суддя: Алєєва І.В.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення 23 638,63 грн. без повідомлення (виклику) учасників справи ВСТАНОВИВ: Позов заявлено про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 3 131,60 грн. та інфляційних втрат в сумі 20 507,03 грн., які нараховані на суму несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання з виплати Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Україна» страхового відшкодування за збитки, завдані пошкодженням автомобіля «Форд Фієста» державний номерний знак НОМЕР_1 який належить ОСОБА_1 , внаслідок ДПТ, що сталася з вини ОСОБА_2 водія автомобіля «Форд Транзіт» державний номерний знак НОМЕР_2 , цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 на момент ДТП була застрахована на підставі договору/полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АС/3989328 з Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Україна». При цьому, обов`язок щодо стягнення вказаних сум з відповідача виник з огляду на положення пп. «ґ» п. 41.1. ст. 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а право на їх стягнення саме позивачем - на укладення 28.12.2015 ОСОБА_1 та Фізичною особою-підприємцем Шиян Д.С. договору відступлення права вимоги (цесія), а 31.12.2015 Фізичною особою-підприємцем Шиян Д.С. та позивачем - договору про надання фінансових послуг факторингу № 5/31-12/2015. Крім того, у позовній заяві позивач зазначив про те, що у зв`язку з розглядом справи він очікує понести витрати на правову допомогу в розмірі 5 000,00 грн. та просив стягнути їх з відповідача. У відзиві на позов відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, пославшись на те, що: - за змістом ст. 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яка встановлює виключний перелік регламентних виплат, що здійснюються відповідачем, відповідач відшкодовує виключно шкоду до якої законом не віднесено сплату 3% річних та інфляційні втрати; - враховуючи те, що відповідач не є правонаступником Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» та недостатність майнових активів останнього, нараховані позивачем вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат є повністю погашеними з огляду на положення ч. 5 ст. 45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» згідно з якими вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними; - так як позивачем не надано заяви про виплату страхового відшкодування поданого потерпілою особою до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» та доказів її направлення останньому, неможливо визначити строк порушення грошового зобов`язання за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АС/3989328; - стаття 625 ЦК України має назву «Відповідальність за порушення грошового зобов`язання», проте відповідач жодним чином не порушував грошового зобов`язання перед позивачем, так як після ліквідації приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» та затвердження ліквідаційного балансу до відповідача перейшли виключно зобов`язання по відшкодуванню шкоди за договорами обов`язкового страхування приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна», в той час як обов`язок щодо виплати страхового відшкодування за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АС/3989328 відповідачем виконаний своєчасно та у повному обсязі; - договором про відступлення права вимоги від 28.12.2015 потерпіла особа не передавала право вимоги на пеню, інфляційні витрати, 3 % річних; - позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з вказаними вимогами. Крім того, у відзиві на позов відповідач просив зменшити витрати на правову допомогу відповідача у зв`язку з однотипністю поданих позовів, які знаходяться у провадженні Господарського суду міста Києва. Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.11.2021 у справі № 910/11315/21 позов задоволено повністю, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 3 % річних в розмірі 3 131,60 грн., втрати від інфляції в розмірі 20 507,03 грн., витрати на професійну правову допомогу в розмірі 5 000,00 грн. та 2 270,00 грн. судового збору. Розглядаючи спір сторін по суті, суд першої інстанції встановив, що ухвалою господарського суду міста Києва від 15.06.2018 у справі № 910/842/18 позивача визнано кредитором приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна», в тому числі за зобов`язаннями 3% річних, інфляційних втрат, стягнення яких є предметом спору у цій справі, що в силу положень ст. 75 ГПК України має преюдиційне значення і не потребує повторного доказування. Суд першої інстанції не прийняв до уваги заперечення відповідача в частині того, що він несе відповідальність за зобов`язаннями ліквідованих (у даному випадку із застосуванням процедури банкрутства) страховиків виключно в межах регламентних виплат (страхового відшкодування), натомість інші нарахування, а саме, пов`язані з несвоєчасним виконанням такого зобов`язання (як то 3% річних, інфляційні втрати), зокрема визнані у справі про банкрутство ліквідованого страховика, мають бути списані - визнані погашеними в силу статті 45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», з огляду на те, що: - за змістом правових норм, що регулюють правила переходу від ліквідованого страховика до МТСБУ обов`язків за договором страхування, МТСБУ виконує обов`язки цього страховика відповідно до умов договору страхування в повному обсязі; - оскільки спірні відносини виникли з договірних відносин, і позивач продовжує реалізовувати їх в межах договірних зобов`язань, має місце винятково договірний характер обов`язку чи то страховика, чи то МТСБУ щодо відшкодування шкоди потерпілому, а не передбачена статтею 1166 ЦК України, позадоговірна (деліктна) відповідальність за завдану майнову шкоду; - отже, в даному випадку, на підставі норм п. 20.3 ст. 20 та ст. 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» має місце перехід обов`язків до МТСБУ за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності ліквідованого страховика; - при цьому, МТСБУ не звільняється від обов`язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом суми 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України та п. 36.5 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів») є невід`ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування. Щодо обставин, пов`язаних з визначенням строків позовної давності щодо звернення до суду з позовом саме до відповідача, суд першої інстанції вказав, що: - правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є грошовим зобов`язанням, тож у контексті спірних правовідносин таке право на позов має бути пов`язане, зокрема, з початком виникнення відповідного обов`язку у МТСБУ щодо виконання зобов`язань ліквідованого страховика; - аналіз положень п.п. 2, 3 ст. 20 та п. 41.1 ст. 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» свідчить, що обов`язок із виконання договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності покладено на страхову компанію до завершення процедури її ліквідації в особі ліквідаційної комісії, а у разі недостатності коштів (майна) на МТСБУ, а відтак, обов`язок МТСБУ щодо відшкодування шкоди замість ліквідованого страховика виникає з моменту встановлення судом факту недостатності коштів та майна такого страховика, чим, у цьому випадку, є дата постановлення ухвали господарського суду про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу, закриття провадження у справі про банкрутство страховика - банкрута; - за таких обставин, право вимоги потерпілого до МТСБУ за невиконаними зобов`язаннями ліквідованого страховика виникає саме з моменту ліквідації такого страховика ухвалою господарського суду у справі про банкрутство, а не від дати настання страхової події; - враховуючи те, що факт ліквідації Приватного акціонерного товариства Страхова компанія «Україна» встановлений ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі №910/842/18 у зв`язку з неможливістю останнього виконати свої зобов`язання перед кредиторами, що стало підставою для звернення позивача до суду з вказаним позовом, правові підстави для задоволення клопотання відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності відсутні. Задовольняючи заяву позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції, зважаючи на підтвердження розміру витрат на оплату правничої допомоги адвоката відповідними документами, враховуючи задоволення позову, а також те, що відповідачем не доведено суду належними та допустимим доказами тих обставин, які свідчать про необґрунтованість заявленої позивачем до стягнення суми витрат на оплату послуг адвоката чи про наявність підстав для зменшення розміру таких адвокатських витрат, та які безпосередньо вказані у ч. 4 ст. 126 ГПУ України, дійшов висновку про те, що витрати на професійну правничу допомогу слід стягнути з відповідача на користь позивача в розмірі 5 000,00 грн. Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Моторно (транспортне) страхове бюро України звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2021 у справі № 910/11315/21 та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим у зв`язку з тим, що судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права та неправильно встановлено обставини, які мають значення для справи. У обґрунтування вказаної позиції апелянт послався на ті ж самі обставини, що під час розгляду справи в суді першої інстанції, а саме на пропуск позивачем строків позовної давності та відсутність у відповідача обов`язку щодо виплати 3 % річних та інфляційних втрат. Крім того у апеляційній скарзі апелянт звернувся до суду з клопотанням про розгляд апеляційної скарги з повідомленням сторін. Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.12.2021, апеляційна скарга у справі № 910/11315/21 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Владимиренко С.В., Євсіков О.О. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.12.2021 апеляційну скаргу Моторно (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2021 в справі № 910/11315/21 залишено без руху та надано строк 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення недоліку шляхом подання до Північного апеляційного господарського суду доказів про сплату судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 3 405,00 грн. та про надсилання копії апеляційної скарги позивачу у даній справі ТОВ «Маркс.Капітал» В межах строків встановлених ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.12.2021 представником відповідача подано клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги у справі № 910/11315/21, до якої останній додав доказ сплати судового збору, а саме платіжне доручення №142126 від 11.01.2022 на суму 3 405,00 грн та докази направлення копії апеляційної скарги позивачу - ТОВ «Маркс.Капітал». У зв`язку з перебуванням судді Євсікова О.О., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.01.2022, для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів у складі: Алданова С.О (головуючий), Андрієнко В.В., Владимиренко С.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2022 справу № 910/11315/21 за апеляційною скаргою Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарський суд міста Києва від 26.11.2021 прийнято до провадження у складі колегії суддів Північного апеляційного господарського суду: Алданова С.О. (головуючий), Андрієнко В.В., Владимиренко С.В., відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Моторно (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2021 у справі № 910/11315/21, справу № 910/11315/21 призначено до розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи, витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/113513/21. Оскільки згідно долучених до матеріалів справи повідомлень про вручення поштових відправлень сторонами отримано рекомендовану кореспонденцію суду, то в силу приписів п. 3 ч. 6 ст. 242 ГПК України учасники справи є належним чином повідомленими про перегляд справи в апеляційному порядку за апеляційною скаргою відповідача на рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2021 у справі № 910/11315/21. 14.02.2022 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому позивач, з посиланням на те, що: - у даній справі до вимоги позивача про стягнення заборгованості не може бути застосований строк позовові давності оскільки розмір заборгованості за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АС/3989328 вже встановлений рішенням суду, яке набрало законної сили (ухвала господарського суду міста Києва від 16.05.2018 у справі № 910/842/18), і при зверненні до суду з вказаними вимогами строк позовної давності не був пропущений; - виплата відповідачем частини заборгованості за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АС/3989328 свідчить про визнання ним боргу в цілому; - за змістом положень ст. 20, пп. «ґ» п. 41.1 ст. 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» на відповідача покладний обов`язок виконати договірне зобов`язання за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності в повному обсязі, тобто з урахуванням 3 % річних та інфляційних втрат. Просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі. Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження. За змістом ч. 3 ст. 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу. Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Відповідно до ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Оскільки сторони письмово висловили свою правову позицію з даного спору, а необхідності призначення справи до розгляду у відкритому засіданні судом не встановлено, ця постанова Північного апеляційного господарського суду прийнята за результатами дослідження наявних в матеріалах справи документів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного. 18.11.2014 о 17 годині 15 хвилин по вул. Роганська, 132 в м. Харкові сталася дорожньо-транспортна пригода (ДТП) за участю автомобіля «Форд Фієста» державний номерний знак НОМЕР_1 (далі Автомобіль 1) під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля «Форд Транзіт» державний номерний знак НОМЕР_2 (далі Автомобіль) під керуванням ОСОБА_2 . У результаті ДТП пошкоджено Автомобіль

1. Відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою. Винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої пошкоджено Автомобіль 1, визнано ОСОБА_2 , що підтверджується постановою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 09.12.2014 у справі №644/12019/14-п. Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, зокрема, порядок виплати такого відшкодування та дії сторін при настанні страхового випадку, регулюються Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон). Стаття 1 Закону встановлює, що володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду. Згідно з ч. 3 ст. 397 ЦК України фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду. Враховуючи, що матеріли справи не містять жодних доказів того, що ОСОБА_2 неправомірно володів Автомобілем під час скоєння спірної ДТП, його володіння забезпеченим транспортним засобом (Автомобіль) під час спірної ДТП вважається правомірним. Частиною другою статті 11 ЦК України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків. За правилами ст. 22 Закону, обов`язок відшкодувати шкоду при настанні страхового випадку покладено на страховика, яким застраховано цивільно-правову відповідальність особи, винної у настанні такого випадку. З наявної в матеріалах справи копії полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АС/3989328 (далі Поліс), вбачається, що станом на дату скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність щодо Автомобіля була застрахована приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Україна». Зі змісту Полісу вбачається, що ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну складає 50 000,00 грн., франшиза - 1 000,00 грн. Зазначений факт відповідачем не заперечується. За замовленням ОСОБА_1 проведено огляд пошкодженого автомобіля та визначено вартість матеріального збитку завданого внаслідок ДТП, що підтверджується складеним Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса Висновком експертного автотоварознавчого дослідження № 12936 від 17.01.2015, згідно з яким вартість матеріального збитку, завданого власнику Автомобіля 1 пошкодженого в результаті ДТП складає 45 247,50 грн. Згідно з ч. 4 ст. 36 Закону виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов`язані з відшкодуванням збитків. Відповідно, вказані особи мають право на звернення до страховика з відповідними вимогами. Враховуючи, що матеріалами справи не підтверджується неправомірне володіння ОСОБА_2 . Автомобілем під час спірної ДТП, в даному випадку саме Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна» як страховик цивільно-правової відповідальності осіб, які правомірно володіють Автомобілем, тобто і ОСОБА_2 (особа, яка визнана винною у спірній ДТП), має відшкодовувати збитки, що були завдані внаслідок спірної ДТП. Згідно з ч. 1 ст. 25 Закону України «Про страхування» (здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком. В подальшому ОСОБА_1 подав до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» заяву про страхове відшкодування, яка останнім задоволена не була. Водночас 28.12.2015 ОСОБА_1 як цедент (первісний кредитор) та Фізична особа-підприємець Шиян Д.С. як цесіонарій (новий кредитор) уклали договір відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування в якому погодили, що: - в порядку та на умовах, визначених цим договором, на підставі ст.ст. 512 - 519 ЦК України, цедент відступає цесіонарію, а цесіонарій приймає і зобов`язується оплатити цеденту усі права вимоги, що виникли у цедента у зв`язку із фактом настання ДТП за участю Автомобіля під керуванням ОСОБА_2 відповідальність якого застрахована згідно Полісу в страховій компанії Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна» (п. 1.1); - внаслідок укладення цього договору цесіонарій займає місце цедента (як кредитора) в зобов`язаннях, що виникли в результаті ДТП, у тому числі права одержання грошового відшкодування нанесеної шкоди майну цедента, від винної особи, страхової компанії або від відповідача, в передбачених законом випадках (п. 1.2); - характеристика права вимоги, що передасться цесіонарію цедентом за цим договором: загальна сума боргу (страхове відшкодування), право вимоги сплати якого передасться цедентом, складає 36 706,25 грн. (п. 1.3). 31.12.2015 Фізична особа-підприємець Шиян Д.С. як клієнт та відповідач як фактор уклали договір про надання фінансових послуг факторингу №5/31-12/2015 (далі Договір факторингу), за умовами якого клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов`язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов`язаннями, що виникли у клієнта з договорів відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування відповідно до Додатку № 1 до цього договору, зокрема, з вищевказаного договору відступлення права вимоги від 28.12.2015 на суму 36 706,25 грн. В силу цього договору фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов`язаннях, що виникли із вищезазначеного договору відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі. Характеристика прав, переданих фактору клієнтом за цим договором: загальна сума боргу 1 170 130,06 грн. (п.п. 1.2, 1.3). Пунктом 1.4 Договору факторингу передбачено, що зобов`язаною особою (боржником) є страхова компанія - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна», відповідач у порядку, передбаченому Законом. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). За приписами ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Таким чином, до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток, тобто до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна». За приписами статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. За таких обставин, з 31.12.2015 кредитором у зобов`язанні щодо виплати спірного страхового відшкодування за Полісом є позивач. Водночас Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна» спірне страхове відшкодування позивачу не виплатило. При цьому, як слідує з матеріалів справи та Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою господарського суду міста Києва від 02.03.2018 відкрито провадження у справі №910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» під час розгляду якої позивачем подано заяву про грошові вимоги до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна», в тому числі за зобов`язанням, яке виникло на підставі Полісу, з урахуванням уточнень до якої, загальна сума вимог становить 69 521,44 грн., з яких: 36 706,25 грн. - сума страхового відшкодування, 3 131,60 грн. - 3% річних; 20 507,03 грн. - інфляційні втрати, 9 176,56 грн. - пеня. Вказані грошові вимоги визнані в повному обсязі та внесені до реєстру кредиторів згідно ухвали попереднього судового засіданні від 15.06.2018 у справі №910/842/18, якою Господарським судом міста Києва, серед іншого, позивача визнано конкурсним кредитором Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» першої черги на суму 9 547 674, 57 грн., четвертої черги на суму 3 916 198,78 грн., шостої черги на суму 1 835 120,95 грн., загальна сума 15 298 994, 30 грн. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі № 910/842/18 затверджено звіт ліквідатора, затверджено ліквідаційний баланс банкрута станом на 17.07.2019, у відповідності до положень ч. 5 ст. 45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» визнано погашеними у зв`язку з недостатністю майнових активів боржника вимоги кредиторів, зокрема, позивача першої черги на суму 9 555 040,57 грн., четвертої черги на суму 3 916 198,78 грн., шостої черги на суму 6 868 953,48 грн., загальна сума 20 340 192,80 грн. З огляду на вказані обставини, позивач звернувся до відповідача із заявою від 03.09.2019 про виплату боргу у якій, серед іншого, просив сплатити за зобов`язанням, яке виникло на підставі Полісу, загальна сума вимог становить 69 521,44 грн. Відповідач заявою № 3.1-05/31380 від 27.09.2019 повідомив позивача про прийняте ним рішення щодо виплати відшкодування за Полісом в сумі 36 705,25 грн., а 26.09.2019 виплатив позивачу страхове відшкодування у розмірі 36 706,25 грн. Отже, невиплаченою залишилась частина зобов`язань щодо сплати 3% річних та інфляційних втрат. За таких обставин позивач звернувся до суду з цим позовом та просив стягнути з відповідача 3 % річних в сумі 3 131,60 грн. та інфляційні втрати в сумі 20 507,03 грн. Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив у повному обсязі, що колегія суддів вважає вірним з огляду на таке. Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Як встановлено вище, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна» як страховик цивільно-правової відповідальності осіб, які правомірно володіють Автомобілем, тобто і Ющук Д.Д. (особа, яка визнана винною у скоєнні ДТП), мало відшкодовувати збитки, що були завдані внаслідок ДТП, проте вказану юридичну особу було ліквідовано. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч.2 ст.11 ЦК України). Згідно з ч. 3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. За змістом пп. «ґ» п. 41.1 ст. 41 Закону відповідач за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим законом, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника відповідача, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов`язань за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. При цьому п. 20.3 ст. 20 Закону визначає, що у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов`язки за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов`язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе відповідач. Виконання обов`язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду відповідача на умовах, визначених цим Законом. Отже, саме відповідач, з огляду на положення Закону має обов`язок з відшкодування шкоди на умовах, визначених цим законом, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника відповідача, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов`язань за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Спір у цій справі виник з огляду на відмову відповідача виплатити нараховані на суму несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання з виплати страхового відшкодування за Полісом, суми 3 % річних та інфляційних втрат. За змістом ст.ст. 524 та 533 ЦК України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Так як обов`язок щодо виплати страхового відшкодування виражений в грошових одиницях України та передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку, вказане зобов`язання є грошовим. Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом. За змістом положень ч.ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Таким чином, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія ч. ст. 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання. Така правова позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 06.06.2012 у справі № 303/2147/14-ц (провадження № 6-49цс12), а також Верховного Суду, викладеними у постановах від 30.01.2018 у справі № 910/17993/15, від 28.02.2018 у справі № 149/344/15-ц, від 06.06.2019 у справі № 758/8819/16-ц, від 26.06.2019 у справі № 760/2905/16-ц, від 04.09.2019 у справі № 280/2625/13-к, від 16.10.2019 у справі № 452/3519/15. Крім того, у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15 зроблений висновок про те, що стаття 625 ЦК України поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, з яким погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18). Отже, існує стала судова практика Верховного Суду, що в разі прострочення боржником (страховою компанією) виконання грошового зобов`язання, передбаченого договором страхування, зокрема виплати суми страхового відшкодування, страхова компанія зобов`язана на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Як встановлено вище, ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 у справі № 910/842/18 позивача визнано кредитором приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна», в тому числі за зобов`язаннями щодо виплати 3% річних та інфляційних втрат, стягнення яких є предметом спору у цій справі, а відтак, в силу положень ч. 4 ст. 75 ГПК України згідно з якою обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом, наявність вказаного обов`язку не потребує доведення. Водночас ключові доводи та позиція відповідача у цій справі полягають у тому, що він несе відповідальність за зобов`язаннями ліквідованих (у даному випадку із застосуванням процедури банкрутства) страховиків виключно в межах регламентних виплат (страхового відшкодування), натомість інші нарахування, а саме пов`язані з несвоєчасним виконанням такого зобов`язання (як то 3% річних та інфляційні втрати), зокрема визнані у справі про банкрутство ліквідованого страховика, мають бути списані - визнані погашеними в силу статті 45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Правовідносини за договором страхування в процедурі ліквідації страховика і після її завершення врегульовані Законом та Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». За загальним правилом, викладеним в п. 3 ст. 20 Закону України «Про страхування», при настанні страхового випадку страховик зобов`язаний здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом. Норми статті 87 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (відповідно до приписів якого здійснювалось провадження у справі № 910/842/18 про банкрутство приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна») не регулюють наслідки незадоволення вимог кредиторів в процедурі банкрутства страховика через недостатність у нього майна, а норма ч. 5 ст. 45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлює, що вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними. Натомість спеціальні норми Закону встановлюють виняток з цього правила щодо страховиків та визначають порядок задоволення вимог кредиторів страховика, що не були задоволені у процедурі банкрутства страховика через недостатність майна страховика. Згідно з п. 20.3 ст. 20 Закону у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов`язки за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов`язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе відповідач. Виконання обов`язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду відповідача на умовах, визначених цим Законом. Підпунктом «ґ» пункту 41.1 статті 41 Закону передбачено, що відповідач за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника відповідача, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов`язань за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. За змістом викладених норм, що регулюють правила переходу від ліквідованого страховика до відповідача обов`язків за договором страхування, відповідач виконує обов`язки цього страховика відповідно до умов договору страхування в повному обсязі. При цьому преамбула ст. 41 Закону - щодо відшкодування відповідачем шкоди на умовах, визначених цим Законом не може тлумачитись без взаємозв`язку із положеннями підпункту «ґ» пункту 41.1. цієї статті та із положеннями пункту 20.3 статті 20 Закону, пункту 3 статті 20 Закону України «Про страхування». Зазначені нормативні акти в цілому та наведені норми, зокрема, не передбачають винятків із загального правила про майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені) та відповідно до статті 625 ЦК України - сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми. Оскільки спірні відносини виникли з договірних відносин, і позивач продовжує реалізовувати їх в межах договірних зобов`язань, має місце винятково договірний характер обов`язку чи то страховика, чи то МТСБУ щодо відшкодування шкоди потерпілому, а не передбачена статтею 1166 ЦК України, позадоговірна (деліктна) відповідальність за завдану майнову шкоду. У спірних правовідносинах акцент потрібно ставити не на відшкодуванні шкоди, яка відшкодовується відповідачем у випадках, передбачених статтею 41 Закону, а на переході до відповідача обов`язків за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності тих страховиків, які ліквідовані, що передбачено положеннями п. 20.3 ст. 20 та ст. 41 Закону. Отже, відповідач не звільняється від обов`язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом суми 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України та п. 36.5 ст. 36 Закону) є невід`ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування. Правильність цієї позиції узгоджується із фактом визнання у справі про банкрутство кредиторських вимог позивача до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» як на суму страхового відшкодування, так і на спірні у цій справі суми 3% річних та інфляційних втрат, а також узгоджується з умовами в пункті 1.2 Договору факторингу - щодо права позивача (фактора та кредитора за договором) одержати від боржника суми основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі. Дійшовши вищевказаного висновку, для вирішення спору про покладення на відповідача (відповідно до п. 20.3 ст. 20 Закону та пп. «ґ» п. 41.1 ст. 41 Закону) обов`язку сплачувати за ліквідованого страховика, окрім суми страхового відшкодування, також 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих в силу закону за прострочення виплати страхового відшкодування, допущене страховиком, обставини прострочення відповідачем виплати страхувальнику цього страхового відшкодування не входять до предмету дослідження та доказування, як такі, що не мають значення. Вказаних правових висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 07.09.2021 у справі №910/14293/19 предметом розгляду у якій також були вимоги позивача до відповідача про стягнення з останнього сум пені, 3 % річних та інфляційних втрат нарахованих на суму несвоєчасно виплаченого приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Україна» страхового відшкодування. За таких обставин колегія суддів вважає вірною позицію суду першої інстанції, що позовні вимоги до МТСБУ про відшкодування суми 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, є обґрунтованими та такими, що відповідають положенням чинного законодавства. Щодо заяви відповідача про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності слід зазначити про таке. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 ЦК України, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Отже, за грошовими зобов`язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання зобов`язання. Враховуючи те, що правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі Полісу, є грошовим зобов`язанням, право на позов має бути пов`язане, зокрема, з початком виникнення відповідного обов`язку щодо виконання зобов`язань ліквідованого страховика саме у відповідача. При цьому, аналіз положень пунктів 2, 3 ст. 20 та п. 41.1 ст. 41 Закону свідчить, що обов`язок із виконання договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності покладено на страхову компанію до завершення процедури її ліквідації в особі ліквідаційної комісії, а у разі недостатності коштів (майна) - на відповідача. Отже, з урахуванням положень підпункту «ґ» п. 41.1 ст. 41 Закону, обов`язок відповідача з відшкодування шкоди замість ліквідованого страховика виникає з моменту встановлення судом факту недостатності коштів та майна такого страховика, яким, у цьому випадку, є дата постановлення ухвали господарського суду про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу, закриття провадження у справі про банкрутство страховика - банкрута. Важливим при цьому є врахування судами обставин того, що вимоги кредиторів не були задоволені, у зв`язку з відсутністю достатніх майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси. Вказана правова позиція викладена у вищезгаданій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.09.2021 у справі №910/14293/19. Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, так як право вимоги потерпілого до відповідача за невиконаними зобов`язаннями ліквідованого страховика виникає саме з моменту ліквідації такого страховика, тобто у цій справі з 17.09.2019 (дата поставлення господарським судом міста Києва ухвали у справі № 910/842/18 про ліквідацію приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» у зв`язку з неможливістю останнього виконати свої зобов`язання перед кредиторами - примітка суду), звернення позивача до суду з цим позовом в липні 2021 року свідчить про те, що з вказаним позовом позивач звернувся в межах трирічного троку позовної давності. Таким чином, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд, надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами з урахуванням фактичних обставин справи та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 3 131,60 грн. та інфляційних втрат в сумі 9 176,56 грн. Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн. слід зазначити таке. Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. (п. 1 та п. 4 ч. 3 ст. 123 ГПК України). Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Частина 1 ст. 124 ГПК України встановлює, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Водночас за приписами ч. 2 ст. 124 ГПК України, у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. При цьому ч. 8 ст. 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Відповідно до положень ч. 1 ст. 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. За приписами ГПК України попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат сторона має подати до суду разом з першою заявою по суті спору, якою відповідно до приписів ч. 2 ст. 161 ГПК України є позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву, а докази понесення таких витрат - до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву З матеріалів справи вбачається, що у позовній заяві позивач зазначив про те, що у зв`язку з розглядом справи він очікує понести витрати на правову допомогу 5 000,00 грн. та просив стягнути їх з відповідача. До позовної заяви позивачем були додані документи, які підтверджують понесення ним витрат на професійну правничу допомогу. Отже, матеріалами справи підтверджується дотримання позивачем як строків подання попереднього (орієнтовного) розрахунок суми судових витрат, так і строків для подання доказів понесення таких витрат. Частини 1 та 2 ст. 126 ГПК України встановлюють, що: - витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави; - за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України). На підтвердження факту понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу ним до матеріалів справи долучені ордер на надання правової допомоги серії ВІ № 1033616, виданий на ім`я адвоката Терзі О.С., а також належним чином засвідчені копії договору про надання професійної правничої допомоги № 11/220 від 26.10.2020 укладеного між позивачем як клієнтом та адвокатом Терзою О.С., додаткової угоди № 1 від 26.10.2020 до вказаного договору, акту наданих послуг від 05.07.2021 та детального опису робіт (надання послуг) до вищевказаного акту. Зі змісту укладеного між позивачем як клієнтом та адвокатом Терзою О.С. як адвокатом договору про надання професійної правничої допомоги № 11/2020 від 26.10.2020 слідує, що: - клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання надавати клієнту професійну правничу допомогу на умовах, передбачених цим договором, зокрема, надання юридичних консультацій, представництво інтересів клієнта в місцевих судах, апеляційних судах, Верховному Суді, представництво інтересів клієнта в господарських справах (п. 1.1); - гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої допомоги клієнту (п. 3.1); - порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в додатковій угоді до даного договору (п. 3.2). У додатковій угоді № 1 до вказаного договору сторони, серед іншого, погодили, що розмір гонорару не є фіксованим та визначається на підставі обсягів фактично наданих послуг, витраченого адвокатом часу та складності опрацьованих адвокатом справ; обсяг наданих послуг та їх вартість визначається актом виконаних робіт (наданих послуг). З наданого позивачем акту наданих послуг від 05.07.2021 та детального опису робіт (надання послуг) до вищевказаного акту слідує, що загалом позивачу було надано такі послуги: - ознайомлення з матеріалами клієнта, надання усних консультацій клієнту, аналіз нормативно-правової бази, що регулює спірні правовідносини, аналіз судової практики та правових позицій Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, визначення тактики захисту прав та інтересів клієнта, підготовка та узгодження з клієнтом правової позиції щодо подачі позовної заяви до відповідача по справі за Полісом - витрачено 3 години, вартість 1 години - 700,00 гри., всього 2 100,00 грн.; - підготовка та подання до Господарського суду м. Києва позовної заяви про стягнення з відповідача заборгованості за Полісом - 1 послуга, вартість 2 900,00 грн. Вартість виконаних робіт (наданих послуг) складає 5 000,00 грн. Отже, матеріалами справи підтверджується факт надання позивачу адвокатом Терзою О.С. послуг на заявлену до стягнення суму. Щодо обставин, пов`язаних з визначенням розміру витрат на правничу допомогу при розгляді справи судом першої інстанції, слід зазначити таке. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Частина 4 ст. 126 ГПК України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України). Відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У відзиві на позов відповідач просив зменшити витрати на правову допомогу позивача у зв`язку з однотипністю поданих позовів, які знаходяться у провадженні Господарського суду міста Києва. Враховуючи те, що відповідачем не надано будь-яких доказів на підтвердження заявленого ним клопотання, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем належними та допустимим доказами не доведено тих обставин, які свідчать про необґрунтованість заявленої позивачем до стягнення суми витрат на оплату послуг адвоката чи про наявність підстав для зменшення розміру таких адвокатських витрат, та які безпосередньо вказані у ч. 4 ст. 126 ГПК України (складність справи та виконані адвокатом роботи (надані послуги); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони, в тому числі вплив вирішення справи на репутацію сторони або публічний інтерес до справи). В свою чергу, надані позивачем документи в їх сукупності є достатніми доказами на підтвердження наявності підстав для відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу в заявленому розмірі, оскільки цей розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований, відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, а відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який, дослідивши надані позивачем докази щодо обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт та їх вартості, дійшов висновку про те, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи, є доведеним, документально обґрунтованим та таким, що відповідає критерію розумної необхідності цих витрат, у сумі 5 000,00 грн., а також, прийнявши до уваги те, що відповідач не довів відповідно до ч. 6 ст. 126 ГПК України неспівмірності понесених позивачем при розгляді цієї справи у суді витрат на професійну правничу допомогу із складністю даної справи та наданим адвокатом обсягом послуг, нерозумності розміру таких витрат, не надавши обґрунтованої заяви про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу, дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення заявленого позивачем до стягнення з відповідача розміру витрат на професійну правничу допомогу чи відмови у їх задоволенні, з огляду на що визнав, що такі витрати підлягають задоволенню у заявленій позивачем до стягнення сумі 5 000,00 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін. Інших підстав для скасування рішення у апеляційній скарзі не наведено. Доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим у зв`язку з тим, що судом було неправильно застосовано норми матеріального права за невірного встановлення обставин, що мають значення для справи, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку. Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2021 у справі № 910/11315/21 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів ст. 277 ГПК України не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції. Апеляційна скарга Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2021 у справі № 910/11315/21 підлягає залишенню без задоволення. Судовий збір, сплачений стороною у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, в порядку ст. 129 ГПК України, покладається на апелянта (відповідача у даній справі). Керуючись ст. ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2021 у справі № 910/11315/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2021 у справі № 910/11315/21 залишити без змін.

3. Судовий збір, сплачений стороною у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Моторне (транспортне) страхове бюро України.

4. Справу №910/11315/21 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, що визначені в ч. 3 ст. 287 ГПК України. Головуючий суддя С.О. Алданова Судді В.В.Андрієнко С.В. Владимиренко