Постанова 4801 № 130/3506/21

Справа № 130/3506/21 Провадження № 22-ц/801/748/2022 Категорія: 77 Головуючий у суді 1-ї інстанції Порощук П. П. Доповідач:Матківська М. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 червня 2022 рокуСправа № 130/3506/21м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі: Головуючого: Матківської М.В. Суддів: Войтка Ю. Б., Стадника І. М. Секретар: Михайленко А. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 25 січня 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрзалізниця» в особі структурного підрозділу служби електропостачання регіональної філії «Південно-західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним наказу про відсторонення від роботи та поновлення на посаді, стягнення заробітної плати, Рішення ухвалив суддя Порощук П. П. Рішення ухвалено об 11.30 год у м. Жмеринці Вінницької області Повний текст рішення складено 28 січня 2022 року, Встановив: 13 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до Акціонерного товариства «Укрзалізниця» в особі структурного підрозділу служби електропостачання регіональної філії «Південно-західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним наказу про відсторонення від роботи та поновлення на посаді, стягнення заробітної плати, мотивуючи свої вимоги тим, що із 2011 року вона працює бухгалтером ІІ категорії відділу обліку заробітної плати центру бухгалтерського та податкового обліку служби електропостачання регіональної філії «Південно-західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця». Трудовий стаж її складає 26 років. Весь час вона сумлінно працювала і ніколи не було на її роботу жодних нарікань. У грудні 2021 року вона була поставлена перед фактом порушення її конституційного права на роботу з боку відповідача, яке полягало у тому, що від неї вимагали медичну інформацію щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19 спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та обмежили права щодо повноцінної роботи. 10 грудня 2021 року відповідач вручив їй наказ про відсторонення від роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Наказ мотивований тим, що оскільки у неї відсутнє відповідне щеплення та відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я України, відповідач відсторонює її від роботи. В будь-яких документах, що підписані між нею і відповідачем, зобов`язання з її боку приймати щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, немає, так само не передбачене повноваження відповідача на відсторонення її від роботи з підстав відсутності такого щеплення. Наказ № 1207/ос від 09 грудня 2021 року вона вважає незаконним, оскільки ним порушено вимоги статті 43 Конституції України, статей 2, 21, 147 КЗпП України, тому просила його скасувати, поновити її на посаді і стягнути на її користь із відповідача заробітну плату за період відсторонення її від роботи та допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення її на посаді і стягнення заробітної плати за 1 місяць. Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 25 січня 2022 року позов задоволено. Скасовано наказ регіональної філії «Південно-західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 09 грудня 2021 року №1207/ос «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ». Зобов`язано Акціонерне товариство «Укрзалізниця» в особі структурного підрозділу служби електропостачання регіональної філії «Південно-західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» виплатити ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи. Стягнуто з Акціонерного товариства «Укрзалізниця» в особі структурного підрозділу служби електропостачання регіональної філії «Південно-західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави 908,00 грн. судового збору. Рішення в частині скасування наказу та присудження виплати заробітної плати за один місяць допущено до негайного виконання. Додатковим рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 01 квітня 2022 року, поновлено ОСОБА_1 на посаді бухгалтера ІІ категорії Акціонерного товариства «Укрзалізниця» в особі структурного підрозділу служби електропостачання регіональної філії «Південно-західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» і в цій частині рішення суду допущено до негайного виконання. Ухвалою Жмеринського міськрайонного суду від 01 квітня 2022 року виправлено описку в рішенні Жмеринського міськрайонного суду від 25 січня 2022 року та зазначено правильним «наказ регіональної філії «Південно-західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 09 грудня 2021 року № 1207/ос «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » В апеляційній скарзі відповідач Акціонерне товариство «Українська залізниця» просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Зазначив, що рішення суду вважає незаконним і таким, що підлягає скасуванню через невідповідність обставинам справи висновків, викладених у рішенні суду, а також неправильне застосування норм матеріального права. Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що суд першої інстанції зробив висновок, що не відповідає обставинам справи, за яким відсторонення позивача від роботи є незаконним, оскільки її професія не віднесена у встановленому законом порядку - наказом МОЗ № 2153 від 04 жовтня 2021 року, до таких, що підлягають обов`язковому щепленню від COVID-19. У преамбулі до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, зазначено, що обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, підлягають працівники: 6) підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, до якого входить АТ «Українська залізниця». Вимоги відомчого наказу узгоджуються із частиною 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Положення зазначеного закону суд не застосував. Також суд першої інстанції зробив висновок, який не відповідає обставинам справи про те, що вимога відповідача про зобов`язання працівника надати роботодавцю докази щодо щеплення є незаконною, оскільки профілактичні щеплення проти COVID-19 не включені до календаря профілактичних щеплень в Україні. Крім цього в силу ст. 32 Конституції України та ст. 286 ЦК України керівник не вправі вимагати у працівника інформацію щодо проведення відносно нього медичних маніпуляцій. Суд неправильно розтлумачив ці норми матеріального права, а застосувавши термін «медичні маніпуляції», викривив їх дійсний зміст і значення, а також безпідставно не застосував статті 3 і 39-1 Основ законодавства України про охорону здоров`я і статтю 24 КЗпП України. Суд в оскаржуваному рішенні неправильно витлумачив пункт 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», пункт 41-6 постанови Кабінету Міністрів України № 1236 від 09 грудня 2020 року та безпідставно не застосував статтю 46 КЗпП України, яка підлягала застосуванню. Оскільки відсторонення від роботи позивача проведено у відповідності до вимог закону, а вимога про компенсацію заробітної плати є похідною від вимоги про скасування оскаржуваного наказу, тому відсутні підстави для такої компенсації заробітної плати. Позивач ОСОБА_1 надіслала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення, оскільки вона заперечує щодо змісту і вимог апеляційної скарги та вважає рішення суду законним, правомірним і таким, що підлягає виконанню. Суд повністю з`ясував обставини, що мають значення для справи і висновки суду, викладені в рішенні, відповідають обставинам справи. Додаткове рішення суду сторонами не оскаржено. В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 заперечила проти задоволення апеляційної скарги, просить її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції, яким задоволено її позов - без змін. Представник відповідача у судове засідання не з`явився, надіслав заяву, якою просив судове засідання провести за його відсутності; апеляційну скаргу підтримує. Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення за таких підстав. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї, та не обмежений доводами і вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідач оскаржив лише рішення суду; додаткове рішення суду ним не оскаржено і апеляційна скарга не містить доводів незаконності додаткового рішення суду. Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України у пункті 20 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 19 грудня 2009 року, оскарження додаткового рішення провадиться на загальних підставах. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 працює бухгалтером 2 категорії в АТ «Укрзалізниця» в особі структурного підрозділу служби електропостачання регіональної філії «Південно-західна залізниця» АТ «Українська залізниця» та згідно з довідкою про доходи отримує заробітну плату, з червня 2021 року по листопад 2021 року їй нараховано 116 868,47 грн. (а. с. 11). Відповідно до наказу в. о. директора виконавчого регіональної філії Букіна А.Ю., виданого на підставі ст. 46 КЗпП України, частини 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153, ОСОБА_1 відсторонена від роботи з 09 грудня 2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19, без збереження заробітної плати. Підставою видання зазначеного наказу стало неподання акта про відмову від пред`явлення документа про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 або копії медичного висновку про абсолютні протипоказання до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. З даним наказом позивач ознайомлена 10 грудня 2021 року, про що свідчить її підпис із відміткою «з наказом ознайомлена: не погоджуюсь» (а. с. 7). Згідно листа-ознайомлення ЦБПОЕ відділ з нарахування заробітної плати, до відома позивача доведено зміст нормативних актів, якими передбачено обов`язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, та у пункті 1.4 зазначено, що відмова працівника ОСОБА_1 або ухилення її від обов`язкового проведення профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 може бути підставою для відсторонення її від роботи із 09 грудня 2021 року. Про ознайомлення зі змістом листа свідчить підпис ОСОБА_1 від 29 листопада 2021 року (а. с. 21). Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що в оспорюваному позивачем наказі № 1207/ос від 09 грудня 2021 року відсутнє посилання як на підставу його винесення, подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про відсторонення позивача від роботи, у зв`язку з чим наказ є безпідставним, свавільним та підлягає до скасування. Крім того, пункт 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» передбачає таку можливість щодо осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. МОЗ України не затверджувало переліку інфекцій, ухилення щеплення від яких може бути підставою для відсторонення від роботи. Встановивши, що у порушення вимог статті 46 КЗпП України відповідач із власної ініціативи без законних підстав відсторонив позивача від роботи із зупиненням виплати їй заробітної плати, суд задовольнив вимогу в частині стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Колегія суддів не погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до статті 46 КЗпП України відсторонення працівника від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законом. Статтею 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я" встановлені обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, зокрема, громадяни України зобов`язані: піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян (пункт «а»); у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення (пункт «б»). Згідно вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» і статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» в Україні обов`язковими є профілактичні щеплення проти туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюка, правця та кору. Відповідно до частини 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Наказом Міністерства охорони здоров`я України № 2153 від 04 жовтня 2021 року, із відповідними змінами, внесеними згідно із наказом Міністерства охорони здоров`я № 2393 від 01 листопада 2021 року і № 2664 від 30 листопада 2021 року (в редакції, чинній станом на день винесення оскаржуваного по справі наказу) затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, відповідно до якого обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають зокрема, працівники: пункт 6) підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 83 від 04 березня 2015 року. Згідно цього Переліку одним із об`єктів державної власності, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави в транспортній сфері, є Акціонерне товариство «Українська залізниця». Наказом МОЗ України № 2153 від 04 жовтня 2021 року передбачено, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ України № 595 від 16 вересня 2011 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за №1161/19899 від 10 жовтня 2011 року, в редакції наказу № 2070 від 11 жовтня 2019 року. Позивач ОСОБА_1 не зазначила у позовній заяві та не надала суду доказів про стан свого здоров`я, що було б перешкодою для щеплення. По справі встановлено, що роботодавець повідомив працівника ОСОБА_1 про список пунктів щеплень і центрів масової вакцинації; про необхідність отримання нею обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19; про необхідність пред`явлення безпосередньому керівнику не пізніше 08 грудня 2021 року документа, який підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією чи кількома дозами вакцини, або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 , виданого закладом охорони здоров`я (а. с. 21). Міністерство юстиції України надало висновок про те, що наказ МОЗ України № 2153 від 04 жовтня 2021 року відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини та зареєструвало цей наказ. Пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України № 1236 від 09 грудня 2020 року «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», у редакції постанови Кабінету Міністрів України № 1096 від 20 жовтня 2021 року, керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій зобов`язано забезпечити: контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153; відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена Переліком № 2153 та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, відповідно до статті 45 КЗпП України, частини 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини 3 статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; а також взяти до відома, що на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини 1 статті 94 КЗпП України, частини 1 статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини 3 статті 3 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома осіб, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили. Таким чином в. о. директора виконавчого регіональної філії Букін А.Ю., виконуючи покладений на нього обов`язок щодо забезпечення безпеки усіх працівників структурного підрозділу служби електропостачання регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця», на виконання вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» прийняв наказ про тимчасове відсторонення працівника підрозділу ОСОБА_1 , який є правомірним і відповідає вимогам чинного на день його винесення законодавства України. При цьому також враховується, що статтею 44-3 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення правил щодо карантину людей. Така відповідальність наступає у зв`язку із порушенням правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідеміологічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами. Відсторонення працівника від роботи - це один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових відносин, яке полягає у тимчасовому звільнення працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому звільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання. З урахуванням того, що під час відсторонення працівника від роботи, він тимчасово звільнений від виконання покладених на нього трудовим договором обов`язків і фактично не виконує роботу, такому працівникові заробітна плата не виплачується та законом не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за таким працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з його відмовою від проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. У наказі про відсторонення від роботи працівника повинно бути зазначено підстави та строк на який відсторонюється працівник; роз`яснення працівникові про його дії у випадку усунення причин, що стали підставою для відсторонення; інформація про те, що на час відсторонення від роботи нарахування заробітної плати не проводиться і відомості про те, що зі змістом даного наказу працівник ознайомлений. Зі змісту оскаржуваного позивачем наказу № 1207/ос від 09 грудня 2021 року вбачається, що при його винесенні керівником враховані положення відповідних законів України і ненадання працівником ОСОБА_1 підтверджуючого документа про обов`язкове профілактичне щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, або копії медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19. У наказі зазначений строк відсторонення - до моменту усунення нею причин відсторонення, а у випадку отримання працівником щеплення або отримання відповідного медичного висновку, вона зобов`язана письмово повідомити керівника структурного підрозділу. Наказ містить відмітку про те, що з його змістом ознайомлена працівник ОСОБА_1 10 грудня 2021 року, про що свідчить її підпис і відмітка про те, що вона із ним не погоджується (а. с. 7). Примусова вакцинація працівників не передбачається діючим законодавством України. У визначеному законом випадку обов`язкового щеплення, працівника не можна примусити його здійснити. При відмові працівника від проведення обов`язкового щеплення, він може, згідно визначеного законом порядку, бути відстороненим від виконання трудових обов`язків без виплати заробітної плати. З урахуванням викладеного заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги про визнання незаконним наказу про її відсторонення від роботи на посаді бухгалтера 2 категорії і стягнення на її користь заробітної плати за період відсторонення від роботи, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України, а тому не підлягають до задоволення. Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права. За таких обставин, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про задоволення позову є помилковим, тому рішення суду як незаконне і ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права підлягає до скасування з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . За правилами пункту 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює нове судове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Пунктом «в» частини першої статті 382 ЦПК України передбачено, що у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Статтею 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч.1). Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За правилами пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» та частини 7 статті 141 ЦПК України, якщо позивач, якому відмовлено у задоволенні позову, звільнений від сплати судового збору, то сплачений відповідачем судовий збір компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідачем при подачі апеляційної скарги сплачено судовий збір в сумі 2724,00 грн. (по 1362,00 грн. - а. с. 50, 77 зворот), який згідно із частиною 7 статті 141 ЦПК України підлягає компенсації відповідачу за рахунок держави. На підставі викладеного і керуючись ст. 367, 374, 376, 381-382 ЦПК України, суд Постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити. Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 25 січня 2022 року скасувати і ухвалити нове рішення. Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрзалізниця» в особі структурного підрозділу служби електропостачання регіональної філії «Південно-західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним наказу про відсторонення від роботи та поновлення на посаді, стягнення заробітної плати. Судові витрати Акціонерного товариства «Українська залізниця» у вигляді сплаченого за подання апеляційної скарги судового збору в сумі 2724,00 грн. компенсувати за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий:М. В. Матківська Судді:Ю. Б. Войтко І. М. Стадник Повний текст судового рішення складено 03 червня 2022 року