Постанова Львівський апеляційний суд № 462/2706/21

Справа № 462/2706/21 Головуючий у 1 інстанції: Кирилюк А.І. Провадження № 22-ц/811/3184/21 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. Категорія: 80 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 травня 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Ніткевича А.В., суддів: Бойко С.М., Копняк С.М., секретаря Матяш С.І. з участю позивачки ОСОБА_1 , представника відповідача Талалаєвої О.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Державного підприємства "Львівський державний завод "ЛОРТА" на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 15 червня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства "Львівський державний завод "ЛОРТА" про стягнення не нарахованої та не виплаченої заробітної плати, компенсації втрати частини грошових доходів у зв"язку з порушенням термінів їх виплати,- встановив: У квітні 2021 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до відповідача ДП "Львівський державний завод "ЛОРТА" про стягнення не нарахованої та не виплаченої заробітної плати, компенсації втрати частини грошових доходів у зв"язку з порушенням термінів їх виплати. Вимоги обгрунтовувала тим, що вона з 07.12.2015 працювала завідувачем складу цеху 001, а з 20.08.2018 завідувачем центрального складу цеху 001 ДП «Львівський державний завод «ЛОРТА». 12.09.2019 звільнена за власним бажанням. Відповідач за період 2015-2018 років порушував її право на належну оплату праці, встановивши розмір посадового окладу нижчий, ніж гарантований галузевою угодою. Так, ДП «ЛДЗ «ЛОРТА» створено відповідно до наказу Міністерства промислової політики України від 29.07.1998 №261 на базі майна госпрозрахункових структурних підрозділів Державного концерну «ЛОРТА» і таке входить до переліку об`єктів державної власності, що не підлягають приватизації. Оскільки ДП «ЛДЗ «ЛОРТА» є державним оборонним підприємством, то на нього поширюється дія Галузевих угод. У період з 2015 року і до 2016 року на підприємстві діяла Галузева угода на 2010-2011 роки, укладена між Міністерством промислової політики України, Фондом державного майна України, Всеукраїнським об`єднанням обласних організацій роботодавців підприємств машинобудівної та металообробної галузей Металіндустрія-Україна та профспілками автомобільного та сільськогосподарського машинобудування, машинобудівників та приладобудівників, космічного та загального машинобудування, радіоелектроніки та машинобудування, лісових галузей, машинобудування та металообробки, суднобудування, оборонної промисловості, енергетики та електротехнічної промисловості, атомної енергетики і промисловості України, що об`єдналися для ведення колективних переговорів, яка в подальшому пролонгована. Відповідно до положень вказаної Галузевої угоди мінімальний посадовий оклад завідувача складу цеху, у її випадку, з грудня 2015 року по вересень 2016 року, мав бути розрахований таким чином: мінімальна заробітна плата X 1,25 (співвідношення між законодавчо встановленою мінімальною заробітною платою та мінімальною тарифною ставкою робітника першого розряду третьої сітки) X 1,35 (мінімальний посадовий оклад техніка без категорії, що дорівнює місячній тарифній ставці робітника третього розряду третьої сітки згідно з Додатком №1 до Галузевої угоди) X 1,38 (мінімальний коефіцієнт міжпосадового співвідношення посадового окладу завідувача складу цеху до посадового окладу техніка згідно з Додатком №4 до Галузевої угоди). З вересня 2016 року на ДП «ЛДЗ «ЛОРТА» діє Міжгалузева угода у сферах машинобудування, металообробки, електротехніки, радіолектроніки, приладобудування, суднобудування, деревообробної та паперової, легкої та текстильної промисловості України на 2016-2020 рр. Відповідно до Міжгалузевої угоди мінімальний посадовий оклад завідувача складу цеху з вересня 2016 року по 20 серпня 2018 року мав бути розрахований таким чином: мінімальна заробітна плата X 1,5 (співвідношення між законодавчо встановленою мінімальною заробітною платою та мінімальною тарифною ставкою робітника першого розряду третьої сітки) X 1,35 (мінімальний посадовий оклад техніка без категорії, що дорівнює місячній тарифній ставці робітника третього розряду третьої сітки згідно з Додатком №1 до Міжгалузевої угоди) X 1,38 (мінімальний коефіцієнт міжпосадового співвідношення посадового окладу завідувача складу цеху до посадового окладу техніка згідно з Додатком №4 до Галузевої угоди). Згідно із Міжгалузевою угодою мінімальний посадовий оклад завідувача центрального складу з 20 серпня 2018 року по 12 вересеня 2019 року мав бути розрахований таким чином: мінімальна заробітна плата X 1,5 (співвідношення між законодавчо встановленою мінімальною заробітною платою та мінімальною тарифною ставкою робітника першого розряду третьої сітки) X 1,35 (мінімальний посадовий оклад техніка без категорії, що дорівнює місячній тарифній ставці робітника третього розряду третьої сітки згідно з Додатком №1 до Міжгалузевої угоди) X 1,63 (мінімальний коефіцієнт міжпосадового співвідношення посадового окладу завідувача центрального складу до посадового окладу техніка згідно з Додатком №4 до Галузевої угоди). Отже, відповідач не нарахував і не виплатив їй заробітну плату за 2015-2019 роки в сумі 116 942,56 грн., що є також підставою для нарахування позивачці компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням відповідачем термінів їх виплати. Розрахунок суми компенсації здійснено відповідно до Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 та становить 25 227 грн. 70 коп. Просила стягнути з відповідача на її користь не нараховану та не виплачену заробітну плату в розмірі 116 942,56 гривень, а також компенсацію за несвоєчасно виплачену заробітну плату, за період з грудня 2015 року по вересень 2019 року, станом на березень 2021 року в розмірі 25 227,70 гривень. Оскаржуваним рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 15 червня 2021 року позовну заяву задоволено. Стягнуто із Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» на користь ОСОБА_1 116 942 грн. 56 коп. заборгованості по заробітній платі, без урахування утримання податків та інших обов`язкових платежів, які підлягають утриманню з цієї суми відповідно до законодавства України. Стягнуто із Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати за період з грудня 2015 року по вересень 2019 року в розмірі 25 227 грн. 70 коп. без урахування податків та інших обов`язкових платежів, які підлягають утриманню з цієї суми відповідно до законодавства України. Стягнуто з Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» на користь держави 908 грн. судового збору. Рішення суду оскаржив відповідач ДП «Львівський державний завод «ЛОРТА», вважає таким, що не відповідає нормам процесуального та матеріального права, суд допустив надмірний формалізм та порушив принцип змагальності сторін. В апеляційній скарзі покликається на те, що суд першої інстанції відмовив у продовжені строку на подання відзиву, відтак ухвалення рішення лише маючи позицію позивача, робить таке рішення необгрунтованим та незаконним, оскільки спір не був вирішений по суті, а була заслухана лише одна сторона. Не погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що на ДП «ЛДЗ «ЛОРТА» поширюється дія Галузевої угоди на 2010-2011 роки, укладеної між Міністерством промислової політики України, Фондом державного майна України, Всеукраїнським об`єднанням обласних організацій роботодавців підприємств машинобудівної та металообробної галузей Металіндустрія-Україна та профспілками автомобільного та сільськогосподарського машинобудування, машинобудівників та приладобудівників, космічного та загального машинобудування, радіоелектроніки та машинобудування, лісових галузей, машинобудування та металообробки, суднобудування, оборонної промисловості, енергетики та електротехнічної промисловості, атомної енергетики і промисловості України, а також що з вересня 2016 року на ДП «ЛДЗ «ЛОРТА» діяла Міжгалузева угода у сферах машинобудування, деревообробної та паперової, легкої та текстильної промисловості України на 2016-2020 роки, оскільки ДП «ЛДЗ «ЛОРТА» у 2010 році увійшло до складу Державного Концерну «Укроборонпром», а такий не підписував Галузеву та Міжгалузеву угоди, на які покликається суд першої інстанції, а також вказана обставина підтверджується листами ДК «Укроборонпром» від 17.05.2021 та від 06.07.2021. Таким чином, судом першої інстанції не встановлено, що відповідач або ДК «Укроборонпром» входить до сфери управління Міністерства економічного розвитку і торгівлі, доказів протилежного позивачка суду не надала, що робить оскаржуване рішення не обгрунтованим. Звертає увагу, що листом ДК «Укроборонпром» від 06.07.2021 повідомлено, що вказана вище Галузева угода на 2010-2011 роки укладена 17.02.2010, відтак така угода підписана до моменту створення ДК «Укроборонпром», тому умови цієї угоди не поширюються на діяльність концерну. До вказаного листа також долучений акт приймання-передачі ДП «ЛДЗ «ЛОРТА» від 17.11.2011, що додатково свідчить про те, що відповідач не входить до управління Міністерства еккономічного розвитку та торгівлі, а тому умови Міжгалузевої угоди на 2016-2020 роки не поширюються на відповідача. Крім цього, у вказаному листі ДК «Укроборонпром» наведено позицію комітету з питань соціальної політики, зайнятості та пенсійного забезпечення Верховної Ради України (лист № 04-34/14-168433 від 18.07.2017), яка зводиться до того, що положення галузевої (міжгалузевої) угоди поширюються на всі підприємства, які підпорядковуються суб`єктам сторін з питань, що регулюються ними в таких угодах згідно законодавства України про соціальний діалог. В свою чергу, Верховний Суд у постанові від 28.10.2020 по справі № 753/23949/18 зробив висновок, відповідно до якого відповідач не належить до сфери управління міністерства, яке є підписантом галузевої угоди. Також, суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення компенсації не встановив, чи має позивач право на отримання такої компенсації, оскільки така виплата здійснюється у випадку порушення роботодавцем терміну виплати заробітної плати, однак така обставина судом не встановлена. Просить скасувати рішення Залізничного районного суду м. Львова від 15 червня 2021 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . У відзиві на апеляційну скаргу позивачка ОСОБА_1 зазначила, що оскаржуване рішення Залізничного районного суду м. Львова від 15 червня 2021 року є законним, таким, що прийняте без порушень норм процесуального права та з правильним застосуванням норм матеріального права. Звертає увагу, що первинна профспілкова організація ДП «ЛДЗ «ЛОРТА» є організаційною ланкою Професійної спілки працівників радіоелектроніки та мишонобудування України», у своїй роботі керується Міжгалузевою угодою, що підтверджується довідкою від 07.05.2021 № 17 та листом Львівської обласної організації профспілок працівників радіоелектроніки та машинобудування України від 10.03.2021 №

9. В свою чергу, згідно із п. 3.3. Колективного договору на 2016-2020 роки, укладеного між адміністрацією ДП «ЛДЗ «ЛОРТА» та найманими працівниками підприємства в особі профспілкового представника Ревули З.Я., зареєстрований 21.06.2016 за номером 159, конкретні розміри тарифних ставок (посадових окладів) встановлюються штатним розписом, виходячи із міжкваліфікаційних співвідношень для встановлення рівня тарифних ставок робітникам згідно із додатком № 1 до Галузевої угоди між Міністерством промислової політики та профспілкою робітників радіоелектроніки та машинобудування України. Відтак, сторони самі для себе визначили та погодились, що на них поширюється Галузеві угоди між Міністерством промислової політики та профспілкою робітників радіоелелектроніки та машинобудування України. Звертає увагу на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 152/1527/13, відповідно до якого галузеві угоди поширюються на підприємства, які за видами своєї діяльності (КВЕДами) віднесені до даної галузі, при цьому суд врахував, що посилання у Колективному договорі підприємства на ту чи іншу галузеву угоду є визнання поширення сфери дії цієї галузевої угоди на підприємство. Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ДП «ЛДЗ «ЛОРТА», а рішення Залізничного районного суду м. Львова від 15 червня 2021 року залишити без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд приходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково враховуючи таке. Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що ДП «ЛДЗ «ЛОРТА» є державним оборонним підприємством, а тому на нього поширювалась дія Галузевої угоди на 2010-2011 роки між Міністерством промислової політики України, Фондом державного майна України, Всеукраїнським об`єднанням обласних організацій роботодавців підприємств машинобудівної та металообробної галузей Металіндустрія-Україна та профспілками автомобільного та сільськогосподарського машинобудування, машинобудівників та приладобудівників, космічного та загального машинобудування, радіоелектроніки та машинобудування, лісових галузей, машинобудування та металообробки, суднобудування, оборонної промисловості, енергетики та електротехнічної промисловості, атомної енергетики і промисловості України, що об`єдналися для ведення колективних переговорів, а з вересня 2016 року на ДП «ЛДЗ «ЛОРТА» діяла Міжгалузева угода у сферах машинобудування, металообробки, електротехніки, радіолектроніки, приладобудування, суднобудування, деревообробної та паперової, легкої та текстильної промисловості України на 2016-2020 роки. З врахуванням наведеного, беручи до уваги розміри мінімальної заробітної плати, яка була встановлена ЗУ «Про Державний бюджет України» на 2015-2019 роки та з врахуванням наданого позивачем розрахунку різниці в заробітній платі згідно Галузевих угод та фактично нарахованою заробітною платою за період 2015-2019 роки, судом встановлено, що ДП «ЛДЗ «ЛОРТА» неправомірно нараховувало заробітну плату позивачці за спірний період, чим порушено її трудові права, зокрема, право на належний рівень оплати праці, передбачений законодавством. Також, суд взяв до уваги, що позивачка перебувала у трудових відносинах із відповідачем і в день звільнення їй не були виплачені належні від підприємства суми, тому прийшов висновку, що з відповідача на користь позивачки необхідно стягнути 116 942, 56 грн. заборгованості по заробітній платі, без урахування утримання податків та інших обов`язкових платежів та 25227,70 грн. компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати. Враховуючи матеріали справи та досліджені судом першої інстанції докази, колегія суддів не в повній мірі погоджується з такими висновками районного суду виходячи з такого. У ст. 2 КЗпП України передбачено, що право громадян на працю - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімально розміру, включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Згідно із ст. ст. 2-1, 5-1 КЗпП України держава забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин. Як слідує із ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Судом першої інстанції встановлено, що з 07.12.2015 позивачка працювала завідувачем складу цеху 001, а з 20.08.2018 - завідувачем центрального складу цеху 001 ДП Львівський державний завод ЛОРТА, при цьому 12.09.2019 звільнена на підставі ч.3 ст.38 КЗпП за власним бажанням (а.с.13-14). Державне підприємство "Львівський державний завод "ЛОРТА" (далі - Підприємство) є державним комерційним підприємством, заснованим на державній власності відповідно до наказу Мінпромполітики України від 29 липня 1998 року № 261 "Про створення підприємства "Львівського державного заводу "ЛОРТА" та передане в управління Державного концерну "Укроборонпром" (далі - Концерн). Дата державної реєстрації Підприємства - 21 вересня 1998 року. Види діяльності: Виробництво інструментів і обладнання для вимірювання, дослідження та навігації (26.51) (основний); Виробництво повітряних і космічних літальних апаратів, супутнього устатковання (30.30); Виробництво зброї та боєприпасів (25.40); Виробництво інших готових металевих виробів, н.в.і.у. (25.99); Виробництво комп`ютерів і периферійного устатковання (26.20); Виробництво обладнання зв`язку (26.30); Виробництво електронної апаратури побутового призначення для приймання, записування та відтворювання звуку й зображення (26.40) Регулювання, контроль та координація діяльності Підприємства здійснюється Концерном як уповноваженим суб`єктом господарювання з у правління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі. Державний концерн "Укроборонпром" є державним господарським об`єднанням, утвореним відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 року № 1221, з включенням до його складу державних підприємств згідно з додатком. Відповідно до абзацу 2 пункту 1 Статуту Державного концерну "Укроборонпром", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 серпня 2011 року N 993 "Деякі питання Державного концерну "Укроборонпром" функції з управління Концерном та контроль за його діяльністю здійснює Кабінет Міністрів України. Пунктом 2 цієї постанови КМУ прийнято пропозицію Міністерства економічного розвитку і торгівлі : щодо передачі із сфери управління Міністерства оборони та Міністерства промислової політики в управління Концерну підприємств, включених до його складу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 року № 1221 "Про утворення Державного концерну "Укроборонпром"; щодо передачі Концерну нежитлових приміщень загальною площею 1810,8 кв. метра на третьому поверсі будівлі по вул. Дегтярівській, 36, у м. Києві із закріпленням їх за Концерном на праві господарського відання. Львівський державний завод "ЛОРТА" включено до Переліку державних підприємств, що включені до складу Державного концерну "Укроборонпром", який є Додатком до постанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 року N 1221, згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 2011 року N 374 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 року N 1221". Первинна профспілкова організація "Об`єднаного профспілкового комітету підприємств "ЛОРТА" є юридичною особою та організаційною ланкою "Професійної спілки працівників радіоелектроніки та машинобудування України", яка діє на підставі Статуту профспілки (нова редакція), зареєстрованого Міністерством юстиції України 20 грудня 2016 року, і входить до складу Львівської обласної профспілкової організації працівників радіоелектроніки та машинобудування України. У 2004 році укладений Колективний договір Державного підприємства "Львівський державний завод "ЛОРТА" на 2004-2006 роки, який діяв до укладення нового колективного договору. 25 травня 2016 році на конференції трудового колективу укладений новий Колективний договір Державного підприємства "Львівський державний завод "ЛОРТА" на 2016-2020 роки, який зареєстровано Департаментом економічної політики Львівської міської ради за реєстровим № 159 від 21 червня 2016 року. Цей Колективний договір діє на даний час. Звертаючись із позовними вимогами позивач ОСОБА_1 свої доводи зводила до того, що у період з 2015 року і до 2016 року на підприємстві діяла Галузева угода на 2010-2011 роки, відповідно до положень якої мінімальний посадовий оклад завідувача складу цеху, у її випадку, з грудня 2015 року по вересень 2016 року, мав бути розрахований таким чином: мінімальна заробітна плата X 1,25 (співвідношення між законодавчо встановленою мінімальною заробітною платою та мінімальною тарифною ставкою робітника першого розряду третьої сітки) X 1,35 (мінімальний посадовий оклад техніка без категорії, що дорівнює місячній тарифній ставці робітника третього розряду третьої сітки згідно з Додатком №1 до Галузевої угоди) X 1,38 (мінімальний коефіцієнт міжпосадового співвідношення посадового окладу завідувача складу цеху до посадового окладу техніка згідно з Додатком №4 до Галузевої угоди). З вересня 2016 року на ДП «ЛДЗ «ЛОРТА» діє Міжгалузева угода на 2016-2020 рр, відповідно до якої посадовий оклад завідувача складу цеху з вересня 2016 року по 20 серпня 2018 року мав бути розрахований таким чином: мінімальна заробітна плата X 1,5 (співвідношення між законодавчо встановленою мінімальною заробітною платою та мінімальною тарифною ставкою робітника першого розряду третьої сітки) X 1,35 (мінімальний посадовий оклад техніка без категорії, що дорівнює місячній тарифній ставці робітника третього розряду третьої сітки згідно з Додатком №1 до Міжгалузевої угоди) X 1,38 (мінімальний коефіцієнт міжпосадового співвідношення посадового окладу завідувача складу цеху до посадового окладу техніка згідно з Додатком №4 до Галузевої угоди). Згідно із Міжгалузевою угодою мінімальний посадовий оклад завідувача центрального складу з 20 серпня 2018 року по 12 вересеня 2019 року мав бути розрахований таким чином: мінімальна заробітна плата X 1,5 (співвідношення між законодавчо встановленою мінімальною заробітною платою та мінімальною тарифною ставкою робітника першого розряду третьої сітки) X 1,35 (мінімальний посадовий оклад техніка без категорії, що дорівнює місячній тарифній ставці робітника третього розряду третьої сітки згідно з Додатком №1 до Міжгалузевої угоди) X 1,63 (мінімальний коефіцієнт міжпосадового співвідношення посадового окладу завідувача центрального складу до посадового окладу техніка згідно з Додатком №4 до Галузевої угоди). Позивачка вважає, що відповідач не нарахував і не виплатив їй заробітну плату за 2015-2019 рр. в сумі 116 942,56 грн., що є також підставою для нарахування позивачці компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням відповідачем термінів їх виплати. Розрахунок суми компенсації здійснено відповідно до Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 та становить 25 227 грн. 70 коп. Судом встановлено, що у 2008 році між Міністерством промислової політики України, Фондом державного майна України, Всеукраїнським об`єднанням обласних організацій роботодавців підприємств машинобудівної та металообробної галузей «Металіндустрія-Україна» та профспілками автомобільного та сільськогосподарського машинобудування, машинобудівників та приладобудівників, космічного та загального машинобудування, радіоелектроніки та машинобудування, лісових галузей, машинобудування та металообробки, суднобудування, оборонної промисловості, енергетики та електротехнічної промисловості, атомної енергетики і промисловості України, що об`єдналися для ведення колективних переговорів було укладено Галузеву Угоду на 2008 - 2009 роки. У 2010 році між Міністерством промислової політики України, Фондом державного майна України та профспілками автомобільного та сільськогосподарського машинобудування, машинобудівників та приладобудівників, космічного та загального машинобудування, радіоелектроніки та машинобудування, лісових галузей, машинобудування та металообробки, суднобудування, оборонної промисловості, енергетики та електротехнічної промисловості, атомної енергетики і промисловості України, що об`єдналися для ведення колективних переговорів, укладено нову Галузеву Угоду на 2010 - 2011. Між Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, Фондом державного майна України та Спільним представницьким органом всеукраїнських репрезентативних Профспілок машинобудівного і оборонно-промислового комплексів України в особі профспілок: працівників автомобільного та сільськогосподарського машинобудування; працівників енергетики та електротехнічної промисловості; працівників космічного та загального машинобудування; працівників лісових галузей; машинобудівників та приладобудівників; працівників машинобудування та металообробки; працівників радіоелектроніки та машинобудування; працівників суднобудування; працівників текстильної та легкої промисловості укладено Міжгалузеву угода у сферах машинобудування, металообробки, електротехніки, радіолектроніки, приладобудування, суднобудування, деревообробної та паперової, легкої та текстильної промисловості України на 2016-2020 роки, яка зареєстрована Міністерством соціальної політики України, реєстраційний номер 22 від 3 жовтня 2016 року. З матеріалів справи також встановлено, що 23 січня 2017 року роботодавцем ДП «ЛДЗ «ЛОРТА» видано наказ № 6 "Про впровадження Міжгалузевої Угоди на 2016-2020 року та збільшення заробітної плати", яким з метою виконання Міжгалузевої Угоди та збільшення розміру заробітної плати, впроваджено з 01 січня 2017 року нові тарифні ставки та схеми посадових окладів працівникам заводу. 11 січня 2018 року видано наказ № 6 "Про збільшення заробітної плати у 2018 році", яким з метою виконання Міжгалузевої Угоди та збільшення розміру заробітної плати у Державі, впроваджено з 01 січня 2018 року нові тарифні ставки та схеми посадових окладів працівникам заводу. Аналіз змісту Міжгалузевої Угоди, а також двох Галузевих угод свідчить, що Міжгалузева угода поширює свою дію на суб`єктів, які перебувають у сфері дії (належать до сфери управління), а Галузеві Угоди на підприємства, незалежно від форми власності, які за кваліфікацією видів економічної діяльності відносяться до відповідної галузі. Оскільки відповідач, починаючи з грудня 2010 року не перебуває у сфері дії сторін Міжгалузевої Угоди, з огляду на те, що його управління здійснюється Кабінетом Міністрів України через Державний концерн "Укроборонпром", положення цієї Міжгалузевої Угоди не діють, а відтак не є обов`язковими для ДП "Львівський державний завод "ЛОРТА". Наведене підтверджується зібраними по справі доказами. Отже, висновки суду першої інстанції про те, що спірні відносини сторін, починаючи з 2016 року врегульовувались положеннями Міжгалузевої Угоди є невірними, адже такі зроблено у зв`язку із невірним тлумаченням норм матеріального права. У цьому зв`язку, колегія суддів критично оцінює накази відповідача від 23 січня 2017 року № 6 та від 11 січня 2018 року № 6, оскільки законодавство України про працю, зокрема Закон України "Про колективні договори і Угоди" та КЗпП України не надають можливості роботодавцю поширювати дію галузевої (міжгалузевої) угоди на відповідне підприємство, шляхом видання наказу. Проте, враховуючи галузеву приналежність ДП "Львівський державний завод "ЛОРТА" за видами здійснюваної ним економічної діяльності, на нього поширюється дія Галузевих угод, укладених на відповідні періоди. За Галузевою угодою (2008-2009) спірний коефіцієнт становив 1,25, а за Галузевою угодою (2010-2011) - 1,1. Позивачка вважає, що по грудень 2015 року слід застосовувати вищий коефіцієнт 1,25, визначений Галузевою угодою (2008-2009), не застосовуючи, починаючи з 2010 року, коефіцієнт 1,1, визначений Галузевою угодою (2010-2011), оскільки останній є недійсним, в силу того, що погіршує умови оплати праці позивача. Колегія суддів відхиляє такі доводи, як безпідставні з огляду на таке. Галузева (міжгалузева) угода не може погіршувати становище працівників порівняно з генеральною угодою (частина третя статті 8 Закону України «Про колективні договори і Угоди»). Відповідно до пункту 2.8 Генеральної Угоди між Кабінетом Міністрів України, Всеукраїнськими об`єднаннями організацій роботодавців та всеукраїнськими профспілками і профоб`єднаннями на 2008 - 2009 роки, на період до запровадження розміру мінімальної заробітної плати на рівні прожиткового мінімуму для працездатної особи до 1 січня 2009 року установлено мінімальну тарифну ставку робітника 1-го розряду у виробничій сфері (за винятком бюджетних установ) у розмірі 120 відсотків мінімальної заробітної плати. Визначено передбачити у Законі України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» встановлення розміру мінімальної заробітної плати на рівні прожиткового мінімуму для працездатної особи з 1 січня 2009 року відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення мінімальної заробітної плати на рівні прожиткового мінімуму для працездатних осіб». Після запровадження мінімальної заробітної плати в розмірі прожиткового мінімуму на працездатну особу мінімальний розмір тарифної ставки робітника 1 розряду (за винятком бюджетних установ) встановлювати вище за вартісну величину прожиткового мінімуму для працездатної особи, а конкретний розмір визначати у галузевих угодах з урахуванням мінімальних галузевих стандартів оплати праці працівників, умові праці, потреб працівника та витрат на утримання непрацездатних членів його сім`ї. 09 листопада 2009 року між Кабінетом Міністрів України, Всеукраїнськими об`єднаннями організацій роботодавців та всеукраїнськими профспілками і профоб`єднаннями укладено Генеральну Угоду про регулювання основних принципів і норм реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин в Україні на 2010 -2012 роки. Пунктом 2.2. цієї Генеральної Угоди передбачено, що розмір заробітної плати некваліфікованого працівника небюджетної сфери за повністю виконану норму часу в нормальних умовах праці повинен перевищувати фактичний розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розрахований спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі праці та соціальної політики за попередній місяць відповідно до законодавства. Конкретний розмір мінімальних ставок (окладів) заробітної плати, міжпосадові, між розрядні співвідношення встановлюються в галузевих угодах і колективних договорах. Враховуючи наведене, а також те, що в Галузевій угоді (2008-2009) спірний коефіцієнт був вищим за наведений в Генеральній угоді на ці роки, а Генеральна угода на 2010-2011 роки не передбачала цього коефіцієнта, а надала можливість визначити його в угодах нижчого рівня, що і було зроблено в Галузевій угоді (2010-2011), остання не погіршує умови праці (оплати праці) позивача, у порівняння з Генеральною угодою, та підлягає застосуванню, починаючи з 2015 року по час звільнення позивачки. Такі висновки також ґрунтуються і на положеннях діючого, починаючи з 2016 року на підприємстві відповідача колективного договору. Отже, доводи позивачки про незастосування під час розгляду справи положень Галузевої Угоди (2010-2011) ґрунтуються на невірному тлумаченні позивачем норм матеріального права, відтак колегія суддів їх відхиляє. В свою чергу, пунктом 5 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (набрав чинності з 1 січня 2017 року) установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не застосовується як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Сторонам, які уклали колективні договори і Угоди, у тримісячний строк привести їх норми у відповідність із цим Законом згідно із законодавством. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб. З матеріалів справи вбачається, що до колективного договору відповідача на 2016-2020 роки, який діє і на даний час, не внесено зміни щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини. Наведене у своїй сукупності дає підстави колегії суддів для висновку про те, що до спірних правовідносин сторін, за період з 2015 року та по день звільнення позивачки необхідно застосовувати коефіцієнт 1,1, визначений Галузевою угодою (2010-2011), проте, починаючи з 1 січня 2017 року вказаний коефіцієнт слід застосовувати у співвідношенні не до розміру мінімальної заробітної плати, а до розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Крім цього, згідно із додатком № 4 до Галузевої Угоди на 2010-2011 роки, посадовий оклад позивачки - завідувача центрального складу та завідувача складу необхідно обраховувати у співвідношенні до тарифної ставки робітника першого розряду третьої сітки, а не третього розряду, як вказує позивачка. У Додатку № 1 до Галузевої угоди на 2010-211 роки вказано, що міжкваліфікаційне співвідношення для встановлення тарифних ставок робітникам, зокрема першого розряду, встановлений коефіцієнт 1,0, а не 1,35 як зазначає позивачка. Виходячи з цього, колегія суддів погоджується із розрахунком невиплаченої позивачці за спірний період заробітної плати в розмірі 3733,32 грн., проведений відповідачем самостійно, такий ґрунтується на матеріалах справи, позивачкою не оспорений, контррозрахунку нею також не подано. Перевіряючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з затримкою термінів її виплати, колегія суддів враховує таке. Відповідно до статті 34 Закону України "Про оплату праці" компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. Порядок здійснення компенсації врегульовано Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050-III), який набрав чинності з 1 січня 2001 року, а також Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим з метою реалізації цього Закону, постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок 159). Відповідно до статті 1 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення) (стаття 2 Закону № 2050-III). Згідно із статтею 3 Закону № 2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону № 2050-III). Пункти 1, 2 Порядку № 159 відтворюють положення Закону № 2050-III, а пункт 3 -деталізує структуру грошових доходів, які підлягають компенсації, та вказує, що такі повинні одержуватись громадянами в гривнях на території України. Роз`яснення щодо застосування цього Порядку надає Мінсоцполітики (пункт 9 Порядку № 159). Метою такого законодавчого регулювання є захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. В рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013, зазначено, що в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Конституційний Суд України у цьому рішенні не надавав офіційного тлумачення положенням статті 34 Закону України "Про оплату праці" та Закону № 2050-III. У мотивувальній частині рішення зазначено, що: "кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків ії виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги". Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) за трудовим договором виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина перша статті 94 КЗпП України, частина перша статті 1 Закону України «Про оплату праці»). У рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» й «оплата праці», які використані у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини). Крім того, Конституційний Суд України у тому ж рішенні дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат (абзац восьмий пункту 2.1 мотивувальної частини). Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша статті 117 КЗпП України). Системне тлумачення вказаних норм матеріального права, аналіз зазначених рішень Конституційного Суду України дає підстави стверджувати, що механізм компенсації, передбачений статтею 34 Закону України "Про оплату праці" необхідно застосовувати в порядку, визначеному Законом № 2050-III та Порядком № 159 до несвоєчасно виплаченої нарахованої заробітної плати під час дії трудового договору, а також у разі несвоєчасної виплати заробітної плати, присудженої за рішенням суду, як під час дії трудового договору, такі і після його припинення. Разом із тим, у разі невиплати в день звільнення працівнику усіх належних сум, які входять до структури заробітної плати, та/або встановлення (присудження) їх судовим рішення, ухваленим за зверненням працівника, після припинення трудових відносин, застосуванню підлягає механізм компенсації, визначений статтею 117 КЗпП України. Протилежне тлумачення робить неможливим визначити таку підставу компенсації, як база для її нарахування, а також встановити час початку прострочення виплати, і не сприяє визначеності змісту зобов`язання щодо розміру заробітної плати, недонарахованої працівнику. Близькі за змістом висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі №243/5135/16-ц (провадження № 61-5396св18) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 березня 2021 року у справі №525/789/17 (провадження № 61-14611св19), а також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц (провадження № 14-429цс19). У цьому зв`язку, колегія суддів доходить висновку, що за обставинами цієї справи відсутні підстави для стягнення компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з затримкою термінів її виплати. З врахуванням встановлених обставин справи, колегія суддів приходить висновку, що апеляційну скаргу ДП «ЛДЗ "ЛОРТА" необхідно задовольнити частково, оскаржуване рішення Залізничного районного суду м. Львова від 15 червня 2021 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково, стягнути з ДП «ЛДЗ «ЛОРТА» на користь ОСОБА_1 3733 гривень 32 копійок заборгованості по заробітній платі, без урахування утримання податків та інших обов`язкових платежів, які підлягають утриманню з цієї суми відповідно до законодавства України, а у задоволенні решти позовних вимог відмовити. Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України Відповідно до положень ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Беручи до уваги, що розмір задоволених позовних вимог ОСОБА_1 складає 3% від ціни позову, визначеної у позовній заяві, відтак з відповідача ДП «ЛДЗ "ЛОРТА" необхідно стягнути в дохід держави 68 гривень 00 копійок судового збору за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій. Однак, враховуючи сплату судового збору відповідачем за подання апеляційної скарги в розмірі 1362 гривень 00 копійок, а також те, що позивачка ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору при зверненні із позовом до суду, різницю від сплаченої відповідачем суми судового збору 1362,00 грн. та визначеної апеляційним судом до сплати суми 68,00 грн., а саме 1294,00 грн. необхідно компенсувати ДП «ЛДЗ «ЛОРТА», в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Керуючись ст.ст. 259, 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 376, 381, 382, 383 ЦПК України, суд,- постановив: Апеляційну скаргу Державного підприємства "Львівський державний завод "ЛОРТА" - задовольнити частково. Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 15 червня 2021 року - скасувати. Ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Державного підприємства "Львівський державний завод "ЛОРТА" про стягнення не нарахованої та не виплаченої заробітної плати, компенсації втрати частини грошових доходів у зв"язку з порушенням термінів їх виплати - задовольнити частково. Стягнути з Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» на користь ОСОБА_1 3733 (три тисячі сімсот тридцять три) гривень 32 копійок заборгованості по заробітній платі, без урахування утримання податків та інших обов`язкових платежів, які підлягають утриманню з цієї суми відповідно до законодавства України. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити. Компенсувати Державному підприємству «Львівський державний завод «ЛОРТА», в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України 1294 (одна тисяча двісті дев`яносто чотири) гривень 00 копійок судового, сплаченого за подання апеляційної скарги. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 01 червня 2022 року. Головуючий: А.В. Ніткевич Судді: С.М. Бойко С.М. Копняк