Постанова 4857 № 380/7394/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 червня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/7394/21 пров. № А/857/5429/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Гудима Л.Я., суддів: Довгополова О.М., Святецького В.В., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Шляхове ремонтно-будівельне управління №65» на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2021 року, головуючий суддя - Ланкевич А.З., ухвалене у м. Львові, у справі за адміністративним позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Шляхове ремонтно-будівельне управління №65» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- В С Т А Н О В И В : В травні 2021 року позивач - ТзДВ «Шляхове ремонтно-будівельне управління №65» звернулося в суд з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 20.04.2021 року: - №8513/13010704 про збільшення сум грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у сумі 514 270,00 грн., в т.ч.: за податковими зобов`язаннями - 411 416,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 102854,00 грн.; - №8514/13010704 про збільшення сум грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у сумі 653307,50 грн., в т.ч.: за податковими зобов`язаннями - 522 646,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 130 661,50 грн.; - №8515/13010704 про застосування штрафу у сумі 3 400,00 грн. за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг). Позовні вимоги обґрунтовано тим, що реальність господарських операцій із його контрагентами - ФОП ОСОБА_1 та ТзОВ «Діжле Україна» засвідчується наявними у товариства належним чином складеними первинними документами, які були надані податковому органу під час перевірки. Натомість, останній дійшов помилкового висновку про формальність укладених між позивачем та його контрагентами угод і неправомірно нарахував грошові зобов`язання з податку на додану вартість та податку на прибуток. Зазначало, що висновки відповідача ґрунтуються лише на податковій інформації та звітності контрагентів, а не на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у періоді, що перевірявся. Поряд з тим, чинне законодавство не ставить право платника податків на отримання податкових вигод в залежність від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентами, оскільки юридична відповідальність носить індивідуальний характер. Господарські операції з використання придбаних будівельних матеріалів на об`єктах будівництва здійснюються в межах основної діяльності позивача та спрямовані на отримання доходу, який позивач в подальшому і отримав. Помилки в частині номенклатури робіт в податковій накладній не заважають ідентифікувати здійснену операцію, її зміст, період, сторони та суму податкових зобов`язань, а відтак не можуть бути причиною неправомірності віднесення зазначених у них сум податку на додану вартість до податкового кредиту у відповідних звітних періодах. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2021 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ТзДВ «Шляхове ремонтно-будівельне управління №65» оскаржило його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, не надано належної правової оцінки наявним доказам, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким адміністративний позов задовольнити. Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що висновок суду попередньої інстанції про те, що надані документи в підтвердження реальності господарських операцій є формальними, складеними без фактичного виконання операцій не відповідає обставинам справи, та є помилковими. На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ТзДВ ШРБУ №65 (код ЄДРПОУ: 03448630) зареєстроване, як юридична особа, 09.04.1997 року; основним видом економічної діяльності названого підприємства, згідно з відомостями, які містяться у ЄДР, є будівництво доріг і автострад (42.11). Відповідно до підп.20.1.4 п.20.1 ст.20, підп.75.1.2 п.75.1 ст.75, ст.77. п.82.1 ст.82 Податкового кодексу України, плану-графіка проведення документальних планових виїзних перевірок платників податків на 2020 рік, на підставі наказу Головного управління ДПС у Львівській області від 18.02.2020 року №1148 Про проведення документальної планової виїзної перевірки ТзДВ ШРБУ №65 (03448630) проведено планову виїзну документальну перевірку ТзДВ «Шляхове ремонтно-будівельне управління №65» (03448630) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2017 року по 31.12.2019 року, валютного - за період з 01.01.2017 року по 31.12.2019 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 01.01.2017 року по 31.12.2019 року, за результатами якої складено акт від 17.03.2021 року №5371/13-01-07-04/03448630 (далі - акт перевірки від 17.03.2021 року). У висновках цього акта перевірки контролюючий орган зазначив про порушення позивачем за вказаний період, зокрема: 1. п.5, п.6, п.11 П(С)БО 16, п.13 П(С)БО 18, підп.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.135.1 ст.135, п.137.1 ст.137 Податкового кодексу, в результаті чого підприємством за період з 01.01.2017 року по 31.12.2019 року занижено податок на прибуток всього у сумі 411 416,00 грн, в тому числі за IV квартал 2019 - у сумі 411 416,00 грн; 2. п.189.1 ст.189, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.5 г ст.198, п.200.1 ст.200. п.201.7, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством за період з 01.01.2017 року по 31.12.2019 року занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до Державного бюджету України, всього у сумі 522 646,00 грн, у тому числі за жовтень 2019 року - у сумі 83333,00 грн, за листопад 2019 року - у сумі 268702,00 грн, за грудень 2019 року - у сумі 170 611,00 грн; 3. п.201.10 ст.201 Податкового кодексу - підприємством не зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну за листопад 2019 у сумі 426842,00 грн, з них податок на додану вартість - 85 368,00 грн (сума штрафних санкцій - 3400,00 грн). На обґрунтування цих висновків, відповідач, зокрема, зазначив про непідтвердження виконання робіт ФОП ОСОБА_1 та ТзОВ «Діжле Україна» для ТзДВ «ШРБУ №65» у зв`язку: з відсутністю фізичних, технічних та технологічних можливостей у контрагентів позивача до вчинення задекларованих господарських операцій, а також необхідних матеріалів та устаткування; надані до перевірки ТзДВ «ШРБУ №65» документи не відображають реального руху робіт між учасниками господарської операції, тобто є недостовірними, мають статус формально складених та не підтверджують реальність здійснення господарських операцій. Крім того, встановлено відображення у матеріальних звітах використання придбаних позивачем матеріалів всього у сумі 426 842,16 грн для виконання робіт на об`єктах з поточного ремонту дорожнього покриття у листопаді 2019 року, щодо яких на момент такого списання не укладені договори на виконання робіт. Також, вказано, що у порушення вимог п.201.10 ст.201 Податкового кодексу позивачем не зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну за листопад 2019 року при здійсненні операцій, що не є господарською діяльністю підприємства (списання матеріалів на об`єкти робіт з поточного ремонту дорожнього покриття, по яких на момент такого списання не виконувалися роботи), відповідно до п.198.5 ст.198 Податкового кодексу всього у сумі 426 842,16 грн. На підставі акта перевірки від 17.03.2021 року №5371/13-01-07-04/03448630, Головним управлінням ДПС у Львівській області прийнято податкові повідомлення-рішення від 20.04.2021 року: - №8513/13010704 про збільшення сум грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у сумі 514 270,00 грн, в т.ч.: за податковими зобов`язаннями - 411 416,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 102 854,00 грн; - №8514/13010704 про збільшення сум грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у сумі 653 307,50 грн, в т.ч.: за податковими зобов`язаннями - 522 646,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 130 661,50 грн; - №8515/13010704 про застосування штрафу у сумі 3 400,00 грн за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) . Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що на переконання позивача, визначений йому відповідачем розмір грошових зобов`язань є надуманим і абсолютно безпідставним, оскільки не ґрунтується ані на первинних документах ТзДВ «ШРБУ №65», ані на документах його бухгалтерського обліку. Вважаючи у зв`язку із цим свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом з метою їх захисту. Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що за операціями з контрагентами ФОП ОСОБА_2 та ТзОВ «Діжле Україна» лише оформлялися окремі первинні документи та податкові накладні без фактичного виконання обумовлених операцій, чим створювалась видимість (зовнішні ознаки) реального здійснення операцій та правомірності формування спірних сум податкових вигод, наслідком чого є отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди. Наведене, у свою чергу, вказує на юридичну дефектність первинних/облікових/ податкових документів. Такі висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, виходячи з наступного. Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (далі - ПК України). Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені ст.44 Податкового кодексу України. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документам, що передбачені абзацом першим цього пункту. Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» . Відповідно до ст. 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків, а здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. За змістом ч.ч. 1-2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій. Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання. Відповідно до наведеного визначення, господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України. Як встановлено пунктом 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Відповідно до п. 198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно з п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України є дата здійснення першої з наступних подій: а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); б) дата отримання податкової накладної. Проведення господарських операцій суб`єкта господарювання, за змістом ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку. Пунктом 177.4. статті 177 Податкового кодексу України встановлено, що до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом ІІІ цього Кодексу. Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК не включаються до складу витрат, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У статті 198 ПК встановлено підстави, за яких у платника ПДВ виникає право на податковий кредит; визначено умови, дату, час та порядок його формування; визначено права і обов`язки платників податку в цій сфері податкових правовідносин; підстави, що унеможливлюють віднесення сплаченого (нарахованого) податку до податкового кредиту. Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. За змістом пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Також, як передбачено п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України об`єктом оподаткування податку на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень розділу ІІІ Податок на прибуток підприємств Податкового кодексу. Фінансовий результат до оподаткування (прибуток або збиток) визначається у Звіті про фінансові результати (форма №2). Фінансовим результатом господарської діяльності підприємства є прибуток або збиток. Визначення фінансового результату полягає у визначенні чистого прибутку (збитку) звітного періоду. З цією метою в бухгалтерському обліку передбачається послідовне зіставлення доходів та витрат. Кінцевий фінансовий результат - чистий прибуток (збиток) визначається як різниця між різними видами доходів та витрат підприємства за звітний період. Згідно з п.135.1 ст.135 ПК України встановлено, що базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 Податкового кодексу, а податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною статтею 136 Податкового кодексу, від бази оподаткування, визначеної згідно зі статтею 135 Податкового кодексу. Згідно із п.137.1 ст.137 Податкового кодексу, податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною статтею 136 цього Кодексу, від бази оподаткування, визначеної згідно зі статтею 135 цього Кодексу. Судом встановлено, що у перевіряємому періоді позивач мав господарські взаємовідносини з контрагентами - ФОП ОСОБА_2 та ТзОВ «Діжле Україна». На підтвердження здійснення господарських операцій із ФОП ОСОБА_2 позивач надав копії наступних документів: - аналіз розрахунків з контрагентом ФОП ОСОБА_2 ; - договір на виконання робіт, договірну ціну, акт приймання виконаних будівельних робіт (форма №КБ-2), довідку про вартість виконаних будівельних робіт (форма №КБ-3), підсумкову відомість ресурсів; - договір із додатками, укладений між ТДВ ШРБУ №65 та Золочівською міською радою Львівської області, щодо виконання робіт на об`єкті Реконструкція площі Вічевої (М.Шашкевича), вул.М.Шашкевича та прилеглих вулиць в м. Золочеві Львівської області (ІІІ черга) ; - акти приймання виконаних будівельних робіт (форма №КБ-2в), довідки про вартість виконаних будівельних робіт (форма №КБ-3), підсумкову відомість ресурсів, підписані ТДВ ШРБУ №65 та Золочівською міською радою Львіської області, у яких відображено вартість робіт виконані субпідрядником ФОП ОСОБА_2 .. Так, між Золочівською міською радою Львівської області (Замовник) та ТзДВ «ШРБУ №65» (Підрядник) укладено договір від 18.10.2017 року №78 щодо виконання робіт на об`єкті Реконструкція площі Вічевої (М.Шашкевича), вул.М.Шашкевича та прилеглих вулиць в м.Золочеві Львівської області (ІІІ черга) . Відповідно до п.3.1 Договору, Договірна ціна на момент укладання договору становила 33753085,51 грн. Відповідно до п.5.1 Договору, строк (термін) виконання робіт - до грудня 2019 року або до повного виконання сторонами договірних зобов`язань. Протягом 2017-2019 до договору вносилися зміни щодо графіка виконання робіт, плану фінансування та джерела фінансування робіт. Так, зокрема, додатковою угодою від 01.10.2019 року №9 до договору від 18.10.2017 року №78 внесено зміни, зокрема щодо графіка виконання робіт та продовжено термін виконання робіт до грудня 2020. 03.12.2019 року між ТзДВ «ШРБУ №65» (Генпідрядник) та ФОП ОСОБА_2 (Субпідрядник) укладено договір №20121/19, відповідно до якого субпідрядник зобов`язується власними силами і засобами, в обумовлений строк у відповідності до замовлення, погодженої договірної ціни і вимог проектно-кошторисної документації, будівельних норм та правил виконати роботи на об`єкті Реконструкція площі Вічевої (М.Шашкевича), вул.М.Шашкевича та прилеглих вулиць в м.Золочеві Львівської області (ІІІ черга) Залишки робіт. Коригування. (улаштування покриття з ФЕМ) , а Генпідрядник зобов`язується прийняти та оплатити виконані роботи (п. 1.1). Відповідач дійшов висновку про те, що найменування робіт і витрат, що виконані субпідрядником ФОП ОСОБА_2 відображені в актах приймання виконаних будівельних робіт (форма №КБ-2в), що підписані ТзДВ «ШРБУ №65» та Золочівською міською радою Львіської області, а саме: у акті приймання виконаних будівельних робіт від 19.11.2019 року №15 за листопад 2019 року, тобто ще до укладення договору з субпідрядником ФОП ОСОБА_2 ; у акті приймання виконаних будівельних робіт від 11.12.2019 року №16 за грудень 2019 року. Однак з такими висновками колегія суддів не може погодитись, оскільки у акті приймання виконаних будівельних робіт між ФОП ОСОБА_2 та ТзДВ «ШРБУ №65» за грудень 2019 року вказано покриття тротуарів ФЕМ (Н=60) тип 4 (2719 м2) у кількості 355 м2, також в акті приймання виконаних будівельних робіт між ТзДВ «ШРБУ №65» та Золочівською міською радою Львіської області за листопад 2019 року зазначено покриття тротуарів ФЕМ (Н=60) тип 4 (2719 м2) у кількості 355 м2, при цьому слід враховувати, що загальна площа об`єкта становить 2719 м2. Вказана обставина не може свідчити про те, що виконані субпідрядником ФОП ОСОБА_2 роботи вже були відображені в актах приймання виконаних будівельних робіт (форма №КБ-2в), що підписані ТзДВ «ШРБУ №65» та Золочівською міською радою Львіської області за листопад 2019 року, тобто до укладення договору з субпідрядником. Також, на підтвердження здійснення господарських операцій з ТзОВ «Діжле Україна» позивач надав копії наступних документів: - картку по бухгалтерському рахунку 631 по контрагенту ТзОВ «Діжле Україна»; - договори, акти приймання виконаних будівельних робіт (форма №КБ-2), довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма №КБ-3), підсумкові відомості ресурсів; - банківські виписки; - договір, укладений між ТДВ «ШРБУ №65» та Шевченківською районною адміністрацією Львівської міської ради щодо виконання робіт на об`єкті Капітальний ремонт дворів, внутрішньо квартальних доріг, тротуарів на вул.Щурата, 5-7 в м.Львові; - договірну ціну, локальний кошторис на будівельні роботи, акти приймання виконаних будівельних робіт (форма №КБ-2в), довідки про вартість виконаних будівельних робіт (форма №КБ-3), підписані ТДВ ШРБУ №65 та Шевченківською районною адміністрацією Львівської міської ради, у яких відображено вартість виконаних субпідрядником ТзОВ «Діжле Україна» робіт на об`єкті Капітальний ремонт дворів, внутрішньо квартальних доріг, тротуарів на вул.Щурата, 5-7 в м.Львові; - договір, укладений між ТзДВ «ШРБУ №65» та ПАТ «Львівське спеціалізоване будівельно-монтажне управління №1», щодо виконання робіт на об`єкті Реконструкція вул.І.Миколайчука (від вул.Пилипа Орлика до в`їзду на Голосківський цвинтар) ; - акт приймання виконаних будівельних робіт (форма №КБ-2в), довідку про вартість виконаних будівельних робіт (форма №КБ-3), підписані ТзДВ «ШРБУ №65» та ПАТ «Львівське спеціалізоване будівельно-монтажне управління №1» , у яких відображено вартість виконаних субпідрядником ТзОВ «Діжле Україна» робіт на об`єкті Реконструкція вул.І.Миколайчука (від вул.Пилипа Орлика до в`їзду на Голосківський цвинтар) . Між Шевченківською районною адміністрацією Львівської міської ради (Замовник) та ТзДВ «ШРБУ №65» (Підрядник) було укладено договір від 22.08.2019 року №244/Т/19. Відповідно до п.1.1 цього Договору, Замовник доручає, а підрядник на свій ризик, власними силами та засобами виконує роботи ДК 021:2015 (CPV) 45453000-7 - капітальний ремонт та реставрація; ДСТУ БД.1.1-1:2013 Правила визначення вартості будівництва ; ГБН Г.1-218-182:2011 Ремонт автомобільних доріг загального користування. Види ремонтів та переліки робіт , а саме: Капітальний ремонт дворів, внутрішньоквартальних доріг, тротуарів на вул. Щурата, 5-7 в м. Львові . Між ТзДВ «ШРБУ №65» (Субпідрядник) та ПАТ «Львівське спеціалізоване будівельно-монтажне управління №1» укладено договір субпідряду виконання робіт на об`єкті Реконструкція вул.І.Миколайчука (від вул.Пилипа Орлика до в`їзду на Голосківський цвинтар) від 03.09.2019 №б/н, відповідно до якого субпідрядник зобов`язується в обумовлений термін у відповідності до погодженої договірної ціни і вимог проектно-кошторисної документації, будівельних норм та правил виконати власними трудовими ресурсами та виробничими засобами роботи на об`єкті Реконструкція вул.І.Миколайчука (від вул. Пилипа Орлика до в`їзду на Голосківський цвинтар) , а Генпідрядник приймає об`єкт і здійснює фінансування прийнятих робіт. Для виконання робіт на об`єктах Капітальний ремонт дворів, внутрішньоквартальних доріг, тротуарів на вул.Щурата, 5-7 в м.Львові та Реконструкція вул.І.Миколайчука (від вул.Пилипа Орлика до в`їзду на Голосківський цвинтар) ТДВ «ШРБУ №65» у 2019 залучено субпідрядника ТзОВ «Діжле Україна». Так, між ТзДВ «ШРБУ №65» (Генпідрядник) та ТзОВ «Діжле Україна» (Субпідрядник) укладено договір від 20.09.2019 року №2009/19, відповідно до якого Генпідрядник доручає, а Субпідрядник на свій ризик, власними силами та засобами, відповідно до погодженої договірної ціни та проектно-кошторисної документації виконує роботи на об`єкті Капітальний ремонт дворів, внутрішньо квартальних доріг, тротуарів на вул.Щурата, 5-7 в м. Львові . Між ТзДВ «ШРБУ №65» (Генпідрядник) та ТзОВ «Діжле Україна» (Субпідрядник) укладено договір від 01.09.2019 року №0810/19, п.1.1 якого передбачено, що Генпідрядник доручає, а Субпідрядник на свій ризик, власними силами та засобами, відповідно до погодженої договірної ціни та проектно-кошторисної документації виконує роботи на об`єкті Реконструкція вул.І.Миколайчука (від вул.Пилипа Орлика до в`їзду на Голосківський цвинтар) . Відповідач дійшов висновку, з яким погодився суд попередньої інстанції про те, що операціями позивача з контрагентами ФОП ОСОБА_2 та ТзОВ «Діжле Україна» лише оформлялися окремі первинні документи та податкові накладні без фактичного виконання обумовлених операцій, чим створювалась видимість (зовнішні ознаки) реального здійснення операцій та правомірності формування спірних сум податкових вигод, наслідком чого є отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди. Так, відповідно до поданого ФОП ОСОБА_2 звіту про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до органів ДФС за грудень 2019, кількість працівників - 1 особа. За матеріалами справи ОСОБА_2 зареєстрований як фізична особа-підприємець лише 22.11.2019 року, однак у поданій податковій декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця за 2019 рік ним уже задекларовано доходу у сумі 2502208,00 грн, що свідчить про виконання робіт (надання послуг) і для інших суб`єктів господарювання. Разом з тим, наймані працівники, як уже зазначалось вище, у нього відсутні. ТзОВ «Діжле Україна» складається з 6 працівників (виконавці робіт, що належать до робочих будівельних спеціальностей), відтак відповідач дійшов висновку, що така незначна кількість працюючих на противагу значному обсягу фактично оформлених ТзОВ «Діжле Україна» операцій з реалізації робіт за відносно короткий проміжок часу передбачає значно більшого обсягу трудовитрат та особистої участі персоналу із відповідними фаховими знаннями. Суд відхиляє твердження відповідача про недостатність у контрагентів позивача трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності які базуються на підставі відомостей чисельності працівників, оскільки відповідачем не надано жодних доказів проведення зустрічної звірки та дослідження первинних документів, які б підтверджували реальний обсяг фізичного навантаження на працівників, реальну, а не ймовірну, кількість відпрацьованих ними робочих днів та не досліджено чи залучались підрядником додаткові трудові ресурси, в тому числі на підставі цивільно-правових договорів. Вказане узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 15 травня 2018 року у справі №810/4391/16, у якій суд касаційної інстанції, зокрема, зазначив, що відсутність у спірних контрагентів матеріальних та трудових ресурсів також не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу. Колегією суддів не приймаються до уваги посилання податкового органу на податкову інформацію щодо контрагента позивача, оскільки наявність у контролюючого органу під час перевірки платника податків певної інформації про господарську діяльність його контрагента, одержаної від інших підрозділів податкового органу чи з інформаційних систем державної фіскальної служби, що не оформлена рішенням суб`єкта владних повноважень і не є юридичним фактом, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації, може породжувати певні сумніви щодо законності господарських операцій платника податків, однак не слугує беззаперечним доказом невиконання сторонами правочину власних господарських зобов`язань з поставки товарів (робіт, послуг). Аналогічна правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі №815/3364/15. Крім цього слід вказати, що аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту та не може ґрунтуватися виключно на податковій інформації, отриманої від податкових органів стосовно контрагента позивача. Позивач не несе відповідальності за невідповідність інформації щодо кількості працюючих у контрагента осіб. Формування суб`єктом господарювання податкового кредиту з податку на додану вартість та віднесення сум до складу валових витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб`єктом господарювання. Аналогічна позиція з цього питання висловлена Верховним Судом у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 826/16435/16. Крім цього, колегія суддів не погоджується з висновком суду попередньої інстанції про те, що операції для господарської діяльності підприємства не мають розумної ділової мети, а єдиною економічною вигодою від них для позивача є виключно чи переважно формування витрат для ТзДВ «ШРБУ №65», з огляду на наступне. Господарська операція, направлена на отримання доходу, не завжди може мати позитивний економічний ефект, що є нормальним процесом здійснення господарської діяльності. Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не завжди свідчить про те, що така операція не пов`язана з господарською діяльністю, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати доход від конкретної операції. Аналогічний висновок зроблений у постановах Верховного суду від 05 листопада 2019 року у справі № 802/462/14-а, та від 23 липня 2019 року по справі № 802/2386/14-а. Підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд. Отже, свобода підприємницької діяльності, у розумінні якої підприємці мають право без обмежень самостійно на власний ризик здійснювати з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом, є загальним принципом господарювання, а, отже, господарської діяльності. Розглядувана позиція узгоджується із змістом підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України, відповідно до якого розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності. В той же час, не обов`язково, аби економічний ефект спостерігався негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому, а також не виключено, що в результаті об`єктивних причин економічний ефект може не настати взагалі. Даний висновок узгоджується, зокрема, з позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 30.01.2018 року у справі №2а-1670/7883/12, від 18.03.2019 року у справі № 818/3838/15, від 26.04.2019 року у справі № 803/173/18. Застосування угод і вчинення дій, які не мають іншої економічної мети крім мінімізації сплати податків - є зловживання правом на свободу підприємницької діяльності. Також, Відповідно до відомості обліку руху товарно-матеріальних цінностей в грошовому вираженні за листопад 2019 року, ТзДВ «ШРБУ №65» відображено витрати матеріалів, зокрема по наступних об`єктах робіт: - поточний ремонт пішохідної доріжки навколо пам`ятника Яну Павлу ІІ у м.Винники по вул.Шевченка - у сумі 32707,16 грн; - поточний ремонт дорожнього покриття між будинками №№91-95 по вул.Польовій в с.Сороки-Львівські Пустомитівського району Львівської області - у сумі 135904,00 грн; - поточний ремонт дорожнього покриття прибудинкової території по вул.Польова, 1 в с.Сороки-Львівські Пустомитівського району Львівської області - у сумі 120009,00 грн; - поточний ремонт дороги по вул.Вокзальна в с.Муроване Пустомитівського району Львівської області - у сумі 138222,00 грн. На підтвердження вказаного позивач подав копії договорів, укладені з Мурованською сільською радою об`єднаної територіальної громади Пустомитівського району Львівської області (від 12.02.2020 року №10021/20, від 06.03.2020 року №1002/20 та від 24.03.2020 року №10023/20) та виконавчим комітетом Винниківської міської ради (від 03.02.2020 року №18112/19). Так, станом на листопад 2019 року (момент виконання робіт на об`єктах з поточного ремонту дорожнього покриття), договори на виконання робіт не були укладеними. Однак, терміни оформлення договірних відносин та виконання робіт не свідчить про використання будівельних матеріалів в негосподарській діяльності підприємства. При цьому перевіркою не встановлено використання позивачем товарно-матеріальних цінностей в грошовому вираженні після укладення договорів з Мурованською сільською радою об`єднаної територіальної громади Пустомитівського району Львівської області та виконавчим комітетом Винниківської міської ради. Колегія суддів зазначає, що відсутність оголошення щодо проведення процедури закупівлі та переможця торгів; інформації щодо найменування будівництва, його адреси, обсягу робіт, інформації щодо необхідних для виконання робіт будівельних матеріалів, виробів та конструкцій, тощо, не є безумовною підставою вважати, що використання будівельних матеріалів в негосподарській діяльності підприємства. Як уже зазначалось судом раніше, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Аналізуючи вищенаведене, позивачем суду надано первинну документацію, внаслідок дослідження якої, колегія суддів доходить висновку про те, що зазначені копії первинних документів, підтверджують реальність господарських операцій позивача з контрагентами. Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, так як не встановлено відсутність документів бухгалтерського і податкового обліку, необхідних для підтвердження задекларованих показників по операціям з контрагентами, обов`язок ведення і зберігання яких покладено на позивача. При цьому, відповідачем не надано належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податків та не наведено будь-яких доводів щодо здійснення позивачем та його контрагентом розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо. Порушення контрагентом позивача податкової дисципліни, наявна в інформаційних базах даних податкового органу інформація, не може бути підставою для висновків про нездійснення господарських операцій за умови наявності документів, що підтверджують реальність господарських операцій. Відповідно до пункту 38 рішення від 09 січня 2007 року по справі «Iнтерсплав проти України» (заява №803/02) ЄСПЛ нагадав, що держави мають широкі межі самостійної оцінки у визначенні того, у чому полягає публічний інтерес, оскільки національний законодавчий орган, реалізуючи соціальну та економічну політику, має широке коло повноважень. Однак такі межі оцінювання не є абсолютними, і їх застосування підлягає перегляду органами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Цей Суд, однак, не прийняв зауваження Уряду України щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань. Таким чином, ТзДВ «ШРБУ №65» підтвердило належними та допустимими доказами факт реального здійснення господарських операцій з ФОП ОСОБА_1 та ТзОВ «Діжле Україна», а також використання будівельних матеріалів в негосподарській діяльності підприємства, через що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, відтак підлягають задоволенню. Крім цього, згідно із ч. 2 ст. 6 КАС України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. Так, у п. 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом норм матеріального і процесуального права, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, через що судове рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового, яким адміністративний позов слід задовольнити. Також, відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Частиною 6 цієї статті встановлено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. З матеріалів справи видно, що при поданні адміністративного позову позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 19 834, 67 грн. та за подання апеляційної скарги на рішення суду в розмірі 26 347,01 грн. Оскільки постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду задоволено адміністративний позов, то таким чином на користь позивача слід стягнути 46 181,68 грн. сплаченого судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Також, частиною 1 та 2 статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Відповідно до частини 3 статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Згідно з частиною 4 статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому, в силу приписів частини 5 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. З матеріалів справи видно, що на підтвердження стягнення правничої допомоги представником позивача не долучено жодного документа, що підтверджує понесені витрати на професійну правничу допомогу, в матеріалах справи міститься лише ордер та копія свідоцтва адвоката. Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав стягнення судових на оплату послуг адвоката. Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Шляхове ремонтно-будівельне управління №65» задовольнити, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2021 року у справі №380/7394/21 - скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 20.04.2021 року №8513/13010704 про збільшення сум грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у сумі 514 270,00 грн., в т.ч.: за податковими зобов`язаннями - 411 416,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 102854,00 грн. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 20.04.2021 року №8514/13010704 про збільшення сум грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у сумі 653 307,50 грн., в т.ч.: за податковими зобов`язаннями - 522 646,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 130 661,50 грн. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 20.04.2021 року №8515/13010704 про застосування штрафу у сумі 3 400,00 грн. за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг). Стягнути на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Шляхове ремонтно-будівельне управління №65» (код ЄДРПОУ - 03448630) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області (код ЄДРПОУ - 43968090) витрати, пов`язані зі сплатою судового збору в розмірі 46 181 (сорок шість тисяч сто вісімдесят одну) гривню 68 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених частиною 4 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Л. Я. Гудим судді О. М. Довгополов В. В. Святецький