Постанова 4855 № 640/24361/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/24361/19 Суддя першої інстанції: Федорчук А.Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 травня 2022 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача - Горяйнова А.М., суддів - Файдюка В.В. та Черпіцької Л.Т., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Києві апеляційну скаргу Апарату Верховної Ради України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2021 року, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про виплату компенсації за невикористану відпустку, ВСТАНОВИЛА: У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила стягнути з Апарату Верховної Ради України грошову компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 207 618 грн 70 коп. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2021 року вказаний адміністративний позов було задоволено частково та зобов`язано Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 141,5 календарних днів невикористаної основної щорічної відпустки. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову. Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального і процесуального права. Скаржник вказує на те, що Апарат Верховної Ради України лише здійснював документальне та фінансове обслуговування трудових правовідносин між позивачем та її роботодавцем - народним депутатом України ОСОБА_2 . При цьому трудовий договір між позивачем та Апаратом Верховної Ради України не укладався. Відповідач наголошує на тому, що здійснення фінансового обслуговування помічників-консультантів народних депутатів можливе виключно в межах наявних коштів, виділених бюджетними призначеннями. Відповідач наголошує також на тому, що позивач перебувала на відпочинку у ДП «Пансіонат матері та дитини «Таврійські зорі» у період з 31 липня до 09 серпня 2015 року та з 17 до 23 липня 2016 року без оформлення відпусток. За цей період їй було нараховано і виплачено заробітну плату. Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що вона була прийнята та звільнена з посади помічника-консультанта народного депутата України розпорядженнями керівника Апарату Верховної Ради України, що свідчить про перебування у трудових відносинах саме із Відповідачем, а не із народним депутатом України. Тому видатки з виплати грошової компенсації має нести Апарат Верховної Ради України у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України. При цьому, відсутність бюджетного асигнування не звільняє Відповідача від виплати гарантованої законом компенсації при звільненні. Апарат Верховної Ради України звернувся до суду з клопотанням про зупинення провадження у справі до закінчення розгляду кримінального провадження № 62020100000000860 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України (за фактом службового підроблення). Ухвалою суду від 30 травня 2022 року у задоволенні вказаного клопотання було відмовлено. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обставини, на які посилаються сторони, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Апарату Верховної Ради України залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2021 року - без змін, виходячи з такого. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено та сторонами справи не заперечується, що розпорядженням керівника Апарату Верховної Ради України від 09 грудня 2014 року № 7784 ОСОБА_1 було зараховано з 28 листопада 2014 року на посаду помічника-консультанта народного депутата України Верховної Ради України ОСОБА_2 за строковим трудовим договором. Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України від 27 серпня 2019 року № 1305-к помічника-консультанта народного депутата ОСОБА_1 звільнено із займаної посади у зв`язку з достроковим припиненням повноважень народного депутата за п. 2 ст. 36 КЗпП України. Вказаним розпорядженням також передбачено виплату компенсації за невикористану відпустку в межах наявної економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України згідно з Додатком. У Додатку до Розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України від 27 серпня 2019 року № 1305-к зазначено, що кількість невикористаних днів щорічної основної відпустки ОСОБА_1 при звільненні складала 142,5 дні. Згідно з довідкою Апарату Верховної Ради України від 11 жовтня 2019 року № 20-26/3038 кількість днів невикористаної щорічної основної відпустки на посаді помічника-консультанта народного депутата України VIII скликання ОСОБА_2 у період з 28 листопада 2014 року до 29 серпня 2019 року складає 142,5 календарних дні. У свою чергу довідкою Управління справами Апарату Верховної Ради України від 11 жовтня 2019 року № 9-1-15/1211 підтверджується, що при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України VIII (станом на 29 серпня 2019 року) ОСОБА_1 виплачено компенсацію за 1 календарний день щорічної основної невикористаної відпустки. Не погоджуючись з бездіяльністю Апарату Верховної Ради щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом за захистом своїх прав. Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що виплата роботодавцем працівнику грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з роботи є однією із основних державних соціальних гарантій, закріпленою на законодавчому рівні нормами Закону України «Про відпустки» та Кодексу законів про працю України та не може ставитись в залежність від наявності фонду оплати праці. Враховуючи, що позивача прийнято на посаду та звільнено з посади помічника-консультанта народного депутата України розпорядженнями Апарату Верховної Ради України, суд першої інстанції прийшов до висновку, що вона перебувала у трудових відносинах саме з Апаратом Верховної Ради України, а не з народними депутатами України Верховної Ради України. Тому виплата грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні відноситься до видатків Апарату Верховної Ради України у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України. При вирішенні спору суд першої інстанції врахував правову позицію Верховного Суду, викладеною у постановах від 27 березня 2019 року у справі № 757/9144/16-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 757/45463/16-ц та від 20 лютого 2019 року у справі № 757/57336/16-ц. Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону України «Про статус народного депутата України» народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України. Згідно з ч. 3 ст. 34 вказаного Закону помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах. Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України. ОСОБА_1 працювала помічником-консультантом народного депутата за строковим трудовим договором на постійній основі і була прикріплена для кадрового та фінансового обслуговування саме до Апарату Верховної Ради України. На виконання ст. 34 Закону України «Про статус народного депутата України» постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР було затверджено Положення про помічника-консультанта народного депутата України (далі - Положення). Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 4.4 вказаного Положення помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено інше. За наявності підстав помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надаються додаткові відпустки, передбачені ст. 4 Закону України «Про відпустки». Між сторонами цієї справи відсутній спір щодо права ОСОБА_1 як помічника-консультанта народного депутата на відпустку, адже довідкою Апарату Верховної Ради України від 20-20/417 від 07 лютого 2021 року підтверджено, що вона не використала 142,5 календарних дні щорічної основної відпустки. Натомість відповідач вказує на те, що позивач у 2015-2016 роках фактичного перебувала у відпустках без їх належного документального оформлення. Так, скаржник зазначає, що підпис народного депутата України ОСОБА_2 на поданнях від 27 листопада 2014 року, від 15 березня 2016 року та від 30 червня 2016 року візуально відрізняється від підпису народного депутата України ОСОБА_2 на табелях обліку робочого часу помічників-консультантів народного депутата України ОСОБА_2 з січня 2017 року по липень 2017 року, з січня 2018 року по грудень 2018 року, з січня 2019 року по серпень 2019 року. Також відповідач зазначає, що згідно з листом Управління справами Апарату Верховної Ради України від 24 лютого 2020 року № 15/14-478 (46176) ОСОБА_1 перебувала на відпочинку у ДП «Пансіонат матері та дитини «Таврійські зорі» на підставі особистих заяв у період з 31 липня до 09 серпня 2015 року та з 17 до 23 липня 2016 року. Разом з тим відповідно до розрахункових листів ОСОБА_1 за липень-серпень 2015 року та липень 2016 року їй нараховувалася заробітна плата на підставі табелів обліку робочого часу помічників-консультантів народного депутата України ОСОБА_2, які підписані народним депутатом України. У свою чергу позивач зазначає, що дійсно отримувала путівки до пансіонату, однак для членів родини. ОСОБА_1 наголошує на тому, що не використовувала свого права на відпустку і продовжувала виконувати службові обов`язки, що підтверджується табелями обліку робочого часу помічників-консультантів народного депутата України ОСОБА_2 за липень-серпень 2015 року та липень 2016 року. Під час розгляду і вирішення цього спору колегія судді виходить з того, що згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Наданою Апаратом Верховної Ради України довідкою від 11 жовтня 2019 року № 20-26/3038 підтверджується, що кількість днів невикористаної ОСОБА_1 щорічної основної відпустки у період з 28 листопада 2014 року до 29 серпня 2019 року складає 142,5 календарних дні. Апарат Верховної Ради України, стверджуючи про фактичне перебування ОСОБА_1 у відпустках без їх документального оформлення у встановленому законом порядку, не надав суду належних та беззаперечних доказів на підтвердження зазначених обставин. Факт службового підроблення табелів обліку робочого часу помічників-консультантів народного депутата України ОСОБА_2 є предметом досудового розслідування і не був установлений судовим рішенням, що набрало законної сили. Крім того колегія суддів враховує, що скаржник вказує на невідповідність підписів народного депутата України ОСОБА_2 на табелях обліку робочого часу помічників-консультантів за періоди з січня 2017 року по липень 2017 року, з січня 2018 року по грудень 2018 року, з січня 2019 року по серпень 2019 року. Натомість ОСОБА_1 , за твердженням відповідача, перебувала на відпочинку у ДП «Пансіонат матері та дитини «Таврійські зорі» з 31 липня до 09 серпня 2015 року та з 17 до 23 липня 2016 року, тобто в періоди, за які в табелях обліку робочого часу помічників-консультантів скаржником не встановлено ознак підроблення підпису народного депутата України ОСОБА_2 . Додатково колегія суддів зазначає, що висновок скаржника про фактичне перебування позивача у відпустках у липні-серпні 2015 року та липні 2016 року ґрунтується виключно на тому, що ОСОБА_1 на підставі її особистих заяв були надані путівки для оздоровлення у ДП «Пансіонат матері та дитини «Таврійські зорі». У свою чергу позивач стверджує, що відповідні путівки були видані за її заявами для членів родини, а не для неї особисто. Водночас відповідач не надав доказів того, що ОСОБА_1 особисто перебувала у ДП «Пансіонат матері та дитини «Таврійські зорі» в періоди з 31 липня до 09 серпня 2015 року та з 17 до 23 липня 2016 року і, відповідно, не довів фактичної реалізації нею свого права на основну щорічну відпустку в 2015-2016 роках. Також відповідач не погоджується з покладення на нього обов`язку щодо виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні відпустки. Механізм та можливість виплати такої компенсації на час звільнення ОСОБА_1 з посади помічника-консультанта народного депутата не були передбачені Законом України «Про статус народного депутата України». Такі правовідносини не були врегульовані також Положенням. Водночас ч. 3 ст. 2 Закону України «Про відпустки» передбачено, що право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону. Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Положеннями ст. 83 Кодексу законів про працю України також передбачено, що заміна відпустки грошовою компенсацією не допускається, крім випадків звільнення працівника, який не використав відпустки. Питання субсидіарного застосування норм трудового законодавства до правовідносин, пов`язаних із проходженням та звільненням з публічної служби неодноразово розглядалися Верховним Судом. Так, у постановах від 15 березня 2019 року у справі № 814/2594/16, від 07 серпня 2019 року у справі № 820/5122/17, від 16 квітня 2020 року у справі № 2а-5178/12/1470 Верховний Суд зазначив, що при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному. При цьому субсидіарне застосування загальних норм можливе в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю. Враховуючи, що спеціальне законодавство на час звільнення позивача з посади помічника-консультанта народного депутата не врегульовувало питання виплати компенсації за невикористані дні оплачуваної відпустки, колегія суддів вважає можливим застосувати до спірних правовідносин положення ст.ст. 2, 24 Закону України «Про відпустки», ст. 83 Кодексу законів про працю України. Відповідно до ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Визначальним для вирішення цього спору є те, що положеннями трудового законодавства ОСОБА_1 гарантовано право на отримання грошової компенсації за невикористані дні оплачуваної відпустки у разі звільнення з роботи. Відповідач вважає, що у нього відсутній обов`язок проводити нарахування і виплату такої компенсації, оскільки всі виплати здійснюються особисто народним депутатом України в межах місячного фонду заробітної плати його помічників-консультантів. Також відповідач наголошує на відсутності трудових відносин між ним та ОСОБА_1 . Надаючи правову оцінку зазначеним доводам, колегія суддів враховує, що позивача було прийнято на посаду помічника-консультанта народного депутата та звільнено з цієї посади саме на підставі наказів керівника Апарату Верховної Ради України. Позивача як помічника-консультанта народного депутата, яка працювала у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, було прикріплено для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України, як це передбачено ч. 3 ст. 34 Закону України «Про статус народного депутата України». За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обов`язок виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні оплачуваної відпустки при її звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата покладається саме на Апарат Верховної Ради України. Колегія суддів враховує, що згідно з ч. 3 ст. 34 Закону України «Про статус народного депутата України» народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов`язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів. Особливості оплати праці помічника-консультанта народного депутата України визначені в ст. 4.1 Положення, згідно з якою розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України. У межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, народний депутат України самостійно: визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах; здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів, що не може бути нижчим за встановлену законом мінімальну заробітну плату; надає помічникам-консультантам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань. Зазначені норми права вказують на те, що народний депутат із загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата, встановленого Верховною Радою України, здійснює розподіл фонду саме заробітної плати помічників-консультантів та надає їм матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці» до складових заробітної плати належать: - основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; - додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій; - інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. Згідно з пп. 2.2.12 п. 2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 суми грошових компенсацій у разі невикористання відпусток є платою за невідпрацьований час. Таким чином грошова компенсація за невикористані дні оплачуваної відпустки на час звільнення позивача з посади помічника-консультанта не була віднесена до виплат, розподіл яких здійснює народний депутат із загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата. Відповідно до п. 1 розділу І Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25 серпня 2011 року № 769, Апарат Верховної Ради України є постійно діючим органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів та народних депутатів України.. До повноважень Апарату Верховної Ради України у сфері фінансового та матеріально-технічного забезпечення діяльності Верховної Ради України, згідно з пп.пп. 1, 5 п. 10 вказаного Положення, належить, зокрема, забезпечення фінансування діяльності Верховної Ради України та її Апарату відповідно до видатків, передбачених кошторисом витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України, а також забезпечення в установленому порядку належних умов праці, соціально-побутові та житлові умови народним депутатам України, працівникам Апарату. З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачу належить виплатити грошову компенсацію за всі невикористані дні оплачуваної відпустки за рахунок видатків Апарату Верховної Ради України у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України. Колегія суддів наголошує також на тому, що виплата роботодавцем працівнику грошової компенсації за невикористану оплачувану відпустку при звільненні з роботи є однією із основних державних соціальних гарантій, закріплених на законодавчому рівні у Законі України «Про відпустки» та Кодексі законів про працю України, а її виплата не може ставитись у залежність від наявності відповідного фонду чи бюджетних призначень на здійснення фінансового обслуговування помічників-консультантів народних депутатів Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету. У рішенні від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. Інакше всі негативні наслідки відсутності такого механізму покладаються на державу. Отже, рішення суду першої інстанції про задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання Апарату Верховної Ради України нарахувати та виплатити їй грошову компенсацію за 141,5 календарний день невикористаної основної щорічної відпустки є законним і обґрунтованим. Доводи апеляційної скарги Апарату Верховної Ради України не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених в рішенні від 15 вересня 2021 року та не можуть бути підставою для його скасування. У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Апарату Верховної Ради України залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2021 року - без змін. Керуючись ст.ст. 242, 238, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Апарату Верховної Ради України - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач А.М. Горяйнов Судді В.В. Файдюк Л.Т. Черпіцька