Постанова 4855 № 620/3629/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/3629/21 Суддя (судді) першої інстанції: Клопот С.Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 травня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Суддя-доповідач: Файдюка В.В. суддів: Беспалова О.О. Мєзєнцева Є.І. При секретарі: Шепель О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 травня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просила: - визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області в переведенні ОСОБА_1 на пенсію у зв`язку з втратою годувальника на підставі статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723- ХІІ. - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області перевести ОСОБА_1 з 27 січня 2021 на пенсію по втраті годувальника на підставі статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ та здійснити відповідний перерахунок розміру її пенсії. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області в переведенні ОСОБА_1 на пенсію у зв`язку з втратою годувальника на підставі статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723- ХІІ суперечить приписам діючого законодавства та порушує її права і соціальні гарантії. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 травня 2021 року даний адміністративний позов - задоволено. Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Зазначає, що з прийняттям Закону №889 положення Закону №3723 щодо призначення пенсій по втраті годувальника втратили чинність. Призначення пенсій у зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про державну службу», який діяв на момент звернення позивача, не передбачено, що безпідставно не взято до уваги судом першої інстанції. Позивач подала відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому зазначила, що вона має право на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника на умовах, передбачених ч.10 статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ як непрацездатний член сім`ї померлої особи, яка отримувала або мала право на пенсію за цим Законом. Зокрема, п.13 розділу ХІ Закону України «Про державну службу» №889-VIII передбачає, що за особами, які на день набрання чинності цим законом перебувають у відставці, відповідно до вимог статті 31 Закону №3723-ХІІ зберігаються гарантії, передбачені цією статтею. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2021 року відкрито провадження у справі, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 27 липня 2021 року. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2021 року провадження у справі зупинено до прийняття рішення Верховним Судом у справі № 440/7341/20 Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2022 року провадження у справі поновлено. Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, у судове засідання не з`явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили. Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов`язкова, колегія суддів на місці ухвалила проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін. Згідно ч.4 статті 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача є обґрунтованою та вмотивованою, а тому такою, що підлягає задоволенню, з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ в Чернігівській області, є пенсіонером по інвалідності III групи, пенсія їй призначена з 20 лютого 2015 року, з 26 лютого 2016 року інвалідність III групи їй встановлена довічно, що підтверджується довідкою МСЕК від 26 лютого 2016 року № 025487. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер чоловік ОСОБА_1 , ОСОБА_2 . ОСОБА_2 працював суддею Господарського суду Чернігівської області. У 2009 році був звільнений у відставку за станом здоров`я. З 14 травня 2009 року він отримував грошове утримання як суддя у відставці. 21 жовтня 2009 року він перейшов на пенсію державного службовця, яку отримував до 21 лютого 2012 року. З 22 лютого 2012 року, за його заявою, він знову був переведений на довічне грошове утримання судді у відставці, яке і отримував до своєї смерті. У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 перебувала на утриманні свого чоловіка, який отримував і грошове забезпечення, і пенсію державного службовця у розмірах, що значно перевищували розмір її заробітку, а потім - пенсії по інвалідності, вона 27 січня 2021 року звернулася до Чернігівського об`єднаного управління ПФУ із заявою про переведення її на пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» або відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» - за більш вигідним варіантом. Листом від 16 лютого 2021 року № 2500-0305-8/8273 Головне управління ПФУ в Чернігівській області повідомило ОСОБА_1 , що призначення пенсії у зв`язку із втратою годувальника згідно Закону України «Про державну службу» не передбачено, тому позивач була переведена з 27 січня 2021 року на пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Не погодившись з таким рішенням, вважаючи свої права порушеними, позивач звернулася до суду з даним позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що право позивача на отримання пенсії по втраті годувальника передбачено статтею 37 Закону № 3723-ХІІ, оскільки відповідно до ч.11 статті 37 цього Закону право на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника на умовах, передбачених ч. 10 цієї статті, мають також непрацездатні члени сім`ї померлої особи, яка отримувала або мала право на пенсію за цим Законом. При цьому, позивач є особою з інвалідність ІІІ групи, тобто непрацездатним членом сім`ї годувальника, а її чоловік - померлий годувальник - мав право на отримання пенсії за Законом № 3723-ХІІ. Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч.1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч.1 статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 № 2453-VI судді, який вийшов у відставку, при досягненні пенсійного віку, виплачується пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України «Про державну службу» або за його вибором щомісячне грошове утримання. Саме відповідно до вказаної норми Закону суддя у відставці ОСОБА_2 - чоловік позивача - отримував довічне грошове утримання, потім переходив на пенсію державного службовця, потім знову переходив на довічне утримання. Так, ОСОБА_2 перебував на обліку в Головному управлінні та з 14 травня 2009 року отримував грошове утримання судді у відставці, з 21 жовтня 2009 року перейшов на пенсію державного службовця, а з 22 лютого 2012 року знову отримував щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці. Відповідно ч.10, 11 статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-12 від 16 грудня 1993 року (далі - Закон № 3723-XII) у разі смерті особи у період перебування на державній службі за наявності у померлого годувальника стажу державної служби не менше 10 років непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні (при цьому дітям - незалежно від того, чи були вони на утриманні померлого годувальника), призначається пенсія у зв`язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім`ї у розмірі 70 відсотків суми заробітної плати померлого годувальника, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а на двох і більше членів сім`ї - 90 відсотків. До непрацездатних членів сім`ї належать особи, зазначені у статті 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Право на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника на умовах, передбачених частиною десятою цієї статті, мають також непрацездатні члени сім`ї померлої особи, яка отримувала або мала право на пенсію за цим Законом. Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції виходив з того, що чоловік позивача мав право та отримував в період з 21 жовтня 2009 року по 21 лютого 2012 року пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ та на момент його смерті за ним залишалося право на одержання такої пенсії. Дійсно, на підставі наведених вище норм у період до 01 травня 2016 року непрацездатні члени сім`ї померлої особи, яка отримувала пенсію за Законом № 3723-ХІІ, також мали право на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника на умовах, передбачених ч.8 статті 37 цього Закону. Між тим, Закон України «Про державну службу» № 3723-XII втратив чинність на підставі Закону України «Про державну службу» № 889-VIII від 10 грудня 2015 року (далі - Закон № 889-VIII) за винятком статті 37 Закону України № 3723-ХІІ, яка повинна застосовуватися до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу 11 Закону № 889 - VIII. Так, відповідно до п. 10 розділу 11 Закону № 889 - VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Згідно п. 12 розділу 11 Закону № 889 - VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Отже, стаття 37 Закон України «Про державну службу» № 3723-XII зберігає чинність лише для двох конкретних груп людей, наведених у п. 10 і 12 розділу 11 Закону № 889-VIII і то фактично лише в частині, яка визначає підстави для призначення пенсії особам, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Тобто, вказані норми не є застосовними відносно позивача. Таким чином, з прийняттям Закону № 889-VIII положення Закону № 3723-XII щодо призначення пенсій по втраті годувальника втратили чинність. Тобто, призначення пенсій у зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про державну службу» № 889-VIII, який діяв на момент звернення позивача до відповідача, не передбачено, що безпідставно не взято до уваги судом першої інстанції. Щодо посилання суду першої інстанції на пункт 13 розділу 11 Закону № 889-VIII, яким передбачено, що за особами, які на день набрання чинності цим Законом, перебувають у відставці, відповідно до вимог статті 31 Закону № 3723-ХІІ зберігаються гарантії, передбачені цією статтею, то колегія суддів погоджується з позицією апелянта відносно того, що ця норма не є підставою для задоволення позовних вимог, оскільки такі гарантії зберігаються саме за особами, які перебувають у відставці, і не поширюються на членів їй сімей. Також колегія суддів вважає за необхідне наголосити на тому, що при зверненні до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області ОСОБА_1 самостійно надала відповідачу право вибору закону щодо переводу на пенсію по втраті годувальника, зазначивши у заяві від 27 січня 2021 року про бажання перейти на пенсію по втраті годувальника або у відповідності до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», або відповідно до Закону України «Про державну службу». Тобто, при наданні суб`єкту владних повноважень вибору варіанту поведінки не можна стверджувати про протиправність його дій, в даному контексті - протиправність відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області в переведенні ОСОБА_1 на пенсію у зв`язку з втратою годувальника на підставі статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723- ХІІ, оскільки відповідачем було реалізовано інший варіант, запропонований позивачем, та переведено ОСОБА_1 на пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». В той же час, суд зауважує, що позивач не позбавлена права повторно звернутися до пенсійного органу із заявою про переведення на пенсію по втраті годувальника, зокрема, розраховану із довічного грошового утриманні суддів у відставці, яке отримував її чоловік перед смертю. Право на отримання саме такої пенсії підтверджено Верховним Судом у постанові від 21 грудня 2021 року по справі № 440/7341/20. Згідно ч. 1,2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. З огляду на вказані норми права та встановлені обставини справи, колегія суддів вважає, що відповідач по справі, як суб`єкт владних повноважень, виконав покладений на нього обов`язок щодо доказування правомірності вчинених ним дій та прийняття оскаржуваного рішення. Натомість, позивачем не надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовуються її позовні вимоги. Проте, судом першої інстанції вказані обставини залишено поза увагою, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Доводи апеляційної скарги відповідача знайшли своє підтвердження під час судового розгляду справи, у зв`язку з чим вона підлягає задоволенню. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив докази та обставини справи, а тому суд апеляційної інстанції вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Відповідно до ч. 1 статті 317 КАС України - підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2019 року було прийнято у письмовому провадженні в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін, а тому відповідно до п.2 ч.5 статті 328 КАС України оскарженню не підлягає. Керуючись ст. ст. 243, 246, 272, 286, 308, 315, 317, 321 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області - задовольнити. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 травня 2021 року - скасувати та прийняти нову постанову. В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України. Повний текст рішення виготовлено 31 травня 2022 року. Головуючий суддя: В.В. Файдюк Судді: О.О. Беспалов Є.І. Мєзєнцев