Постанова 4824 № 761/31181/20

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 травня 2022 року м. Київ Справа №761/31181/20 Провадження № 22-ц/824/6256/2022 Резолютивна частина постанови оголошена 25 травня 2022 року Повний текст постанови складено 26 травня 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Стрижеуса А.М., суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І. секретаря: Журавльова Д.Д. учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідачі Головне управління Національної поліції у м. Києві, Київська міська прокуратура, Державна казначейська служба України, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 - Проскурні Олега Івановича та Державної казначейської служби України на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 січня 2021 року у складі судді Осаулова А. А. у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в м. Києві, Київської міської прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконних рішень, дій органів досудового розслідування, прокуратури,- В С Т А Н О В И В: Історія справи Короткий зміст позовних вимог У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у м. Києві (далі - ГУ Національної поліції у м. Києві), Київської міської прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконних рішень, дій органів досудового розслідування, прокуратури. Позовна заява мотивована тим, що 01 травня 1999 року він знаходився біля будинку АДРЕСА_1 , жодних протиправних дій не вчиняв, став випадковим свідком, як невідомі йому чоловіки, один з яких був одягнений у форму працівника міліції, вживали алкогольні напої. 05 березня 2002 року заступник начальника Слідчого відділу Дніпровського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві (далі - СВ Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві) порушив відносно нього кримінальну справу № 03-14986 за частиною першою статті 262 КК України за фактом викрадення вогнепальної зброї. Позивач стверджував, що його приблизно 10 днів тримали у спецприймальнику, а 15 березня 2002 року затримали за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 262 КК України та утримували у Київському слідчому ізоляторі. 15 березня 2002 року слідчий СВ Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві Юрковський М. В. пред`явив йому обвинувачення в тому, що 01 травня 1999 приблизно о 20 годині 30 хвилин він, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння та знаходячись біля будинку АДРЕСА_1 , з метою таємного викрадення вогнепальної зброї підійшов до міліціонера ВДСО при Харківському РУ ГУМВС України Сови М. Л. та, використовуючи безпорадний стан останнього, викликаний алкогольним сп`янінням, зірвавши револьверний шнур, вартістю 1 гривня 46 копійок, таємно викрав табельну вогнепальну зброю, пістолет «ТТ-ІЖ» № НОМЕР_1 з магазином вартістю 85 гривень 20 копійок, а також 8 набоїв до нього загальною вартістю 1 гривня 12 копійок, чим завдав ВДСО при Харківському РУ ГУМВС України в м. Києві матеріальну шкоду на загальну суму 87 гривень 78 копійок. Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 18 березня 2002 року йому було обрано запобіжний захід у виді взяття під варту. Надалі прокуратурою Дніпровського району м. Києва було затверджено обвинувальний висновок і кримінальна справа для розгляду по суті була направлена до Дніпровського районного суду м. Києва. Незважаючи на невизнання вини у злочині, вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 13 травня 2003 року його було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 262 КК України. Позивач посилався на те, що у зв`язку з порушенням щодо нього кримінальної справи, його дружина - ОСОБА_4 звернулася до суду з позовною заявою про розірвання шлюбу. Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 05 березня 2003 року шлюб було розірвано. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 27 листопада 2003 року обвинувальний вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 13 травня 2003 року було скасовано, а кримінальну справу повернуто на новий судовий розгляд в той же суд, але в іншому складі суддів. Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 04 червня 2004 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 16 вересня 2004 року, кримінальну справу було повернуто прокурору Дніпровського району м. Києва для організації проведення додаткового розслідування. Провівши додаткове розслідування, кримінальна справа втретє була направлена до суду для розгляду її по суті пред`явленого обвинувачення. Отримавши кримінальну справу, Дніпровський районний суд м. Києва при попередньому розгляді справи встановив неповноту та однобічність досудового слідства та зазначив, що вказівки, зазначені у постанові Дніпровського районного суду м. Києва від 04 червня 2004 року, не виконані. Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 21 лютого 2005 року кримінальну справу було втретє направлено прокурору Дніпровського району м. Києва для організації проведення додаткового розслідування. 27 травня 2005 року слідчим СВ Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві прийнято постанову про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на підписку про невиїзд, 30 травня 2005 року він був звільнений з-під варти з Київського слідчого ізолятора. Позивач зазначав, що 25 серпня 2005 року старший слідчий СВ Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві Камінська М. П. прийняла постанову про закриття кримінальної справи, порушеної відносно нього, яка постановою заступника прокурора Дніпровського району м. Києва Титора Д. П. від 17 липня 2006 року була скасована, а матеріали справи направлено до СВ Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві для проведення досудового розслідування. Після набрання чинності новим КПК України 15 лютого 2014 року відомості про злочин були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР), кримінальному провадженню присвоєно № 12014100040001813. Зокрема, до ЄРДР були внесені такі відомості: «01 травня 1999 року о 21 годині ОСОБА_1 , перебуваючи поблизу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 умисно, таємно викрав табельну вогнепальну зброю «ТТ ИЖ 862» та 2 магазини з набоями у міліціонера ВДСО Сови М. Л. (кримінальна справа № 03-14986 ЖРЗПЗ № 7774 від 01 травня 1999 року)». 20 лютого 2020 року захисник Проскурня О. І. подав слідчому судді Дніпровського районного суду м. Києва клопотання про встановлення строку досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12014100040001813, де вказувалось про невиконання прокурором обов`язків, визначених частиною другою статті 28 КПК України, та недотриманні розумних строків під час проведення досудового розслідування. Під час розгляду даного клопотання 03 березня 2020 року прокурор повідомив, що кримінальне провадження закрите на підставі частини другої статті 284 КПК України. У зв`язку із цим слідчий суддя Дніпровського районного суду м. Києва ухвалою від 03 березня 2020 року залишив клопотання про встановлення строку досудового розслідування без задоволення. Після розгляду клопотання стало відомо, що постановою слідчого СВ Дніпровського УП ГУНП у м. Києві Кучерявого В. В. від 02 березня 2020 року кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12014100040001813 від 15 лютого 2014 року, закрито у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 262 КК України. Обґрунтовуючи розмір моральної шкоди, позивач вважав, що: за незаконне застосування співробітниками поліції психологічного та фізичного насильства, спричинення тілесних ушкоджень у вигляді закритої черепно-мозгової травми, струсу головного мозку йому має бути виплачено 250 000,00 грн; за незаконне затримання 15 березня 2002 року, незаконне застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою з 15 березня 2002 року до 30 травня 2005 року, незаконне проведення обшуку, незаконне засудження 13 травня 2003 року йому має бути виплачено 3 500 000,00 грн; за незаконне застосування запобіжного заходу у виді підписки про невиїзд з 31 травня 2005 року до 25 серпня 2005 року має бути виплачено 25 000,00 грн; за перебування під слідством без застосування запобіжних заходів з 05 березня 2002 року до 14 березня 2002 року, з 17 липня 2006 року до 02 березня 2020 року має бути виплачено 1 230 000,00 грн. Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на його користь 5 005 000,00 грн. Додаткові аргументи учасників судового процесу У відзиві на позов представник ГУ Національної поліції в м. Києві заперечував щодо задоволення позову, вважав розмір моральної шкоди необґрунтовано завищеним, відшкодування моральної шкоди носить компенсаторний характер. Звертав увагу, що позивач визнавав себе винним у вчинені злочину, тому немає права на відшкодування моральної шкоди. У відповіді на відзив представник позивача зазначав, що на стадії досудового розслідування та судового розгляду позивач заперечував причетність до вчинення інкримінованого йому злочину. Розмір моральної шкоди вираховується виходячи з розміру мінімальної заробітної плати на час ухвалення судом рішення. Вважав розмір моральної шкоди обґрунтованим. У відзиві на позов представник Державної казначейської служби України заперечував щодо задоволення позову, Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, шкоди позивачеві не завдавало. Судом не встановлена незаконність дій органів досудового розслідування, тому відсутні підстави для відшкодування шкоди. Крім цього, позивачем не надано доказів, які б підтверджували факти заподіяння моральних чи душевних страждань. У відповіді на відзив представник позивача зазначав, що шкода, завдана органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовується державою шляхом стягнення коштів з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України. Підставою для виникнення у позивача права на відшкодування моральної шкоди є рішення про закриття кримінального провадження за відсутністю в діях складу кримінального правопорушення. Вважав розмір моральної шкоди обґрунтованим. У відзиві на позов представник Київської міської прокуратури заперечував щодо задоволення позову, позивачем не доведено протиправність діянь посадових осіб Київської міської прокуратури, наявність моральної шкоди та причинного зв`язку між діями та шкодою. В копії карти виїзду швидкої медичної допомоги було вказано, що приводом виклику до ОСОБА_1 став нещасний випадок. В цій карті вказано також, що зі слів ОСОБА_1 побиття працівниками поліції відбулось 06 березня 2002 року в другій половині дня, а заява та протокол допиту ОСОБА_1 , в яких він визнавав вину, були підписані 05 березня 2002 року. Позивачем не підтверджено належними доказами неправомірність дій Київської міської прокуратури, заподіяння такими діями моральної шкоди позивачу. Жодних доказів на підтвердження моральних (душевних) страждань не надано. У відповіді на відзив представник позивача зазначав, що підставою для виникнення у позивача права на відшкодування моральної шкоди є рішення про закриття кримінального провадження за відсутністю в діях складу кримінального правопорушення. Тілесні ушкодження були завдані позивачу, коли він був поміщений у спецприймальник ГУ МВС України в м. Києві. Вважає розмір моральної шкоди обґрунтованим. Справа розглядалася судами неодноразово. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 14 січня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ГУ Національної поліції у м. Києві, Київської міської прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконних рішень, дій органів досудового розслідування, прокуратури задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди кошти у розмірі 248 000 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Рішення районного суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судом виключно у період з 15 березня 2002 року до 25 серпня 2005 року, оскільки з 25 серпня 2005 року жодної підозри не оголошувалось, запобіжний захід не обирався, будь-яких процесуальних дій у кримінальному провадженні не вчинялось, в тому числі після внесення 15 лютого 2014 року відомостей до ЄРДР. Районний суд дійшов висновку про те, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди. При цьому факт перебування ОСОБА_1 під слідством та судом з 15 березня 2002 року (з моменту пред`явлення обвинувачення) до 25 серпня 2005 року, тобто 41 місяць та 10 днів, завдало йому моральної шкоди внаслідок психічного впливу пред`явленням обвинувачення, винесення вироку, позбавлення можливостей в повній мірі реалізації ним своїх звичок і бажань, що призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків та вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя, пошук можливих способів захисту своїх порушених прав, інших негативних наслідків морального характеру, зниження репутації. Сам по собі такий факт є травмуючим для будь-якої людини, яка зазнала незаконних дій правоохоронних органів та суду. Обчислюючи суму відшкодування моральної шкоди, районний суд взяв до уваги мінімальний розмір заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством та судом. Зокрема, розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2021 року (6 000,00 грн). Суд вважав, що позивачем не доведено наявність причинно-наслідкового зв`язку з його станом здоров`я (завданням тілесних ушкоджень) працівниками міліції, оскільки вини правоохоронних органів та суду у таких подіях не встановлено, вироку суду щодо таких обставин матеріали справи не містять. Крім того, районний суд відхилив, як безпідставні, посилання позивача на те, що обставини розірвання шлюбу перебувають у причинно-наслідковому зв`язку зі здійсненням досудового розслідування та судовим розглядом, що саме у зв`язку із цим йому було заподіяно моральну шкоду, адже вини правоохоронних органів та суду у таких подіях немає. Надходження та аргументи апеляційних скарг 19 лютого 2021 року представник ОСОБА_1 - Проскурня О. І. через засоби поштового зв?язку подав до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд міста Києва апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 січня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Апеляційна скарга представника ОСОБА_1 - Проскурня О. І. мотивована тим, що помилковими є висновки суду про те, що під слідством та судом позивач перебував лише з 15 березня 2002 року по 25 серпня 2005 року. Початок перебігу строку перебування під слідством та судом починається з прийняттям процесуального рішення про порушення кримінальної справи щодо особи, яке за приписами КПК України 1960 року передує стадії пред`явлення обвинувачення і за суттю є близьким до процесуального рішення «повідомлення про підозру», яке передбачене статтею 277 КПК України, що набрав чинності з 19 листопада 2012 року. 15 березня 2002 року розпочалася стадія притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності та він набув процесуального статусу обвинуваченого. Відсутність з 25 серпня 2005 року процесуальних рішень про застосування до нього запобіжних заходів не впливає на визначення строку перебування під слідством чи судом. У період з 2012 року по 2019 рік не приймалося рішень про закриття кримінального провадження відносно нього. Суд не врахував, що після пред`явлення офіційного обвинувачення, розгляду кримінальної справи судом першої інстанції по суті обвинувачення, перегляду її в апеляційному порядку, направлення на додаткове розслідування всі процесуальні рішення та дії були спрямовані на встановлення обставин наявності чи відсутності інкримінованого йому злочину, тобто він перебував під слідством і судом до дати прийняття рішення про відсутність у його діях складу злочину, а саме до 02 березня 2020 року. Вважає, що перебуваючи під слідством і судом з 05 березня 2002 року по 02 березня 2020 року, за виключенням періоду з 26 травня 2005 року по 16 липня 2006 року, має право на відшкодування моральної шкоди за весь цей час, тобто за 17 років 1 місяць і 7 днів. Суд не врахував висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731, у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 534/955/17, у постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 404/4110/17. Моральна шкода з урахуванням такого періоду не може бути меншою за 1 231 380,00 грн (205 місяців 23 дні х 6 000,00 грн мінімальної заробітної плати). Судом також не враховано, що перебування його під слідством і судом супроводжувалось різним ступенем та характером втручання в його законні права та інтереси, які зумовили різні наслідки та рівень моральних страждань, про що вказано у позовній заяві. До нього було застосовано працівниками міліції фізичне насильство. Внаслідок нанесення йому побоїв він почав відчувати постійний головний біль. Незаконне утримання під вартою та тривале слідство призвело до розірвання шлюбу та втрати звичного способу життя. Вважає помилковими висновки суду про недоведеність причинно-наслідкового зв`язку між станом його здоров`я та завданням тілесних ушкоджень працівниками міліції через відсутність вироку щодо таких обставин. Суд не взяв до уваги, що фактор вини не має значення, оскільки відповідно до закону завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб чи органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування. Судовими рішеннями, ухваленими у 2003 - 2005 роках, які набрали законної сили, на сторону обвинувачення покладено обов`язок проведення перевірки тверджень щодо застосування до нього працівниками міліції протиправного насилля. Отже, саме відповідачами не було надано доказів, які б містили фактичні дані про результати перевірки, щодо отримання ним тілесних ушкоджень з якихось інших причин, а не через застосування насилля співробітниками міліції. Вважає також помилковим висновок суду про те, що обставини розірвання шлюбу не перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із здійсненням досудового розслідування та судовим розглядом. Його доводи про те, що причиною розірвання шлюбу стало саме перебування його під слідством та судом ґрунтуються на поясненнях дружини, які встановлені рішенням Баришівського районного суду Київської області від 05 вересня 2003 року. Враховуючи ступінь та глибину фізичних та моральних страждань він оцінив моральну шкоду відповідно у 250 000,00 грн, 3 500 000,00 грн (90 000,00 грн за один місяць) та 25 000,00 грн та вважає такий розмір обґрунтованим. Крім того, суд зазначив конкретну юридичну особу, з якої слід стягнути кошти, незважаючи на те, що відповідачем є держава та кошти слід стягнути з Державного бюджету. 05 лютого 2021 року Державна Казначейська служба України через засоби поштового зв?язку подала до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд міста Києва апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 січня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Апеляційна скарга Державної Казначейської служби України мотивована тим, що суд не повинен був змінювати підсудність та справа підлягала розгляду Дніпровським районним судом міста Києва відповідно до статті 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Крім того, судом невірно визначено джерело відшкодування шкоди та помилково стягнуто моральну шкоду безпосередньо з Казначейства. Державні органи як юридичні особи несуть юридичну відповідальність лише за своїми договірними зобов`язаннями. Казначейство виступає від власного імені, самостійно відповідає за власними зобов`язаннями і є окремим учасником цивільних відносин. Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не виступало у правовідносинах з ним і жодної шкоди не завдавало, отже не повинно нести відповідальність за шкоду, завдану внаслідок незаконних дій інших державних органів. Також зазначає, що судом неправильно визначено розмір моральної шкоди, не проаналізовано чи дійсно позивачеві заподіяно страждання, їх тяжкість, не зазначено у чому вони полягали, не досліджено характер немайнових втрат та доказів на підтвердження цих вимог. Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції Постановою Київського апеляційного суду від 19 травня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та Державної казначейської служби України задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 січня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ГУ Національної поліції у м. Києві, Київської міської прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконних рішень, дій органів досудового розслідування, прокуратури задоволено частково. Стягнуто за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 230 000,00 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач не мав статусу обвинуваченого у вчиненні злочину лише в період з 25 серпня 2005 року до 17 липня 2006 року, оскільки 25 серпня 2005 року слідчий СВ Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві виніс постанову про закриття за недоведеністю кримінальної справи, порушеної відносно ОСОБА_1 , яка надалі була скасована постановою заступника прокурора Дніпровського району м. Києва 17 липня 2006 року. Скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження відновило статус позивача, як обвинуваченого, і вручення підозри у такому випадку не вимагалося, оскільки ще 15 березня 2002 року ОСОБА_1 було пред`явлено обвинувачення та кримінальна справа до 02 березня 2020 року не була закрита. Апеляційний суд врахував період перебування позивача під слідством та судом з 05 березня 2002 року до 25 серпня 2005 року, з 17 липня 2006 року до 02 березня 2020 року та визначив розмір відшкодування у сумі 1 230 000,00 грн (6 000,00 грн х 205 місяців). Суд апеляційної інстанції зазначив, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження вимог про відшкодування 250 000,00 грн за вчинення відносно нього фізичного та психологічного насилля співробітниками правоохоронних органів. Короткий зміст судового рішення суду касаційної інстанції Постановою Верховного Суду від 19 січня 2022 року касаційну скаргу Київської міської прокуратури задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 19 травня 2021 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що вирішуючи справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Державної казначейської служби України, апеляційний суд належно не повідомив Київську міську прокуратуру про відкриття апеляційного провадження та про судовий розгляд справи, не встановив її правової позиції щодо поданих апеляційних скарг, що унеможливило встановлення необхідних фактичних обставин. Надходження цивільної справи № 761/31181/20 до Київського апеляційного суду після касаційного перегляду 07 лютого 2022 року цивільна справа № 761/31181/20 за позовом ОСОБА_1 до ГУ Національної поліції у м. Києві, Київської міської прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконних рішень, дій органів досудового розслідування, прокуратури надійшла до Київського апеляційного суду. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 лютого 2022 року справу № 761/31181/20 за позовом ОСОБА_1 до ГУ Національної поліції у м. Києві, Київської міської прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконних рішень, дій органів досудового розслідування, прокуратури передано судді-доповідачу. Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 лютого 2022 року справу за позовом ОСОБА_1 до ГУ Національної поліції у м. Києві, Київської міської прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконних рішень, дій органів досудового розслідування, прокуратури призначено до розгляду з викликом учасників справи. Доводи інших учасників справи Відзиви на апеляційні скарги не надходили. Позиція Київського апеляційного суду В судовому засіданні представник позивача адвокат Проскурня О.І. підтримав доводи своєї апеляційної скарги та заперечував проти доводів апеляційної скарги Державної казначейської служби України. Представник Київської міської прокуратури Салков Р.В. та представник Головного управління національної поліції у м. Києві Толстунова С.В. проти доводів апеляційної скарги представника позивача адвоката Проскурні О.І. азперечували та частково підтримали доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби України. За правилами частини першої статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи Державна казначейська служба України (т.3 а.с.9) в судове засідання не забезпечила явку свого представника, про причини своєї неявки суд не повідомили. Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. За викладених обставин, Київський апеляційний суд вважає за можливе здійснювати розгляд справи № 761/31181/20за відсутності представника Державної казначейської служби України, яка про дачу, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, з огляду на таке. Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Фактичні обставини справи Встановлено, що 05 березня 2002 року СВ Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві порушено відносно ОСОБА_1 кримінальну справу про таємне викладення вогнепальної зброї за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 223 КК України. Згідно з протоком № В076496 від 15 березня 2002 року ОСОБА_1 затримано за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 262 КК України. Відповідно до постанови від 15 березня 2002 року дії обвинуваченого ОСОБА_1 кваліфіковано за частиною першою статті 262 КК України. 15 березня 2002 року слідчий СВ Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві пред`явив ОСОБА_1 обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого частиною першою статті 262 КК України, та зазначив, що 01 травня 1999 року ОСОБА_1 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння та знаходячись біля будинку АДРЕСА_1 , використовуючи безпорадний стан міліціонера ВДСО при Харківському РУ ГУМВС України Сови М. Л. , таємно викрав табельну вогнепальну зброю, а саме - пістолет « НОМЕР_2 та 8 набоїв до нього, загальною вартістю 879,40 грн. Після чого, ОСОБА_1 зник та розпорядився викраденим на власний розсуд. 18 березня 2002 року постановою Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у виді взяття під варту, постановлено утримувати його у Київському СІЗО № 13 ДДЗПВП з 18 березня 2002 року. Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 22 березня 2002 року надано дозвіл на проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_1 у кімнаті АДРЕСА_3 . Згідно з постановою від 29 травня 2002 року ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення в скоєнні злочину, передбаченого частиною першою статті 262 КК України. 13 травня 2003 року вироком Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 262 КК України. 27 листопада 2003 року ухвалою Апеляційного суду м. Києва вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 13 травня 2003 року скасовано, кримінальну справу повернуто на новий судовий розгляд. Постановою Дніпровський районного суду м. Києва від 04 червня 2004 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 16 вересня 2004 року, кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 262 КК України, повернуто прокурору Дніпровського району м. Києва для організації проведення додаткового розслідування. Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 21 лютого 2005 року кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 262 КК України, повернуто прокурору Дніпровського району м. Києва для організації проведення додаткового розслідування, міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою залишено без змін. 27 травня 2005 року слідчим СВ Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві винесено постанову про зміну ОСОБА_1 запобіжного заходу з тримання під вартою на підписку про невиїзд. 30 травня 2005 року ОСОБА_1 звільнений з-під варти з Київського слідчого ізолятора. 25 серпня 2005 року старший слідчий СВ Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві Камінська М. П. винесла постанову про закриття за недоведеністю кримінальної справи, порушеної відносно ОСОБА_1 , яка постановою заступника прокурора Дніпровського району м. Києва Титора Д. П. від 17 липня 2006 року скасована, а матеріали справи направлено до СВ Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві для проведення досудового розслідування. Згідно з витягом з ЄРДР по кримінальному провадженню № 12014100040001813 15 лютого 2014 року внесено такі відомості до реєстру: «правова кваліфікація: ст. 262 ч.1 (КК України, 2001 р.), фабула: 01.05.1999 о 21 годині ОСОБА_1 , перебуваючи поблизу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 умисно, таємно викрав табельну вогнепальну зброю «ТТ ИЖ 862» та 2 магазини з 16 набоями у міліціонера ВДСО Сови М. Л. (кримінальна справа № 03-14986 ЖРЗПЗ № 7774 від 01.05.1999)», орган, що здійснює досудове розслідування: Дніпровське районне управління ГУ МВС в м. Києві». Згідно з постановою слідчого Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві лейтенанта поліції Кучерявого В. В. від 02 березня 2020 року кримінальне провадження № 12014100040001813 від 15 лютого 2014 року закрито у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 262 КК України. Мотиви з яких виходить суд та застосовані норми матеріального права У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією Україниправ і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Порядок відшкодування такої шкоди встановлюється законом (частина сьома статті 1176 ЦК України). Таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон). Статтею 1 Закону передбачено, що відповідно до положень цього закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду. У наведених у статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в дохід держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; моральна шкода. Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом України від 01 грудня 1994 року № 266/94 ВР, виникає, зокрема, у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати (пункт 2 частини першої статті 2 цього Закону). Визначаючи строк перебування ОСОБА_5 під судом і слідством, колегія суддів виходить із такого. У справі, що переглядається, встановлено, що 15 березня 2002 року ОСОБА_1 було пред?явлено обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого частиною першою статті 262 КК України. 25 серпня 2005 року старший слідчий СВ Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві Камінська М. П. винесла постанову про закриття за недоведеністю кримінальної справи, порушеної відносно ОСОБА_1 . Період між пред?явленням обвинувачення та закриттям кримінальної справи становить 3 роки 5 місяців 11 днів. 17 липня 2006 року постановою заступника прокурора Дніпровського району м. Києва Титора Д. П. скасовано постанову старшого слідчого СВ Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві Камінська М. П. від 25 серпня 2005 року, а матеріали справи направлено до СВ Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві для проведення досудового розслідування. 02 березня 2020 року постановою слідчого Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві лейтенанта поліції Кучерявого В. В. кримінальне провадження № 12014100040001813 від 15 лютого 2014 року щодо обвинувачення ОСОБА_1 закрито у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 262 КК України. Період між винесення постанови про скасування постанови про закриття кримінального провадження та направлення матеріалів кримінального провадження для проведення досудового розслідування та закриття кримінального провадження становить 13 років 7 місяців 15 днів. Таким чином, ОСОБА_1 перебував під слідством та судом 17 років 26 днів, тобто 204 місяці (3 роки 5 місяців 11 днів + 13 років 7 місяців 15 днів). Статтею 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду визначено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Така правова позиція, висловлена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-2203цс15 від 02 грудня 2015 року. Зазначена норма Закону не зобов`язує суд визначати розмір відшкодування моральної шкоди в межах мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, а лише встановлює найнижчу межу розміру такого відшкодування. Тобто розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом може бути визначений у сумі більшій, ніж один мінімальний розмір заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Визначення розміру моральної шкоди не в мінімальному розмірі є правом суду. Відповідно до статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2022 рік» установлено у 2022 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 01 січня - 6 500,00 грн. При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке. Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Враховуючи фактичні обставини справи, тривалість моральних страждань позивача та негативні наслідки, які для нього настали у зв`язку із порушенням його прав, колегія суддів, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, вважає за необхідне визначити розмір морального відшкодування в сумі 1 400 000,00 грн. Щодо стягнення моральної шкоди з ДКС України Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215 (далі - Положення), Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. Відповідно до покладених завдань Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 Положення). Отже, відповідачем у справі є держава Україна, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номера чи види рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення. Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, провадження № 12-110гс18. Отже, Київський апеляційний суд дійшов висновку про стягнення з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 1 400 000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди. Висновки за результатом розгляду апеляційних скарг Згідно з пунктом 2 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частина друга статті 376 ЦПК України). Зважаючи на те, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 січня 2021 року підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 369, 374, 376, 381, 382, 383 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 адвоката Проскурні Олега Івановича та Державної казначейської служби України - задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 січня 2021 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в м. Києві, Київської міської прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконних рішень, дій органів досудового розслідування, прокуратури задовольнити частково. Стягнути з Держави України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 АДРЕСА_4 ) 1 400 000,00 гривень на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до Верховного Суду з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус Судді: Л.Д. Поливач О.І. Шкоріна