Постанова Київський апеляційний суд № 752/18463/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №752/18463/21 Головуючий у 1 інстанції: Шевченко Т.М. провадження №22-ц/824/3222/2022 Головуючий суддя: Олійник В.І. ПОСТАНОВА Іменем України 25 травня 2022 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів: Головуючого судді: Олійника В.І., суддів: Сушко Л.П., Суханової Є.М., при секретарі: Панчошній К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 - представника Мироненко Наталі Леонідівни на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09 листопада 2021 року у справі за позовом Мироненко Наталі Леонідівни до ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації адвоката, стягнення моральної шкоди та спростування недостовірної інформації, - в с т а н о в и в : У липні 2021 року Мироненко Н.Л. звернулась до суду із зазначеним позовом, в якому просила: - визнати дії відповідача в частині зазначення в скарзі щодо неналежної поведінки адвоката недостовірної інформації такими, що принижують честь, гідність та ділової репутації адвоката Мироненко Н.Л.; - стягнути з ОСОБА_3 на відшкодування моральної шкоди 300 000 грн.; - зобов?язати ОСОБА_3 шляхом подання до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області заяву-спростування за змістом, викладеним у резолютивній частині позовної заяви. У вересні 2021 року від позивачки надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій вона просила суд зменшити розмір моральної шкоди та стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду у розмірі 100 000 грн., а інші позовні вимоги залишились незмінними. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що згідно свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №1933, виданого на підставі рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області від 24.09.2010 року, вона є адвокатом. Вказувала, що 20.07.2021 року вона дізналась про те, що ОСОБА_3 подано до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області скаргу щодо неналежної поведінки адвоката, що зареєстрована за вхідним номером 885/0/7-21 від 08.07.2021 року, в якій зазначив, що адвокат Мироненко Н.Л. в 2017 році надавала останньому правову допомогу з низки питань, пов?язаних з його трудовими відносинами з ТОВ «ТОНАР СИСТЕМС», а також щодо його сімейного та майнового стану. Останнім адвокату Мироненко Н.Л. надано конфіденційну інформацію, що стосувалась питань взаємодії з ТОВ «ТОНАР СИСТЕМС», а також персональну інформацію, в тому числі і щодо стану здоров?я ОСОБА_3 . Також, у вказаній скарзі відповідачем вказано, що адвокат Мироненко Н.Л. використала в інтересах інших осіб отриману від ОСОБА_3 конфіденційну інформацію, порушила принцип нерозголошення адвокатської таємниці (без письмової згоди ОСОБА_3 ). Позивачка Мироненко Н.Л. зазначала, що нею ніколи не надавалась правова допомога ОСОБА_3 , вона не отримувала від нього жодної інформації, в тому числі, конфіденційної, а також не отримувала від нього жодних документів. На переконання позивача, ОСОБА_3 має на миті тиск на позивача, як на адвоката, оскільки його не влаштовують судові рішення, постановлені у справах, у яких вона ( Мироненко Н.Л. ) приймала участь як адвокат. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 09 листопада 2021 року позов залишено без задоволення. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 - представника Мироненко Н.Л. з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Скарга обгрунтована тим, що в описовій та мотивувальній частині рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 09.11.2021 року при стислому викладі позиції позивача та зазначенні фактичних обставин справи, встановлених судом, та змісту спірних правовідносин не зазначено посилання на докази, які підтверджують висновок суду про характер поширеної відповідачем інформації, в яких саме висловлюваннях ОСОБА_3 , які наведені у скарзі на адресу Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області міститься незгода, критика та оцінка дій Мироненко Н.Л. як адвоката. Також в рішенні суду не наведені мотиви відхилення доводів позивача про відсутність договірних відносин з відповідачем в порядку Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Вказує, що вимоги позивача ґрунтуються саме на тому, що підлягає спростуванню недостовірна інформація (категоричне твердження) про надання адвокатом Мироненко Н.Л. у 2017 році правової допомоги ОСОБА_3 , з чого випливають права адвоката на отримання та використання інформації від Клієнта та обов`язки адвоката не допускати конфлікту інтересів тощо. Вказане свідчить про недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими. Зазначає, що інформація, яка була викладена ОСОБА_3 у скарзі до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області містить конкретні відомості - зокрема, факт укладення в 2017 роді договору про надання правової допомоги з адвокатом Мироненко Н.Л. та виконання адвокатом певних дій в якості адвоката. Правдивість такої інформації не знайшла свого підтвердження, що не має ознак оціночного судження (не є вираженням суб`єктивної думки і поглядів ОСОБА_3 , а ганьбить репутацію адвоката з урахуванням звинувачення у грубому порушенні Правил адвокатської етики та вимоги позбавити адвоката доступу до професії). Частиною 1 ст.27 3акону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. Втім, між адвокатом Мироненко Н.Л. та ОСОБА_3 жодних договорів про надання правової допомоги ніколи не укладалося, ОСОБА_3 ніколи не був клієнтом Мироненко Н.Л. , а отже, така інформація - є недостовірною. Вказує, що зі змістом скарги та твердженнями ОСОБА_3 ознайомлено не менше ніж дев`ять осіб, а саме: голова дисциплінарної палати КДКА Одеської області Тулякова М.А. та члени дисциплінарної палати КДКА Одеської області Жужа І.В. , Веселов О.В. , Пришляк Т.О. , Іванова П.В. , Чудновський М.З. , Маслов В.Г. , Слободяник О.І. та Бойко Г.В. (цей склад комісії знаходиться в загальному доступі, факт є загальновідомим). Таким чином, позивач довів належними та допустимими доказами факт розповсюдження недостовірної інформації, а відповідач вказані доводи позивача не спростував. Отже, оскільки за характером висловлювань і вжитих словосполучень поширена відповідачами негативна інформація про позивача є фактичними твердженнями, містить посилання на обставини, як такі, що реально існували, проте правдивість такої інформації не знайшла свого підтвердження, суди дійшли обґрунтованих висновків, що оскільки така інформація принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача, тому права позивача підлягають захисту шляхом її спростування. Сам по собі факт подання до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області скарги із недостовірною інформацією щодо позивача має негативний вплив на репутацію позивача як на професійного фахівця в галузі права та міг мати негативні наслідки притягнення Мироненко Н.Л. до дисциплінарної відповідальності у вигляді позбавлення права на зайняття адвокатською діяльністю із подальшим виключенням її з Єдиного державного реєстру адвокатів, що призвело до моральних страждань, відповідно до цього моральна шкода, яка була завдана Мироненко Н.Л. неправомірними діями ОСОБА_3 підлягає компенсації в повному обсязі. Вказує, що Мироненко Н.Л. має статус адвоката вже більше 10 років та вважає свою професію престижною, а тому вважає недопустимим мати плями на репутації від умисних наклепів, таких, як той, що виразився у скарзі ОСОБА_3 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області. Під час розгляду справи у Голосіївському районному суді м. Києва відповідачем НЕ було надано жодних пояснень та заперечень щодо предмету спору, не було подано ЖОДНИХ належних та допустимих доказів на підтвердження достовірності інформації викладеної у скарзі ОСОБА_3 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області. Відповідачем не надано доказів щодо надання Мироненко Н.Л. правової допомоги останньому у 2017 роді, не доведено отримання від нього конфіденційної інформації та поширення інформації про стан його здоров`я, конфлікту інтересів та порушення позивачем Правил адвокатської етики. Вважає, що в цій справі прослідковується мета звернення ОСОБА_3 з відповідною скаргою, а саме: застосування заходів примусу шляхом притягнення адвоката Мироненко Н.Л. до відповідальності на підставі наклепу. Так, інформація про позивача була поширена з явним злим умислом, тобто з нехтуванням питання про правдивість чи неправдивість фактів, а не з метою доведення до громадськості особистих суб`єктивних думок, поглядів та переконань. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Зазначає, що під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Категорія «подібні правовідносини» може означати як такі правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і такі, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. При визначенні справ із подібними правовідносинами враховується предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені судами фактичні обставини справи, однакове правове регулювання спірних правовідносин. Вказує, що в обґрунтування апеляційної скарги представник позивача адвокат Шепітко Г.І. посилається на постанови Верховного Суду від 10 квітня 2019 року по справі № 398/4136/15-ц та від 22 листопада 2021 року по справі № 761/32924/19-ц, які не є тотожними справі № 752/18463/21, зокрема, мають інші об`єкт та предмет правового регулювання, а також умови застосування правових норм (оскільки не стосуються обов`язків адвоката). В той же час в практиці Верховного Суду є постанова по справі, що є абсолютно подібною справі № 752/18463/21. Так, в постанові від 10 червня 2019 року по справі № 680/195/17 Верховний Суд зробив висновок «Тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування. У разі, якщо особа звертається до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури із заявою (скаргою) щодо поведінки адвоката, яка може бути підставою для дисциплінарної відповідальності, та в якій міститься та чи інша інформація, проте яка в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою права, передбаченого частиною першою статті 36 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а не поширення недостовірної інформації. Оскільки звернення особи до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури із заявою (скаргою) свідчить про реалізацію особою права, передбаченого частиною першою статті 36 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», та не є поширенням недостовірної інформації, суди зробили обґрунтований висновок про відсутність підстав для задоволення позову». Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Залишаючи позов без задоволення, суд першої інстанції виходив з відсутності у своїй сукупності всіх обставин, які утворюють юридичний склад правопорушення, з наявністю якого закон пов`язує можливість задоволення позовних вимог про визнання інформації недостовірною та зобов`язання її спростування. Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає. Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Як убачається з копії скарги ОСОБА_3 , адресованої Кваліфікаційно-дисциплінарній комісії адвокатури Одеської області, датованої 29.06.2021 року, в якій він просив притягнути адвоката Мироненко Н.Л. до дисциплінарної відповідальності за вчинення нею дисциплінарних проступків та позбавити її права на заняття адвокатською діяльністю, в ній окрім іншого, зазначено про те, що адвокат Мироненко Н.П. в 2017 році надавала останньому правову (правничу) допомогу з низки питань, пов?язаних з його трудовими відносинами з ТОВ «ТОНАР СИСТЕМС», а також щодо його сімейного та майнового стану. При цьому, ОСОБА_3 адвокату Мироненко Н.Л. була надана конфіденційна інформація, що стосувалась питань матеріального заохочення в ТОВ «ТОНАР СИСТЕМС», побудови внутрішніх корпоративних відносин, а також персональна інформація ОСОБА_3 , в тому числі, пов?язана зі станом його здоров?я. На підставі домовленості з адвокатом Мироненко Н.П. ОСОБА_3 за надану правову допомогу був сплачений гонорар, в тому числі і в безготівковому порядку на картковий рахунок. В жовтні 2020 року між ОСОБА_3 та ТОВ «ТОНАР СИСТЕМС» виник спір, наслідком якого стали судові справи, у яких представництво інтересів ТОВ «ТОНАР СИСТЕМС» та ОСОБА_13 здійснювала адвокат Мироненко Н.Л., яка в порушення вимог, встановлених ст.ст.21, 22 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», ст.ст.9,10 Правил адвокатської етики, не зважаючи на прямий конфлікт інтересів ОСОБА_3 з інтересами вказаних осіб, не зверталась та не отримувала від останнього передбаченого письмового погодження на здійснення такого представництва, а також використала в інтересах цих осіб отриману від ОСОБА_3 конфіденційну інформацію, чим порушила принцип не розголошення адвокатської таємниці (без письмової згоди ОСОБА_3 ). Адвокатом Мироненко Н.Л. без письмової згоди ОСОБА_3 була використана в інтересах іншого клієнта ( ОСОБА_13 ), інтереси якого суперечать інтересам ОСОБА_3 , та поширена конфіденційна персональна інформація щодо стану здоров?я останнього, що стала відомою їй при наданні правової допомоги. Звертаючись до суду з позовом, позивачка стверджувала, що вказана вище інформація є недостовірною, не відповідає дійсності, а також принижує його честь, гідність та ділову репутацію як адвоката. Конституцією України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34). Разом з тим, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію. Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту. Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Згідно зі статтею 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, гідність та честь фізичної особи є недоторканими і фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі. За змістом статей 94, 277 ЦК України, частини четвертої статті 32 Конституції України, статті 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод кожному гарантується право на захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації особою, яка поширила таку інформацію. Відповідно до частин першої, другої статті 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Частиною першої статті 30 Закону України «Про інформацію» передбачено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. На підставі частини другої статті 47-1 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених судами фактичних обставин справи. Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 29 листопада 2017 року у справі № 6-639цс17. Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними у постанові від 27.02.2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширена інформація, тобто, доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто, позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто, такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто, або завдає шкоди особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Верховний Суд України у вказаній вище Постанові також наголосив на тому, що оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, а відповідно до ст.277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим 04.11.1950, ратифікована 17.07.1997). У свою чергу фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом. Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» суд зазначає, що необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції. В частині тез, що викладені у скарзі ОСОБА_3 на адресу Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області, та є предметом судового розгляду за позовом Мироненко Н.Л. , суд зазначає, що такі тези ОСОБА_3 містять його незгоду, критику та оцінку дій Мироненко Н.Л. як адвоката. В ході судового розгляду не доведено факту вчинення відповідачем правопорушення, яке полягало саме у поширені інформації, яка відповідно до вимог закону може бути визнана судом недостовірною, такою, що порушує особисті немайнові права, або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі позивача повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. У цьому конкретному випадку у розпорядженні суду не надано даних про те, що фактично зазначені в скарзі доводи спрямовані на поширення недостовірної інформації щодо позивача, приниження її честі, гідності та ділової репутації. При вирішенні даного спору судом першої інстанції вірно зазначено, що відсутні у своїй сукупності всі обставини, які утворюють юридичний склад правопорушення, з наявністю якого закон пов`язує можливість задоволення позовних вимог про визнання інформації недостовірною та зобов`язання її спростування. З огляду на вищенаведене, суд прийшов до вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні. Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить. Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - представника Мироненко Наталі Леонідівни залишити без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09 листопада 2021 рокузалишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 31 травня 2022 року. Головуючий: Судді: