Постанова Київський апеляційний суд № 373/1034/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 373/1034/21 № апеляційного провадження: 22-ц/824/4321/2022 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 24 травня 2022 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Слюсар Т.А., суддів: Білич І.М., Коцюрби О.П., за участю секретаря судового засідання Качалаби О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2021 року у складі судді Залеської А.О., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 Виконавчий комітет Переяславської міської ради Київської області, ОСОБА_3 про захист прав власника земельної ділянки, - В С Т А Н О В И В : У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася у суд із позовом у якому просила поновити межі належної їй на праві власності земельної ділянки площею 0,1000 га (кадастровий номер 3211000000:01:058:0039) відповідно до технічної документації із землеустрою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 з сусіднім землекористувачем ОСОБА_2 . Під час розгляду справи у суді першої інстанції, 01.11.2021 позивачка та її представник подали заву про закриття провадження у справі у зв`язку з відмовою від позову. Та підтримали свої заяви в судовому засіданні 24.11.2021, зазначивши, що на сьогоднішній день спір відсутній та врегульований мирним шляхом. Ухвалою Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2021 року прийнято відмову ОСОБА_1 від позову та закрито провадження у справі. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 200 грн. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення вимог ст.ст. 263, 264 ЦПК України, просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Вказано, що у судовому засіданні були досліджені матеріали, з яких вбачається, що ОСОБА_2 постійно порушувала межі належної позивачу земельної ділянки. Проте в оскаржуваній ухвалі на указану обставину суд уваги не звернув, та про це не зазначив. Також вважає безпідставним висновком суду про те, що обґрунтування позову щодо поновлення меж земельної ділянки ніяк не були пов`язані з конкретними неправомірними діями, чи бездіяльністю ОСОБА_2 , які призвели чи постійно могли призводити до порушення меж земельної ділянки, та які відповідачка могла б добровільно усунути під час судового розгляду справи. Зазначено, що судом не вірно зазначено трактування ч.3 ст.142 ЦПК України, оскільки відповідно до указаної норми закону у разі відмови позивача від позову, понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача, за його заявою стягуються з позивача. Однак, якщо позивач не підтримує своїх вимог у наслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним витрат з відповідача. Проте на стягнення судових витрат після задоволення відповідачем вимог, заяву про стягнення понесених витрат позивач заявляла, виходячи із змісту вимог ст.142 ч.3 ЦПК України. Крім цього, вказано, що витрати, на які посилається відповідач ОСОБА_2 не підтверджені відповідними доказами як це передбачено ст.137 ЦПК України. Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Колегія суддів, вислухавши пояснення ОСОБА_1 , яка просила апеляційну скаргу задовольнити, та ОСОБА_2 , яка просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню. У судове засідання інші учасники справи не з`явилися, про дату розгляду справи судом повідомлялися у встановленому законом порядку, тому колегія суддів відповідно до вимог ч.1 ст.223 ЦПК України вважає за можливе розглядати справу у їх відсутність. Висновки суду першої інстанції щодо наявності правових підстав до закриття провадження у справі ґрунтуються на положеннях процесуального права. Як убачається зі справи, позивачка звернулася у суд з заявою про відмову від позову, мотивуючи тим, що відповідачка після пред`явлення позову в добровільному порядку знесла незаконну прибудову й усунула перешкоди в користуванні належної їй земельної ділянки шляхом перенесення огорожі. Відповідно до ч.ч.1,3 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. Згідно положень п.4 ч.1, ч.2 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом. Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету. Отже, звертаючись з заявою про відмову від позову й закриття провадження у справі, ОСОБА_1 посилалася на те, що ОСОБА_2 усунула порушення, яке стало підставою для звернення до суду з даним позовом й звільнила частину належної їй земельної ділянки. З урахуванням змісту заяви ОСОБА_1 , правові підстави для відмови у задоволенні поданої позивачкою заяви відсутні. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками районного суду про наявність правових підстав до скасування ухвали суду в зазначеній частині. При цьому, колегія суддів враховує й зміст апеляційної скарги та пояснення позивачки в судовому засіданні щодо правомірності прийняття відмови від позову й закриття провадження у справі. Разом з тим, з висновками районного суду в частині стягнення з позивачки понесених відповідачкою витрат на правову допомогу погодитися неможливо, з огляду на таке. Виходячи з положень ч.ч. 5, 6 ст. 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі, відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. У випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про залишення позову без розгляду, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев`ятої статті 141 цього Кодексу. За ч. 9 ст. 141 ЦПК, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Таким чином, виходячи з означених норм цивільно-процесуального законодавства, підставою для стягнення компенсації судових витрат при постановленні ухвали суду про залишення позову без розгляду, є встановлення судом необґрунтованих дій позивача (ч.5 ст. 142 ЦПК України), а також у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони (ч.6 ст. 142 ЦПК України, ч. 9 ст. 141 цього Кодексу). Зловживання правами характеризуються умислом порушити порядок цивільного судочинства. Відповідно до ч.2 ст. 44 ЦПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі. Під зловживанням процесуальними правами маємо розуміти особливу форму цивільного процесуального правопорушення, тобто умисні недобросовісні дії учасників цивільного процесу, що супроводжуються порушенням умов здійснення суб`єктивних процесуальних прав і здійснювані лише з видимістю реалізації таких прав, пов`язані з обманом відносно відомих обставин справи, в цілях обмеження можливості реалізації або порушення прав інших осіб, що беруть участь в справі, а також в цілях того, що перешкодило діяльності суду по правильному і своєчасному розгляду і вирішенню цивільної справи, - що породжує застосування заходів цивільного процесуального примусу. Основна ознака зловживання процесуальними правами полягає в тому, що дії, які її складають, вчиняються на зовні законній юридичній підставі. Механізм зловживання процесуальними правами полягає в тому, що особа, яка бажає мати певний юридичний результат, вчиняє процесуальні дії (бездіяльність), зовні «схожі» на ті юридичні факти, з якими пов`язується настання необхідного результату. Такі дії, однак, мають повністю штучний характер, подібно тому, як удавана угода у цивільному праві вчиняється лише для цілей прикриття іншої угоди. Як убачається зі змісту позову, між сторонами виник спір щодо користування земельною ділянкою. Як на підставу покладення на позивачку обов`язку по відшкодуванню понесених ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу під час розгляду справи, суд вказав на відсутність можливості перевірити достовірність пояснень позивачки підстав відмови від позову. Проте суд належним чином не дослідив обставини, якими обґрунтовувалися вимоги порушення прав власника земельної ділянки, а також долучені до справи матеріали правоохоронних органів з метою вжиття ними заходів реагування щодо сварки між сторонами по справі, як сусідами суміжних земельних ділянок. Змістом відповіді Переяслав-Хмельницької міської ради Київської обл. від11.06.2020 №20-22-436 на звернення ОСОБА_1 , долученої в суді апеляційної інстанції, підтверджено факт проведення ОСОБА_2 будівельних робіт на належній позивачці земельній ділянці (а.с. 197-198). Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Меншаков проти України » №377/02 п.52 рішення від 08.04.2010, суд повторює, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі «право на суд», яке, згідно з практикою Суду, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом. Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права. Тому, кваліфікуючи подання позову як зловживання процесуальним правом та встановлюючи негативні наслідки за такі дії у вигляді закриття провадження у справі, тим самим сторону позбавляють гарантованого законом права на справедливий судовий розгляд, складовою якого є право доступу до суду. Згідно положень ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних прав з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до справи, позивач скористалася своїм правом і звернувся у суд за захистом. Отже, подання позову не є необґрунтованими діями позивача, оскільки це є його диспозитивним правом, передбаченим нормами ЦПК України, який не містить обмежень в його реалізації. Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права. За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Матеріалами справи доведено, що під час судового розгляду справи відповідачкою поновлено права ОСОБА_1 , звільнено частину земельної ділянки щодо якої виник спір. Отже, районний суд обґрунтовано прийняв у ОСОБА_1 відмову від позову, проте безпідставно, за наслідками закриття провадження у справі, визнав її дії необґрунтованими. До справи не долучено конкретних правових доказів, які б свідчили про зловживання стороною позивача чи її представником процесуальними правами, або що спір виник внаслідок неправильних дій сторони позивача. За таких обставин, районний суд дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав до стягнення з ОСОБА_1 компенсації судових витрат відповідача на правову допомогу. З огляду на викладене, ухвала районного суду в частині вирішення вимог заяви ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви. В решті ухвалу суду залишити без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2021 року в частині вирішення вимог заяви ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви. У решті ухвалу суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повне судове рішення складено 31 травня 2022 року. Суддя-доповідач: Судді: