Постанова 4824 № 754/16830/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №754/16830/19 Головуючий у І інстанції - Зотько Т.А. апеляційне провадження №22-ц/824/539/2022 Доповідач у ІІ інстанції - Гуль В.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: дді-доповідача Гуля В.В., суддів Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 02 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 ійовича до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,- встановив: Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики. Позовна заява мотивована тим, що 15 грудня 2018 року ОСОБА_1 отримав 3 000, 00 доларів США у борг від ОСОБА_2 про що власноручно склав розписку. За умовами розписки ОСОБА_1 зобов`язався повернути суму позики до 01.09.2019 року. Станом на 06.11.2019 року ОСОБА_1 не здійснив жодного повернення наданої позики, а також не вчинив жодних дій спрямованих на врегулювання цього питання. Таким чином грошові зобов`язання ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 у погодженому розмірі 3000 доларів США виконані не були, а відтак позивач звернувся до суду із вищевказаним позовом. Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 02 грудня 2020 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг за договором позики у розмірі 3000 дол. США, витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40 грн. Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати і в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що розписка жодним чином не підтверджує його зобов`язань перед позивачем, оскільки з неї не можливо визначити чи встановлено взагалі будь-яке зобов`язання, неможливо визначити боржника та кредитора за зобов`язанням. Тим більше неможливо визначити, щодо яких ремонтних робіт йде мова. А отже і не зрозуміло з яких підстав суд виходив вважаючи, що між сторонами існували інші фінансові правовідносини і на підставі чого він не взяв до увагу переписку між сторонами з месенджеру. Вказує, що в основу оскаржуваного рішення покладено недопустимі докази. Окрім іншого вказує, що його борг перед позивачем було погашено у період з 09.09.2019 року по 11.09.2019 року у розмірі 2000 доларів США та у період з 17.09.2019 рок по 17.10.2019 року в сумі 1000 доларів США. Показаннями свідків не може доводитися факт виконання зобов`язання. Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч.1. ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що 15.12.2018 року між позикодавцем ОСОБА_2 та позичальником ОСОБА_1 був укладений договір позики, який сторони оформили розпискою в порядку, передбаченому ст. 1047 ЦК України. За договором позики відповідач - фізична особа отримала у борг від позивача грошові кошти в сумі 3000 доларів США у нижній частині розписки зазначено, що окрім питання повернення грошових коштів у ОСОБА_1 є додаткові грошові зобов`язання, щодо ремонту автомобіля, що підтверджується розпискою. Вказані обставини підтверджуються оригіналом розписки про отримання коштів від 15.12.2018 року, що долучена судом до матеріалів справи. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що в порушення ст. 526, 1046, 1047 ЦК України відповідач свої зобов`язання належним чином не виконав, зазначену в розписці суму в передбачені наданою ним розпискою строки не повернув. З урахуванням викладеного, суд оцінюючи надані сторонами докази в сукупності та в їх взаємозв`язку, покази допитаних в якості свідків ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , дійшов висновку, що між сторонами дійсно існували правові відносини опосередковані договором позики на умовах, наведених позивачем. Окрім іншого в судовому засіданні судом першої інстанції було оглянуто текст переписки сторін у мобільному додатку Telegram, однак за змістом повідомлень не встановлено будь-яких конкретних правових доказів про повне або часткове виконання відповідачем своїх зобов`язань саме за спірним договором позики. Відповідачем не було надано будь яких належних та допустимих доказів на підтвердження погашення заборгованості по розписці, а отже доводи відповідача нічим не підтверджуються і не можуть бути взятими судом до уваги. Такий висновок суду відповідає обставинам справи та вимогам закону виходячи з наступного. Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Аналіз частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки. Суд першої інстанції встановивши те, що відповідач не виконав умов укладеного із позивачем договору позики, оформленого розпискою, факт власноручного підписання якої не завперечував відповідач та у визначений сторонами у договорі строк кошти не повернув, зробив правильний висновок, що боржник зобов`язаний вказані кошти повернути. Доводи апеляційної скарги про те, що борг погашений не приймаються до уваги виходячи з наступного. Відповідно до ст. 545 ЦК України, кредитор, прийнявши виконання зобов`язання, повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора. Статтею 527 ЦК України передбачено зобов`язання боржника виконати свій обов`язок, а кредитора - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту, а також право кожної із сторін у зобов`язанні вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і ризик наслідків непред`явлення такої вимоги. Судом встановлено, що позикодавець видав розписку позичальнику як борговий документ, що підтверджує укладення договору позики та прийняття кожним із них відповідних зобов`язань. Передаючи кошти особі позичальник не скористався своїм правом на затримання виконання зобов`язання до повернення боргового документа та не звертався з такою вимогою безпосередньо до позикодавця. Крім того, оригінал боргової розписки знаходиться у позикодавця, що свідчить про невиконання умов договору. Суд першої інстанції правильно та належно оцінив доказ - оригінал розписки, який знаходиться у позивача та підтверджує факт невиконання боржником зобов`язання з повернення коштів за договором позики від 15 грудня 2018 року. У справі відсутні належні докази виконання зобов`язання за договором позики, відсутнє посилання кредитора на неможливість повернути оригінал розписки. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. Доказів того, що кредитор відмовився повернути боржнику борговий документ і боржник скористався своїм правом на затримання виконання зобов`язання - відсутні. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. Аналогічний висновок міститься і в ухвалі Верховного Суду України від 22 вересня 2010 р. №6-34006 св

10. Так, у цій справі, суд прийшов до висновку, що договір позики є одностороннім правочином, на іншу сторону договору - позикодавця - покладається обов`язок, який характерний у більшості із зобов`язань. Це - обов`язок при прийнятті виконання зобов`язання (при поверненні позики) видати позичальникові розписку про отримання предмета позики (чи його частини), або повернути йому борговий документ, або в разі неможливості повернення (наприклад, коли він втрачений) такого документа вказати про це у виданій розписці. При невиконанні цих зобов`язань позикодавець вважається таким, що прострочив, що також виключає нарахування з цього моменту будь-яких процентів, що підлягали сплаті за договором (статті 545, 613 ЦК). У свою чергу позичальник, (боржник) має право затримати виконання зобов`язання, якщо борговий документ позикодавець не повертає (ч. 4 ст. 545 ЦК). І навпаки, наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку (ч. 3 ст. 545 ЦК України). Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позикодавця свідчить про невиконання свого обов`язку боржником. (ухвала ВСУ від 22 вересня 2010 р. №6-34006 св 10). Наявність боргового документа - розписки, у кредитора, свідчить про існування невиконаного позичальником боргового зобов`язання, оскільки, відповідно до вимог ст. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання боргового зобов`язання в повному обсязі чи частково. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, то приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернути боржникові борговий документ, кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника, а не у кредитора, підтверджує виконання позичальником свого обов`язку. Отже, повертаючи борг за договором позики від 15 грудня 2018 року, відповідач повинен був вимагати повернення боргового документа, а у випадку неможливості кредитором його повернути, мав би вимагайте від нього розписку про повернення боргу повністю чи частково та про неможливість повернути борговий документ з тієї чи іншої причини. Сторона відповідача не надала суду доказів того, що позивач відмовився повертати оригінал боргового документу і що відповідач звертався до нього з відповідною вимогою та, як наслідок, затримав виконання зобов`язання. Надані відповідачем докази - переписка у мобільному додатку за своїм змістом не містить посилань на договір позики від 15 грудня 2018 року. Інші доводи апеляційної скарги на правильність висновків суду не впливають. Посилання на інші зобов`язання у розписці не мають правового значення, оскільки вони не є предметом судового розгляду. Аргументи щодо допитаних свідків також не приймаються судом до уваги, оскільки вони хоча і були допитані у даних правовідносинах (в той час як поясненнями сторони та показаннями свідка не може доводитися факт виконання зобов`язання за договором позики. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18 липня 2018 року у справі № 143/280/17 (провадження № 61-33033св18), проте, фактично їх покази не були прийняті судом як підстава для задоволення позову За таких обставин, суд обґрунтовано дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову. Рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст.7,368,369,374,375,381,382,389 ЦПК України, суд, - постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 02 грудня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України. Суддя-доповідач В.В. Гуль Судді Я.С. Мельника Ю.О. Матвієнко