Постанова 4857 № 140/13469/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 травня 2022 рокуЛьвівСправа № 140/13469/21 пров. № А/857/6273/22 Восьмий апеляційний адміністративний суду складі колегії суддів: головуючого судді Кузьмича С. М., суддів Матковської З.М., Улицького В.З., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2022 року (ухвалене головуючим - суддею Димарчук Т.М. у м. Луцьк) у справі № 140/13469/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Камінь - Каширської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача про визнання протиправним та скасування рішення № 8/13-21 від 24.09.2021 щодо відмови у наданні йому дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок на території Камінь-Каширської міської ради; зобов`язання прийняти рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок на території Камінь-Каширської міської ради. В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що оскаржене є протиправним і таким, що не ґрунтується на законі та грубо порушує його права. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 18.02.2022 в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що віднесення земельної ділянки до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності для продажу прав на них на земельних торгах в силу приписів ч. 5 ст. 136 Земельного кодексу України, є самостійною підставою для відмови у наданні дозволу на виготовлення технічної документації. Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив позивач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позов. Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав. З матеріалів справи слідує, що Наказом Держгеокадастру у Волинській області №3-7767/15-20-СГ від 01.12.2020 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою» ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, площею 2,00 га за цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів Клітицької сільської ради (Камінь-Каширська об`єднана територіальна громада) Камінь-Каширського району (а.с.10). Відповідно до висновку про розгляд документації із землеустрою від 20.01.2021 № 1119//82-21, підготовленого експертом державної експертизи ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області, розроблений проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів Клітицької сільської ради (Камінь-Каширська об`єднана територіальна громада) Камінь-Каширського району, відповідає вимогам земельного законодавства та погоджений (а.с.11). 28.08.2021 позивач звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населених пунктів Клітицької сільської ради (Камінь-Каширська об`єднана територіальна громада) Камінь-Каширського району, за рахунок земель комунальної власності (а.с.12). Пунктом 1.9 рішення Камінь-Каширської міської ради від 24.09.2021 №8/13-42 «Про відмову у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок на території Камінь-Каширської міської ради» ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок на території Камінь-Каширської міської ради орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів Камінь-Каширської міської ради через невідповідність вимогам ст. 118 Земельного кодексу України, а саме невідповідність місця розташування земельної ділянки та прийнятих відповідно до неї нормативно-правових актів. Як зазначає відповідач у відзиві, підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою слугувало рішення Камінь-Каширської міської ради № 8/9-32 від 21.05.2021 «Про затвердження переліку земельних ділянок, які підлягають продажу права оренди на земельних торгах у формі аукціону окремими лотами», оскільки земельна ділянка орієнтовною площею 2,0 га, на яку було подане клопотання позивачем, увійшла до сформованої земельної ділянки за кадастровим номером 0721484800:03:000:0388 розміром 38,5391 га та включена до переліку земельних ділянок, які підлягають продажу права оренди на земельних торгах у формі аукціону окремими лотами. Позивач вважаючи оскаржене рішення протиправним, звернувся до суду з відповідними позовними вимогами. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, Земельним кодексом України та Законом України «Про землеустрій». Відповідно до ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Згідно з ч. 2 ст. 4 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель. Положеннями ч. 3 ст. 22 Земельного кодексу України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Частиною 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Статтею 121 Земельного кодексу України встановлені норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 га. Відповідно до ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Підставою для набуття прав на земельну ділянку є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Водночас, ухвалення рішення є результатом певної правової процедури, яка йому передує. Частинами 1, 2 ст. 79-1 Земельного кодексу України передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); за затвердженими комплексними планами просторового розвитку території територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, детальними планами території. Відповідно до ч. 5 ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Згідно із частинами 6, 7 ст. 79-1 ЗК України формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування. Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок є різними за своєю суттю документами із землеустрою, не є тотожними за процедурою виконання цієї документації. Надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта. Натомість, коли йдеться про формування земельної ділянки з частини вже сформованого земельного масиву, що має кадастровий номер, її відведення відбувається на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки. Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами України визначено у ст. 118 Земельного кодексу України. Згідно ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Пунктом 34 ч. 1 ст. 26 Закону № 280/97-ВР передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Згідно ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. У разі надання органом місцевого самоврядування відмови особі у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою обов`язковим є зазначення конкретної підстави для такої відмови, що визначені у ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України. Разом з цим, приписами статті 136 Земельного кодексу України визначено, що організатор земельних торгів визначає перелік земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги окремими лотами. Забороняється вносити до зазначеного переліку призначені під забудову земельні ділянки без урахування у випадках, передбачених законом, результатів громадського обговорення. У переліку зазначаються місце розташування (адреса) земельної ділянки, її цільове призначення (функціональне використання), площа, кадастровий номер, умови продажу. Добір земельних ділянок державної чи комунальної власності, у тому числі разом з розташованими на них об`єктами нерухомого майна (будівлями, спорудами) державної чи комунальної власності, які або права на які виставляються на земельні торги, здійснюється з урахуванням затверджених містобудівної документації та документації із землеустрою, а також маркетингових досліджень, інвестиційної привабливості, звернень громадян та юридичних осіб щодо намірів забудови. Земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів. Аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку, що Земельним кодексом України визначено перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому приписи ст. 136 Земельного кодексу України свідчать про те, що в разі віднесення земельної ділянки до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для продажу прав на них на земельних торгах, це також є самостійною підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була висловлена в постановах від 03.04.2018 у справі № 815/3059/17, від 23.01.2020 у справі № 620/1058/19, від 28.10.2020 у справі № 819/1976/17, від 22.10.2020 у справі № 815/7279/16. Як правильно встановлено судом першої інстанції, що на момент розгляду заяви позивача про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок та прийняття відповідачем рішення з цього питання, земельна ділянка, якої стосувалася заява, увійшла до сформованої земельної ділянки за кадастровим номером 0721484800:03:000:0388 розміром 38,5391 га, яка відповідно до рішення Камінь-Каширської міської ради від 21.05.2021 №8/9-32 включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності для продажу прав оренди на земельних торгах. Ця обставина підтверджується копією рішення Камінь-Каширської міської ради від 21.05.2021 №8/9-32, відповідно до якого земельна ділянка сільськогосподарського призначення комунальної власності з кадастровим номером 0721484800:03:000:0388 розміром 38,5391 га включено до переліку земельних ділянок, право оренди на які пропонується для продажу на земельних торгах згідно додатку 1 (до рішення від 21.05.2021 №8/9-32). Таким чином судом встановлено, що земельна ділянка, стосовно якої звернувся позивач, знаходиться в межах земельної ділянки з кадастровим номером 0721484800:03:000:0388, яка була виставлена на земельні торги. Отже, на момент розгляду заяви позивача була наявна об`єктивна обставина, яка відповідно до ст. 136 Земельного кодексу України, є перешкодою для задоволення заяви позивача про надання йому дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок на території Камінь-Каширської міської ради. Така позиція викладена Верховним Судом у постановах від 30.03.2021 у справі № 2040/6485/18 та від 13.04.2021 у справі № 818/1470/18, від 29.07.2021 у справі № 120/1317/19. Приписи ст. 136 Земельного кодексу України, якою визначено порядок добору земельних ділянок державної чи комунальної власності та підготовка лотів для продажу на земельних торгах, свідчать про те, що включення до переліку і виставлення земельної ділянки на торги не є тотожним, проте віднесення земельної ділянки до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності для продажу прав на них на земельних торгах, вже є підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки. Оскільки станом на час розгляду клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою спірна земельна ділянка була включена до переліку земельних ділянок, права оренди на які виставляються на земельні торги у формі аукціону, то в силу приписів ч. 5 ст. 136 КАС України така обставина правомірно була зазначена відповідачем в якості підстави для відмови у наданні заявнику дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. А тому, суд вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції. Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється. Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2022 року у справі № 140/13469/21 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя С. М. Кузьмич судді З. М. Матковська В. З. Улицький