Постанова КЦС ВС № 457/1153/20

Постанова Іменем України 25 травня 2022 року м. Київ справа № 457/1153/20 провадження № 61-2446св22 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д., суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 04 лютого 2021 року у складі судді Марчука В. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Ванівського О. М., Мельничук О. Я., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації. Позовну заяву мотивовано тим, що 13 вересня 2020 року йому стало відомо, що ОСОБА_2 у соціальній мережі «Facebook» на своїй сторінці поширила інформацію такого змісту: «поки депутат ОСОБА_1 з ОСОБА_5 обкрадають місто, тато ОСОБА_3 , обкрадає ОСББ - Гетьман… За вкрадені гроші у підвалі будинку АДРЕСА_1 зробив собі офіс, за тисячі ремонт, та поставив антикварні меблі і шкіряне дуже дороге крісло…»; «Після таких проектів, ОСОБА_1 купив дві квартири, в елітному будинку, а поки не продався ОСОБА_5 , будучи депутатом від КУНУ, не мав грошей на сигарети, «стріляв» у ОСОБА_6 , і жив на татову пенсію, а також сидів у Ізраїлі на чорних роботах…»; «Як людина яка по цілому ОСОБА_7 клеїла листівки, що ОСОБА_5 злодій, щоб тільки стати депутатом, перейшла до ОСОБА_5 і наколядувала на 2 квартири у елітному будинку, продаючи голос. Бо до того ОСОБА_1 жив на татову пенсію … будучи депутатом від КУНУ сидів на чорних роботах у Ізраїлю, поки тато не вмовив його повернутися, щоб продати душу ОСОБА_5 подорожче»; « Казав мені ОСОБА_1 , що ОСОБА_5 подарував йому 2 квартири і 1/3 котельні (маю свідків) …, а тепер хоче спростування в суді! Може три квартири? Я не добре почула..?». Вважав, що вказана інформація не відповідає дійсності, порушує його права, свободи, ганьбить честь, гідність, ділову репутацію, створює враження для невизначеного кола осіб, що він є злодієм, корисливою особою. Зазначав, що поширення ОСОБА_2 зазначеної інформації мало на меті приниження його честі, гідності та ділової репутації. Застосовуючи обман, відповідач намагається переконати значну кількість громадян, що він чинить незаконні дії. У той же час ОСОБА_2 не зазначає, що він є головою ОСББ шести будинків на АДРЕСА_2 , а для прийому громадян, видачі довідок він за допомогою мешканців, спільними зусиллями, у підвалі будинку АДРЕСА_1 облаштували підвальне приміщення та завезли меблі, які безкоштовно надав ОСОБА_11 . Також він дійсно певний час у 2016 році перебував в Ізраїлі, де відвідував сестру, яка постійно проживає там. Зазначав, що він є співвласником квартири АДРЕСА_3 , жодної елітної квартири ні у його власності, ні у власності членів його сім`ї немає. Поширена ОСОБА_2 недостовірна інформація несправедливо та безпідставно створює негативну думку про нього, у зв`язку з чим йому було спричинено моральну шкоду, втрати немайнового характеру, що призвело до ускладнення стосунків з виборцями, а на його адресу в соціальних мережах полилися негативні та образливі коментарі. Заподіяну моральну шкоду оцінює у 50 000,00 грн. Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просив суд: - визнати недостовірною та такою, що не відповідає дійсності, принижує честь та гідність, завдає шкоди його діловій репутації інформацію, що була розповсюджена ОСОБА_2 на її сторінці у соціальній мережі «Facebook» такого змісту: «поки депутат ОСОБА_1 з ОСОБА_5 обкрадають місто, тато ОСОБА_3 , обкрадає 4 ОСББ - Гетьман… За вкрадені гроші у підвалі будинку АДРЕСА_1 зробив собі офіс, за тисячі ремонт, та поставив антикварні меблі і шкіряне дуже дороге крісло…»; «Після таких проектів, ОСОБА_1 купив дві квартири, в елітному будинку, а поки не продався ОСОБА_5 , будучи депутатом від КУНУ, не мав грошей на сигарети, «стріляв» у ОСОБА_6 , і жив на татову пенсію, а також сидів у Ізраїлі на чорних роботах…»; «Як людина яка по цілому ОСОБА_7 клеїла листівки, що ОСОБА_5 злодій, щоб тільки стати депутатом, перейшла до ОСОБА_5 і наколядувала на 2 квартири у елітному будинку, продаючи голос. Бо до того ОСОБА_1 жив на татову пенсію … будучи депутатом від КУНУ сидів на чорних роботах у Ізраїлю, поки тато не вмовив його повернутися, щоб продати душу ОСОБА_5 подорожче»; « Казав мені ОСОБА_1 , що ОСОБА_5 подарував йому 2 квартири і 1/3 котельні (маю свідків) …, а тепер хоче спростування в суді! Може три квартири? Я не добре почула..?»; - зобов`язати ОСОБА_2 протягом 10 днів після набрання рішенням суду законної сили спростувати таку інформацію у соціальній мережі «Facebook» на її сторінці; - стягнути з ОСОБА_2 на його користь моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 04 лютого 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано поширену стосовно ОСОБА_1 інформацію у публікації на сторінці у соціальній мережі «Facebook» ОСОБА_2 , а саме: ««поки депутат ОСОБА_1 з ОСОБА_5 обкрадають місто, тато ОСОБА_3 , обкрадає 4 ОСББ - Гетьман… За вкрадені гроші у підвалі будинку АДРЕСА_1 зробив собі офіс, за тисячі ремонт, та поставив антикварні меблі і шкіряне дуже дороге крісло…»; «Після таких проектів, ОСОБА_1 купив дві квартири, в елітному будинку, а поки не продався ОСОБА_5 , будучи депутатом від КУНУ, не мав грошей на сигарети, «стріляв» у ОСОБА_6 , і жив на татову пенсію, а також сидів у Ізраїлі на чорних роботах…»; «Як людина яка по цілому ОСОБА_7 клеїла листівки, що ОСОБА_5 злодій, щоб тільки стати депутатом, перейшла до ОСОБА_5 і наколядувала на 2 квартири у елітному будинку, продаючи голос. Бо до того ОСОБА_1 жив на татову пенсію … будучи депутатом від КУНУ сидів на чорних роботах у Ізраїлю, поки тато не вмовив його повернутися, щоб продати душу ОСОБА_5 подорожче»; « Казав мені ОСОБА_1 , що ОСОБА_5 подарував йому 2 квартири і 1/3 котельні (маю свідків) …, а тепер хоче спростування в суді! Може три квартири? Я не добре почула..?» такою, що не відповідає дійсності, принижує його честь, гідність та ділову репутацію. Зобов`язано ОСОБА_2 спростувати поширену інформацію шляхом публікації на своїй сторінці у соціальній мережі «Facebook» резолютивної частини рішення суду у п`ятнадцятиденний строк з часу набрання рішенням законної сили тим самим шрифтом, як і повідомлення, що спростовується. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 500,00 грн заподіяної моральної шкоди. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що поширена відповідачкою інформація є недостовірною; внаслідок поширення інформації було порушено особисті немайнові права позивача, так як в ній містяться твердження про події, які не відповідають дійсності; відповідачка перед поширенням інформації не перевірила її достовірність; довела її до широкого кола осіб у мережі Інтернет на своїй сторінці у мережі Facebook, що, зокрема, підтверджується наявністю коментарів до публікацій відповідачки; поширена інформація не носить характеру оціночного судження, а містять фактичні твердження. В свою чергу, позивач довів факт поширення відповідачкою щодо нього недостовірної інформації, на підтвердження чого ним долучено скріншоти опублікованих матеріалів у соціальній мережі «Facebook». Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 у частині розміру моральної шкоди та стягуючи з відповідачки на користь позивача 500,00 грн моральної шкоди, завданої поширенням щодо нього недостовірної інформації, суд виходив з того, що поширення такої інформації призвело до погіршення стану здоров`я позивача, негативної вплинуло на його ділову репутацію, оскільки у публікації ОСОБА_2 застосовано щодо позивача образливі слова, така інформація була доведена до широкого кола осіб, зміст образливих тверджень викликав певний негативний суспільний резонанс. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Львівського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 04 лютого 2021 року залишено без змін. Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що позивач довів належними та допустимими доказами, що поширена ОСОБА_2 інформація є недостовірною, тому суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 . Також правильним є висновок суду першої інстанції щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 500,00 грн, оскільки у публікації ОСОБА_2 застосовано щодо позивача образливі слова, така інформація була доведена до широкого кола осіб, зміст образливих тверджень викликав певний негативний суспільний резонанс, що призвело до погіршення стану здоров`я позивача, негативно вплинуло на його ділову репутацію. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій у лютому 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі. У квітні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2022 року справу призначено до розгляду. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 на підставі неналежних доказів. Зазначає, що на скріншотах, наданих позивачем до суду, відсутні відповідні URL-посилання, оригінали таких доказів суди не витребовували, а отже, не встановили факт поширення саме нею недостовірної інформації. Вказує, що належним відповідачем (співвідповідачем) у справі є власник веб-сайту, на якому розміщений зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. При цьому посилається на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження № 12-110гс19) та у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 439/1469/15-ц (провадження № 61-5189св18), від 21 березня 2019 року у справі № 568/879/17 (провадження № 61-45041св18), від 30 жовтня 2019 року 711/9146/16-ц (провадження № 61-20453св18). Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали. Фактичні обставини справи, встановлені судами На сторінці соціальної мережі Facebook, що належить ОСОБА_2 , опубліковано таку інформацію: «поки депутат ОСОБА_1 з ОСОБА_5 обкрадають місто, тато ОСОБА_3 , обкрадає 4 ОСББ - Гетьман… За вкрадені гроші у підвалі будинку АДРЕСА_1 зробив собі офіс, за тисячі ремонт, та поставив антикварні меблі і шкіряне дуже дороге крісло…»; «Після таких проектів, ОСОБА_1 купив дві квартири, в елітному будинку, а поки не продався ОСОБА_5 , будучи депутатом від КУНУ, не мав грошей на сигарети, «стріляв» у ОСОБА_6 , і жив на татову пенсію, а також сидів у Ізраїлі на чорних роботах…»; «Як людина яка по цілому ОСОБА_7 клеїла листівки, що ОСОБА_5 злодій, щоб тільки стати депутатом, перейшла до ОСОБА_5 і наколядувала на 2 квартири у елітному будинку, продаючи голос. Бо до того ОСОБА_1 жив на татову пенсію … будучи депутатом від КУНУ сидів на чорних роботах у Ізраїлю, поки тато не вмовив його повернутися, щоб продати душу ОСОБА_5 подорожче»; «Казав мені ОСОБА_1 , що ОСОБА_5 подарував йому 2 квартири і 1/3 котельні (маю свідків) …, а тепер хоче спростування в суді! Може три квартири? Я не добре почула..?». 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу. Згідно з частинами першою, другою та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. Положеннями частини першої статті 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством. Згідно із статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації. У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) вказала, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Верховний Суд у постановах від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 (провадження № 61-9953св20) та від 02 лютого 2022 року у справі № 199/4585/18 (провадження № 61-5734св21) зазначив, що визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад. У пункті 6.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження № 12-110гс19) зроблено висновок, що «належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника веб-сайту можуть бути витребувані відповідно до положень процесуального законодавства в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет». Власник веб-сайту - особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання веб-сайту. За відсутності доказів іншого власником веб-сайту вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до веб-сайту, і (або) отримувач послуг хостингу (стаття 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Згідно з частиною одинадцятою статті 52-1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» власники веб-сайтів та постачальники послуг хостингу, крім фізичних осіб, які не є суб`єктами господарювання, зобов`язані розміщувати у вільному доступі на власних веб-сайтах та (або) в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) таку достовірну інформацію про себе: а) повне ім`я або найменування власника веб-сайту та постачальника послуг хостингу; б) повну адресу місця проживання або місцезнаходження власника веб-сайту та постачальника послуг хостингу; в) контактну інформацію власника веб-сайту та постачальника послуг хостингу, у тому числі адресу електронної пошти, номер телефону, за якими з ними можливо оперативно зв`язатися. Фізичні особи, які не є суб`єктами господарювання, розміщують у вільному доступі на веб-сайтах, власниками яких вони є, або в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) контактну інформацію власника веб-сайту, передбачену пунктом «в» цієї частини. Відповідно до статті 56 Закону України «Про телекомунікації» адміністрування адресного простору українського сегмента мережі Інтернет включає комплекс організаційно-технічних заходів, необхідних для забезпечення функціонування технічних засобів підтримки адресування, у тому числі серверів доменних назв українського сегмента мережі Інтернет, реєстру домену.UA в координації з міжнародною системою адміністрування мережі Інтернет, спрямованих на систематизацію та оптимізацію використання, обліку та адміністрування доменів другого рівня, а також створення умов для використання простору доменних імен на принципах рівного доступу, захисту прав споживачів послуг Інтернет та вільної конкуренції. Адміністрування адресного простору українського сегмента мережі Інтернет здійснюється уповноваженою організацією для: 1) створення реєстру доменних назв і адрес мережі українського сегмента мережі Інтернет; 2) створення реєстру доменних назв у домені.UA; 3) створення та підтримки автоматизованої системи реєстрації та обліку доменних назв і адрес українського сегмента мережі Інтернет; 4) забезпечення унікальності, формування та підтримки простору доменних назв другого рівня в домені.UA; 5) створення умов для використання адресного простору українського сегмента мережі Інтернет на принципах рівного доступу, оптимального використання, захисту прав споживачів послуг Інтернет та вільної конкуренції; 6) представництва та захисту у відповідних міжнародних організаціях інтересів споживачів українського сегмента мережі Інтернет. Адміністрування адресного простору мережі Інтернет у домені.UA здійснюється недержавною організацією, яка утворюється самоврядними організаціями операторів/провайдерів Інтернет та зареєстрована відповідно до міжнародних вимог. Утворення адресного простору, розподіл і надання адрес, маршрутизація інформації між адресами здійснюються відповідно до міжнародних вимог. Відповідно до пункту 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 22 липня 2003 року № 447-р «Про адміністрування домену «.UA» об`єднання підприємств «Український мережевий інформаційний центр» (далі - ОП «УМІЦ») створено з метою управління адресним простором українського сегмента мережі Інтернет, обслуговування та адміністрування системного реєстру та системи доменних імен домену верхнього рівня «.UA». ОП «УМІЦ» уповноважено здійснювати адміністрування адресного простору українського сегмента мережі Інтернет і з метою сприяння захисту прав осіб від порушень у мережі Інтернет акредитувало та підтвердило компетентність Консорціума «Український центр підтримки номерів і адрес» Департаменту «Центр компетенції» (далі - УЦПНА) у здійсненні відповідних функцій щодо українського сегмента мережі Інтернет. Згідно із статутом ОП УМІЦ останнє не може надавати послуги третім особам у разі якщо для надання таких послуг воно акредитувало інші організації і скеровує осіб, які звертаються, та суди до УЦПНА за отриманням інформації, у тому числі про власників веб-сайту. У пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити у позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані відповідно до положень ЦПК України в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет. Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Положеннями частин першої, п`ятої, шостої, сьомої статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. При пред`явленні позову не до всіх відповідачів суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів. Суд зобов`язаний вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і стосовно тих відповідачів, які зазначені у ньому. У такому разі суду слід було звернути увагу на те, що якщо позивач заявляє вимоги до одного з належних відповідачів, які спільно поширили недостовірну інформацію, суд вправі залучити до участі у справі іншого співвідповідача лише у разі неможливості розгляду справи без його участі (пункт 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»). При цьому неналежна сторона у цивільному процесі - це особа, стосовно якої судом встановлено, що вона не є ймовірним суб`єктом тих прав, свобод, законних інтересів чи юридичних обов`язків, щодо яких суд повинен ухвалити рішення, і у зв`язку з цим провести її заміну або ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову. Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 визначив відповідачем ОСОБА_12 як автора поширеної інформації стосовно нього в соціальній мережі «Facebook». На підтвердження факту поширення інформації відповідачем, позивач надав лише скріншот опублікованих матеріалів у соціальній мережі «Facebook». Відповідач заперечувала розповсюдження нею спірної інформації у соціальній мережі «Facebook». Належне вирішення заявлених позивачем вимог передбачає залучення до участі у справі автора відповідного інформаційного матеріалу та власника веб-сайту. Відповідно до частин першої, другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами. За правилом статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно зі статтею 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Як зазначено у постанові Верховного Суду від 21 березня 2019 року у справі № 568/879/17 (провадження № 61-45041св18), «місцевим судом, на виконання вимог частини п`ятої статті 100 ЦПК України, обґрунтовано не було взято до уваги надані відповідачем паперові копії електронного доказу - знімків вмісту екрана монітора, у зв`язку із неподанням їх оригіналів та поставлення позивачем під сумнів відповідність таких копій оригіналу». Верховний Суд у постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 711/9146/16-ц (провадження № 61-20453св18) зазначив про таке: «Посилаючись у спростування доводів апеляційних скарги на те, що факт здійснення публікації відповідного змісту підтверджується роздруківкою із веб-сайту, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що згідно з положеннями глави 5 «Докази» розділу І «Загальні положення» ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи апеляційним судом, роздруківки Інтернет-сторінок (веб-сторінок), які є паперовим відображенням електронного документа, самі по собі не можуть бути доказом у справі. Такі роздруківки визнаються доказом у разі, якщо вони виготовлені, видані і засвідчені власником відповідного Інтернет-ресурсу або провайдером, тобто набувають статусу письмового доказу. Веб-сторінки є електронними документами, які фізично не можуть надаватися суду, однак вони можуть містити відомості про обставини, які мають значення для справи, тому суд може провести огляд і дослідження таких документів у місці їх знаходження (на відповідному Інтернет-ресурсі за вказаним стороною справи посиланням) з фіксацією таких процесуальних дій у протоколі. Суди першої і апеляційної інстанцій не перевіряли наявність за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 статті із назвою «ІНФОРМАЦІЯ_5», тобто не встановили з належних і допустимих доказів факт поширення ОСОБА_2 оспорюваної інформації, що є обов`язковим при вирішенні справи про захист честі, гідності і ділової репутації». Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». Отже, відповідно до наведених положень Законуоригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора, проте у справі, що переглядається, наведені докази позивачем до суду не надані. Скріншот опублікованих матеріалів у соціальній мережі «Facebook» є належним доказом в разі, якщо буде доведено, що під акаунтом «ОСОБА_2» поширила оспорену інформацію саме ОСОБА_2 . Саме цей факт повинен був довести позивач, у тому числі просити суд витребувати в УЦПНА дані про власника веб-сайту, реєстратора доменного імені - «ОСОБА_2», а суд не позбавлений можливості поставити на обговорення вказане питання. Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, вказаних вимог закону не врахував та дійшов передчасного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Згідно з пунктом 1 частини третьої, частиною четвертою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3частини другої статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, збирати та надавати оцінку доказам, порушення норм процесуального права допущені обома судами, які не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, то справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи судам необхідно врахувати висновки цієї постанови, а також перевірити доводи та заперечення сторін. Керуючись статтями 400, 402, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 04 лютого 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. А. Воробйова Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк