Постанова 4855 № 320/2675/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/2675/21 Суддя (судді) першої інстанції: Василенко Г.Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 травня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Федотова І.В., суддів: Єгорової Н.М. та Сорочка Є.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати розрахунку, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Офісу Генерального прокурора України, в якому з урахуванням уточнення позовних вимог, просив: - стягнути з Офісу Генерального прокурора України на його користь середній заробіток за весь час його затримки по день фактичного розрахунку; - стягнути з Офісу Генерального прокурора України на його користь 100000 грн. моральну шкоду. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.08.2021 позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу надати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду із зазначенням поважності причин його пропуску. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2021 року позов залишено без розгляду. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, оскільки вважає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права. Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.1, 3 ч.1 ст.311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Відповідно до частини 3 та 4 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.08.2021 позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу надати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду із зазначенням поважності причин його пропуску. На виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху від 10.08.2021 позивачем 20 серпня 2021 року на адресу суду надіслано заяву про поновлення процесуального строку для звернення до суду. Суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про залишення позову без розгляду дійшов висновку, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду, а обставини на які посилається позивач як на підставу для його поновлення не є поважними. Надаючи правову оцінку зазначеним обставинам справи, доводам апеляційної скарги, відзиву, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу. Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України. Водночас, частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Про необхідність застосування тримісячного строку позовної давності для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався, офіційно розтлумачено і в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу. Проте, слід мати на увазі, що відповідно до статей 3 і 221 КЗпП України в порядку, передбаченому главою XV цього Кодексу, підлягають розгляду індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності. За приписами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України справи, що виникають з трудових правовідносин, суди розглядають у порядку цивільного судочинства. При цьому, норми Цивільного кодексу України визначають загальну позовну давність тривалістю у три роки (стаття 257) та передбачають можливість установлення законом для окремих видів вимог спеціальної позовної давності (стаття 258), яка може бути скороченою або більш тривалою за загальну позовну давність. Виходячи з цього, встановлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору. Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п`ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців. Усталеною є

позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір. Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п`ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України. Аналогічна правова позиція викладена у постанові судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі №240/532/20. Предметом розгляду Верховним Судом у вказаній постанові було саме питання визначення строку звернення до адміністративного суду із позовом про стягнення компенсації за затримку повного розрахунку при звільненні. Ухвалюючи таке рішення Верховний Суд одночасно відступив від висновку щодо застосування частини першої статті 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в його постановах, а також погодився з висновком щодо застосування частини п`ятої статті 122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному в інших його постановах, зокрема від 04.12.2019 у справі № 815/2681/17 та від 22.01.2020 у справі № 620/1982/19. Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Отже, в даному випадку, як вірно зазначено судом першої інстанції, застосуванню підлягає ч.5 статті 122 КАС України, якою визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Як вірно встановлено судом першої інстанції згідно наказом Генерального прокурора № 1460ц від 13.11.2019 ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення управління нагляду за додержанням законів у місцях попереднього ув`язнення, а також при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення та інших заходів примусового характеру, Департаменту нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, інших заходів примусового характеру у місцях несвободи, а також пробації Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 18 листопада 2019 року. Під час розрахунку при звільненні, позивачу не було виплачено вихідну допомогу у розмірі середнього заробітку. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 09.07.2020 № 320/2449/20, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду 22.09.2020, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 належну йому до виплати вихідну допомогу при звільненні у розмірі 36785,00 грн. Грошові кошти по рішенню суду позивачу виплачено 11.12.2020. Разом з тим, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 10.03.2021, тобто з пропуском місячного строку передбаченого ч.5 статті 122 КАС України. Обґрунтовуючи поважність пропуску строку звернення до суду позивач у своїй заяві вказував, що він перебував на стаціонарному лікуванні у різних медичних закладах, в тому числі через захворювання на Covid-19. Так, судом першої інстанції вірно встановлено, що у період з 09.12.2020 по 29.01.2021 ОСОБА_1 знаходився на лікуванні у денному стаціонарі при Чорнобаївській амбулаторії ЦПМСД. У період з 15.02.2021 по 26.02.2021 ОСОБА_1 проходив амбулаторне лікування з приводу респіраторного захворювання гострого бронхіту. У період з 01.04.2021 по 08.04.2021 позивач знаходився на стаціонарному лікуванні з приводу Covid-19 у Київській міській клінічній лікарні №

12. Так, судом першої інстанції обґрунтовано відхилено вищевказані доводи позивача як такі, що не пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами. Крім того, позивачем не надано жодних пояснень та доказів про причини не звернення до суду у період між лікуваннями, а саме з 30.01.2021 по 14.02.2021. Жодних пояснень щодо вказаного періоду часу позивачем не надано і до суду апеляційної інстанції. Лише зазначено про те, що зокрема, з 09 грудня 2020 року по 29 січня 2021 року позивач проходив лікування на денному стаціонарі з приводу ускладеного остеохондрозу поперекового відділу хребта, деформуючого спондильозу, ретролістезу Z хребця, а також хронічного часто рецедивуючого вертеброгенного больового синдрому в стадії загострення. Після зняття больового синдрому та деякого покращення стану здоров`я був виписаний з рекомендацією проведення санаторно-курортного лікування. Згодом, з 15 по 26 лютого 2021 року проходив амбулаторне лікування оскільки захворів на гострий бронхіт. Таким чином, доказів неможливості звернення до суду в період з 30.01.2021 по 14.02.2021 позивачем не надано та жодним чином не обґрунтовано неможливість останнього звернутись до суду із позовом у вказаний період часу. Суд апеляційної інстанції наголошує, що встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників процесу та своєчасного виконання ними передбачених процесуальним законом певних процесуальних дій. Інститут строків у судовому процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом встановленого законодавством строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності. Строк звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом - проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами. Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав. При цьому, слід зазначити, що строк в один місяць визнано законодавцем достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що її права, свободи чи інтереси порушено, визначилася, чи буде вона звертатися до суду із позовом щодо оскарження рішення дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 23.12.2020 у справі №360/4485/19. Пунктом 45 рішення Європейського суду з прав людини «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998, зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. Строки мають суттєве значення в правовому регулюванні суспільних відносин. З ними пов`язані початок і закінчення дії правової норми матеріального права, вони вказують на своєчасне здійснення прав і обов`язків, визначають момент настання чи припинення виконання будь-якої процесуальної дії. Можливість захисту прав та інтересів у багатьох випадках залежить від дотримання строків, встановлених законом для звернення за захистом прав та інтересів, розглядом і вирішенням адміністративних справ, оскарженням і переглядом постанов, інших актів у адміністративних справах. Зазначені строки дисциплінують суб`єктів адміністративного судочинства, роблять процес динамічним і прогнозованим. Без наявності строків на ту чи іншу процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав сторін - учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків тягне чітко визначені юридичні наслідки. Скорочення строків здійснення окремих процесуальних дій не звужує змісту та обсягу конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (абзац дев`ятий десятий підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року N 17-рп/2011). Таким чином, строки на звернення до суду не є абсолютними і можуть бути обмеженими Законом, а причини з якими особа пов`язує поважність причин пропуску на звернення до суду повинні бути об`єктивними, непереборними та обґрунтованими належними доказами. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми процесуального права, а тому колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України. Головуючий суддя: І.В. Федотов Судді: Н.М. Єгорова Є.О. Сорочко