Постанова Київський апеляційний суд № 755/1251/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/6113/2022 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 травня 2022 року м. Київ Справа № 755/1251/22 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді-доповідача Ящук Т.І., суддів Махлай Л.Д., Немировської О.В. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 25 січня 2022 року, постановлену у складі судді Галагана В.І., у справі за заявою ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , заінтересовані особи: ОСОБА_4 , Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації про видачу обмежувального припису, встановив: Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 25 січня 2022 року цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , заінтересовані особи: ОСОБА_4 , Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації про видачу обмежувального припису - передано за підсудністю до Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області. Не погоджуючись з ухвалою, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду, посилаючись на її незаконність, порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Вказує, що заява ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису подана до суду за місцем її проживання(перебування), що узгоджується з положеннями ст. 350-1 ЦПК України. Суд першої інстанції протиправно не зазначив в оскаржуваній ухвалі, за якими саме правилами територіальної юрисдикції (підсудності) заява про видачу обмежувального припису належить до територіальної юрисдикції (підсудності) саме Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області. Звертає увагу суду на те, що в Україні не існує довідок про фактичне місце проживання особи, а тим більше виданих балансоутримувачами будинків, а тому посилання суду є помилковими. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V (перегляд судових рішень) ЦПК України. Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зокрема, про передачу справи на розгляд іншого суду, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Справу розглянуто апеляційним судом відповідно до ст. 369 ЦПК України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що предметом заяви є видача обмежувального припису, та заявник у якості підтвердження місця проживання долучила до заяви витяг з державного реєстру прав власності від 04.10.2017 року про придбання квартири АДРЕСА_1 . Однак, матеріали заяви не містять доказів фактичного проживання заявника за вказаною адресою, не долучено довідки фактичного проживання, складеної балансоутримувачем будинку, ураховуючи, що долучений до заяви витяг з реєстру прав власності датований 2017 роком, та не долучено витягу, датованого 2022 року, тобто станом на день звернення із заявою до суду. Разом з тим, згідно матеріалів заяви та паспортних даних, заявник ОСОБА_1 має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , що не належить до юрисдикції Дніпровського районного суду м. Києва. З огляду на вищевикладене, встановивши зареєстроване місце проживання заявника та задля недопущення спору про підсудність розгляду справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що підсудність розгляду такої заяви підлягає визначенню за загальними правилами підсудності за зареєстрованим місцем проживання заявника за адресою: АДРЕСА_2 , що належить до юрисдикції Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки такий висновок зроблений з порушенням норм процесуального права, враховуючи наступне. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_3 звернулась до Дніпровського районного суду м. Києва із заявою, в якій просить видати обмежувальний припис строком на 2-3 місяці, яким заборонити ОСОБА_4 перебувати в місці спільного проживання з постраждалими особами, а саме за адресою: АДРЕСА_1 . Звертаючись з даною заявою, заявник зазначила адресу свого проживання: АДРЕСА_1 , що відноситься до територіальної юрисдикції Дніпровського районного суду м. Києва. З матеріалів, доданих до заяви, вбачається, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 04.10.2017 року. Відповідно до паспортних даних, заявник ОСОБА_1 має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Вирішення питання щодо розгляду заяви про видачу обмежувального припису регулюється Цивільним процесуальним Кодексом України та Законом України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству». Згідно з ч. 4 Закону України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству», допомога постраждалим особам надається за місцем звернення. Частиною 1 ст. 27 ЦПК України передбачено правило загальної територіальної підсудності, згідно з якою, позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Відповідно до ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом. Відповідно до ст.350-1 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису подається до суду за місцем проживання (перебування) особи, яка постраждала від домашнього насильства або насильства за ознакою статі, а якщо зазначена особа перебуває у закладі, що належить до загальних чи спеціалізованих служб підтримки постраждалих осіб, - за місцезнаходженням цього закладу. Пунктом 1 ч.1 ст. 350-2 ЦПК України передбачено, що заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Заінтересованими особами у справах про видачу обмежувального припису є особи, стосовно яких подано заяву про видачу обмежувального припису (ч.1 ст.350-3 ЦПК України). Отже, заява про видачу обмежувального припису подається до суду за місцем проживання (перебування) особи, яка постраждала від домашнього насильства. Вказівки про те, що місце проживання (перебування) особи, за яким подається заява до суду, має бути зареєстрованим в установленому законом порядку, на відміну від ст. 27-28 ЦПК України, норма ст. 350-1 ЦПК України не містить. Як вбачається зі змісту заяви, заявник ОСОБА_1 та заінтересована особа - ОСОБА_4 разом з дитиною ОСОБА_3 проживали за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності заявнику, в якій, як стверджує заявник, відносно неї вчинялося домашнє насильство. У заявлених вимогах ОСОБА_1 просить заборонити перебувати ОСОБА_4 в місці спільного проживання саме у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . З матеріалів, долучених до заяви, вбачається, що заявник ОСОБА_1 зверталась до Служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 щодо вчинення відносної неї домашнього насильства. При цьому, за адресою: АДРЕСА_1 виїжджав наряд патрульної поліції щодо вчинення відносно ОСОБА_1 домашнього насильства, про що працівниками поліції складено відповідні протоколи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_4 , а також видано терміновий заборонний припис стосовно кривдника, яким зобов`язано ОСОБА_4 залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи та вказано адресу: АДРЕСА_1 . Тобто, своє проживання як і умови обмежувального припису, заявник пов`язує за місцезнаходженням квартири за адресою АДРЕСА_1 , тому висновок суду першої інстанції про передачу справи за підсудністю за місцем реєстрації заявника не відповідають вимогам ч. 1 ст. 350-1 ЦПК України та територіальному принципу розгляду таких справ, визначених даною статтею. Відповідно до ч.4 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. За таких обставин, оскаржувана ухвала постановлена з порушенням вимог процесуального права, тому існують підстави для скасування ухвали та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Крім того, згідно з п. 5 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні. При дослідженні матеріалів справи колегією суддів встановлено, що ухвала Дніпровського районного суду м. Києва від 25 січня 2022 року, постановлена у складі судді Галагана В.І., не підписана суддею, що є порушенням норм процесуального права та обов`язковою підставою для її скасування. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374-379, 381-384, 390 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , - задовольнити. Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 25 січня 2022 року - скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя - доповідач: Ящук Т.І. Судді: Махлай Л.Д. Немировська О.В.