Постанова 4820 № 686/2093/20

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2022 року м. Хмельницький Справа № 686/2093/20 Провадження № 22-ц/4820/934/22 Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Грох Л.М., Янчук Т.О., секретар судового засідання Чебан О.М., з участю позивача ОСОБА_1 , представниці позивача ОСОБА_2 , представника відповідачів, третіх осіб ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи - ОСОБА_6 , приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Оксанюк Аліна Анатоліївна, приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Здибель Марія Олександрівна, про визнання недійсним договору дарування нежитлового приміщення та витребування майна з чужого незаконного володіння за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 березня 2022 року, встановив: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - ОСОБА_6 , про визнання недійсним договору дарування нежитлового приміщення та витребування майна з чужого незаконного володіння. ОСОБА_1 зазначив, що з 24 січня 1993 року він перебував з ОСОБА_6 у зареєстрованому шлюбі, який розірвано за рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 листопада 2018 року. Від цього шлюбу у них є син ОСОБА_4 . За час шлюбу позивач придбав нежитлове приміщення загальною площею 51,5 кв.м, яке розташоване по АДРЕСА_1 (далі - нежитлове приміщення). З серпня 2012 року позивач захворів на ряд тяжких захворювань і проходив лікування, а 25 січня 2016 року його визнано особою з інвалідністю ІІ групи. У зв`язку з цим він вирішив подарувати сину нежитлове приміщення. 14 квітня 2017 року позивач і ОСОБА_4 уклали договір дарування нежитлового приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Оксанюк А.А. (далі - приватний нотаріус Оксанюк А.А.). Згодом за договором купівлі-продажу від 6 березня 2018 року, посвідченим приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Здибель М.О. (далі - приватний нотаріус Здибель М.О.), ОСОБА_4 відчужив нежитлове приміщення матері своєї дружини (тещі) ОСОБА_5 . Одночасно нотаріусом здійснена державна реєстрація права власності ОСОБА_5 на нежитлове приміщення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Позивач уклав оспорюваний договір дарування під впливом тяжкої для нього обставини, викликаної хворобою, внаслідок чого в силу ст.ст. 203, 215, 233 ЦК України цей правочин слід визнати недійсним. Оскільки нежитлове приміщення вибуло з власності позивача поза його волею, то нерухоме майно може бути витребувано у ОСОБА_5 як добросовісного набувача. За таких обставин ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір дарування нежитлового приміщення від 14 квітня 2017 року та витребувати у ОСОБА_5 це приміщення. Процесуальні дії суду першої інстанції Суд ухвалою від 14 грудня 2020 року залучив приватного нотаріуса Оксанюк А.А. та приватного нотаріуса Здибель М.О. до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 березня 2022 року в позові відмовлено. Суд виходив з того, що ОСОБА_1 уклав договір дарування нежитлового приміщення без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного, так і морального. Водночас він розумів значення та умови цього правочину і його правові наслідки, а також підтвердив дійсність своїх намірів. У справі відсутні докази укладення ОСОБА_1 договору дарування нежитлового приміщення під впливом тяжкої для нього обставини та на вкрай невигідних умовах, внаслідок чого підстави для визнання цього правочину недійсним і витребування у ОСОБА_5 нежитлового приміщення відсутні. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 уклав оспорюваний договір дарування нежитлового приміщення під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних умовах, його волевиявлення не відповідало внутрішній волі та не було спрямоване на реальне настання правових наслідків. У зв`язку з цим договір дарування нежитлового приміщення слід визнати недійсним, а нерухоме майно - витребувати у ОСОБА_5 . Суд першої інстанції не врахував указані обставини не застосував норми чинного законодавства, не дав належної оцінки зібраним доказам і дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позову. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , приватний нотаріус Оксанюк А.А. через свого представника ОСОБА_3 подали відзив на апеляційну скаргу, в якому просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, указуючи на його законність та обґрунтованість. Приватний нотаріус Здибель М.О. не висловила своєї позиції щодо апеляційної скарги. 2.

Мотивувальна частина Позиція суду апеляційної інстанції Частиною 1 статті 375 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Заслухавши учасників судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини З 24 січня 1993 року до 18 грудня 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі. ОСОБА_4 є сином ОСОБА_1 . З 2012 року позивач хворіє на ряд хронічних захворювань, у зв`язку з чим він неодноразово лікувався, а 25 січня 2016 року його визнано особою з інвалідністю ІІ групи. За договором купівлі-продажу від 31 березня 2017 року ОСОБА_1 набув нежитлове приміщення. 14 квітня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 уклали договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Оксанюк А.А. (зареєстровано в реєстрі під №3032), за умовами якого ОСОБА_1 передав безоплатно у власність ОСОБА_4 нежитлове приміщення. Під час укладення цього договору ОСОБА_1 визнав, що дарування здійснюється ним без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного, так і морального, він розуміє значення і умови правочину та його правові наслідки, підтверджує дійсність намірів сторін на створення правових наслідків, які обумовлені цим договором (пункти 7, 11 договору дарування). 6 березня 2018 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Здибель М.О. (зареєстровано в реєстрі за №793), за умовами якого ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_5 купила нежитлове приміщення за 69 660 грн. Одночасно нотаріусом здійснена державна реєстрація права власності ОСОБА_5 на нежитлове приміщення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису про право власності 25157722). Застосовані норми права Статтею 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Із положень ст. 215 ЦК України слідує, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Як передбачено ч. 1 ст. 233 ЦК України, правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. Частиною 1 статті 717 ЦК України визначено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. За змістом ч. 1 ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. В силу ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції Аналіз указаних правових норм дає підстави для висновку, що правочином є вольова дія учасників цивільних відносин, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Указані цивільно-правові результати мають бути досягнуті внаслідок правомірних дій суб`єктів цивільного права. Для чинності правочину волевиявлення його учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, тобто формування волевиявлення повинно бути вільним від факторів, що могли б викривити уяву особи про зміст правочину або створити бачення наявності внутрішньої волі за її відсутністю. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 23 постанови від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі. За своїми правовими ознаками договір дарування є двосторонньою, як реальною, так і консенсуальною угодою. Характерною особливістю договору дарування є його безоплатний характер, тобто відсутній грошовий еквівалент зустрічного зобов`язання. При укладенні договору дарування волевиявлення дарувальника має бути спрямоване на добровільне, безоплатне, без будь-яких примусів (життєвих обставин або впливу сторонніх осіб) відчуження належного йому майна на користь обдаровуваного. Отже, відсутність у дарувальника під час укладення договору дарування вільного волевиявлення на безоплатну передачу майна у власність обдарованого, що обумовлена тяжкими обставинами чи здійснюється на вкрай невигідних умовах, є підставою для визнання договору дарування недійсним на підставі ч. 3 ст. 203 та ст. 233 ЦК України. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв`язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, а суд зобов`язаний надати належну оцінку цим доказам. Водночас особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Одним із способів захисту порушеного права є вимога власника про витребування належного йому майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов). Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза її волею. При цьому між власником і володільцем майна (добросовісним набувачем) не повинно існувати жодних юридичних відносин. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 подарував нежитлове приміщення своєму синові, ОСОБА_4 , через два тижні після набуття цього нерухомого майна у власність. На час укладення сторонами договору дарування ОСОБА_1 досяг середнього віку, хворів на ряд хронічних захворювань, які не загрожували його життю, та був визнаний особою з інвалідністю ІІ групи. Зібрані письмові докази, зокрема: медична документація щодо ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 20-26, т. 2 а.с. 60-62); трудові книжки на ім`я ОСОБА_6 і ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 39-43); довідки про доходи ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 47-50, 56); матеріали щодо звернення ОСОБА_1 до органів національної поліції (т. 1 а.с. 51-55); витяг з реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відносно фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 57-58); витяг з реєстру реєстрації транспортних засобів на ім`я ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 60); світлини нежитлового приміщення та автомобіля (т. 1 а.с. 59, 61-63); договори на туристичне обслуговування ОСОБА_1 та ОСОБА_6 (т. 1 а.с. 64-78), - об`єктивно та достатньо не підтверджують ту обставину, що ОСОБА_1 уклав договір дарування нежитлового приміщення від 14 квітня 2017 року з дефектом волі. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність укладення ОСОБА_1 договору дарування нежитлового приміщення під впливом тяжкої для нього обставини та на вкрай невигідних умовах, внаслідок чого підстави для визнання цього правочину недійсним і витребування у ОСОБА_5 нежитлового приміщення відсутні. Посилання ОСОБА_1 на обґрунтованість позову та неналежну оцінку судом досліджених доказів не відповідають фактичним обставинам справи. Суд першої інстанції правильно визначився з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини, внаслідок чого доводи апеляційної скарги про те, що суд не дотримався норм матеріального права, є безпідставними. Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на правові висновки, висловлені Верховним Судом України у постанові від 21 грудня 2016 року (справа №6-2766цс16) щодо недійсності правочину, вчиненого особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, є безпідставними, оскільки в цій справі і справі, яка переглядається судом апеляційної інстанції, встановлені різні обставини. Так, за обставинами названої справи, в якій Верховний Суд України висловив правову позицію, суди визнали доведеним факт укладення позивачкою (особи одинокої, безпомічної, похилого віку, хворої на тяжкі захворювання, яка не може самостійно забезпечувати та обслуговувати себе) договору дарування квартири (а не нежитлового приміщення) під впливом тяжких для неї обставин і на вкрай невигідних умовах, у той час як у справі, що переглядається судом апеляційної інстанції, ці обставини не підтверджуються належними та допустимими доказами. 3.Висновки суду апеляційної інстанції Рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 березня 2022 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 27 травня 2022 року. Судді: О.І. Ярмолюк Л.М. Грох Т.О. Янчук Головуючий у першій інстанції - Приступа Д.І. Доповідач - Ярмолюк О.І. Категорія 21