Постанова 4824 № 357/6548/21

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 травня 2022року м. Київ Справа № 357/6548/21 Провадження: № 22-ц/824/2172/2022 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О., суддів Вербової І.М., Нежури В.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 листопада 2021 року та додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 листопада 2021 року, ухвалені під головуванням судді Ярмоли О.Я. у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу, в с т а н о в и в : У червні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 14.05.2021 року між ним та відповідачем був укладений договір позики, відповідно до якого позивач надав відповідачу позику в розмірі 127 727 грн. Ним, позивачем, 21.05.2021 року на адресу відповідача було направлено вимогу про повернення боргу протягом трьох днів з моменту отримання вимоги, однак, станом на 29.05.2021 року відповідач свої зобов`язання не виконав. За таких підстав, ОСОБА_2 просивсудстягнути з відповідача на свою користь борг в сумі 127 727 грн та відшкодувати судові витрати. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 листопада 2021 року позов ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг в розмірі 127 727,00 грн. та судові витрати в сумі 1277,27 грн. Додатковим рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 листопада 2021 року задоволено заяву про стягнення судових витрат. Стягнутоз ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на правову допомогу в сумі 5000 грн. Не погодившись із такими судовими рішеннями, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій вважав, що при ухваленні рішення судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, крім того, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, а тому просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Також просив скасувати додаткове рішення суду першої інстанції. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції відмовив в задоволенні його клопотання про залишення позовної заяви ОСОБА_2 без руху, не дивлячись на те, судовий збір за подання позову сплачено не позивачем, а іншою юридичною особою. Також суд першої інстанції не звернув уваги на те, що у борговій розписці не зазначено, що грошові кошти взяті у борг. Копія розписки, надана до суду позивачем, не відповідає природі договору боргової розписки, яка полягає в отриманні в борг грошових коштів та засвідченні отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей чи переданні грошової суми позичальнику. Також вказав, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження понесення позивачем ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу в розмірі 5 000 грн, а договір про надання правової допомоги взагалі не містить розміру гонорару адвоката. Ухвалами Київського апеляційного суду від 23 грудня 2021 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, 14.05.2021 року між сторонами був укладений договір позики на суму 127 727 грн (а.с.6). 21.05.2021 року на адресу ОСОБА_2 на адресу відповідача було направлено вимогу про поверненнясуми боргу, яку останній отримав 25.05.2021 року (а.с.7-9). Відповідач ОСОБА_1 зобов`язання за договором позики не виконав, кошти у вищезазначений строк не повернув. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем доведено факт укладення договору позики, отримання відповідачем коштів та порушення ним зобов`язання щодо їх повернення. Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. У статті 16 ЦК України встановлено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі. Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Такий висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 18 січня 2017 року в справі № 6-2789цс

16. Частиною 1 статті 1049 ЦК України передбачено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Відповідно до положень статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Згідно частини 2 статті 545 ЦК України якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це в розписці, яку він видає. Тобто, кредитор має виконати свій обов`язок з повернення боргового документа, або видачі розписки при неможливості повернення боргового документа під час прийняття виконання. Зміст розписки про одержання виконання у статті 545 ЦК України не встановлений, але, для забезпечення визначеності у відносинах суб`єктів логічним видається вказувати в ній, зокрема: підставу виникнення зобов`язання (наприклад, номер та дату укладення договору); ім`я (найменування) кредитора та боржника; суб`єктів, які здійснили виконання (боржник або інша особа) та які прийняли виконання (кредитор або управомочена ним особа); зміст зобов`язання (наприклад, сплата грошових коштів); дату або момент виконання зобов`язання; місце виконання зобов`язання; обсяг виконання (повний або частковий); місце знаходження (проживання) кредитора та боржника; дату і місце складення розписки. У частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки. Відповідно до статті 545 ЦК, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність оригінала розписки у позивача (позикодавця) згідно з положеннями статті 545 ЦК України свідчить, що зобов`язання з повернення позики позичальником не виконано. Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є доказами, які містять інформацію щодо предмета доказування. В силу ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Обов`язок доказування покладається на сторін. Це положення є найважливішою складовою принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою. Тобто, підтвердженням факту укладення договору та існування зобов`язання між сторонами має бути оригінал розписки. Як убачається із матеріалів справи, позивачем на підтвердження позовних вимог надано оригінал боргової розписки, який оглянутий судом першої інстанції. Написана відповідачем розписка містить прізвище, ім`я, по батькові позичальника та позикодавця, паспортні дані позичальниката суму позики. У розписці ОСОБА_1 визнав борг в сумі 127 727 грн, визнав природу боргу та наявне зобов`язання щодо його повернення. Відсутність у борговій розписці слово «взяв» не спростовують факту отримання позики, оскільки відповідач власноручно зазначив, що борг готівкою в розмірі 127 727 грн він зобов`язується повернути по першій вимозі ОСОБА_2 . Складаючи вказану розписку і підписуючи її, відповідач,тим самим, взяв на себе зобов`язання повернути кошти. Узгодження сторонами істотних умов договору позики, як то суми боргу, та зобов`язання її повернення до визначеного у розписці строку, та, відповідно, факт отримання грошових коштів підтверджується змістом розписки. Такий висновок випливає з реальності укладеного між сторонами договору та положень вищенаведеної статті 1049 ЦК України щодо обов`язку позичальника повернути позикодавцеві передану йому позику. Відповідачем у встановленому законом порядку не спростовано презумпцію правомірності правочину. Доказів, які б підтверджували безгрошовість договору позики, відповідачемне надано. Напроти, посилання ОСОБА_1 на неотримання ним жодних коштів від позивача спростовуються вищенаведеними встановленими обставинами та наявними в матеріалах справи письмовими доказами. При цьому, заперечуючи наявність правовідносин позики між ним та позивачем, ОСОБА_1 жодним чином не пояснює, як саме кваліфікуються ті правовідносини, які, на його думку, виникли між сторонами. Посилання відповідача на те, що боргову розписку він написав під тиском та/або застосування примусу є безпідставними, оскільки не підтверджуються жодними доказами. Не підтверджуються такі обставинами і фактом зверненням ОСОБА_1 до правоохоронних органів з відповідною заявою, оскільки такі дії відповідач вчинив лише через 4 місяці після написання боргової розписки та після відкриття провадження у даній цивільній справі. З урахуванням вищевикладеного, висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу у розмірі 127 727 грн є правильним. Щодо доводів скаржника про несплату позивачем судового збору за подання позову колегія суддів відмічає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 вересня 2020 року у справі№9901/144/20 вважала помилковим висновок суду першої інстанції про неможливість прийняття як доказу сплати судового збору за подання позовної заяви платіжного доручення лише у зв`язку із зазначенням у ньому платником іншої особи, а не позивача, без урахування всього змісту цього документа, зокрема, вказівки на призначення відповідного платежу (об`єкта справляння судового збору). Визначальним є факт надходження усієї належної до сплати суми судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України. Так, відповідно до частини другої статті 9 Закону України від "Про судовий збір" суд перед відкриттям провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України. У зв`язку із цим суд повинен перевірити, щоб платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою, що додаються до позовної заяви (заяви, скарги), містили відомості про те, за яку саме позовну заяву (заяву, скаргу, дію) сплачується судовий збір. При цьому, додане до позовної заяви ОСОБА_2 платіжне доручення за своїм змістом підтверджує сплату судового збору за її подання, а тому підстав для залишення позовної заяви без руху у суду першої інстанції не було. Перевіряючи доводи апеляційної скарги на додаткове рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Згідно вимог частин 1, 3 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до частини 1 статті 134 ЦПК України кожна із сторін процесу подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які сторона понесла, і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Згідно частини 2 зазначеної статті у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Розмір витрат на правничу допомогу адвоката встановлюється судом на підставі детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента у судовому процесі, сторонам необхідно надати суду відповідні докази: договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження та ін.); докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги. З матеріалів справи убачається, що адвокат Поліщук С.В.в інтересах ОСОБА_2 у у позовній заяві зазначив, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач очікує понести у зв`язку із переглядом справи у суді першоїінстанції, складає 5 000 грн, докази будуть надані суду згідно вимог ст. 141 ЦПК України. На підтвердження факту надання адвокатом позивачу правової допомоги до позовної заяви долучено копію договору про надання правової допомоги №3-19/05/21 від 19 травня 2021 року. 05 листопада 2021 року, тобто, у строк, визначений ч. 8 ст. 141 ЦПК України, адвокат Поліщук С.В.в інтересах ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій проси стягнути з відповідача на користь позивача фактичний розмір понесених ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу у розмірі 5 000 грн. На обґрунтування вказаного розміру витрат на правничу допомогу, заявником до заяви долучено копії рахунку-акту № 1-06/21 від 08.06.2021 року, меморіального ордеру №@PL986566 від 14.06.2021 року, заключної виписки з рахунку адвоката Поліщука С.В. за первод з 01.06 року по 30.06.2021 року, звіту про надану правову допомогу за договором про надання правової допомоги №3-19/05/21 від 19 травня 2021 року. Згідно п.п. 3.1, 3.6 договору про надання правової допомоги №3-19/05/21 від 19 травня 2021 року за надану правову допомогу замовник сплачує виконавцю гонорар в розмірі та на умовах, визначених цим договором. Підставою сплати гонорару є цей договір, додаток та/або рахунок, який виконавець надає замовнику. У рахунку-акті № 1-06/21 від 08.06.2021 року адвокат Поліщук С.В. та Котуз В.А. погодили, що всі послуги, а саме: складання позовної заяви про стягнення боргу за розпискою та подання позовної заяви до суду вартують 5 000 грн та надані адвокатом належним чином та у встановлений строк. Згідно меморіального ордеру та виписки по рахунку ОСОБА_2 сплатив на користь адвоката Поліщука С.В. 5 000 грн за надані адвокатом послуги. Заперечуючи проти вказаного розміру судових витрат на правову допомогу, відповідач посилався на те, що такий розмір є неспівмірним із критеріями, визначеними у ст. 137 ЦПК України. При цьому, будь-якого обґрунтування та доказів неспівмірності витрат на правничу допомогу із передбаченими законом критеріями ОСОБА_1 суду першої інстанції надано не було. Таких доказів не надано і суду апеляційної інстанції. Виходячи з конкретних обставин справи, її складності, ціни позову, обсягу виконаної адвокатом роботи, та, ураховуючи принцип співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, колегія суддів вважає, що зазначений заявником розмір витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн належним чином обґрунтований та підтверджений доказами, а тому висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача вказаних судових витрат. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскарженісудовірішення ухваленібез додержання норм матеріального та процесуального права. Відповідно до частини третьої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. З огляду на вищевикладене, колегія суддів доходить висновку про залишення апеляційної скарги ОСОБА_1 без задоволення, а рішення суду першої інстанції та додаткового рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 листопада 2021 року та додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 листопада 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Т.О. Невідома Судді І.М. Вербова В.А. Нежура