Постанова КЦС ВС № 573/2159/20

Постанова Іменем України 24 травня 2022 року м. Київ справа № 573/2159/20 провадження № 61-9352св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І., учасники справи: позивач - Фермерське господарство «Коваленко Тетяна Миколаївна», відповідачі: ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Білопілля Агросвіт», розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Фермерського господарства «Коваленко Тетяна Миколаївна» на рішення Білопільського районного суду Сумської області від 01 лютого 2021 року у складі судді Замченко А. О. та постанову Сумського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Криворотенка В. І., Кононенко О. Ю., Собини О. І., ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог та рішень судів У листопаді 2020 року Фермерське господарство «Коваленко Тетяни Миколаївни» (далі - ФГ «Коваленко Т. М.») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Білопілля Агросвіт» (далі - ТОВ «Білопілля Агросвіт») про визнання недійсним договору оренди землі № 57с, укладеного 02 березня 2020 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Білопілля Агросвіт» щодо земельної ділянки площею 3,9707 га з кадастровим номером 5920688200:02:001:0454, розташованої на території Супрунівської сільської ради Білопільського району Сумської області з одночасним припиненням речового права оренди ТОВ «Білопілля Агросвіт» зазначеної земельної ділянки. На обґрунтування позову посилалося на те, що 03 червня 2005 року із ОСОБА_2 укладений договір оренди спірної земельної ділянки строком на 20 років. Умовами зазначеного договору передбачено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи не є підставою для зміни умов або розірвання договору. 17 серпня 2018 року новий власник земельної ділянки ОСОБА_1 уклала з ТОВ «Білопілля Агросвіт» договір оренди землі № 50с, який рішенням Білопільського районного суду Сумської області від 07 вересня 2020 року визнано недійним. Проте 02 березня 2020 року відповідачка та ТОВ «Білопілля Агросвіт» уклали новий договір оренди спірної земельної ділянки № 57с, незважаючи на те, що земельна ділянка перебуває в оренді ФГ «Коваленко Т. М.» на підставі чинного договору оренди землі від 03 червня 2005 року. Тому оспорюваний договір оренди землі від 02 березня 2020 року порушує права фермерського господарства на користування земельною ділянкою, оскільки речове право є чинним та у встановленому порядку не припинено, що свідчить про невідповідність зазначеного договору вимогам законодавства. 24 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернулась із зустрічним позовом до ФГ «Коваленко Т. М.» про розірвання договору оренди землі, укладеного 03 червня 2005 року між ОСОБА_2 та ФГ «Коваленко Т. М.» та про стягнення заборгованості з орендної плати у розмірі 6 240,11 грн. На обґрунтування позову посилалася на те, що про наявність договору від 03 червня 2005 року заявниця дізналась у 2020 році і до цього часу фермерське господарство у добровільному порядку не виплатило їй заборгованість з орендної плати за 2010-2019 роки, загальний розмір якої з урахуванням індексів інфляції складає 6 240,11 грн. Тому має місце систематичне невиконання умов договору та є підстави для його розірвання. Рішенням Білопільського районного суду Сумської області від 01 лютого 2021 року позов ФГ «Коваленко Т. М.» задоволено. Визнано недійсним договір оренди землі № 57с, укладений 02 березня 2020 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Білопілля Агросвіт» щодо земельної ділянки площею 3,9707 га з кадастровим номером 5920688200:02:001:0454, розташованої на території Супрунівської сільської ради Білопільського району Сумської області, право оренди за яким 02 липня 2020 року зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про інше речове право 37204186. Припинено речове право ТОВ «Білопілля Агросвіт» оренди земельної ділянки площею 3,9707 га з кадастровим номером 5920688200:02:001:0454, розташованої на території Супрунівської сільської ради Білопільського району Сумської області, яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 02 липня 2020 року, номер запису про інше речове право 37204186. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Зустрічний позов ОСОБА_1 до ФГ «Коваленко Тетяна Миколаївна», третя особа - ТОВ «Білопілля Агросвіт» про розірвання договору оренди землі, стягнення орендної плати задоволено. Розірвано договір оренди землі, укладений 03 червня 2005 року між ОСОБА_2 та ФГ «Коваленко Тетяна Миколаївна», зареєстрований 22 грудня 2006 року в Білопільському відділі Сумської регіональної філії Державному підприємстві «Центр ДЗК при Державному комітеті України по земельних ресурсах» (далі - ДП «Центр ДКЗ»), запис у Державному реєстрі земель № 4457. Стягнуто з ФГ «Коваленко Т. М.» на користь ОСОБА_1 6 240,11 грн заборгованості з орендної плати, обрахованої без вирахування податків та інших обов`язкових платежів. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що строк дії договору оренди від 03 червня 2005 року на час укладення оспорюваного договору не сплив, договір не припинив своєї дії, тому ОСОБА_1 не мала законних підстав укладати договір оренди цієї ж земельної ділянки з іншою особою, а уклавши його, порушила право оренди ФГ «Коваленко Т. М.» за вказаним договором. Враховуючи, що укладений між відповідачами договір порушує речове право позивача на спірну земельну ділянку, суд дійшов висновку, що первісний позов ФГ «Коваленко Т. М.» про визнання недійсним договору оренди землі № 57с, укладений 02 березня 2020 року між ТОВ «Білопілля Агро» та ОСОБА_1 , з одночасним припинення речового права (права оренди) ТОВ «Білопілля Агро» на вказану земельну ділянку підлягає задоволенню. Задовольняючи зустрічний позов про розірвання договору оренди від 03 червня 2005 року, укладеного між ОСОБА_2 та ФГ «Коваленко Т. М.», суд першої інстанції виходив з того, що ФГ «Коваленко Т. М.» систематично не сплачувало ОСОБА_1 орендну плату за користування земельною ділянкою, що є підставою для розірвання договору. Не погоджуючись із зазначеним рішенням в частині задоволення зустрічного позову, ФГ «Коваленко Т. М.» звернулося до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на рішення Білопільського районного суду Сумської області від 01 лютого 2021 року. Постановою Сумського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року рішення Білопільського районного суду Сумської області від 01 лютого 2021 року в оскаржуваній частині залишено без змін. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 з моменту отримання свідоцтва про право на спадщину набула право власності на спірну земельну ділянку, а отже, у неї виникло право на отримання орендної плати від відповідача за користування земельною ділянкою. Проте ФГ «Коваленко Т.М.» у період 2010-2019 років не сплачувало орендну плату ОСОБА_1 за договором оренди землі від 03 червня 2005 року, у зв`язку з чим перед позивачкою виникла заборгованість з орендної плати у розмірі 6 240,11 грн. У матеріалах справи немає доказів того, що ФГ «Коваленко Т.М.» намагалось вчасно виконати свій обов`язок щодо сплати орендної плати за 2010-2019 роки, але позивачка відмовилась від отримання цих коштів. Отже, факт систематичного порушення умов договору оренди земельної ділянки щодо несвоєчасної сплати орендної плати за користування земельною ділянкою з боку відповідача, є підставою для розірвання такого договору. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників У червні 2021 року ФГ «Коваленко Т. М.» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволення зустрічного позову та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову. Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 не проживає за місцем реєстрації, тому орендар не може сплати орендну плату. ФГ «Коваленко Т. М.» зверталося до ОСОБА_1 з проханням надати банківські реквізити для сплати орендної плати, проте таке звернення залишилося без відповіді. У розпорядженні орендаря відсутні платіжні реквізити орендодавця, тому він не може виконати свої зобов`язання. Позивачка за зустрічним позовом не виконала свого обов`язку, передбаченого частиною третьою статті 148-1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Бездіяльність ОСОБА_1 у частині ненадання зазначених реквізитів свідчить про прострочення кредитора. Договором оренди земельної ділянки від 03 червня 2005 року не встановлено обов`язку орендаря виконувати обов`язок зі сплати орендної плати шляхом внесення цих сум на депозит нотаріуса. ФГ «Коваленко Т. М.» не може вважатись таким, що порушило зобов`язання зі сплати орендної платежів через невикористання права внесення такої плати на депозит нотаріуса. Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування висновку викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 709/1089/17 (провадження № 61-12745сво18); відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме способу виконання зобов`язання зі сплати орендної плати на користь особи, яка є спадкоємцем орендодавця, та не надала орендарю відповідних відомостей. У серпні 2021 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ТОВ «Білопілля Агросвіт» просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. На обґрунтування відзиву посилається на те, що факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки від 03 червня 2005 року щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору. ФГ «Коваленко Т. М.» не надало жодних доказів, які б підтверджували нарахування орендної плати ОСОБА_1 за договором оренди земельної ділянки від 03 червня 2005 року. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФГ «Коваленко Т. М.» на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Суди встановили, що на підставі рішення VI сесії 23 скликання Супрунівської сільської ради від 04 травня 1999 року ОСОБА_2 передано в приватну власність земельну ділянку загальною площею 4,11 га, розташовану на території Супрунівської сільської ради, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, про що 31 травня 1999 року видано державний акт на право приватної власності на землю серії IV-СМ № 027212 (а. с. 8). 03 червня 2005 року між ОСОБА_2 та ФГ «Коваленко Т. М.» укладений договір оренди земельної ділянки, на підставі якого ОСОБА_2 передав фермерському господарству в оренду земельну ділянку площею 3,97 га з кадастровим номером 5920688200:02:001:0454. Договір укладено строком на 20 років, - до 03 червня 2025 року. Цього ж дня складено та підписано акт приймання-передачі земельної ділянки (а. с. 5-7, 9, 10). Згідно з пунктами 5, 9, 10, 12, 13, 39 зазначеного договору оренди землі, нормативна грошова оцінка земельної ділянки, яка передається в оренду, станом на 01 січня 2005 року становить 37 071 грн. Орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі: 1,5 % від нормативної грошової оцінки, що становить 556,06 грн за рік, або надання послуг та сільськогосподарської продукції. Орендна плата вноситься до кінця кожного року. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції. Передача продукції та надання послуг у рахунок орендної плати оформлюються відповідними актами. Розмір орендної плати переглядається кожного року в разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку підвищення цін, тарифів у тому числі внаслідок інфляції; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом. Розірвання договору в односторонньому порядку допускається в разі несвоєчасної сплати орендної плати та неналежного виконання умов договору. Відповідно до пунктів 40, 43 зазначеного договору перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору. Договір набирає чинності після підписання сторонами та державної реєстрації. 22 грудня 2006 року договір зареєстрований в Білопільському відділі Сумської регіональної філії ДП «Центр ДЗК», про що в Державному реєстрі земель зроблено запис за № 4525 (зв. а. с. 7). 06 травня 2010 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину на зазначену земельну ділянку (а. с. 35) Рішенням Білопільського районного суду Сумської області від 07 вересня 2020 року у справі № 573/385/20 за позовом ФГ «Коваленко Т. М.» до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки встановлено, що 17 серпня 2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Білопілля Агросвіт» укладений договір оренди земельної ділянки № 50с, на підставі якого ОСОБА_1 передала товариству в оренду на 15 років належну їй на підставі свідоцтва про право на спадщину земельну ділянку площею 3,9707 га, розташовану на території Супрунівської сільської ради. 01 жовтня 2018 року Білопільською міською радою в державному реєстрі речових прав здійснено реєстрацію вказаного договору оренди. Зазначеним рішенням визнано недійсним договір оренди землі від 17 серпня 2018 року № 50с, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Білопілля Агросвіт». Розрахунком заборгованості зі сплати орендної плати за 2010-2019 роки, який міститься у зустрічній позовній заяві, стверджено, що заборгованість ФГ «Коваленко Т.М.» з урахуванням індексу інфляції становить 6 240,11 грн, яка на час вирішення спору ОСОБА_1 не виплачена. Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (статті 1218 ЦК України). Частиною третьою статті 1223 ЦК України визначено, що спадщина належить спадкодавцю від дня відкриття спадщини. Тобто дата оформлення спадщини, а саме отримання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину не може обмежувати можливість реалізації належних спадкоємцю прав власника від дня відкриття спадщини. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 573/1831/20 (провадження № 61-7704св21). 06 травня 2010 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину на зазначену земельну ділянку Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, установивши, що земельна ділянка, яка є предметом договору оренди земельної ділянки від 03 червня 2005 року, на час звернення позивачки за зустрічним позовом до суду перейшла у порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 у власність ОСОБА_1 дійшли правильного висновку, що до ОСОБА_1 як нового власника земельної ділянки перейшли права та обов`язки орендодавця за вказаним договором. Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати, зокрема, з договорів та інших правочинів, створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної (творчої) діяльності, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів (наприклад, створення речей), безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування, настання або ненастання певної події. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. Правовідносини сторін за договором оренди землі регулюються спеціальним Законом України «Про оренду землі», ЗК України та ЦК України. Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). Відповідно до частини четвертої статті 124 ЗК України у редакції, чинній на час набуття ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди. Згідно зі статтею 24 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на час набуття ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку, орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати. Відповідно до частини першої статті 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України. Водночас у пункті «д» частини першої статті 141 ЗК України передбачено таку підставу припинення права користування земельною ділянкою, як систематична несплата земельного податку або орендної плати. Основною метою договору оренди земельної ділянки та одним з визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі. Систематична несплата орендної плати за користування земельною ділянкою, тобто систематичне порушення договору оренди земельної ділянки може бути підставою для розірвання такого договору. Відповідно до статті 651 ЦК України умовою розірвання договору оренди в односторонньому порядку є істотне порушення умов договору та інші випадки, встановлені договором та законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що вказані положення законодавства, які регулюють спірні відносини, вимагають саме систематичної (два та більше випадків) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки, що також є істотним порушенням умов договору, оскільки позбавляє позивача можливості отримати гарантовані договором кошти за те, що його земельну ділянку використовує інша особа. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суди встановили, що ФГ «Коваленко Т. М.» не виплатило ОСОБА_1 орендну плату за договором оренди земельної ділянки від 03 червня 2005 року за 2010-2019 роки, заборгованість орендаря перед орендодавцем з урахуванням індексу інфляції становить 6 240,11 грн. Отже, встановивши, що ФГ «Коваленко Т. М.» не виплачувало ОСОБА_1 своєчасно та систематично орендну плату за оренду земельної ділянки (за 2010-2019 роки), на підставі укладеного між ОСОБА_2 та ФГ «Коваленко Т. М.» договору про оренду земельної ділянки від 03 червня 2005 року, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для розірвання цього договору оренди земельної ділянки у зв`язку з порушенням орендарем його умов. Ухвалюючи рішення про задоволення зустрічного позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що сплата орендної плати є істотною умовою договору оренди. Разом з тим, факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена в подальшому заборгованість, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про невиконання новим орендодавцем обов`язку, передбаченого частиною третьою статті 148-1 ЗК України, та неповідомлення ним реквізитів для оплати орендних платежів, з огляду на таке. Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ФГ «Коваленко Т. М.» не надало доказів на спростування того, що ОСОБА_1 дізналася про оспорюваний договір раніше 2020 року, а тому ОСОБА_1 не могла виконати зазначений обов`язок. Отже, відсутні правові підстави вважати про порушення ОСОБА_1 свого обов`язку щодо повідомлення ФГ «Коваленко Т. М.» про факт переходу права власності на земельну ділянку, а також надання іншої інформації, передбаченої статтею 148-1 ЗК України, оскільки матеріали справи не містять доказів повідомлення у будь-який спосіб ОСОБА_1 про правочин від 03 червня 2005 року або виконання ФГ «Коваленко Т. М.» обов`язку щодо сплати орендної плати, що могло б свідчити про обізнаність нового власника земельної ділянки про існування спірного договору. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) зроблено висновок, що у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, необхідно застосовувати тлумачення contra proferentem. Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Відповідно до пунктів 9, 10 договору оренди земельної ділянки від 03 червня 2005 року орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі: 1,5 % від нормативної грошової оцінки, що становить 556,06 грн за рік, або надання послуг та сільськогосподарською продукцією. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції. Пунктом 11 договору оренди земельної ділянки від 03 червня 2005 року передбачено, що орендна плата вноситься до кінця кожного року. Згідно з пунктом 12 договору оренди земельної ділянки від 03 червня 2005 року передача продукції та надання послуг у рахунок орендної плати оформлюються відповідними актами. Розмір орендної плати переглядається кожного року в разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів у тому числі внаслідок інфляції; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом (пункт 13 договору оренди земельної ділянки від 03 червня 2005 року). Враховуючи викладене, умовами договору не конкретизовано порядок сплати орендної плати (крім оформлення передачі продукції та надання послуг у рахунок орендної плати відповідно до актів), тому порядок та форма оплати за користування земельною ділянкою можливі у будь-який спосіб. Проте доказів такої оплати ФГ «Коваленко Т. М.» не надано. Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги щодо прострочення кредитора та відсутності у договорі оренди земельної ділянки від 03 червня 2005 року умови щодо внесення коштів на депозитний рахунок нотаріуса, оскільки ФГ «Коваленко Т. М.» не надало доказів будь-якого виконання свого обов`язку щодо внесення орендної плати за договором оренди земельної ділянки від 03 червня 2005 року протягом 2010-2019 років. Відповідно до частини другої статті 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до пункту 42 договору оренди земельної ділянки від 03 червня 2005 року сторона, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності, якщо вона доведе, що це порушення сталося не з її вини. Отже, ФГ «Коваленко Т. М.» як особа, яка порушила своє зобов`язання щодо внесення орендної плати, зобов`язане було довести відсутність своєї вини, проте не довело належними і допустимими доказами відсутність своєї вини у порушенні спірного зобов`язання, зокрема невиконання умов договору оренди земельної ділянки від 03 червня 2005 року щодо сплати орендної плати протягом 2010- 2019 років. Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76, 77 ЦПК України). Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частини п`ята-сьома статті 81 ЦПК України). Отже, під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. Проте, за встановлених обставин щодо несплати ОСОБА_1 орендної плати за договором оренди від 03 червня 2005 року за 2010-2019 роки, ФГ «Коваленко Т. М.» не подало до суду належних та допустимих доказів неможливості сплати новому орендодавцю орендної плати протягом дев`яти років, а також вчинення будь-яких дій, спрямованих на виконання обов`язку, передбаченого статтею 24 Закону України «Про оренду землі». Також Верховний Суд враховує принцип пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». З урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про розірвання договору оренди земельної ділянки, укладеного 03 червня 2005 року між ОСОБА_2 (правонаступником якого у спірних зобов`язаннях є ОСОБА_1 ) та ФГ «Коваленко Т. М.». Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 27 жовтня 2021 року у справі від 573/1833/20 (провадження № 61-7138св21), від 08 листопада 2021 року у справі № 573/1830/20 (провадження № 61-7135св21), від 15 грудня 2021 року у справі № 573/1832/20 (провадження № 61-7136св21). Верховний Суд відхиляє посилання ФГ «Коваленко Т. М.» на те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2019 року у справі № 709/1089/17 (провадження № 61-12745сво18), оскільки у зазначеній справі суди встановили одноразове порушення обов`язку зі сплати орендної плати, тоді як у справі, яка переглядається, доведеним є систематичне порушення обов`язку орендаря зі сплати орендних платежів. Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається також на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме способу виконання зобов`язання зі сплати орендної плати на користь особи, яка є спадкоємцем орендодавця та не надала орендарю відповідних відомостей. Водночас Верховний Суд у постанові від 06 жовтня 2021 року у справі № 573/1831/20 (провадження № 61-7704св21) за результатом вирішення спору у подібних правовідносинах зазначив, що станом на момент набуття ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку, тобто ІНФОРМАЦІЯ_1 (дату відкриття спадщини після смерті НОМЕР_1 ), у ЗК України була відсутня норма (стаття 148-1 ЗК України), що визначає обов`язок нового орендодавця повідомляти користувачеві земельної ділянки інформацію про себе, включаючи надання платіжних реквізитів для оплати орендних платежів. З огляду на зазначене, у спадкоємця ОСОБА_2 не виникло обов`язку повідомити орендаря інформацію про нового власника земельної ділянки. У цій справі суди встановили, що ОСОБА_1 06 травня 2010 року отримала у спадщину спірну земельну ділянку. Станом на дату відкриття спадщини після смерті ОСОБА_2 , у ЗК України стаття 148-1 ЗК України, що визначає обов`язок нового орендодавця повідомляти користувачеві земельної ділянки інформацію про себе, була відсутня. Отже на час касаційного перегляду судових рішень у цій справі наявний висновок Верховного Суду щодо способу виконання зобов`язання зі сплати орендної плати на користь особи, яка є спадкоємцем орендодавця та не надала орендарю відповідних відомостей, і оскаржувані рішення відповідають цьому висновку. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. З огляду на те, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення зустрічного позову ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішення - без змін. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки оскаржувані судові рішення в частині вирішення зустрічного позову підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює. Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Фермерського господарства «Коваленко Тетяни Миколаївни» залишити без задоволення. Рішення Білопільського районного суду Сумської області від 01 лютого 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року в частині вирішення вимог зустрічного позову залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: В. В. Яремко А. С. Олійник Г. І. Усик