Постанова Одеський апеляційний суд № 523/20121/20

Номер провадження: 22-ц/813/6050/22 Справа № 523/20121/20 Головуючий у першій інстанції Кремер І. О. Доповідач Заїкін А. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28.04.2022 року м. Одеса Єдиний унікальний номер судової справи: 523/20121/20 Номер провадження: 22-ц/813/6050/22 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі: - головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя-доповідач), - суддів: - Князюка О.В., Таварткіладзе О.М., за участю секретаря судового засідання - Рибачук О.І., учасники справи: - позивач - Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради, як орган опіки та піклування, - відповідачі - 1) ОСОБА_1 , 2) ОСОБА_2 , - третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Одеської міської ради, розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, як органу опіки та піклування, до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Одеської міської ради, про відібрання дітей без позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси, ухвалене у складі судді Кремер І.О. 17 грудня 2021 року, встановив: 2.

Описова частина 2.1 Короткий зміст позовних вимог У грудні 2020 року Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради, як орган опіки та піклування, звернулась до суду з вищезазначеним позовом, в якому просить: 1) відібрати дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від батьків - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 без позбавлення їх батьківських прав; 2) стягнути із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 аліменти на утримання сина в розмірі - ј всіх видів їх заробітку (доходу). Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради, як орган опіки та піклування, обґрунтовує свої вимоги тим, що відповідачі - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітнього - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який не є зареєстрованим за місцем проживання, однак, фактично проживає за адресою - АДРЕСА_1 . Мати дитини - ОСОБА_1 веде аморальний спосіб життя, вживає наркотичні речовини, не виявляє зацікавленості до дитини, не цікавиться станом здоров`я сина та не доглядає за ним. Часто залишає дитину на восьмидесятирічного батька, який працює, та матір, яка лікується після інсульту. Батько дитини - ОСОБА_2 разом з родиною не проживає, долею дитини не цікавиться. До служби у справах дітей Одеської міської ради неодноразово надходили повідомлення про те, що мати неналежно виконує свої батьківські обов`язки. Спеціалістами територіального відділу служби у справах дітей Одеської міської ради у Суворовському районі 18.11.2020 року, 09.12.2020 року та 14.12.2020 року було здійснено виїзд за місцем проживання родини, де було виявлено, що ОСОБА_1 поводить себе неадекватно та знаходиться у стані з ознаками наркотичного чи алкогольного сп`яніння, у будинку та на подвір`ї був безлад. Із ОСОБА_1 неодноразово проводилися профілактичні бесіди, які не дали відповідного результату. Після відвідування родини було прийнято рішення про необхідність вилучення дитини з сім`ї. На виконання п. 9 Порядку забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі дітей, які постраждали від жорсткого поводження, затвердженого постановою КМ України від 01.06.2020 року № 585, невідкладно було проведено оцінку рівня безпеки дитини, за результатами якої було складено відповідний акт спільно з представником Суворовського ВП м. Одеси ГУНП в Одеській області та лікарем швидкої допомоги. З метою вжиття невідкладних заходів для забезпечення безпеки дитини, малолітнього ОСОБА_3 було доставлено до КНП «Спеціалізований психоневрологічний будинок дитини № 3 «Сонечко» Одеської міської ради (а. с. 1 - 4). 2.2 Позиція відповідачів в суді першої інстанції Відповідачі, будучи освідомленими про розгляд справи, правом надання відзиву на позов не скористалися. Відзиви на позов до суду першої інстанції не надходили. Від відповідачки ОСОБА_1 до суду надійшла заява про те, що вона не заперечує проти задоволення позову. Справу просить розглянути за її відсутності (а. с. 112). Від відповідача ОСОБА_2 до суду надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи (а. с. 92) 2.3 Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків Рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 17 грудня 2021 року задоволено вищевказаний позов Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, як органу опіки та піклування, до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Одеської міської ради, про відібрання дітей без позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів. Відібрано малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без позбавлення батьківських прав. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у розмірі ј частки заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, на особовий рахунок дитини, починаючи з 30 грудня 2020 року та до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у розмірі ј частки заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, на особовий рахунок дитини, починаючи з 30 грудня 2020 року та до досягнення дитиною повноліття. Допущено негайне виконання рішення про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Державної судової адміністрації України судовий збір в розмірі - 840,80 грн.. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь Державної судової адміністрації України судовий збір в розмірі - 840,80 грн.. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками неповнолітнього - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Свідоцтвом про народження Серії НОМЕР_1 (а. с. 8). Мати дитини ОСОБА_1 веде аморальний спосіб життя, вживає наркотичні речовини, не виявляє зацікавленості до дитини, не цікавиться станом здоров`я сина та не доглядає за ним. Часто залишає дитину на восьмидесятирічного батька, який працює та матір, яка лікується після інсульту. Батько дитини ОСОБА_2 разом з родиною не проживає, долею дитини не цікавиться. До служби у справах дітей Одеської міської ради неодноразово надходили повідомлення у телефонному режимі про неналежне виконання батьківських обов`язків ОСОБА_1 по відношенню до свого малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які проживають у будинку АДРЕСА_1 . З наявного в матеріалах справи листа звернення Комунального некомерційного підприємства «Дитяча міська поліклініка №2» Одеської міської ради №1070 від 17.11.2020 року до Одеської міської служби у справах дітей та начальника територіального відділу служби у справах дітей Суворовського району вбачається, що ОСОБА_1 з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дитячу поліклініку відвідують дуже рідко. Зі слів сусідів мати веде аморальний спосіб життя (вживає наркотичні речовини), у домі цвіль, не прибрано, безлад, неприємний запах Мати часто залишає дитину на восьмидесятирічного батька, який працює та матір, яка лікується після інсульту та не може доглядати за грудною дитиною. Згідно Повідомленням про сім`ю/особу, яка перебуває у складних життєвих обставинах від 27.11.2020 №12964 вбачається, що до ЦСС ОМР надійшло повідомлення КНП «ДМП № 2» ОМР стосовно новонародженої дитини, ОСОБА_3 , який разом з матір`ю та дідусем мешкає у будинку, непридатному для проживання. У даному повідомленні зазначено, що матір хлопчика веде аморальний спосіб життя, батьківські обов`язки не виконує. За результатами даного повідомлення фахівцями відділу соціальної роботи Центру соціальних служб Одеської міської ради у Суворовському районі неодноразово здійсненні виходи за місцем проживання роди тини. Залишені інформаційні повідомлення із зазначенням візиту фахівців. До відділу матір хлопчика не з`являлася і не зателефонувала. Згідно Повідомленням про сім`ю/особу, яка перебуває у складних життєвих обставинах від 27.11.2020 №12964, до служби у справах дітей Одеської міської ради надійшло усне повідомлення щодо ОСОБА_1 , яка неналежним чином виконує свої батьківські обов`язки по відношенню до свого малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спеціалістами територіального відділу служби у справах дітей ОМР було здійснено вихід за адресою проживання родини та встановлено, що мати готується до ремонту в будинку для поліпшення умов проживання дитини. З матір`ю було проведено профілактичні, роз`яснювальні бесіди стосовно належного виконання батьківських обов`язків. Із Повідомленням про сім`ю/особу, яка перебуває у складних життєвих обставинах від 17.12.2020 № 13799 вбачається, що до служби у справах дітей знову надійшло повідомлення щодо ОСОБА_1 , яка неналежним чином виконує свої батьківські обов`язки по відношенню до свого малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 14.12.2020 року спеціалістами територіального відділу служби у справах дітей ОМР було повторно здійснено вихід за адресою проживання родини, у зв`язку з перевіркою умов проживання малолітньої дитини. Матері вдома не було. Батько ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3, повідомив спеціалістам служби у справах дітей, що вона втекла із дитиною ще 12.12.2020 року та більше він її не бачив. За сприянням працівників служби у справах дітей Одеської міської ради у Суворовському районі було встановлено місцезнаходження матері з малолітньою дитиною. Крім того, було з`ясовано, що у будинку, де проживає малолітній, брудно, стоїть сморід від плісняви. Мати, ОСОБА_1 , нічого не змінила, незважаючи на зауваження працівників служби у справах дітей Одеської міської ради, які відвідували родину раніше, обстановка в будинку лише погіршилася. Згідно з актом проведення оцінки рівня безпеки від 14.12.2020 року було встановлено, що проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю загрожує його життю та здоров`ю. З метою невідкладних заходів для забезпечення безпеки дитини, малолітнього ОСОБА_3 було доставлено до КНП «Спеціалізований психоневрологічний будинок дитини № 3 «Сонечко» Одеської міської ради. Розпорядженням Суворовської рай адміністрації від 16.12.2020 року № 713 малолітнього ОСОБА_3 було відібрано від батьків та влаштовано до дитячого державного закладу. З листів КНП «Спеціалізований психоневрологічний будинок дитини № 3 «Сонечко» від 30.11.2021 року № 1160 та від 16.12.2021 року № 1273 вбачається, що за весь час перебування дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у даному закладі, батьки дитини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 жодного разу не відвідали КНП «Спеціалізований психоневрологічний будинок дитини № 3 «Сонечко», участі у вихованні сина не приймають, матеріальної допомоги не надають, у телефонному режимі долею дитини та станом її здоров`я не цікавляться. Суд вважав, що безвідповідальне ставлення відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , створює ризик для життя, здоров`я та морального виховання малолітнього сина, небажання батька дитини цікавитися розвитком, здоров`ям та долею власного вина суперечить інтересам дитини, а тому суд приходить до висновку про доцільність відібрання дитини від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без позбавлення їх батьківських прав та вважає, що повернення дитини батькам можливе лише за умови, якщо перестануть існувати всі обставини, які стали підставою для її відібрання. Суд зауважив, що відібрання дітей у батьків це санкція за невиконання батьківських обов`язків. Ця санкція є більш м`якою, порівняно з іншими, зокрема із позбавленням батьківських прав. Відібрання дитини не є крайнім і незворотним заходом. Якщо відпадуть причини, які перешкоджали належному вихованню дитини її батьками, суд за заявою батьків може постановити рішення про повернення їм дитини. Отже, відповідачі не позбавлені можливості змінити своє відношення та ставлення до виконання батьківських обов`язків та звернутись в суд із позовом про повернення їм дитини. Суд прийшов до переконання, що із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 слід стягнути аліменти на утримання малолітньої дитини в розмірі по ј частки заробітку (доходу) з кожного, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (а. с. 118 - 121). 2.4 Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційні скарзі ОСОБА_2 оскаржує рішення суду першої інстанції в частині стягнення з нього аліментів.Просить рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 17 грудня 2021 року скасувати. Ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення з нього аліментів на утримання дитини. 2.5 Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права. Апелянт посилається на те, що: 1) він не отримував копії позовної заяви та доданих до неї матеріалів, що порушує принцип рівності учасників процесу. Він надав заяву про ознайомлення з матеріалами справи, але у зв`язку із проживанням в іншому населеному пункті він не зміг ознайомитися зі справою; 2) шлюбні відносини із ОСОБА_1 він припинив з січня 2020 року. З ним в м. Южний проживає їх донька ОСОБА_5 . Дитина, яку відібрали, не є його сином, він народився від іншого чоловіка. Він записаний батьком тільки тому, що на час народження дитини шлюб офіційно не було розірвано; 3) за умови знаходження на його утриманні доньки, суд не мав підстав стягувати з нього аліменти (а. с. 123 - 127). 2.6 Позиція позивачів в апеляційному суді Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради правом надання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась. Відзив на апеляційну скаргу не надійшов. 2.7 Рух справи в суді апеляційної інстанції Ухвалою Одеського апеляційного суду від 27.01.2022 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2021 року(а. с. 138 - 138 зворотна сторона). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 27.01.2022 року призначено справу до розгляду в приміщенні Одеського апеляційного суду (а. с. 139). Учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином. 28.04.2022 року адвокат Форманюк О.М., діюча від імені ОСОБА_2 , надала апеляційному суду заяву про відкладення розгляду справи. Служба у справах дітей Одеської міської ради надала апеляційному суду заяву про розгляд справи за відсутності її представника. Інші учасники справи причини неявки не повідомили, заяв та клопотань не надали. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Щодо клопотання адвоката Форманюк О.М., діючої від імені ОСОБА_2 , про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне. З наявних у справі відомостей вбачається, що адвокат - Форманюк О.М. мешкає у м. Одеса. 31.03.2022 року адвокат вперше подала заяву про відкладення розгляду справи, призначеного на 31.03.2022 року, у зв`язку із укладенням 31.03.2022 року із ОСОБА_2 договору про надання правової допомоги та необхідністю ознайомитися з матеріалами справи. У клопотанні про відкладення даного судового засідання адвокат Форманюк О.М. зазначає, що вона не змогла ознайомитися із матеріалами справи, оскільки до теперішнього часу їй не надано доступу до Е-суду. Також, адвокат Форманюк О.М. повідомляє про те, що ОСОБА_2 звернувся 25.04.2022 року до суду з позовом про виключення з актового запису відомостей про народження дитини - ОСОБА_3 . Колегія суддів вважає, що зазначені адвокатом Форманюк О.М. обставини не можуть слугувати підставою для задоволення клопотання про відкладення розгляду справи. При цьому, колегія суддів виходить з того, що клопотання про відкладення розгляду справи вдруге надходить у день судового засідання. До клопотання про відкладення розгляду справи не додано доказів того, що адвокат зверталася до апеляційного суду з вимогою про надання їй доступу до Е-суду, або про ознайомлення з матеріалами справи в канцелярії суду, і їй в цьому було відмовлено апеляційним судом. Не є поважною причиною для відкладення розгляду справи і посилання на те, що ОСОБА_2 звернувся 25.04.2022 року до суду з позовом про виключення з актового запису відомостей про народження дитини - ОСОБА_3 . Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, неодноразове призначення справи до розгляду, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає необхідним відхилити клопотання про відкладення розгляду справи, розглянути справу за відсутності її учасників. 3.

Мотивувальна частина 3.1 Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню. 3.2 Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та неоспорені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками неповнолітнього - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Свідоцтвом про народження Серії НОМЕР_1 (а. с. 8). Мати дитини - ОСОБА_1 веде аморальний спосіб життя, вживає наркотичні речовини, не виявляє зацікавленості до дитини, не цікавиться станом здоров`я сина та не доглядає за ним. Часто залишає дитину на восьмидесятирічного батька, який працює та матір, яка лікується після інсульту. Батько дитини - ОСОБА_2 разом з родиною не проживає, долею дитини не цікавиться. До служби у справах дітей Одеської міської ради неодноразово надходили повідомлення у телефонному режимі про неналежне виконання батьківських обов`язків - ОСОБА_1 по відношенню до свого малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які проживають у будинку АДРЕСА_1 . З наявного в матеріалах справи листа звернення Комунального некомерційного підприємства «Дитяча міська поліклініка №2» Одеської міської ради №1070 від 17.11.2020 року до Одеської міської служби у справах дітей та начальника територіального відділу служби у справах дітей Суворовського району вбачається, що ОСОБА_1 з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дитячу поліклініку відвідують дуже рідко. Зі слів сусідів мати веде аморальний спосіб життя (вживає наркотичні речовини), у домі цвіль, не прибрано, безлад, неприємний запах Мати часто залишає дитину на восьмидесятирічного батька, який працює та матір, яка лікується після інсульту та не може доглядати за грудною дитиною. Так, згідно Повідомленням про сім`ю/особу, яка перебуває у складних життєвих обставинах від 27.11.2020 №12964 вбачається, що до ЦСС ОМР надійшло повідомлення КНП «ДМП № 2» ОМР стосовно новонародженої дитини ОСОБА_3 , який разом з матір`ю та дідусем мешкає у будинку, непридатному для проживання. У даному повідомленні зазначено, що матір хлопчика веде аморальний спосіб життя, батьківські обов`язки не виконує. За результатами даного повідомлення фахівцями відділу соціальної роботи Центру соціальних служб Одеської міської ради у Суворовському районі неодноразово здійсненні виходи за місцем проживання родини. Залишені інформаційні повідомлення із зазначенням візиту фахівців. До відділу матір хлопчика не з`являлася і не зателефонувала. Згідно Повідомленням про сім`ю/особу, яка перебуває у складних життєвих обставинах від 27.11.2020 №12964, до служби у справах дітей Одеської міської ради надійшло усне повідомлення щодо ОСОБА_1 , яка неналежним чином виконує свої батьківські обов`язки по відношенню до свого малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спеціалістами територіального відділу служби у справах дітей ОМР було здійснено вихід за адресою проживання родини та встановлено, що мати готується до ремонту в будинку для поліпшення умов проживання дитини. З матір`ю було проведено профілактичні, роз`яснювальні бесіди стосовно належного виконання батьківських обов`язків. Також, із Повідомленням про сім`ю/особу, яка перебуває у складних життєвих обставинах від 17.12.2020 № 13799 вбачається, що до служби у справах дітей знову надійшло повідомлення щодо ОСОБА_1 , яка неналежним чином виконує свої батьківські обов`язки по відношенню до свого малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 14.12.2020 року спеціалістами територіального відділу служби у справах дітей ОМР було повторно здійснено вихід за адресою проживання родини, у зв`язку з перевіркою умов проживання малолітньої дитини. Матері вдома не було. Батько ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3, повідомив спеціалістам служби у справах дітей, що вона втекла із дитиною ще 12.12.2020 року та більше він її не бачив. За сприянням працівників служби у справах дітей Одеської міської ради у Суворовському районі було встановлено місцезнаходження матері з малолітньою дитиною. Крім того, було з`ясовано, що у будинку, де проживає малолітній, брудно, стоїть сморід від плісняви. Мати - ОСОБА_1 нічого не змінила, незважаючи на зауваження працівників служби у справах дітей Одеської міської ради, які відвідували родину раніше, обстановка в будинку лише погіршилася. На виконання п. 9 Порядку забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі дітей, які постраждали від жорсткого поводження, затвердженого постановою КМУ від 01.06.2020 року № 585, невідкладно було проведено оцінку рівня безпеки дитини, за результатами якої було складено відповідний акт спільно з представником Суворовського ВП м. Одеси ГУНП в Одеській області та лікарем швидкої допомоги. Так, згідно з актом проведення оцінки рівня безпеки від 14.12.2020 року було встановлено, що проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю загрожує його життю та здоров`ю. З метою невідкладних заходів для забезпечення безпеки дитини малолітнього ОСОБА_3 було доставлено до КНП «Спеціалізований психоневрологічний будинок дитини № 3 «Сонечко» Одеської міської ради. Розпорядженням Суворовської рай адміністрації від 16.12.2020 року № 713 малолітнього ОСОБА_3 було вилучено від батьків та влаштовано до дитячого державного закладу. З копій листів КНП «Спеціалізований психоневрологічний будинок дитини № 3 «Сонечко» від 30.11.2021 року № 1160 та від 16.12.2021 року № 1273 вбачається, що за весь час перебування дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у даному закладі батьки дитини - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 жодного разу не відвідали КНП «Спеціалізований психоневрологічний будинок дитини № 3 «Сонечко», участі у вихованні сина не приймають, матеріальної допомоги не надають, у телефонному режимі долею дитини та станом її здоров`я не цікавляться. По справі виникли правовідносини щодо: - права дитини на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку; - обов`язку батьків піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, дотримання права дитини на належне батьківське виховання; - відібрання дитини від батьків, не позбавляючи їх батьківських прав, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. 3.3 Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги його висновків не спростовують. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів. Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ч.1,2 та 4 ст. 10 ЦПК ). У відповідності до вимог п.4 ст. 264 ЦПК при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду. Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України). У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову. 3.4 Мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі Щодо посилання апелянта, що він не отримував копії позовної заяви та доданих до неї матеріалів, що порушує принцип рівності учасників процесу колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Відповідно до ч. 1 ст. 43 ЦПК України учасники справи мають право: 1) ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; 2) подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; 3) подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; 4) ознайомлюватися з протоколом судового засідання, записом фіксування судового засідання технічними засобами, робити з них копії, подавати письмові зауваження з приводу їх неправильності чи неповноти; 5) оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках; 6) користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами. Матеріали справи містять заяву ОСОБА_2 про ознайомлення з матеріалами справи від 01.10.2021 року (а. с. 92). Перешкод з боку суду в ознайомленні за наявними у справі матеріалами не встановлено. Крім того, в матеріалах справи містяться адресовані органу опіки та піклування Суворовської районної адміністрації пояснення ОСОБА_2 , в яких останній зазначає, що йому відомо, що в суді розглядається справа про відібрання ОСОБА_3 від матері (а. с. 95). Матеріали справи містять також розписку представника ОСОБА_6 , діючої від імені ОСОБА_2 , про ознайомлення з матеріалами справи 25.10.2021 року (а. с. 102 зворотна сторона). ОСОБА_2 було відомо про розгляд справи, який було призначено на 17.12.2021 року, про що свідчить розписка останнього в матеріалах справи (а. с. 109). Разом з тим, станом на дату ухвалення судового рішення ОСОБА_2 не було надано до суду відзиву на позовну заяву. Отже, посилання апелянта на те, що судом було порушено його права на подачу відзиву не знайшли свого підтвердження. Апелянт зазначає, що шлюбні відносини із ОСОБА_1 він припинив з січня 2020 року. З ним в м. Южний проживає їх донька - ОСОБА_5 . Дитина, яку відібрали за рішенням суду, не є його сином, він народився від іншого чоловіка. Він записаний батьком тільки тому, що на час народження дитини шлюб офіційно не було розірвано; Посилання ОСОБА_2 на те, що шлюбні відносини між ним та ОСОБА_1 було припинено з січня 2020 року, не мають відношення до справи, оскільки в даному випадку пріоритетним є захист прав дитини. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що безвідповідальне ставлення відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , створює ризик для життя, здоров`я та морального виховання малолітнього сина, небажання батька дитини цікавитися розвитком, здоров`ям та долею власного вина суперечить інтересам дитини. Згідно з частиною третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Стаття 157 Сімейного кодексу України передбачає, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Повноцінна участь батьків у вихованні дітей максимально забезпечується при їх спільному проживанні з батьками. В тих випадках, коли батьки, внаслідок розірвання шлюбу або з інших причин, не проживають спільно, можуть виникати спори щодо участі у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини та порядку зустрічей з дитиною того батьків, хто проживає окремо. Так, частиною третьою статті 157 Сімейного кодексу України встановлено, що той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню, в якому батьки можуть визначити не тільки участь у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо (тобто встановити графік зустрічей з дитиною), але і встановити місце проживання дитини та порядок її утримання. Одночасно, статтею 15 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Статтею 150 СК України передбачено, що батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Згідно із ч. 1 ст. 152 СК України, право дитини на належне батьківське виховання, забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом. Саме лише посилання апелянта та те, що останній не проживає з ОСОБА_1 , не звільняє його від виконання батьківських обов`язків. Відповідно до частини першої статті 170 СК України можливе відібрання дитини від батьків, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 СК України, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. Відповідно до п. 8 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 року № 866, передбачено порядок відібрання дитини від батьків органами опіки та піклування. Якщо виникла безпосередня загроза життю або здоров`ю дитини, орган опіки та піклування, якому стало відомо про це, приймає рішення про негайне відібрання дитини у батьків або осіб, які їх замінюють. Для прийняття рішення про негайне відібрання дитини у батьків або осіб, які їх замінюють, служба у справах дітей негайно після отримання повідомлення про безпосередню загрозу життю або здоров`ю дитини разом з уповноваженим підрозділом органів Національної поліції, фахівцем із соціальної роботи, представниками закладу охорони здоров`я проводить оцінку рівня безпеки дитини згідно з додатком 10 до Постанови Кабінету Міністрів України від 1 червня 2020 року №

585. У частині сьомій статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Так, стаття 150 СК України передбачає, що батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Відповідно до ч. 1 статті 170 СК України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування. Під час ухвалення рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім`ї (особи) у разі здійснення такого супроводу. У відповідності до ч. 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Відповідно до ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Пунктом 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року № 3 передбачає, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками». Згідно ст. 166 СК України, позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька, так і для дитини. Це означає, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо і лише при наявності вини в діях батьків. Позбавлення батьківських прав (тобто, прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно утримують, тощо), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Принципом 6 Декларації прав дитини ( Резолюція 1386 (XIV) Генеральної Ассамблеї ООН від 20.11.1959) року передбачено, що для повного і гармонійного розвитку своєї особистості дитина потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, зростати під піклуванням і відповідальністю своїх батьків і, безперечно, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості. Згідно з ч. 7, 8 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Згідно зі ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради № 789-X11 від 27 лютого 1991 року в усіх випадках щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї. Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України»). Якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. При ухваленні рішення про відібрання дитини від батьків може виникнути необхідність врахування низки чинників. Можливо, потрібно буде з`ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина, якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров`я. З іншого боку, той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання сім`ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (пункт 50 рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України). Основні підстави для відібрання дитини зазначені у частині першій статті 164 СК України. Інші випадки, коли дитина може бути відібрана від батьків, про які йдеться у вищенаведеній частині першій статті 170 СК України, охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише з поведінки батьків, а й з їх особистих негативних звичок (демонстрація та заохочення у дитини розпусної поведінки тощо). Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику лише для життя, здоров`я або лише для морального виховання. Варто враховувати й ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини, враховуючи її фізичний та психічний розвиток. Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, провадження № 14-327цс18. Частиною 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно зі статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради № 789-X11 від 27 лютого 1991 року, в усіх випадках щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї. Посилання апелянта, щодо того, що він не є батьком дитини не заслуговують на увагу, оскільки вказаний факт на даний момент не встановлено. А колегія суддів виходить з того, що захисту підлягають якнайкраще забезпечення інтересів дитини. Частиною 4 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 року також передбачено, що позбавлення батьківських прав або відібрання дитини у батьків без позбавлення їх цих прав не звільняє батьків від обов`язку утримувати дітей. Відповідно до ч. 4 ст. 170 ЦПК України при задоволенні позову про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав суд вирішує питання про стягнення з них аліментів на дитину. У статті 180 СК України встановлено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Згідно з частиною третьою статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Відповідно до статті 184 СК України якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону. Визначаючи розмір аліментів на утримання дитини, суд зобов`язаний врахувати всі обставини, зазначені в частині першій статті 182 СК України: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. За положеннями частини другої статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Відповідно ст. 182 СК України мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути менше, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Згідно ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) батьків, яка буде стягуватись як аліменти на дитину, визначається судом. Згідно приписів ст. 191 ч. 1 аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову. Посилання апелянта про неправомірне стягнення з нього аліментів, оскільки на його утриманні перебуває донька - ОСОБА_5 колегія суддів відхиляє, оскільки вказані обставини не звільняють апелянта від утримання іншої дитини, батьком якої він є. Крім того, апелянт не позбавлений права звернутись із позовом про зменшення аліментів на утримання з нього аліментів або з іншими позовом. Таким чином, доводи апеляційної скарги є такими, що не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та зводяться до переоцінки доказів і незгоди апелянта з висновками суду щодо їх оцінки, які в свою чергу не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. 3.5 Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми процесуального права, якими керувався суд апеляційної інстанції Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 є недоведеними, а тому вона підлягає залишенню без задоволення. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права. За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є справедливим, законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 відсутні. 3.6 Порядок та строк касаційного оскарження Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України. Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389,390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2021 року- залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складений 26 травня 2022 року. Головуючий суддя: А. П. Заїкін Судді: О. В. Князюк О. М. Таварткіладзе